14 січня 2025 року м. Харків Справа № 917/1256/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Гребенюк Н.В., суддя Слободін М.М. , суддя Шутенко І.А.,
за участю секретаря судового засідання Пляс Л.Ф.,
учасники справи в судове засідання не з'явились;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 (вх. № 2640 П)
на ухвалу господарського суду Полтавської області від 08.10.2024 (повний текст судового рішення складений та підписаний 30.10.2024, суддя Паламарчук В.В.)
у справі № 917/1256/24
за заявою ОСОБА_1 , м.Кременчук, Полтавська область,
про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 08.10.2024 у справі №917/1256/24 відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність; залишено без розгляду заяву арбітражного керуючого Біленка Романа Івановича про участь у справі.
Ухвала місцевого господарського суду мотивована висновком суду першої інстанції про те, що заявниця не надала належних та достатніх доказів, які б підтверджували підстави для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність відповідно до ст. 115 Кодексу України з процедур банкрутства. Зокрема, заявниця не подала повного та достовірного переліку кредиторів, належним чином оформлених документів, які б підтверджували її заборгованість, прострочення платежів, а також проекту реалістичного плану реструктуризації боргів. Крім того, суд першої інстанції зазначив про те, що надані декларації про майновий стан боржника не відповідали вимогам закону, адже містили неповну інформацію про членів сім'ї. Суд першої інстанції також зазначив, що посилання заявниці на військовий стан як на підставу для невиконання зобов'язань є недостатнім, адже це не звільняє заявника від обов'язку доведення обставин неплатоспроможності.
ОСОБА_1 , не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, звернулася до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті судового рішення норм права, просить скасувати ухвалу господарського суду Полтавської області від 08.10.2024 у справі №917/1256/24, направити справу для подальшого розгляду суду першої інстанції.
Апеляційна скарга ОСОБА_1 мотивована наступним:
- заявник надав суду всі необхідні докази для підтвердження наявності прострочених зобов'язань та своєї неплатоспроможності, зокрема, кредитні договори, виписки з Українського бюро кредитних історій, а також відповіді на запити до фінансових установ; судом першої інстанції не враховано, що частина фінансових установ відмовилася надавати додаткову інформацію, що не може бути підставою для відмови у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність;
- всі вимоги законодавства щодо обґрунтування заборгованості та наявності загрози неплатоспроможності заявником виконані, оскільки надані докази підтверджують факт припинення погашення боргів більше ніж на два місяці за кожним кредитним зобов'язанням, а також відсутність можливості виконання цих зобов'язань у майбутньому; суд першої інстанції безпідставно вважав подані докази недостатніми та неправильно оцінив їхню належність і допустимість;
- відсутність інформації про членів сім'ї у поданих заявником деклараціях зумовлена їхньою відмовою надавати відповідні дані, що виходить за межі контролю заявника, натомість матеріали справи містять витяги з реєстру речових прав на нерухоме майно щодо останніх, а тому з огляду на наведене вказане не може свідчити про наявність підстав для відмови у відкритті провадження;
- наданий проект плану реструктуризації боргів є реалістичним і враховує об'єктивний стан боржника, оскільки у документі міститься детальна інформація про майбутні джерела доходів, хоча суд першої інстанції визнав це недостатньо обґрунтованим, при цьому його оцінка належить до завдань комітету кредиторів та не має враховуватись при вирішенні питання про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.11.2024 для розгляду справи №917/1256/24 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Гребенюк Н.В., судді Слободін М.М., Шутенко І.А.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.11.2024 у справі №917/1256/24 витребувано у господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/1256/24; відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги ОСОБА_1 (вх. № 2640П) на ухвалу господарського суду Полтавської області від 08.10.2024 у справі № 917/1256/24, до надходження матеріалів справи.
У період з 19.11.2024 по 22.11.2024 включно суддя-доповідач Гребенюк Н.В. перебувала у відпустці.
20.11.2024 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №917/1256/24.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 у справі №917/1256/24 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Харків" (вх. № 2116 Х) на ухвалу господарського суду Полтавської області від 08.10.2024 та 917/1256/24 залишено без руху; запропоновано протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали апелянту усунути недоліки, а саме: подати до Східного апеляційного господарського суду докази сплати судового збору в сумі 2422,4грн; роз'яснено скаржнику, що при невиконанні вимог даної ухвали апеляційна скарга вважатиметься неподаною та підлягатиме поверненню скаржникові.
26.11.2024 до Східного апеляційного господарського суду від апелянта надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.12.2024 у справі №917/1256/24 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 (вх. № 2640П) на ухвалу господарського суду Полтавської області від 08.10.2024 та 917/1256/24; призначено справу до розгляду на "14" січня 2025 р. о 10:30 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 132; повідомлено учасників апеляційного провадження про дату, час та місце розгляду справи в судовому засіданні; визнано необов'язковою явку представників учасників справи та доведено до відома, що нез'явлення у судове засідання апеляційної інстанції їх представників не тягне за собою відкладення розгляду справи на іншу дату, а також не перешкоджає розгляду справи по суті; доведено до відома учасників справи про можливість взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції; встановлено учасникам справи строк до 17.12.2024 включно для надання суду відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань, що пов'язані з розглядом справи, з доказами надсилання їх копії та доданих документів іншому учаснику справи.
В судове засідання апелянт не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, про що свідчать відомості картки вихідної кореспонденції суду, оператора поштового зв'язку, а також довідки про доставку документів засобами модуля «Електронний суд», що наявні в матеріалах справи.
Враховуючи, що явка в судове засідання була визнана необов'язковою, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника апелянта за наявними матеріалами справи.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, ОСОБА_1 звернулась до господарського суду Полтавської області із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність відповідно до статті 115 Кодексу України з процедур банкрутства, в якій, з посиланням на п.п. 2, 4 ч.2 ст. 115 Кодексу України з процедур банкрутства, просила, зокрема, відкрити провадження у справі про її неплатоспроможність; ввести процедуру реструктуризації боргів боржника; ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів; призначити керуючим реструктуризації арбітражного керуючого Біленко Романа Івановича.
