Справа №705/1575/24
2/705/477/25 РІШЕННЯ
14 січня 2025 року Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі судді Піньковського Романа Володимировича, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на дітей,
До суду звернулася представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Ковальова Н.М. з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на дітей. В обґрунтування зазначає, що 05 травня 2007 року між сторонами по справі було укладено шлюб. За час перебування у шлюбі у них народилось двоє дітей: донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Спільне життя з сторін не склалось. Сторони втратили почуття взаємної любові та поваги, які служать основою для побудови сім'ї та притаманні подружжю. Сімейні відносини між сторонами остаточно припинені 2 роки тому, позивачка з дітьми проживає разом за кордоном, спільне господарство не ведеться. Подальше сумісне життя, збереження шлюбу та примирення є неможливим, суперечитимуть інтересам позивачки та їх дітей. Відсутні обставин, що перешкоджають розірванню шлюбу, відповідно до ч. 2 ст. 110 Cімейного кодексу України. Шлюб носить лише формальний характер. Спору щодо поділу спільного майна та проживання дітей у сторін немає. Діти проживають разом з позивачкою та перебувають на її утриманні. Відповідач коштів на утримання дітей позивачці з 2021 року не надає. Враховуючи те, що розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, вважає справедливим стягувати з відповідача щомісячно аліментів на утримання дітей в частці від всіх видів доходу відповідача.
Враховуючи викладене, просить суд розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який був зареєстрований 05 травня 2007 року відділом Старобабанівською сільською радою Уманського району Черкаської області, актовий запис №5.
Неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після розірвання шлюбу залишити проживати разом з матір'ю ОСОБА_1 .
Після розірвання шлюбу залишити прізвище позивача - « ОСОБА_5 », отримане після державної реєстрації шлюбу, що розривається.
Також просить стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ):
-щомісячно аліменти на утримання двох дітей: доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у 1/3 частці від всіх доходів до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повнолітнього віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 , але не менше ніж по 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку в місяць на кожну дитину;
-з 15.11.2025 щомісячно аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - у 1/4 частці від всіх доходів до досягнення нею повнолітнього віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 , але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку в місяць.
Ухвалою судді від 20.03.2024 у справі відкрито провадження та призначений розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику сторін, а також роз'яснено відповідачу його право подати відзив на позовну заяву або пред'явити зустрічний позов до позивача у строк 15 днів з дня отримання копії ухвали судді про відкриття провадження у справі.
Відповідачу було направлено копію ухвали судді про відкриття провадження та примірник позовної заяви рекомендованим листом.
Станом на день розгляду справи відповідач надав до суду заяву, відповідно до якої проти задоволення позовних вимог не заперечує.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.
Судом достовірно встановлено про те, що згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого Старобабанівською сільською радою Уманського району Черкаської області, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрували шлюб 05.05.2007 в Старобабанівській сільській раді Уманського району Черкаської області, актовий запис № 5. Прізвища після реєстрації шлюбу: чоловіка - ОСОБА_5 , дружини - ОСОБА_5 .
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , виданого виконкомом Березівської сільської ради Чернівецького району Вінницької області, батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є: батьком - ОСОБА_2 , матір'ю - ОСОБА_1 . Актовий запис № 15.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 , виданого Старобабанівською сільською радою Уманського району Черкаської області, батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є: батьком - ОСОБА_2 , матір'ю - ОСОБА_1 . Актовий запис № 16.
На цей час сторони у справі не проживають однією сім'єю та не підтримують шлюбних відносин. Подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, оскільки останній не бажає зберегти шлюб та на примирення не згодний, на розірванні шлюбу наполягає.
Згідно ч. 3 ст.105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст.110 СК України.
Відповідно до положень ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України). Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.
Статтею 56 Сімейного кодексу України визначено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до збереження шлюбних відносин є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до п. 10 Постанови пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Суд виходить з того, що вжиття заходів щодо збереження сім'ї за встановлених обставин не може дати позитивного результату, оскільки подальше спільне життя подружжя неможливе та є таким, що суперечило б інтересам позивача. Враховуючи обставини, які склалися між сторонами у вказаному випадку, на думку суду, позовні вимоги ОСОБА_1 про розірвання шлюбу є обґрунтованими, розірвання шлюбу відповідає дійсній волі сторін і після розірвання шлюбу не будуть порушені особисті та майнові права сторін у справі, тому шлюб між сторонами необхідно припинити шляхом його розірвання.
Відповідно до ч. 1 ст. 113 СК України особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Позивачка просить після розірвання шлюбу залишити їй шлюбне прізвище « ОСОБА_5 ».
В частині позовних вимог щодо залишення неповнолітніх дітей проживати разом з матір'ю суд зазначає наступне.
За приписами ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.
