Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну, 16тел. 230-31-77
Іменем України
"03" грудня 2007 р. Справа № А9/381-07
Господарський суд Київської області в складі судді Євграфової Є.П.,
при секретарі Богачові М.Ю., розглянувши справу
за позовом Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції, смт. Іванків,
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Лікеро-горілчаний завод «Тетерів», смт. Іванків,
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Тетерів», смт. Іванків,
про визнання договору таким, що укладений з метою яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зобов'язання вчинення дій та стягнення 18876911,64 грн. на користь держави,
за участю представників:
позивача:Кучеренко О.Є., довіреність № 6847/10/25 від 14.08.07р.,
Замашнюк І.В., довіреність № 9117/10/25 від 31.10.07р.,
Коваленко О.В., довіреність № 104/10/25 від 09.01.07р.,
відповідача1:
відповідача2:Косогор О.М., довіреність б/н від 15.01.07р.,
Селянко А.О., довіреність № 428/1 від 22.11.07р.,
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 03.12.2007р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладалося на 10.12.2007р. на 14 год. 00 хв., про що повідомлено в судовому засіданні після проголошення вступної та резолютивної частин постанови з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.
Обставини справи:
Іванківська міжрайонна державна податкова інспекція (далі позивач, Іванківська МДПІ) звернулась до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лікеро-горілчаний завод «Тетерів»(далі -відповідач1, ТОВ «ЛГЗ «Тетерів») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Тетерів»(далі -відповідач2, ТОВ «Тетерів») з позовом про визнання договору таким, що укладений з метою яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зобов'язання вчинення дій та стягнення 18876911,64 грн. на користь держави.
Позовні вимоги мотивовані тим, що між відповідачами 05 жовтня 2006р. було укладено договір поставки товарів за №5/10/1, за умовами якого відповідач2 зобов'язувався передати у власність відповідача1, а останній мав оплатити товар, номенклатуру, кількість і ціну якого сторони визначили згідно з переданими накладними та іншими необхідними документами. Сторони виконали в повному обсязі взяті на себе зобов'язання, внаслідок чого відповідачем2 були передані товарно - матеріальні цінності, а відповідачем1 їх вартість була сплачена на загальну суму 18 876 911 грн. 64 коп., в т.ч. ПДВ 3 146 151 грн. 94 коп. Проте, позивач вважає, що правочин вчинений між ТОВ «ЛГЗ «Тетерів» та ТОВ «Тетерів»з метою проведення робіт по розширенню цеху по виробництву алкогольної, безалкогольної продукції та спиртосховища, свідомо направлений на вчинення діяння, яке прямо суперечить законові (ст. 16 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи»). З посиланням на положення ст. ст. 203, 215, 216 ЦК України, ст. 16 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», позивач вважає, що правочин по придбанню у ТОВ «Тетерів»матеріалів та обладнання для розширення виробництва, будучи нікчемним, не може вважатися таким, що спрямований на придбанням або виготовленням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку або ж придбанням основних фондів (засобів), з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Іванківська МДПІ вважає, що правочин укладений між відповідачами з метою проведення робіт по розширенню цеху по виробництву алкогольної, безалкогольної продукції та спиртосховища є таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства з боку ТОВ «ЛГЗ «Тетерів». Зокрема ТОВ «ЛГЗ «Тетерів»було поінформовано про ту обставину, що йому заборонено будь-яке розширення виробництва, а отже правочин направлений на придбання обладнання для такого розширення не несе в собі будь-якого економічного змісту. Як наслідок, за твердженням позивача, ТОВ «ЛГЗ «Тетерів»неправомірно було сформовано від'ємне значення з ПДВ в декларації за жовтень 2006р. , тобто товариством було зроблено спробу незаконно отримати кошти з Державного бюджету України.
Відповідач1 проти позову заперечує. У відзиві на позов зазначає, що використав придбані товарно-матеріальні цінності саме для реконструкції виробничого приміщення ТОВ «Лікеро-горілчаний завод «Тетерів», а не для його розширення, так як по результатам проведених підрядником робіт на території заводу не було побудовано нових приміщень та не було здійснено розширення існуючих приміщень. НА думку відповідача1, порядок використання товарно-матеріальних цінностей, право власності на які буди набуті ТОВ «Лікеро-горілчаний завод «Тетерів»на підставі оскаржуваного договору №5/10/1 від 05.10.2006 р. жодним чином не може вказувати на неправомірність та невідповідність вимогам чинного законодавства цього договору.