Виниклі грошові зобов'язання заявниця обґрунтовувала наявністю обов'язків за наступними правочинами, укладеними з кредиторами, та документами на їх підтвердження:
- копія кредитного договору №107402 від 09.04.2024, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Авіра Груп», з додатком та відповідь кредитора щодо наявності заборгованості (без первинних документів на її підтвердження);
- кредитні договори №02822-04/2024 від 02.04.2024 та №25720-01/2024 від 18.01.2024, укладені між ОСОБА_1 та ТОВ «Аванс Кредит» з додатками та відповідь кредитора щодо наявності заборгованості (без первинних документів на її підтвердження);
- договір позики №2225824 від 29.03.2024, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ « 1 Безпечне агентство необхідність кредитів», з додатками;
- кредитний договір №5981290586 від 29.03.2024, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Смартівей Юкрейн» з додатком та відповідь кредитора щодо наявності заборгованості (без первинних документів на її підтвердження);
- кредитні договори №8756799 від 23.03.2024 та від 23.02.2024 №103552282, укладені між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» (відсутні в матеріалах справи);
- договір позики №3450340324 від 23.03.2024, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Іннова Фінанс» з додатком та відповідь кредитора щодо наявності заборгованості (без первинних документів на її підтвердження);
- договір позики №7096902 від 15.03.2024, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Маніфою» з додатком та відповідь кредитора щодо наявності заборгованості (без первинних документів на її підтвердження);
- кредитний договір №6964089 від 13.03.2024, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Алекскредит»;
- кредитний договір №1479126 від 05.03.2024, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Слон Кредит» з додатком та відповідь кредитора щодо наявності заборгованості (без первинних документів на її підтвердження);
- кредитний договір №00-9642303 від 04.03.2024, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Макс Кредит» з додатком та відповідь кредитора щодо наявності заборгованості (без первинних документів на її підтвердження);
- кредитний договір №1351-9055 від 20.02.2024, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Укр Кредит Фінанс», Правила надання кредитної лінії, паспорт споживчого кредиту;
- кредитний договір №118645 від 13.02.2024, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Абекор» та відповідь кредитора щодо наявності заборгованості (без первинних документів на її підтвердження);
- кредитний договір №4346818 від 31.01.2024, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Лінеура Україна» з додатком;
- кредитний договір №7509076 від 24.01.2024 від 24.01.2024, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Авентус Україна» з додатком та відповідь кредитора щодо наявності заборгованості (без первинних документів на її підтвердження);
- кредитні договори №36316-03/2024 від 29.03.2024 та №397327 від 20.01.2024, укладені між ОСОБА_1 та ТОВ «Стар Файненс Груп» з додатком;
- кредитний договір №1656552 від 24.02.2024, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Незалежні фінанси» (відсутній в заяві про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність та доданий до заяви про усунення недоліків);
- кредитний договір №813685515 від 26.09.2023, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео Швидка Фінансова допомога» з додатком та відповідь кредитора щодо наявності заборгованості (без первинних документів на її підтвердження), операції за договором;
- кредитний договір №490950-КС-002 від 20.03.2024, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Бізнес позика»;
- кредитний договір №3138 від 22.09.2023, укладений між ОСОБА_1 та АТ «Таскомбанк» з довідкою про заборгованість.
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 19.08.2024 у цій справі заяву ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність залишено без руху. Встановлено строк на усунення недоліків - 5 (п'ять) днів з дня вручення ухвали про залишення заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність без руху. Запропоновано заявниці усунути недоліки заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність у встановлений строк, надавши суду: первинні документи з банківських та інших фінансово-кредитних установ, які підтверджують виникнення, наявність та розмір заборгованості боржника, із зазначенням розміру помісячних платежів, належних до сплати та періодів прострочення; належним чином заповнені декларації про майновий стан боржника за 2021-2023 роки та станом на 01.06.2024 рік, складених у відповідності до положень Кодексу України з процедур банкрутства та наказу Міністерства юстиції України від 21.08.2019 №22627/5; докази використання коштів, отриманих від кредиторів, зазначених ОСОБА_1 у конкретизованому списку кредиторів.
В наведеній ухвалі місцевого господарського суду судом першої інстанції зазначено, що заявником долучено до заяви список кредиторів, у якому наведено перелік кредиторів, вказані дані договорів, зазначено загальну та прострочену заборгованість по кожному з них, водночас з поданих боржником доказів суд не має можливості встановити достовірність відображених заявником у конкретизованому списку кредиторів і боржників відомостей щодо дійсної кількості кредиторів, адже наявність лише договорів, спрямованих кредиторам запитів та роздруківки з сайтів фінансових компаній не підтверджують факт наявності кредиторської заборгованості, її суми та правової природи.
Також судом першої інстанції зазначено про те, що до заяви не долучені докази використання грошових коштів, отриманих від осіб, зазначених заявником у конкретизованому списку кредиторів.
Крім того, місцевий господарський суд встановив, що боржником долучено до заяви про відкриття провадження у справі декларації про майновий стан за 2021-2023 роки та станом на 01.06.2024, в яких у відповідних рядках щодо інформації про членів сім'ї відмічено "не відомо", при цьому не додано доказів звернення до відповідних офіційних джерел щодо отримання інформації про останніх, яка необхідна для заповнення декларацій про майновий стан боржника у справі про неплатоспроможність.
Судом першої інстанції також зазначено, що у розумінні положень п. 3 ч. 2 ст. 116 КУзПБ у заяві про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржник зобов'язаний повідомити про обставини, що стали підставою для звернення до суду, тобто обґрунтувати природу і причини неплатоспроможності, натомість посилання боржниці на військовий стан, девальвацію національної валюти не є обґрунтованими, є загальновідомими та розповсюджуються на усіх громадян України, а військовий стан не є підставою для припинення виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором.
