16 січня 2025 року
м.Черкаси
Справа № 703/6277/24
Провадження № 22-ц/821/167/25
Категорія: скарга на ухвалу
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Карпенко О.В.
суддів: Василенко Л.І., Новікова О.М.
за участю секретаря: Ярошенка Б.М.
учасники справи:
заявник : ОСОБА_1 ,
представник заявника : адвокат Кушнір Тетяна Володимирівна,
заінтересовані особи: Військова частина НОМЕР_1 , ОСОБА_2 ,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кушнір Тетяни Володимирівни на ухвалу Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 27 листопада 2024 року (постановлену під головуванням судді Биченка І.Я. в приміщенні Смілянського міськрайонного суду Черкаської області) у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: військова частина НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , про встановлення факту перебування на утриманні трьох малолітніх дітей віком до вісімнадцяти років,-
25 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області із заявою про встановлення факту перебування на утриманні трьох малолітніх дітей віком до вісімнадцяти років.
Заява мотивована тим, що він та ОСОБА_2 , починаючи з 2017 року, почали проживати однією сім'єю без реєстрації шлюбу, вели спільне домашнє господарство, мали спільний бюджет. З ними проживали діти ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Заявник вказує, що ОСОБА_3 і ОСОБА_4 з 2017 року перебувають на його утриманні, оскільки мати дітей не працювала та не мала самостійного доходу. Водночас, він завжди мав постійний та високий дохід та був єдиним та основним годувальником в сім'ї.
Після 6 років спільного проживання, 28 червня 2024 року, зазначає заявник, він та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб. У зареєстрованому шлюбі в них народилась спільна дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
В подальшому, рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30 вересня 2024 року його було оголошено усиновителем ОСОБА_3 , відповідно, ПІП дитини було змінено на ОСОБА_6 .
Також він здійснює утримання падчерки ОСОБА_4 з першого року її життя та допомагає дружині у догляді та вихованні за нею.
Батько дитини самоусунувся від виховання та утримання доньки, фінансово та матеріально не допомагає їй, не відвідує та не спілкується з нею, її життям та навчанням не цікавиться, що підтверджується , зокрема, постановою про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_3 Смілянського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Черкаській області про примусове стягнення аліментів на утримання доньки на підставі рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 08.01.2019 №703/3249/18.
На даний час ОСОБА_2 не працює та не отримує доходу, перебуває у декретній відпустці по догляду за донькою ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Таким чином, вказує заявник, на сьогодні троє дітей віком до 18 років знаходяться на його постійному матеріальному утриманні, що є для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Оскільки він є військовослужбовцем, який проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , факт перебування на утриманні трьох дітей віком до 18 років має для нього юридичне значення та в силу підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» породжує у нього виникнення права на звільнення з військової служби за сімейними обставинами.
Крім того, для дітей, які перебувають на утриманні, встановлення вказаного факту має юридичне значення для включення їх до кола спадкоємців за законом та призначення пенсії у разі втрати годувальника, оскільки згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення» пасинок і падчірка, якщо вони не одержували аліменти від батьків, мають право на пенсію нарівні з рідними дітьми. Також згідно ст. 41 цього Закону, вітчим і мачуха мають право на пенсію в разі втрати годувальника нарівні з батьком і матір'ю за умови, якщо виховували або утримували пасинка чи падчірку не менше 5 років.
На підставі наведеного, ОСОБА_1 просив суд встановити факт перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 27 листопада 2024 року ОСОБА_1 відмовлено у відкритті провадження за заявою про встановлення факту перебування на утриманні трьох малолітніх дітей віком до вісімнадцяти років, заінтересовані особи: ВЧ НОМЕР_1 , ОСОБА_2 .
Ухвала суду першої інстанції, зокрема, мотивована тим, що сам факт перебування на утриманні у батька дітей визначений законом та підтверджується переліченими документами, тому не потребує встановлення у судовому порядку, зокрема у порядку окремого провадження.
Суд звернув увагу на те, що заявник є батьком по відношенню до двох дітей - ОСОБА_9 та ОСОБА_10 і обов'язок по їх утриманню покладений на нього в силу закону, а тому він не потребує дублювання рішенням суду. Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов'язує підтверджувати факт участі батьків у вихованні та утриманні власних дітей. Такий факт може бути підтверджений за рішенням суду виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.
