ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.01.2025Справа № 910/13854/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Вусо»
до Товариства з додатковою відповідальністю страхова компанія «Альфа-гарант»
про стягнення 130 000,00 грн.
Без повідомлення (виклику) сторін.
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Вусо» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з додатковою відповідальністю страхова компанія «Альфа-гарант» про стягнення 130 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані виплатою позивачем потерпілій особі страхового відшкодування згідно Договору добровільного страхування транспортних засобів, які є предметом лізингу № 19802800-02-51-01 від 28.11.2022, внаслідок чого до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2024 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/13854/24. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
04.12.2024 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечуючи проти позову зазначає, що 19.06.2023 відповідач отримав від ПрАТ «СК «ВУСО» заяву про виплату страхового відшкодування, з проханням відшкодувати завдані збитки, спричинені транспортному засобу «JAC» д.н.з. НОМЕР_1 , внаслідок вищезазначеної дорожньо-транспортної пригоди, у зв'язку з тим, що цивільно-правова відповідальність винного водія була застрахована у ТДВ СК «Альфа-Гарант», у відповідь на яку 16.08.2024 відповідач направив позивачу лист з проханням надати документи, передбачені ст. 35 ЗУ «Про ОСЦПВВНТЗ», зважаючи на те, що до заяви на виплату страхового відшкодування, у порядку суборгації, № 2260/1 від 19.06.2023 року, не було додано документи (в тому числі - завірені належним чином), передбачені ст. 35 ЗУ «Про ОСЦПВВНТЗ», що посвідчують право заявника на отримання страхового відшкодування та містять документальне обґрунтування вимог заявника, а також - інформацію про вже здійснені взаєморозрахунки, оскільки порядок здійснення виплати страхового відшкодування, пов'язаної з пошкодженням транспортного засобу внаслідок ДТП, встановлений законодавчо та регламентується ЗУ «Про ОСЦПВВНТЗ», однак відповіді на означене прохання від позивача відповідачем отримано не було. Також відповідач зазначає, що ТДВ СК «Альфа-Гарант», на виконання вимог ст. ст. 22, 29, 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», направило заявку до оцінювача - Шерстюк О.В. для проведення оцінки пошкодженого транспортного засобу «JAC» д.н.з. НОМЕР_1 та визначення розміру матеріальної шкоди, за результатами чого оцінювачем складено Звіт № ЦВ/23/3222 від 22.11.2023, відповідно до якого - вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «JAC» д.н.з. НОМЕР_1 , внаслідок ДТП складає - 97 534,16 грн. з ПДВ на вартість матеріалів та складових та 95 605,09 грн. без ПДВ на вартість матеріалів та складових. Відповідач зазначає, що оцінювач, для визначення вартості робіт, матеріалів та запасних частин, керувався програмним комплексом (для складення калькуляцї відновлювального ремонту транспортного засобу «JAC» д.н.з. НОМЕР_1 ) «Audateх», експертиза проведена у відповідності до Методики, дані, щодо вартості запасних частини відносно транспортного засобу «JAC» д.н.з. НОМЕР_1 вносились оцінювачем вручну, оскільки такі відомості відсутні у програмному комплексі Аудатекс, відносно зазначеного транспортного засобу та оцінювачем було долучено до Звіту № 23/3222 від 22.11.2023 фотоматеріали, щодо вартості деталей, зокрема - дверей передніх лівих, вартість яких становить - 7 952 грн., однак відповідно до Рахунку-фактури № РІ-0000109 від 27.04.2023 року, наданого позивачем - вартість передніх лівих дверей становить - 80 000 грн., що в рази перевищує вартість, зазначену оцінювачем та, відповідно викликає великі сумніви, щодо достовірності і є наразі - основною причиною розбіжностей, щодо встановлення дійсної вартості матеріального збитку.