26.08.2024 від заявниці надійшла заява про усунення недоліків.
До вказаної заяви заявницею додані довідка АТ «Таскомбанк» від 24.06.2024 про наявність заборгованості, копія договору з ТОВ «МІЛОАН» №8531958 від 30.09.2023 з додатками та №9636766 від 19.02.2024 з додатками; копія договору з ТОВ «ФК «НЕЗАЛЕЖНІ ФІНАНСИ» №1656552 від 24.02.2024 з додатками; копія договору з ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» №17502-01/2024 від 20.01.2024; копія договору з ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» №813685515 від 26.09.2023; копія довідки про заборгованість перед АТ «ТАСКОМБАНК» за договором №3138 від 22.09.2023; декларації про майновий стан боржника за 2021-2023 роки та станом на 01.07.2024 рік та пояснення щодо використання отриманих за кредитними договорами та договорами позики коштів.
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 27.08.2024 заяву ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність прийнято судом до розгляду та призначено підготовче засідання на 08.10.2024. Зобов'язано заявника надати суду:
- докази в підтвердження існування інших обставин, що найближчим часом боржник не зможе виконати грошові зобов'язання чи здійснювати звичайні поточні платежі (загроза неплатоспроможності), враховуючи дати укладення кредитних договорів;
- належні та допустимі докази (засвідчені; підписані ЕЦП), які стали підставою для виникнення грошових зобов'язань та підтверджують розмір заборгованості за основним зобов'язанням та суми неустойки (штраф, пеня) по кожному кредитору (у тому числі виписки за картковими рахунками; правочини; первинні бухгалтерські документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення (зокрема банківські виписки, платіжні доручення, видаткові накладні, довідки, листи, протоколи) та будь-які інші докази, що доводять факт невиконання боржником своїх зобов'язань;
- належні докази на підтвердження письмових пояснень з приводу того, на які потреби були направлені кредитні кошти.
В підготовчому засіданні суду 08.10.2024 місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги ухвали господарського суду від 27.08.2024 у цій справі боржником не виконані, що стало підставою для відмови у відкритті провадження про неплатоспроможність.
Надаючи власну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції з наведеними висновками суду першої інстанції погоджується та зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Кодекс України з процедур банкрутства встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
За приписами ч.1 ст. 8 Кодексу України з процедур банкрутства, справи про банкрутство розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника.
Відповідно до абз.13 ч.1 ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства, під неплатоспроможністю слід розуміти неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом.
Грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України.
До грошових зобов'язань належать також зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов'язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов'язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях.
До складу грошових зобов'язань боржника, у тому числі зобов'язань щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі.
Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
При поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство розмір грошових зобов'язань визначається на день подання до господарського суду такої заяви (абз.5 ч.1 ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства).
Положеннями Книги четвертої Кодексу України з процедур банкрутства визначено особливості застосування процедури банкрутства до боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця.
Стаття 113 Кодексу України з процедур банкрутства передбачає, що провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.
Підстави для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника - фізичної особи наведені в ч.2 ст. 115 цього Кодексу, згідно з якою боржник має право звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність у разі, якщо:
- боржник припинив погашення кредитів чи здійснення інших планових платежів у розмірі більше 50 відсотків місячних платежів за кожним з кредитних та інших зобов'язань упродовж двох місяців;
- у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;
- існують інші обставини, які підтверджують, що найближчим часом боржник не зможе виконати грошові зобов'язання чи здійснювати звичайні поточні платежі (загроза неплатоспроможності).
До складу грошових вимог, у тому числі щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції (ч.3 ст. 115 Кодексу України з процедур банкрутства).
Право боржника звернутися із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність не стоїть у залежності від наявності у сукупності всіх підстав, передбачених ч.2 ст. 115 Кодексу України з процедур банкрутства.
Тобто, для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи достатньо навіть однієї або більше однієї підстави у будь-яких комбінаціях, наведених у ч.2 ст. 115 Кодексу України з процедур банкрутства, оскільки законодавцем імперативно не визначено обов'язковим існування сукупності всіх підстав, як умови для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи (постанова Верховного Суду від 29.07.2021 у справі №909/1028/20).
Системний аналіз ст. 113, ч.1, ч.2 ст. 116, ч.1 ст. 119 Кодексу України з процедур банкрутства дає можливість дійти висновку, що наявність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність у кожному конкретному випадку повинна визначатись судом з урахуванням поданої боржником заяви та доданих до неї доказів на підтвердження настання обставин, що підтверджують неплатоспроможність фізичної особи (на момент звернення до суду з відповідною заявою) або загрозу її неплатоспроможності (у визначений зобов'язанням строк або в майбутньому).
Разом з тим, способи та засоби доведення підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність визначені законодавцем шляхом наведення у ч.3 ст. 116 Кодексу України з процедур банкрутства переліку документів, що мають додаватись до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність та підтверджувати її зміст.
Згідно з частинами першою-третьою ст. 119 Кодексу України з процедур банкрутства, у підготовчому засіданні господарський суд розглядає подані документи, з'ясовує наявність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, а також вирішує інші питання, пов'язані з розглядом заяви. Підготовче засідання проводиться у порядку, передбаченому цим Кодексом. За наслідками підготовчого засідання господарський суд постановляє ухвалу про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність або про відмову у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність.
При вирішенні питання про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи за результатами проведення підготовчого засідання, дослідивши матеріали відповідної заяви фізичної особи, суд повинен, серед іншого, визначитися з питанням наявності грошових вимог до боржника та розміру таких вимог за станом на час подання заяви до суду, несплати боржником на користь кредиторів належних ним коштів.