Судом вказано, що зазначені заявником обставини дають суду підстави вважати, що вимога заявника фактично пов'язана з виникненням, зміною або припиненням особистих майнових прав, як особи, яка замінює батьків дітей, які закріплені в Сімейному кодексі України. Такими до прикладу можуть бути право матері чи батька, особи, в сім'ї якої проживає дитина на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав у випадку, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, тощо.
Суд звернув увагу на те, що заявник не залучив до участі у справі батька дитини, хоча по суті заперечує виконання останнім своїх батьківських обов'язків та дійшов висновку, що заявник звернувся до суду з метою закріплення факту, який ніким не оспорюються та не ставиться під сумнів в частині утримання ним власних дітей. Щодо встановлення факту утримання падчерки, то наявний спір з батьком дитини в частині того, у кого саме з них на утриманні вона перебуває.
В апеляційній скарзі, поданій через систему «Електронний суд» 18 листопада 2024 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Кушнір Т.В., посилаючись на необгрунтованість ухвали, вважаючи її прийнятою із неправильним застосуванням норм матеріального та із порушенням норм процесуального права, просить ухвалу Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 27 листопада 2024 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд вважав встановлення факту, про який просив заявник, пов'язаним із необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право між заявником та батьком неповнолітньої ОСОБА_11 в частині того, у кого саме з них на утриманні перебуває дитина та хто займається її вихованням.
На думку скаржника, вказані обставини не відповідають дійсності, ніякого спору немає і бути не може, оскільки на момент подачі ОСОБА_1 заяви до суду не оспорюється обов'язок батька дитини на її виховання чи утримання, а заява подана для підтвердження факту, що саме вітчим здійснює утримання дитини на даний момент , і суд неуповноважений вирішувати спори, які можуть виникнути в майбутньому.
Заявник не заперечує право батьків на виховання дітей, однак, наразі їх утримання здійснюється саме заявником.
Вказує, що він є військовослужбовцем, який проходить службу у ВЧ НОМЕР_2 і факт перебування в нього на утриманні трьох дітей віком до 18 років має юридичне значення лише для звільнення його з військової служби за сімейними обставинами.
Таким чином, визначальним фактом є не батьківство, а саме утримання заявником трьох і більше дітей віком до 18 років.
Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив.
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у частині першій статті 315 ЦПК України, однак не є вичерпним.
Згідно з частиною другою статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов:
- згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку їх встановлення;
- заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;
- встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Схожі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 18 січня 2024 року № 560/17953/21.
Отже, існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.
Якщо факт, що має юридичне значення, підлягає встановленню в позасудовому порядку, особа має використати такий порядок.
Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку адміністративного судочинства (схожі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 08 листопада 2019 року у справі № 161/853/19, від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2598/16-ц, від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21).
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів в порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Верховний Суд у правовому висновку, викладеному у постанові від 02 жовтня 2024 року у справі №333/7023/23, зазначив, що «у справі, яка переглядається, заявник просить встановити факт перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дітей, а також для одного батька дитини. З огляду на зазначене вбачається, що у справі, яка переглядається, наявний спір про право, зокрема спір щодо участі одного з батьків у матеріальному забезпеченні (утриманню) дитини та/або ухилення від участі у матеріальному забезпеченні/утриманні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов'язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п'ята статті 19 СК України). Доведення факту одноосібного утримання дитини батьком та пасинка вітчимом пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати та батько пасинка не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків та виховання дитини вітчимом не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Факт, про встановлення якого просить заявник, не підлягає з'ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо утримання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо утримання дитини, то факт одноосібного утримання дитини одним із батьків або факт утримання пасинка вітчимом може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з утримання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право».
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» зазначено, що, вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судам необхідно враховувати, що ці заяви повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим конкретною статтею про зміст заяви.
Згідно із ст. 318 ЦПК України, у заяві про встановлення юридичного факту повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою.
Звертаючись із заявою про встановлення факту, ОСОБА_1 просив встановити факт перебування на його утриманні неповнолітніх дітей віком до 18 років: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , з яких одна дитина - ОСОБА_8 є його падчеркою та має рідного батька - ОСОБА_12 .