05.12.2024 представником позивача подано відповідь на відзив, у якій останній зазначає, що обов'язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування не передбачено, а отже особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду, що узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 11.12.2019 року по справі № 465/4287/15 (провадження № 14-406цс19). Також позивач зазначає, що визначення розміру суми страхового відшкодування повинно визначатись не на підставі Звіту про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу, а виходячи з фактичної суми, встановленої відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля, а саме Акту № РІ - 0000292 з надання послуг по технічному обслуговуванню та ремонту автомобіля від 21 липня 2023 року, яким визначено, що вартість запасних частин та робіт необхідних для проведення відновлювального ремонту транспортного засобу JAC N721S-N56, д.р.н. НОМЕР_2 становить 207 818,79 грн.. та платіжна інструкція № 25261 від 14.06.2023 р., що підтверджує перерахування коштів на СТО для відновлення ТЗ.
Відповідач правом на подання заперечень на відповідь на відзив у встановлений строк не скористався.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
28.11.2022 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Вусо» (далі - страховик, позивач) та Акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» (страхувальник), укладено Договір добровільного страхування транспортних засобів, які є предметом лізингу № 19802800-02-51-01, за яким страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу - легкового автомобіля марки «Jac», державний номерний знак НОМЕР_1 .
20.03.2023 о 16 год. 20 хв. в м. Краматорськ, вул. Салтикова-Щедріна біля ЛЕМ № 8, водій ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом марки «Volkswagen» д.н.з. НОМЕР_3 , виконуючи поворот праворуч виїхав на смугу зустрічного руху та скоїв зіткнення з автомобілем марки «Jac» д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 , який рухався в зустрічному напрямку, в результаті чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14.06.2023 у справі №202/5704/23 встановлено порушення ОСОБА_2 Правил дорожнього руху України та визнано його винним у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Згідно з Актом надання послуг по технічному обслуговуванню та ремонту автомобіля № РІ-0000292 від 21.07.2023, складеним станцією технічного обслуговування ФОП Ріга О.І. , вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Jac» д.н.з. НОМЕР_1 , в результаті його пошкодження при ДТП складає 207 818,79 грн.
Позивач з урахуванням умов Договору обов'язкового страхування наземного транспорту, склав страховий акт № 2285720-1 від 14.06.2023, згідно з яким пошкодження транспортного засобу автомобіля марки «Jac» д.н.з. НОМЕР_1 , внаслідок ДТП визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування в розмірі 207 818,79 грн.
На підставі складеного страхового акту № 2285720-1 від 14.06.2023 позивач виконуючи свої зобов'язання за договором, сплатив суму страхового відшкодування в розмірі 207 818,79 грн. на рахунок СТО (платіжна інструкція № 25261 від 14.06.2023).
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Згідно зі ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 993 ЦК України визначає, що до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до ст. 108 Закону України «Про страхування» страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов'язаних із нею фактичних витрат.
Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
З урахуванням наведеного, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Вусо» виплативши страхове відшкодування страхувальнику за договором майнового страхування, отримало від останнього права кредитора до особи, відповідальної за завдану шкоду.
З матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб - «Volkswagen» д.н.з. НОМЕР_3 , яким спричинено ДТП, знаходився під керуванням ОСОБА_2 .
Згідно зі ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина ОСОБА_2 встановлена у судовому порядку, а тому шкода, заподіяна внаслідок експлуатації транспортного засобу марки «Volkswagen» д.н.з. НОМЕР_3 , відшкодовується ним як володільцем цього транспортного засобу.
З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу марки «Volkswagen» д.н.з. НОМЕР_3 , на момент скоєння вищезазначеної ДТП була застрахована у Товаристві з додатковою відповділаьністю страхова компанія «Альфа-гарант» (далі - відповідач), згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР/209564540.
За приписами п.п. 1.1, 1.4 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальниками є юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу, а особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
Отже, оскільки ОСОБА_2 експлуатував автомобіль транспортний засіб марки «Volkswagen» д.н.з. НОМЕР_3 , на законних підставах, що встановлено вище, то відповідальність за шкоду, заподіяну майну внаслідок експлуатації цього транспортного засобу була застрахована відповідачем.