Поряд з цим, при вирішенні питання про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи суд зобов'язаний дослідити не тільки надану заявником інформацію про кредитні договори, за якими у заявника, як стверджується за його заявою, наявні грошові зобов'язання (зокрема, прострочені) за кредитами (позиками) тощо, але й дослідити та встановити безпосередні докази укладання таких договорів, наявності та розміру заборгованості за такими договорами.
Кодекс України з процедур банкрутства визначає обов'язок боржника у своїй заяві про відкриття справи навести всі обставини неплатоспроможності та документально їх підтвердити.
Метою законодавця при запровадженні процедури банкрутства фізичних осіб було створення правового механізму, який дозволить фізичній особі - боржнику відновити її задовільний фінансовий стан через механізм погашення всіх існуючих боргів, що реалізується в тому числі шляхом реструктуризації зобов'язань.
Передумовою звернення фізичної особи - боржника до господарського суду із відповідною заявою та намір кінцевого результату є повне відновлення платоспроможності такої особи.
Отже, звертаючись до господарського суду із заявою про відкриття справи про неплатоспроможність, фізична особа - боржник повинна розкрити повну та вичерпну інформацію про загальну суму заборгованості, заборгованості за основним зобов'язанням та суми неустойки (штрафу, пені) окремо, а також документально підтвердити таку інформацію належними та допустимими доказами у розумінні вимог статей 76-77 Господарського процесуального кодексу України, що також передбачено п.3, 14 ч.3 ст. 116 КУзПБ.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позиція апелянта зводиться, зокрема, до того, що нею були надані належні та достатні докази в частині встановлення обставин, що підтверджують суми грошових вимог кредиторів (заборгованості за основним зобов'язанням та неустойки окремо), підстав виникнення зобов'язань, а також строку їх виконання згідно із законом або договором. Крім того, заявниця зазначала про те, що нею були виконані всі залежні від неї заходи, направлені на отримання та надання інших документів до суду шляхом звернення до кредиторів із запитами, які останніми залишені частково без реагування. При цьому, заявник вказує, що зобов'язання перед кредиторами на визначену суму, підтверджуються кредитною історією, складеною Українським бюро кредитних історій.
Щодо наведеного, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
17.10.2019 набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким, зокрема внесені зміни до ГПК України, змінено назву статті 79 ГПК з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.
Правові, організаційні засади формування та ведення кредитних історій, права суб'єктів кредитних історій та користувачів бюро кредитних історій, порядок діяльності таких бюро встановлено нормами Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» (далі - Закон №2704-IV).
Статтею 3 Закону №2704-IV визначено його термінологію, зокрема:
«бюро кредитних історій» - це юридична особа, виключною діяльністю якої є збір, зберігання, використання інформації, яка складає кредитну історію (надалі - Бюро);
«ведення кредитної історії» - це діяльність бюро із збирання, оброблення, зберігання, захисту, використання інформації, яка складає кредитну історію;
«кредитна історія» - це сукупність інформації про юридичну або фізичну особу, що її ідентифікує, відомостей про виконання нею зобов'язань за кредитними правочинами, іншої відкритої інформації відповідно до Закону,
«користувач Бюро» - це юридична або фізична особа - суб'єкт господарської діяльності, яка укладає кредитні правочини та відповідно до договору надає та має право отримувати інформацію, що складає кредитну історію (надалі - Користувач);
«Положення Бюро» - правила формування і ведення кредитних історій, які затверджуються виконавчим органом Бюро та погоджуються Уповноваженим органом;
«кредитний звіт» - це сукупність інформації про суб'єкта кредитної історії, яка є повним або частковим відображенням його кредитної історії;
«кредитний правочин» - правочин, за яким виникає, змінюється або припиняється зобов'язання фізичної або юридичної особи щодо сплати грошових коштів Користувачу протягом певного часу в майбутньому (в тому числі договір страхування або купівлі-продажу майна з відстроченням платежу);
«суб'єкт кредитної історії» - будь-яка юридична або фізична особа, яка звернулася до Користувача з метою укладення кредитного правочину або вже уклала кредитний правочин та щодо якої формується кредитна історія.
Наведені норми свідчать про відмінність понять «користувач» та «суб'єкт кредитної історії». Так, користувачем може бути юридична або фізична особа - суб'єкт господарської діяльності, яка укладає кредитні правочини, тобто кредитор. Відповідно фізична особа, яка не є суб'єктом господарської діяльності з видачі кредитів, не може мати статусу «Користувач» у розумінні Закону №2704-IV. Тобто суб'єктом кредитної історії у таких правовідносинах може бути фізична або юридична особа, яка є боржником за такими кредитними правочинами.
Отже, фізична особа-боржник, яка звернулася до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про свою неплатоспроможність, у розумінні Закону №2704-IV є суб'єктом кредитної історії.
Відповідно до ст. 5 Закону №2704-IV джерелами формування кредитних історій є відомості, що надаються користувачем до Бюро та відомості державних реєстрів, інформація з інших баз даних публічного користування, відкритих для загального користування джерел.
Перелік інформації, що містить кредитна історія, визначений статтею 7 Закону №2704-IV, відповідно до пункту 2 частини 1 якої це відомості про грошове зобов'язання суб'єкта кредитної історії: відомості про кредитний правочин (номер і дата укладання правочину, сторони, вид правочину), суму зобов'язання за укладеним кредитним правочином, вид валюти зобов'язання, строк і порядок виконання кредитного правочину, відомості про розмір погашеної суми та остаточну суму зобов'язання за кредитним правочином, дату виникнення прострочення зобов'язання за кредитним правочином, його розмір та стадія погашення, відомості про припинення кредитного правочину та спосіб його припинення (у тому числі за згодою сторін, у судовому порядку, гарантом тощо), відомості про визнання кредитного правочину недійсним і підстави такого визнання.