Згідно положень ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
У даній справі обоє спільних неповнолітніх дітей сторін досягли чотирнадцяти років, а отже місце проживання діти мають визначати самостійно.
З аналізу практики Європейського суду з прав людини встановлено, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.
Відповідно до ст. ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У п. 1 ст. 9 указаної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).
Із системного тлумачення ч. 1 ст. 3, ст. 9 Конвенції про права дитини, ч. ч. 2 і 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.
Аналіз змісту вказаних норм Сімейного кодексу України свідчить про те, що першочерговим критерієм визначення місця проживання малолітньої дитини, яка не досягла десяти років, є спільна згода батьків, а дитини, яка досягла десяти років - спільна згоду батьків та самої дитини. І тільки у разі наявності спору між батьками щодо місця проживання малолітніх дітей такий спір може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Тобто зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має перебувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При дослідженні матеріалів справи судом встановлено, що позивачка в якості позовної вимоги просить залишити неповнолітніх доньок проживати з матір'ю за згодою батьків. При цьому з заявою до органу опіки і піклування про визначення місця проживання дитини позивач не зверталась, відповідний висновок не отримувала та не зазначала про необхідність залучення такого органу до розгляду справи. Також позивачем у позові не зазначено жодної причини або необхідності встановлення місця проживання дітей. Отже з матеріалів справи не вбачається між батьками будь-якого конфлікту щодо існуючих прав та обов'язків по відношенню до дитини та їх реалізації, а тому, на думку суду, відсутній спір між сторонами стосовно місця проживання малолітньої дитини.
Отже, за відсутності між сторонами відповідного спору суд позбавлений можливості вирішувати такі питання в судовому порядку, оскільки завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних чи оспорюваних прав особи.
Сімейні відносини, враховуючи їх особистісний характер, повинні в першу чергу вирішуватися за згодою їх учасників, і тільки в разі відсутності такої згоди (існування між ними спору), зокрема судом.
Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
В той же час, зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання і той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом, має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір. Ці обставини підлягають перевірці судом.
Відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів того, що мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них будуть проживати малолітні діти, а отже відсутня необхідність встановлювати місце проживання малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що вказує на відсутність спору між сторонами в цій частині, а отже позовна вимога про залишення дітей проживати разом з позивачем не підлягає до задоволення.
Щодо вирішення спору про стягнення аліментів на утримання дітей суд вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.
Статтею 180 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.
За приписами ч.1 ст.191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Судом встановлено, що сторони проживають окремо, їх спільні діти проживають з позивачем, яка фактично самостійно несе витрати на їх утримання. Враховуючи те, що позивач несе витрати як на своє утримання, так і на утримання дітей, суд вважає, що відповідач також повинен нести періодичні витрати на утримання доньок для забезпечення належного розвитку та умов його проживання.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК України.
Враховуючи вимоги ст. 182 СК України щодо обставин, які обов'язково враховуються судом при визначенні розміру аліментів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині позову про стягнення аліментів та встановлення розміру стягуваних аліментів - 1/3 частки з усіх видів доходу відповідача, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подачі заяви і до повноліття найстаршої дитини. Даний розмір аліментів суд вважає достатнім та таким, що відповідатиме інтересам дітей.
Оскільки згідно положень ст.183 СК України суд визначив єдину частку від заробітку (доходу) батька на утримання двох дітей, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття, то позовна вимога про стягнення з відповідача з 15.11.2025 аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки від всіх його доходів задоволенню не підлягає.
В такому випадку суд роз'яснює, що позивач після досягнення повноліття найстаршою дитиною має право звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей (дитину).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України у справах про стягнення аліментів суд допускає негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.
У відповідності до вимог статті 141 ЦПК України, враховуючи те, що позивач була звільнена від сплати судового збору при зверненні до суду з позовною вимогою про стягнення аліментів, то судовий збір в сумі 1211 гривень 20 копійок підлягає стягненню з відповідача на користь держави, а судовий збір за позовну вимогу щодо розірвання шлюбу у розмірі 968 гривень 96 копійок, який було сплачено позивачем при зверненні до суду, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 24, 105, 110, 112, 113, 180-183, 191 СК України, ст. ст. 12, 81, 89, 141, 263-265, 274-279, 352, 354, 430 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити частково.
Розірвати шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , зареєстрований 05.05.2007 року в Старобабанівській сільській раді Уманського району Черкаської області, актовий запис №5.
Шлюб вважати розірваним з моменту набрання рішенням суду законної сили.
Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 залишити прізвище « ОСОБА_5 ».
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , (рнокпп НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частки всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 12.03.2024 і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
На підставі п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення суду про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , (рнокпп НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) сплачений судовий збір у розмірі 968 грн. 96 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь держави судовий збір в розмірі 1211 гривень 20 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення до Черкаського апеляційного суду безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: Р. В. Піньковський