Спеціальні норми Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Полісом № ЕР/209564540 передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну становить 130 000,00 грн., франшиза - 0,00 грн.
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що ТДВ СК «Альфа-Гарант», на виконання вимог ст. ст. 22, 29, 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», направило заявку до оцінювача - Шерстюк О.В. для проведення оцінки пошкодженого транспортного засобу «JAC» д.н.з. НОМЕР_1 та визначення розміру матеріальної шкоди, за результатами чого оцінювачем складено Звіт № ЦВ/23/3222 від 22.11.2023, відповідно до якого - вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «JAC» д.н.з. НОМЕР_1 , внаслідок ДТП складає - 97 534,16 грн. з ПДВ на вартість матеріалів та складових та 95 605,09 грн. без ПДВ на вартість матеріалів та складових. Відповідач зазначає, що оцінювач, для визначення вартості робіт, матеріалів та запасних частин, керувався програмним комплексом (для складення калькуляцї відновлювального ремонту транспортного засобу «JAC» д.н.з. НОМЕР_1 ) «Audateх», експертиза проведена у відповідності до Методики, дані, щодо вартості запасних частини відносно транспортного засобу «JAC» д.н.з. НОМЕР_1 вносились оцінювачем вручну, оскільки такі відомості відсутні у програмному комплексі Аудатекс, відносно зазначеного транспортного засобу та оцінювачем було долучено до Звіту № 23/3222 від 22.11.2023 фотоматеріали, щодо вартості деталей, зокрема - дверей передніх лівих, вартість яких становить - 7 952 грн., однак відповідно до Рахунку-фактури № РІ-0000109 від 27.04.2023 року, наданого позивачем - вартість передніх лівих дверей становить - 80 000 грн., що в рази перевищує вартість, зазначену оцінювачем та, відповідно викликає великі сумніви, щодо достовірності і є наразі - основною причиною розбіжностей, щодо встановлення дійсної вартості матеріального збитку.
В свою чергу, статтею 29 вказаного Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Отже, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» покладено на страховика (винної особи) у межах, встановлених цим Законом, та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Суд зазначає, що проведення оцінки завданої шкоди суб'єктом оціночної діяльності є необхідним у випадку наявності підстав для вирахування коефіцієнту фізичного зносу у випадках і порядку, передбаченому Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої Наказом №142/5/2092 від 24.11.2003 Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.11.2003 за №1074/8395.
Відповідно до п.7.38 вказаної Методики значення коефіцієнта фізичного зносу (Ез) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників колісних транспортних засобів, строк експлуатації яких не перевищує:
5 років - для легкових колісних транспортних засобів виробництва країн СНД;
7 років - для інших легкових колісних транспортних засобів.
3 роки - для вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів виробництва країн СНД;
4 роки - для інших вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів;
5 років - для мототехніки.
Згідно з п.1.6 вищевказаної Методики строк експлуатації - це період часу від дати виготовлення колісного транспортного засобу до дати його оцінки.
З матеріалів справи вбачається, що застрахований позивачем транспортний засіб марки «Jac» - 2020 року випуску, а отже, станом на дату дорожньо-транспортної пригоди строк експлуатації означеного автомобіля не перевищує 7 років.
Також відповідно до п. 7.40. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів зазначено, що якщо під час відновлення були використані нові складники іншої модифікації КТЗ взамін пошкоджених (розукомплектованих), значення процента їх фізичного зносу приймається таким, що дорівнює нулю.
Крім цього, п.7.39 зазначеної Методики визначено, що винятком, стосовно використання зазначених вище вимог є, зокрема, випадок якщо колісні транспортні засоби експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний) та якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації.
Суд зазначає, що доказів існування обставин, які є винятковими відповідно до п. 7.39 Методики, стосовно застрахованого позивачем автомобіля матеріали справи не містять.