Статтею 11 Закону №2704-IV визначено підстави та порядок надання кредитного звіту, зокрема: бюро надають інформацію з кредитних історій у формі кредитних звітів; кредитні звіти містять усю інформацію з кредитної історії, якщо інші обсяги інформації не передбачені Положенням бюро або договором (частина перша); бюро надають інформацію, яка складає кредитні історії, виключно користувачам та іншим бюро на підставах, передбачених цим Законом (частина третя); бюро надають кредитні звіти користувачам за їх запитами на паперовому або електронному носіях на умовах, передбачених цим Законом та договором (частина четверта); кредитні звіти надаються користувачам без права передачі їх або інформації, що міститься в них, третім особам (частина п'ята).
Водночас, у статті 13 Закону №2704-IV передбачені права суб'єктів кредитної історії, зокрема: суб'єкт кредитної історії має право ознайомитися з інформацією, що міститься у його кредитній історії, а саме: 1) кредитним звітом; 2) інформацією з реєстру запитів (частина перша); суб'єкт кредитної історії має право ознайомитися з інформацією, що передбачена частиною першою цієї статті, шляхом звернення до Бюро у порядку, визначеному Положенням Бюро (частина друга); суб'єкт кредитних історій має право безоплатно ознайомитися з інформацією, що передбачена частиною 1 цієї статті, один раз протягом календарного року, а також у разі отримання відмови Користувача від укладення кредитного правочину (частина третя); Бюро зобов'язане надати суб'єкту кредитної історії інформацію, що зазначена у частині першій цієї статті, протягом двох робочих днів з дня отримання від нього відповідного запиту (частина четверта).
Системний аналіз статей 11, 13 Закону №2704-IV дає підстави для висновку, що право на отримання (у визначених цим Законом випадках) кредитного звіту (інформації, що міститься у кредитній історії) будь-якого суб'єкта кредитної історії мають користувачі та інші бюро, а суб'єкти кредитної історії мають таке право виключно щодо своєї кредитної історії.
Законодавчо визначений порядок надання кредитного звіту користувачам чи іншим бюро передбачає їх надання на паперовому або електронному носіях (частина четверта статті 11 Закону №2704-IV), натомість чіткого порядку надання кредитного звіту суб'єкту кредитної історії норми цього Закону не містять.
Крім того, норми Закону №2704-IV не містять положень щодо порядку формування, форми та обов'язкових реквізитів кредитного звіту, наявність яких надавала б можливість ідентифікувати особу, яка відповідальна за його формування та відповідність даних самій кредитній історії.
Водночас, пунктом "б" частини третьої статті 15 Закону №2704-IV визначено, що Положення Бюро, зокрема, повинно містити правила надання кредитних звітів.
Згідно з публічною інформацією на офіційному сайті Бюро (https://www.ubki.ua/) розміщено Положення Бюро, затверджене Директором ТзОВ «Українське бюро кредитних історій» 15.05.2017 року та погоджене розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 01.06.2017 року №2185.
Пунктом 2.3 Положення Бюро передбачено, що Бюро здійснює збір інформації із автоматизованих систем Користувачів до автоматизованого інформаційно-аналітичного комплексу Бюро за допомогою електронно - програмних засобів із застосуванням системи захисту відповідно до вимог чинного законодавства, що виключає можливість несанкціонованого доступу до інформації, яка збирається.
Пунктом 6 Положення Бюро визначено порядок надання кредитних звітів, згідно з якого Бюро у своїй діяльності по наданню кредитних звітів керується Законом України «Про організацію формування та обігу кредитних історій», іншими нормативно-правовими актами, договорами про надання інформаційних послуг, укладеними із користувачами, договорами про порядок та умови надання інформації, яка складає кредитну історію, укладеними із іншими Бюро кредитних історій, даним Положенням та внутрішніми документами Бюро (пункт 6.1); надання інформації, яка складає кредитну історію, Бюро здійснює у формі кредитних звітів (пункт 6.2); кредитні звіти розрізняються за обсягом інформації (стандартний кредитний звіт, кредитний звіт з рекомендованим кредитним рішенням). Структура кредитних звітів встановлюється внутрішніми положеннями Бюро та чинним законодавством (пункт 6.3); Бюро надає кредитні звіти суб'єктам кредитних історій за їх зверненням в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про організацію формування та обігу кредитних історій», іншими нормативно-правовими актами, цим Положенням та внутрішніми документами Бюро (пункт 6.10).
Аналіз пунктів Положення Бюро свідчить, що збір, опрацювання, коригування та передавання інформації щодо суб'єкта кредитних історій (зокрема й сама кредитна історія) здійснюється за допомогою електронно-програмних засобів та зберігається на сервері Бюро, тобто така інформація представлена (складається) в електронній формі.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.
Частиною другою статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачено, що накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги» (частина перша); електронна копія електронного документа засвідчується у порядку, встановленому законом (частина п'ята); копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством (частина шоста).
Згідно з наказом державного підприємства «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» від 01.07.2020 №144 з 01.09.2021 набрав чинності Національний стандарт ДСТУ 4163:2020 «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів» (далі - Національний стандарт ДСТУ 4163:2020).
Пунктом 1.1 Національного стандарту ДСТУ 4163:2020, серед іншого, визначено, що цей стандарт поширюється на організаційно-розпорядчі документи незалежно від носія інформації (далі - документи).
Згідно з пунктом 4.4 Національного стандарту ДСТУ 4163:2020 документи, що їх створюють юридичні особи, обов'язково повинні мати такі реквізити: найменування юридичної особи (04); назва виду документа (09) (не зазначають на листах); дата документа (10); реєстраційний індекс документа (11); заголовок до тексту документа (19); текст документа (20); підпис (для електронних документів - електронний підпис або електронна печатка в разі відсутності електронного підпису) (22).