Встановлення юридичного факту, що має юридичне значення необхідно заявнику для звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Разом з цим, суд вважає, що саме по собі встановлення судом факту утримання дітей особою, яка не є їх батьком не породжує для заявника юридичних наслідків, тобто від встановлення вказаних фактів не буде залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав останнього.
У статті 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).
У частині першій статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
У статті 141 СК України встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Крім того, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ч.1 ст. 180 СК України).
Згідно із частинами першою, другою та третьою статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (ч.1 ст. 268 СК України).
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
Ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання та утримання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за рішенням суду (статті 164, 180 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження утримання дитини вітчимом необхідне існування (настання) обставин, на підставі яких обсяг прав батька обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу можливості користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо утримання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо утримання дитини.
Подібні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23), постановах Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23), від 18 жовтня 2024 року у справі № 613/1674/23 (провадження № 61-5903св24), від 06 листопада 2024 року в справі № 468/1025/23 (провадження № 61-14070св23).
Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.
У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов'язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право.
З огляду на те, що заявник є вітчимом для дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , подана ним заява не може розглядатися безвідносно до дій (бездіяльності) рідного батька дитини, що виключає можливість такого розгляду в окремому провадженні.
Як вбачається із матеріалів справи, біологічним батьком ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 є ОСОБА_12 , з якого за рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 08 січня 2018 року стягуються аліменти у розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 13 вересня 2018 року і до повноліття дитини.
Також в матеріалах справи містяться копія постанови про відкриття виконавчого провадження від 25.02.2019, копія постанови про арешт коштів боржника від 03.10.2024 та копія повідомлення про внесення відомостей про боржника до Єдиного реєстру боржників від 23.09.2019.
Згідно довідки від 18.11.2024 № 95664/26.13-44 вбачається, що ОСОБА_12 аліменти не сплачує, борг по аліментах станом на 30.09.2024 складає 173 152,17 грн.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, наразі між заявником та батьком неповнолітньої ОСОБА_11 існує спір про право в частині того, у кого саме з них на утриманні перебуває дитина, хто займається її вихованням, а вирішення цього спору можливе лише із застосуванням принципу змагальності сторін, який не може бути реалізований в окремому провадженні з огляду на його безспірність та положення ч. 3 ст. 294 ЦПК України.
Також вірно звернуто увагу на те, що заявник не залучив до участі у справі батька дитини, хоча по суті заперечує виконання останнім своїх батьківських обов'язків по відношенню до дочки.
На думку колегії, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заявник звернувся до суду з метою закріплення факту, який ніким не оспорюється та не ставиться під сумнів в частині утримання ним власних дітей. Щодо встановлення факту утримання падчерки, то наявний спір з батьком дитини в частині того, у кого саме з них на утриманні вона перебуває.
За встановлених у цій справі обставин та мети подання заяви про встановлення факту утримання дітей, заявлені вимоги не є вимогами, які пов'язані із здійсненням особистих немайнових чи майнових прав, а тому не підлягають розгляду судом в порядку окремого провадження на підставі статей 293, 315 ЦПК України.
Встановлення юридичного факту, що має юридичне значення з метою отримання заявником звільнення з військової служби, на думку колегії суддів, необхідне для створення преюдиційного рішення для публічних відносин, що є недопустимим, оскільки при вирішенні питання щодо порядку звільнення з військової служби уповноважений суб'єкт має необхідні повноваження для перевірки обставин, які заявник, у даному випадку, навів на обґрунтування заяви про встановлення юридичного факту.
У тому разі, коли рішення уповноваженого суб'єкта не відповідатиме волі заявника, то такий заявник не позбавлений права звернутись з позовом про оскарження відповідного рішення в порядку адміністративного судочинства.
Враховуючи встановлені обставини справи, надавши належну оцінку доводам скаржника, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, дійшов обгрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження.
Доводи апеляційної скарги суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер і правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
У відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Колегія апеляційного суду вважає, що правових підстав для скасування ухвали немає, а тому апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кушнір Т.В. слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, Черкаський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кушнір Тетяни Володимирівни - залишити без задоволення.
Ухвалу Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 27 листопада 2024 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: військова частина НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , про встановлення факту перебування на утриманні трьох малолітніх дітей віком до вісімнадцяти років - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.
Головуюча О.В. Карпенко
Судді О.М. Новіков
Л.І. Василенко