Отже, з наявних в матеріалах справи документів судом не встановлено наявності підстав для вирахування коефіцієнту фізичного зносу транспортного засобу «Jac» д.н.з. НОМЕР_1 , при визначенні розміру страхового відшкодування.
При визначенні розміру заподіяної шкоди у даному випадку суд виходить із вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля «Jac» д.н.з. НОМЕР_1 , згідно із сумою, яка вказана в Акті виконаних робіт за результатами відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу, оскільки є відмінною від сум, зазначених у рахунках, виставлених станцією технічного обслуговування.
Так, у постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі №922/4013/17 зроблено висновок, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається можлива, але не кінцева сума, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення, яким оплачена виставлена станцією технічного обслуговування сума вартості відновлювального ремонту транспортного засобу.
Норма ч.1 ст.22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".
Згідно з п.1.6 Методики відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а відповідно до п.2.3 Методики вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.
Відповідно до ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суд, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинен виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 911/482/17.
При цьому, суд враховує, що Акт виконаних робіт за результатами відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу не містить помилки щодо вартості двері, яка міститься в рахунку-фактурі.
Також, заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що 19.06.2023 відповідач отримав від ПрАТ «СК «ВУСО» заяву про виплату страхового відшкодування, з проханням відшкодувати завдані збитки, спричинені транспортному засобу «JAC» д.н.з. НОМЕР_1 , внаслідок вищезазначеної дорожньо-транспортної пригоди, у зв'язку з тим, що цивільно-правова відповідальність винного водія була застрахована у ТДВ СК «Альфа-Гарант», у відповідь на яку 16.08.2024 відповідач направив позивачу лист з проханням надати документи, передбачені ст. 35 ЗУ «Про ОСЦПВВНТЗ», зважаючи на те, що до заяви на виплату страхового відшкодування, у порядку суборгації, № 2260/1 від 19.06.2023 року, не було додано документи (в тому числі - завірені належним чином), передбачені ст. 35 ЗУ «Про ОСЦПВВНТЗ», що посвідчують право заявника на отримання страхового відшкодування та містять документальне обґрунтування вимог заявника, а також - інформацію про вже здійснені взаєморозрахунки, оскільки порядок здійснення виплати страхового відшкодування, пов'язаної з пошкодженням транспортного засобу внаслідок ДТП, встановлений законодавчо та регламентується ЗУ «Про ОСЦПВВНТЗ», однак відповіді на означене прохання від позивача відповідачем отримано не було
У зв'язку з викладеним, суд зазначає, що у постанові від 12.02.2021 у справі № 910/6013/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вказав таке.
Касаційним розглядом справи підлягає з'ясуванню питання, чи є обов'язковим попереднє звернення страховика (за договором добровільного майнового страхування) потерпілого до страховика винної у ДТП особи із заявою про виплату страхового відшкодування для задоволення судом вимог про відшкодування шкоди внаслідок цього страхового випадку.
Право на звернення до суду закріплено у Конституції України.
Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Законом може бути визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору.
Тобто, можливість звернення до суду пов'язується з дотриманням позивачем досудового порядку врегулювання спору, якщо такий порядок визначений законом як обов'язковий.
Відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регулює правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. У цьому Законі визначено, що особами, відповідальність яких вважається застрахованою, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, тобто таким, який зазначається у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована (пункти 1.4, 1.7 статті 1).
За вимогами ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Згідно зі ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до п. 22.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, завдану внаслідок ДТП майну третьої особи.
При цьому для здійснення страхового відшкодування у Законі України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» детально регламентовано дії суб'єктів таких правовідносин, зокрема потерпілого (іншої особи, яка має право на отримання відшкодування) та страховика.
У п. 35.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
За змістом п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у ст. 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його, а у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених ст. ст. 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Отже, процедура отримання страхового відшкодування в порядку, передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», детально регламентована на законодавчому рівні та передбачає вчинення потерпілим і страховиком ряду взаємних, послідовних, кореспондуючих одне одному юридично значимих дій.