Таким чином, оригіналом кредитного звіту (як електронного документа) є його електронний примірник, що містить обов'язкові реквізити, серед яких електронний підпис або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
Пунктом 5.32 Національного стандарту ДСТУ 4163:2020 визначено, що у разі створення примірника електронного документа з паперовим носієм інформації на ньому проставляють штрих-код або QR-код, що містить: скорочене найменування юридичної особи, дату реєстрації, реєстраційний індекс. QR-код також має містити відомості про підписувача електронного документа або накладання електронної печатки, а саме: прізвище, ім'я, по батькові підписувача або найменування юридичної особи (для електронної печатки), номер сертифіката і строк його дії. Окрім того, QR-код додатково має містити дати накладання кваліфікованих електронних підписів і печаток на електронний документ, що беруть із кваліфікованих електронних позначок часу. Для актів додатково зазначають дані про погодження.
Оскільки роздруківка кредитного звіту у текстовому режимі, отримана боржником (суб'єктом кредитних історій) через web-інтерфейс на офіційному сайті Бюро (https://ubki.ua/), містить QR-код, а також скріплена електронними цифровими підписами осіб, які її відтворили, то таку роздруківку слід визнати примірником електронного документа з паперовим носієм інформації.
Разом із цим, суд звертається до правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 16.11.2022 у справі №917/1604/21, які обґрунтовано враховані судом першої інстанції.
Так, Верховний Суд зауважив на тому, що при ініціюванні справи про неплатоспроможність фізичної особи наявність простроченої заборгованості чи можливість невиконання грошових зобов'язань найближчим часом (загроза неплатоспроможності) має підтверджуватися доказами у відповідному обсязі, виходячи з правової природи правовідносин між боржником та кредитором. Такими доказами, серед іншого, можуть бути судові рішення, правочини, первинні бухгалтерські документи, які містять відомості про фінансову операцію та підтверджують її здійснення (зокрема банківські виписки, платіжні доручення, довідки) та будь-які інші докази, що доводять факт невиконання боржником своїх зобов'язань, а у випадку загрози неплатоспроможності - потенційну можливість такого невиконання.
Крім того, Верховний Суд виснував, що у справах про банкрутство (у т.ч. неплатоспроможність фізичних осіб) стадія відкриття провадження має своїми наслідками не лише заходи процесуального характеру, а й майнового. При цьому, внаслідок введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, ухвала про відкриття провадження у такій категорії справ поширюється на майнові відносини між боржником та невизначеним на момент винесення ухвали підготовчого засідання колом осіб - конкурсних кредиторів.
Таким чином, оскільки відкриття провадження у справі про неплатоспроможність має відповідні вищезазначені правові наслідки, то на фізичну особу-боржника (як єдиного суб'єкта звернення із заявою про відкриття провадження у такій справі) покладається обов'язок підтверджувати обставини його неплатоспроможності чи її загрози доказами у відповідному обсязі, у тому числі первинними документами, задля забезпечення перевірки господарським судом підстав та моменту виникнення зазначених боржником грошових вимог кредиторів, встановлення їх характеру та розміру.
Такий правовий висновок вбачається обґрунтованим також з тих підстав, що лише фізична особа-боржник (яка є єдиним суб'єктом звернення із відповідною заявою) наділена правом на подання відповідних доказів у підтвердження обставин своєї неплатоспроможності чи її загрози. Тому відсутність на цій стадії інших учасників справи, які мають право подати свої доводи чи заперечення щодо таких обставин чи доказів, зумовлює необхідність добросовісного виконання боржником своїх процесуальних обов'язків щодо доказування наявності обставин для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи.
Колегія суддів враховує, що стандарт доказування "достатність доказів" було виключено із ГПК, водночас у справах про неплатоспроможність фізичної особи господарський суд враховує, окрім належності та допустимості, також достатність поданих боржником доказів для підтвердження та доведення обставин неплатоспроможності чи її загрози, як підстави для відкриття провадження у такій справі.
У цьому контексті самого кредитного звіту недостатньо для підтвердження вказаних обставин, оскільки такий звіт хоч і є належним доказом наявності кредитних відносин боржника з кредиторами, однак може містити неповну чи недостовірну інформацію про розмір та структуру заборгованості боржника, в тому числі за основним зобов'язанням.
Зазначеного висновку касаційний суд у наведеній вище справі дійшов з огляду на передбачене частиною п'ятою статті 13 Закону № 2704-IV (Закон України "Про організацію формування та обігу кредитних історій") право суб'єкта кредитної історії щодо звернення до Бюро з письмовою заявою у разі незгоди з інформацією, що складає його кредитну історію, за винятком інформації про кредитний бал.
Оскільки у розумінні положень пункту 14 частини третьої статті 116 КУзПБ визначено, що до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність додаються інші документи, що підтверджують наявність підстав, визначених статтею 115 цього Кодексу, подання боржником при зверненні до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність лише кредитного звіту, однак без додавання інших документів (які стали підставою виникнення грошового зобов'язання у розумінні статті 1 КУзПБ) для належного підтвердження розміру заборгованості цього боржника (в тому числі за основним зобов'язанням), підстав виникнення зобов'язань та строків їх виконання, є недостатнім для доведення відповідних обставин та, як наслідок, встановлення судом наявності підстав для відкриття провадження у такій справі.
Судова колегія, з огляду на наведене, погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що роздруківки з сайтів фінансових компаній не можуть бути розцінені судом як первинні бухгалтерські документи, які містять відомості про фінансову операцію та підтверджують її здійснення, а тому встановлення складу кожного зобов'язання, заборгованості за якими включена до загальної суми боргу, факту припинення боржником погашення заборгованості перед кредиторами у розмірі більше 50 % місячних платежів за кожним із кредитних зобов'язань, є неможливим та буде ґрунтуватись на припущеннях.
Слід зауважити, що боржник сама визначає докази, які на її думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов'язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює правосуддя у справах про банкрутство.
Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство.
Обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю (аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 року зі справи №910/4994/18).