Відповідач2 також заперечує проти позову. У відзиві на позов зазначає, що позивач, посилаючись на намір товариства «ЛГЗ «Тетерів»в майбутньому здійснювати діяльність, заборонену вказаним Законом, не обґрунтував свою правову позицію, адже не зазначив, яка саме діяльність безпосередньо пов'язана із забезпеченням радіоекологічного, соціального захисту населення умов його життя та праці, а також не обґрунтував з посиланням на відповідні норми діючого законодавства, за якими ознаками проведення робіт по розширенню цеху по виробництву алкогольної, безалкогольної продукції та спиртосховища не пов'язано із забезпеченням радіоекологічного, соціального захисту населення умов його життя та праці.
Ухвалою господарського суду Київської області від 24.10.2007р. відкрито провадження в адміністративній справі.
В ході розгляду справи позивачем було заявлено клопотання про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на належне ТОВ «ЛГЗ «Тетерів»майно та кошти ТОВ «Тетерів»в розмірі 18876911,64 грн. Клопотання судом залишено без задоволення, оскільки позивачем (заявником клопотання) не наведено обставин, щоб свідчили про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову (відповідно до ст. 118 КАС України: очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень).
Судом також було залишено без задоволення клопотання представника позивача, про витребування Розпорядження Іванківської РДА від 23.03.06р. №152 щодо затвердження акту державної приймальної комісії від 17.03.06р. з прийняття в експлуатацію об'єкту «Розширення існуючого виробництва по розливу лікеро-горілчаних виробів та створення нового виробництва по розливу слабоалкогольних напоїв»в смт. Іванків, вул. Фрунзе, 47-а, оскільки будівництво та прийняття в експлуатацію об'єктів не є предметом розгляду в даній справі, а оспорюваний договір укладено пізніше ніж зазначене розпорядження, а отже остання не має відношення до з'ясування обставин справи.
В засіданні 03.12.2007р. представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав викладених в позові. Представники відповідачів позов заперечили, з підстав викладений у поданих відзивах.
Дослідивши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення повноважних представників позивача та відповідачів, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
Між ТОВ «Лікеро-горілчаний завод «Тетерів» та ТОВ «Тетерів»05.10.2006р. було укладено Договір поставки товарів (обладнання та будівельні матеріали) за №5/10/1, відповідно до умов якого ТОВ «Тетерів»зобов'язався передати у власність ТОВ «Лікеро-горілчаний завод «Тетерів»товарно-матеріальні цінності (обладнання та будівельні матеріали), а ТОВ ««Лікеро-горілчаний завод «Тетерів»»прийняти товарно - матеріальні цінності у свою власність та оплатити їх.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, сторони по договору виконали в повному обсязі взяті на себе зобов'язання, а саме, відповідач2 передав у власність відповідача1 товарно - матеріальні цінності (обладнання та будівельні матеріали), а відповідач1 прийняв товарно - матеріальні цінності у власність та оплатив їх шляхом перерахування через АТ «Банк Велес»грошових коштів на розрахунковий рахунок відповідача 2 в розмірі 18 876 911 грн. 64 коп., в тому числі ПДВ 3 146 151 грн. 94 коп. Наведені обставини визнаються сторонами у справі в повному обсязі.
Позивач просить визнати договір укладений між Відповідачем1 та Відповідачем2 таким, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та стягнути 18 876 911 грн. 64 коп. на користь держави. Такою метою позивач вважає проведення робіт по розширенню цеху по виробництву алкогольної, безалкогольної продукції та спиртосховища, що заборонено ст. 16 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Приписами статті 16 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи»визначено перелік видів діяльності, заборонені у зоні гарантованого добровільного відселення, а саме у зоні гарантованого добровільного відселення забороняється: будівництво нових, розширення діючих підприємств, безпосередньо не пов'язаних із забезпеченням радіоекологічного, соціального захисту населення, а також умов його життя та праці; будь-яка діяльність, що погіршує радіоекологічну ситуацію; природокористування, яке не відповідає вимогам норм радіаційної безпеки; внесення пестицидів, гербіцидів, отрутохімікатів без спеціального дозволу відповідних органів Кабінету Міністрів України; залучення школярів, учнів і студентів до робіт, які можуть негативно вплинути на стан їх здоров'я.
При цьому, зазначений перелік є вичерпним і не містить прямої заборони виробляти алкогольну та безалкогольну продукцію, яку Позивач за своїми міркуваннями відніс до забороненої.
Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України, розширення підприємства та будівництво нових потужностей складають організаційно -господарські відносини, які належать до сфери управління господарською діяльністю і здійснюються органом управління підприємством та суб'єктом організаційно -господарських повноважень.
Факт розширення підприємства є дію, яка виражається з однієї сторони у рішенні власника підприємства та зустрічному рішенні суб'єкта організаційно -господарських повноважень, тому це не може вважатись самостійною діяльністю підприємства як юридичної особи -суб'єкта господарювання.
Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
В свою чергу, приписами статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
В той же час, постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. №1764 «Про затвердження Порядку державного фінансування капітального будівництва»дається визначення таких понять: «розширення діючих підприємств»- це будівництво нових і розширення існуючих окремих цехів та об'єктів основного, підсобного та обслуговуючого призначення на території діючих підприємств з метою створення додаткових або нових виробничих потужностей; «реконструкція діючих підприємств»- це переобладнання діючих цехів та об'єктів основного та обслуговуючого призначення без розширення існуючих будівель і споруд основного призначення та без збільшення чисельності працівників з одночасним поліпшенням умов їх праці та охорони навколишнього природного середовища, здійснюване з метою вдосконалення виробництва та підвищення його техніко-економічного рівня, збільшення виробничих потужностей, зміни номенклатури продукції та поліпшення її якості.
В свою чергу, Пунктами 2.11, 2.12 Положення про затвердження фінансування та державне кредитування капітального будівництва, що здійснюється на території України, яке затверджене спільним наказом Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України та Комітетом у справах містобудування і архітектури України №127/201,173 від 23.09.96 р. та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 10.10.1996 р. за №588/1613 визначено, що до розширення діючих підприємств відноситься будівництво додаткових виробництв на діючому підприємстві (споруді), а також будівництво нових і розширення існуючих окремих цехів та об'єктів основного, підсобного і обслуговуючого призначення на території діючих підприємств або на площах, що до них прилягають з метою створення додаткових або нових виробничих потужностей; до розширення діючих підприємств відноситься також будівництво філій та виробництв, що входять до їх складу, які після введення в експлуатацію не будуть знаходитись на самосійному балансі; до реконструкції діючих підприємств відноситься переобладнання діючих цехів та об'єктів основного, підсобного та обслуговуючого призначення, як правило без розширення існуючих будівель і споруд основного призначення, пов'язане з удосконаленням виробництва та підвищенням його техніко-економічного рівня на основі досягнень науково-технічного прогресу та здійснюване в цілому з метою збільшення виробничих потужностей, поліпшення якостей та для зміни номенклатури продукції головним чином без збільшення чисельності працівників при одночасному поліпшенні умов їх праці та охорони навколишнього природного середовища.
З наданого до суду Відповідачем1 Акту №801 приймання виконаних робіт за січень 2007р. за формою КБ-2в, що був підписаний між ТОВ «Лікеро-горілчаний завод «Тетерів»та ТОВ «Авангард»вбачається, що об'єктом робіт є реконструкція виробничого приміщення ТОВ ЛГЗ «Тетерів». Придбані товарно-матеріальні цінності були використані Відповідачем-І для проведення реконструкції, що підтверджується Актом №801 приймання виконаних робіт за січень 2007р. , Актом прийому -передачі будівельних матеріалів до договору №21 від 10.10.2006 р. та звітом про використані матеріали на реконструкцію виробничих приміщень ТОВ «ЛГЗ «Тетерів».
Отже, твердження позивача щодо розширення виробництва з використанням товару придбаного за оспорюваним договором є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Приписами статті 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Матеріалами справи в повному обсязі підтверджується, що правовим наслідком оспорюваного договору, є передача від ТОВ «Тетерів» товарно -матеріальних цінностей у власність ТОВ «Лікеро-горілчаний завод «Тетерів», та отримання від останнього оплати за них. Зазначені дії Відповідачів (отримання товарно -матеріальних цінностей та їх оплата) є безпосередніми вчинками і були спрямовані для виконання господарських зобов'язань по договору.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідач 1 та Відповідач 2 виконали свої господарські зобов'язання по договору поставки за №5/10/1 від 05. 10. 2006р. належним чином і відповідно до вимог договору та вимог закону.
Твердження позивача, що оспорюваний договір укладений метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, а саме, для проведення робіт по розширенню цеху, що заборонено законодавством, суд вважає безпідставним, оскільки позивачем помилково ототожнено мету укладання договору (придбання у власність товарів з одного боку, та отримання коштів -з іншого), з метою подальшого використання придбаного товару покупцем, що не є одним і тим самим. Мета використання товару в контексті правовідносин купівлі-продажу обмежується можливістю використовувати товар за призначенням відповідно до встановлених вимог якості. Відповідно до частини першої статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Частиною першою статті 319 Цивільного кодексу України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Між тим, частиною шостою даної правової норми зазначено, що держава не втручається у здійснення власником права власності. Отже, виключно власник вирішуватиме з якою саме метою буде використано товар, що ним придбано.
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, в тому числі, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ст. 71 КАСУ кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
З огляду на вищевикладене, суд вважає позовні безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Судові витрати розподіляються відповідно до ст. 94 КАС України.
Враховуючи викладене та керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 9, 17, 86, 158, 160, 161, 162, 163, ч.4 ст. 167 та п. 6 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд -
В позові відмовити в повному обсязі.
Дана постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дана постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку: заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України -з дня складання в повному обсязі, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження (ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суддя Є.П. Євграфова
10.12.2007р.