До числа юридично значимих дій потерпілого (іншої особи, яка має відповідне право), необхідних для отримання страхового відшкодування, належить, у тому числі, подання страховику заяви про страхове відшкодування.
Касаційний суд відзначив, що подання відповідної заяви як підстави для виплати страхового відшкодування не заперечує права потерпілого звернутися за судовим захистом у разі ігнорування страховиком такої заяви, незгоди із розміром визначеної страхової виплати чи із рішенням страховика про відмову у страховому відшкодуванні.
Поряд з цим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19) зазначено, що законодавець передбачає дві підстави для виплати страхового відшкодування потерпілому. Перша з них - передбачена ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а саме шкода може бути відшкодована на підставі звернення потерпілого до МТСБУ за умови подання ним відповідної заяви про таке відшкодування. Інший спосіб передбачає можливість звернення за відшкодуванням до суду з вимогою до МТСБУ про відшкодування шкоди та ухвалення відповідного судового рішення. Так, згідно з п. 36.1 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду у разі, якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
У вказаній постанові судом також зазначено, що у системному зв'язку зі ст. 36 положення пп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 цього Закону щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.12.2019 підтримала власний правовий висновок (викладений у постанові від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16-к) щодо порядку отримання потерпілим страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, визначивши, що попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування не є обов'язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування в межах річного строку.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у Законі України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов'язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов'язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
Вказане свідчить про сталу правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо визначення порядку отримання потерпілим страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а також судового тлумачення норм Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зокрема щодо відсутності обов'язку звернення потерпілого із відповідною заявою до страховика та наявності альтернативного способу захисту порушених прав шляхом звернення до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
А тому відступати від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19) у межах справи № 910/6013/20 підстав не вбачається.
На переконання Касаційного господарського суду, підставою вказаних правових висновків Великої Палати Верховного Суду є твердження того, що виникнення права на отримання страхового відшкодування пов'язується не з поданням потерпілим (іншою особою, що має відповідне право) заяви про таке відшкодування, а саме з настанням страхового випадку, що має наслідком виникнення у страховика обов'язку з регламентної виплати в силу закону та на підставі відповідного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності його страхувальника, а за відсутності такого договору та у визначених законом випадках - виникнення цього обов'язку у МТСБУ.
Такий підхід (виникнення права на страхове відшкодування з моменту страхового випадку, а не з моменту звернення до страховика із відповідною заявою) і передбачає за можливе захист права щодо отримання регламентної виплати (страхового відшкодування) шляхом звернення потерпілого (іншої особи, що має відповідне право) до суду.
За таких обставин, враховуючи розмір права зворотної вимоги, який перейшов до позивача (207 818,79 грн.); визначені полісом № ЕР/209564540 розміри лімітів відповідальності (130 000,00 грн.), франшизи (0,00 грн.), суд дійшов висновку, що відповідач зобов'язаний був сплатити позивачу страхове відшкодування у розмірі 130 000,00 грн.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення суму страхового відшкодування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
У той же час, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З огляду на положення Закону України «Про судовий збір», оскільки позивач звернувся до суду з позовом в електронній формі через підсистему "Електронний суд", розмір судового збору за подання позивачем до Господарського суду міста Києва вказаної позовної заяви має визначатись з урахуванням наведених приписів.
Однак, при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір без урахування коефіцієнту 0,8.
Враховуючи викладене, суд звертає увагу позивача, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю страхова компанія «Альфа-гарант» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26; ідентифікаційний код: 32382598) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Вусо» (03150, м. Київ, вул. Казимира Малевича, 31; ідентифікаційний код: 31650052) страхове відшкодування у розмірі 130 000 (сто тридцять тисяч) грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.
3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне рішення складено: 20.01.2025
Суддя О.А. Грєхова