Судовою колегію встановлено неповний (недостатній) обсяг документів на підтвердження наявної (простроченої) заборгованості за основним зобов'язанням та суми неустойки (штрафу, пені) окремо (зокрема, всіх копій договорів, квитанцій, банківських виписок тощо) відносно всіх визначених боржником кредиторів у справі, підстави виникнення зобов'язань, доказів їх часткового виконання, а також настання строку їх виконання згідно з договором.
Щодо поданих боржником документів про суми заборгованості, то такі докази не підтверджують розмір заборгованості за основним зобов'язанням та суми неустойки (штрафу, пені) окремо, не визначають структуру заборгованості боржника перед кредиторами, не фіксують або констатують документально період виникнення боргу боржника, його розрахунок, що має юридичне значення для встановлення судом обставин заяви боржника та сум його боргу перед кредиторами.
За відсутності первинних документів не може вважатися доказом, який підтверджує суму видачі банком кредиту позичальнику, суми траншів кредиту, дату коли саме та яка сума кредитних коштів була повернута позичальником банку за відображеним у ньому періодом і як наслідок загальну суму боргу тощо (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.06.2022 у справі № 917/1384/20).
Отже, подання боржницею при зверненні до суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність кредитного звіту, а також не в повному обсязі кредитних договорів, на які посилається остання у конкретизованому списку кредиторів як на підставу виникнення боргу, відсутність первинних документів на підтвердження проведення господарських операцій, є недостатніми для належного підтвердження розміру заборгованості (в тому числі за основним зобов'язанням), підстав виникнення зобов'язань і строків їх виконання, та, як наслідок, встановлення судом наявності підстав для відкриття провадження у такій справі.
Судом першої інстанції також вірно встановлено, що заявником не надано належних доказів припинення погашення ним кредитів у розмірі більше 50 відсотків місячних платежів за кожним з кредитних та інших зобов'язань упродовж двох місяців як цього вимагає п. 2 ч. 2 ст. 115 Кодексу України з процедур банкрутства.
Крім того, частиною 4 статті 116 КУзПБ визначено, що разом із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржник зобов'язаний подати пропозиції щодо реструктуризації боргів (проект плану реструктуризації боргів).
Колегія суддів констатує, що чинним спеціальним законодавством з питань банкрутства передбачено чіткий алгоритм дій, в тому числі і перелік документів, необхідний для відкриття провадження у справі про банкрутство фізичної особи.
За змістом приписів Книги четвертої КУзПБ законодавцем презюмується, що фізична особа - боржник, ініціюючи стосовно себе справу про неплатоспроможність, прагне досягнути компромісу з кредиторами щодо зміни способу та порядку виконання його зобов'язань, а у разі недосягнення згоди стосовно плану реструктуризації боргів, такий боржник припускає визнання його банкрутом і задоволення кредиторських вимог за рахунок коштів від продажу його майна.
Стаття 124 КУзПБ встановлює загальні вимоги до плану реструктуризації боргів боржника, серед яких є вимоги до умов, що мають бути зазначені у цьому плані (частина друга), а частиною четвертою цієї статті КУзПБ також визначені загальні вимоги до виконання плану реструктуризації боргів боржника - пропорційно за рахунок коштів, отриманих від виконання плану реструктуризації боргів, у черговості, визначеній цим Кодексом. У разі реалізації в процедурі реструктуризації боргів майна боржника, яке є предметом забезпечення, план реструктуризації боргів має передбачати позачергове задоволення вимог кредитора за зобов'язаннями, які таке майно забезпечує. Кошти, що залишилися після реалізації майна боржника, яке є предметом забезпечення, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів згідно із затвердженим господарським судом планом реструктуризації боргів у черговості, визначеній цим Кодексом (частина четверта статті 124 КУзПБ).
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 22.09.2021 у справі № 910/6639/20 зауважив на тому, що з огляду на мету та цілі КУзПБ інститут неплатоспроможності фізичних осіб призначений для зняття з боржника - фізичної особи тягаря боргів, які мають значний розмір та не можуть бути погашені за рахунок поточних доходів і належного цій особі майна. Правове регулювання відносин, що виникають між боржником та іншими учасниками справи про неплатоспроможність, має на меті поетапно створити для боржника - фізичної особи найбільш сприятливі умови для погашення боргів шляхом їх реструктуризації, а при нерезультативності таких заходів - забезпечити ефективний механізм продажу активів боржника.
За такого підходу у судових процедурах неплатоспроможності фізичної особи скористатися правом на реабілітацію, зокрема, у спосіб, що певною мірою утискає інтереси кредиторів, заслуговує лише чесний і сумлінний боржник, інше б суперечило принципу добросовісності, який ґрунтується на приписах статей 3 та 13 Цивільного кодексу України.
Тому до боржника - фізичної особи КУзПБ установлює спеціальні вимоги щодо його добросовісності, як запоруку досягнення компромісу між сторонами стосовно погашення боргів, що має ґрунтуватися на поступках кредиторів та сумлінній співпраці боржника з керуючим реструктуризацією і кредиторами, а також на його відкритій взаємодії з судом, яка полягає у добросовісному користуванні процесуальними правами та сумлінному виконанні процесуальних обов'язків.
У свою чергу розроблення проекту плану реструктуризації має відбуватися відповідно до вимог ст. 124 КУзПБ, зокрема, щодо форми і змісту проекту плану, це дасть можливість зборам кредиторів оцінити перспективу відновлення платоспроможності боржника та дасть можливості прийняття рішення про його схвалення та подання на затвердження господарському суду або відхилення і прийняття рішення про перехід до процедури погашення боргів.
Отже, при поданні до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, обов'язком боржника є складення реального (виконуваного) проекту плану реструктуризації, який після розгляду господарським судом грошових вимог та формування реєстру кредиторів розробляється, уточнюється та погоджується з кредиторами.
Обставинами справи встановлено, що до заяви долучено проект плану реструктуризації боргів, відповідно до якого ОСОБА_1 зазначала, що на погашення вимог кредиторів планує виділяти орієнтовно 8 000,00грн. на наступні 4 роки, оскільки загальні витрати боржника в місяць для задоволення побутових потреб становлять від 6 000,00грн до 8 000,00грн.
Доказів, які б підтверджували розмір дійсно необхідних витрат до матеріалів справи надано не було.
Окрім того, судом першої інстанції встановлено, що проект плану реструктуризації містить інформацію про доходи, які боржник розраховує отримати протягом процедури реструктуризації боргів - заробітну плату в середньому 15 000,00грн на місяць, тоді як в заяві про відкриття провадження про її неплатоспроможність вказує про те, що є не працевлаштованою.
За наведеного, місцевим господарським судом визнані безпідставними посилання в доданому плані реструктуризації на отримання в майбутньому заробітної плати в розмірі 15 000,00грн і виділення відповідних коштів на погашення заборгованості, що документально не підтверджено заявником.
Судова колегія зазначає про те, що апелянтом в поданій апеляційній скарзі наведеного спростовано не було, а також зауважує на тому, що в даному випадку суд першої інстанції виконав обов'язок щодо перевірки наявності плану реструктуризації, разом з тим не поклав наведені обставини в основу вирішення питання про відкриття провадження про неплатоспроможність, а встановив виявлені в ньому недоліки в контексті його дослідження в межах категорії виконуватості, що не може свідчити про порушення судом норм процесуального права.
Також суд першої інстанції вірно встановив, що заявником не було подано суду повної інформації щодо використання коштів отриманих за кредитними договорами та обґрунтовано відхилив посилання на військовий стан, як на підставу невиконання грошового зобов'язання, з огляду на загальновідомість відповідних обставин та їх впливу на усіх громадян України, що саме по собі не може бути підставою для припинення виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитними договорами.
Крім того, у відповідності до приписів п. 11 ч. 2 ст. 116 Кодексу України з процедур банкрутства, до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність додається, у тому числі, декларація про майновий стан боржника за формою, затвердженою державним органом з питань банкрутства.
Згідно частини п'ятої статті 116 Кодексу України з процедур банкрутства декларація повинна містити інформацію щодо майна, доходів та витрат боржника і членів його сім'ї, що перевищують 30 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня календарного року, за який подається декларація.
Відповідно до частини п'ятої статті 116 Кодексу України з процедур банкрутства декларація про майновий стан подається боржником за три роки (за кожен рік окремо), що передували поданню до суду заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність. Декларація повинна містити інформацію щодо майна, доходів та витрат боржника і членів його сім'ї, що перевищують 30 розмірів мінімальної заробітної плати.
Колегія суддів зауважує на тому, що інститут надання фізичною особою декларації про майновий стан боржника за останні три роки разом із заявою про визнання її неплатоспроможною обумовлений, передусім, необхідністю визначення обсягів майнових активів боржника з метою ефективного здійснення процедури погашення боргів такої особи, їх реструктуризації та подальшого задоволення грошових вимог кредиторів.
Саме тому реалізація обов'язку фізичної особи, яка звернулася до компетентного суду за визнанням факту її неплатоспроможності, у тому числі, надавати достовірну інформацію про все наявне майно, зумовлена не тільки формальними вимогами законодавця, а й сутнісним змістом процедур у справах про неплатоспроможність фізичної особи.
Судом першої інстанції встановлено, що боржником долучено до заяви про відкриття провадження у справі декларації про майновий стан: за 2021-2023 роки та станом на 01.06.2024 року, водночас у даних деклараціях про майновий стан боржника, у відповідних рядках відмічено "член сім'ї не надав інформації".
Разом з цим, до заяви не додано доказів звернення до відповідних офіційних джерел щодо отримання інформації про членів сім'ї, яка необхідна була заявниці для заповнення декларацій про майновий стан боржника у справі про неплатоспроможність.
Надані заявницею витяги з реєстру речових прав на нерухоме майно щодо батьків останньої наявні в матеріалах справи, однак останні не спростовують факту неналежного виконання заявником пункту 11 частини 3 статті 116 Кодексу України з процедур банкрутства.
Крім того, за відсутності повної інформації про майновий стан боржника та членів його сім'ї суд не може належно перевірити виконання боржником вимог ст. 116 КУзПБ, що є обов'язковою умовою для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Судова колегія зазначає про те, що попередня перевірка декларацій про майновий стан боржника є ключовою частиною процедур банкрутства, яка покладається не лише на арбітражного керуючого, а й на суд, що зобов'язаний на етапі відкриття провадження переконатися у відповідності таких декларацій формальним і змістовним вимогам Кодексу України з процедур банкрутства. Суд повинен забезпечити, щоб подані документи містили повну, достовірну інформацію, достатню для об'єктивної оцінки майнового стану боржника, яка дозволяє відкрити провадження у справі про неплатоспроможність та ефективно реалізувати мету процедур банкрутства - реструктуризацію зобов'язань та задоволення вимог кредиторів.
Враховуючи вищенаведене у сукупності, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що оскільки зазначені заявницею обґрунтування підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність в розумінні положень ст. 115 КУзПБ не знайшли свого документального підтвердження та не доведені належними та вірогідними доказами, вказане свідчить про відсутність підстав для відкриття провадження про неплатоспроможність фізичної особи.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження при перегляді оскаржуваного судового рішення та не є підставою для його скасування.
З огляду на викладене та враховуючи, що місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення було дотримано норми матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при перегляді оскаржуваного рішення, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а тому ухвалу господарського суду Полтавської області від 08.10.2024 у справі №917/1256/24 слід залишити без змін.
У відповідності до статті 129 ГПК України витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1 ч.1 ст. 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 (вх. № 2640 П) на ухвалу господарського суду Полтавської області від 08.10.2024 у справі № 917/1256/24 залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Полтавської області від 08.10.2024 у справі № 917/1256/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 20.01.2025
Головуючий суддя Н.В. Гребенюк
Суддя М.М. Слободін
Суддя І.А. Шутенко