про повернення позовної заяви
17 січня 2025 року м. Київ № 320/39354/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Дудін С.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Кабінету Міністрів України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.11.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу 10-денний строк з дня отримання копії ухвали суду, протягом якого позивачу необхідно було усунути недоліки позовної заяви, а саме: надати позовну заяву з додатками у паперовій формі та належним чином засвідченими доказами.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.03.2024 продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви на 10 календарних днів з дня вручення копії даної ухвали суду, протягом якого позивачу необхідно було надати заяву про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою та докази поважності причин його пропуску.
22.03.2024 на адресу суду через систему "Електронний суд" від позивача надійшли додаткові письмові пояснення, які були передані судді Дудіну С.О. для розгляду 16.01.2025, про що свідчить акт б/н від 16.01.2025, складений працівниками ВДЗК (канцелярія) Київського окружного адміністративного суду.
Дослідивши вказані пояснення, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої-другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Залишаючи позовну заяву без руху, суд зазначив, що предметом позову у справі є оскарження дій Кабінету Міністрів України щодо погодження, затвердження, фінансування та схвалення Проектів завершення будівництва Ташлицької ГАЕС у складі гідроагрегатів 3-6 з поетапним підвищенням підпірного рівня Олександрівського водосховища на р.Південний Буг до позначки 16,9 м. та 20.7 м.
У позовній заяві позивач зазначив, що 17.06.2002 Кабінетом Міністрів України було прийнято розпорядженням №342-р "Про затвердження проекту завершення будівництва Ташлицької ГАЕС", яким затверджено поданий Мінпаливенерго проект завершення будівництва Ташлицької ГАЕС (м.Южноукраїнськ Миколаївської області), розроблений ВАТ "Укргідропроект" (м.Харків) та рекомендований до затвердження Центральною службою Укрінвестекспертиза Державного комітету з будівництва та архітектури.
У подальшому Кабінет Міністрів України розпорядженням від 21.11.2007 №1036-р "Про затвердження проекту завершення будівництва Ташлицької ГАЕС" затвердив новий поданий Мінпаливенерго проект завершення будівництва Ташлицької ГАЕС (м.Южноукраїнськ Миколаївської області), розроблений ВАТ "Укргідропроект" (м.Харків) та рекомендований до затвердження Центральною службою Укрінвестекспертиза Державного комітету з будівництва та архітектури.
Позивач зазначив, що 13.07.2016 Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження №552-р "Про схвалення Програми розвитку гідроенергетики на період до 2026 року", Додатком №1 якого схвалено кошторисну вартість 3,38 млрд грн., оціночну вартість14,9 мрд. грн. будівництва Ташлицької ГАЕС - пускові комплекси №3-5 (гідроагрегати №3-6) відповідно до проекту, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21.11.2007 №1036.
Таким чином, звернувшись 25.09.2023 до суду з позовною заявою позивач пропустив шестимісячний строк звернення до суду з цим позовом, не навівши при цьому поважних та об'єктивних причин пропуску вказаного строку.
У зв'язку з цим, судом було запропоновано позивачу у порядку усунення недоліків позовної заяви надати заяву про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою та докази поважності причин його пропуску.
У письмових поясненнях позивач зазначив, що ним не було порушено строку звернення до суду з позовною заявою, оскільки про продовження фінансування Кабінетом Міністрів України проекту "Завершення будівництва Ташлицької ГАЕС у складі гідроагрегатів 3-6 з поетапним підвищенням нормального підпірного рівня (НПР) Олександрівського водосховища на р.Південний Буг та позначки + 20,7 м." він дізнався у квітні 2023 року із рішення Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України про відмову у видачі висновку від 07.04.2023.
При цьому, позивач зауважив, що ним не були оскаржені розпорядження Кабінету Міністрів України від 17.06.2002 №342-р "Про затвердження проекту завершення будівництва Ташлицької ГАЕС", розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.11.2007 №1036-р "Про затвердження проекту завершення будівництва Ташлицької ГАЕС" та розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.07.2016 №552-р "Про схвалення Програми розвитку гідроенергетики на період до 2026 року", оскільки вказані нормативно-правові акти є незаконними з моменту їх прийняття.
До письмових пояснень позивач долучив лист Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 07.04.2023 №25/5-21/5300-23, у якому Міністерство повідомило Відокремленому підрозділу "Південноукраїнська АЕС" Державного підрозділу "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", що плановою діяльністю Міністерства передбачається завершення будівництва Ташлицької ГАЕС в рамках поетапного введення в дію потужностей Ташлицької ГАЕС в складі трьох гідроагрегатів та подальшого завершення будівництва гідроагрегатів №№4-6 з поетапним підвищенням нормального підпірного рівня (НПР) Олександрівського водосховища на р.Південний Буг з відмітки + 16,00 м. до відмітки + 16,90 м.
Суд зазначає, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
У цьому аспекті “день, коли особа дізналася про порушення свого права» - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів).
Поняття “повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Отже, законодавець виходить не тільки з факту безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
Також порівняльний аналіз словоформ “дізналася» і “повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Дослідивши матеріали справи, суд зазначає, що у прохальній частині позовної заяви ОСОБА_1 просить визнати протиправними дії Кабінету Міністрів України дії щодо погодження, затвердження, фінансування та схвалення Проектів завершення будівництва Ташлицької ГАЕС у складі гідроагрегатів 3-6 з поетапним підвищенням підпірного рівня Олександрівського водосховища на р. Південний Буг до позначки 16,9 м. та 20,7 м. та зобов'язати Кабінет Міністрів України утриматися від вчинення затвердження, погодження, фінансування та схвалення Проектів завершення будівництва Ташлицької ГАЕС у складі гідроагрегатів 3-6 з поетапним підвищенням підпірного рівня Олександрівського водосховища на р. Південний Буг до позначки 16,9 м. та 20,7 м.
Суд зауважує, що оскаржувані дії були вчинені відповідачем шляхом прийняття відповідних рішень щодо погодження, затвердження, фінансування та схвалення Проектів завершення будівництва Ташлицької ГАЕС, на які посилається сам позивач у своїй позовній заяві:
- розпорядження від 17 червня 2002 року №342-р «Про затвердження проекту завершення будівництва Ташлицької ГАЕС»;
- розпорядження від 21 листопада 2007 року № 1036-р «Про затвердження проекту завершення будівництва Ташлицької ГАЕС»;
- розпорядження від 13 липня 2016 року № 552-р «Про схвалення Програми розвитку гідроенергетики на період до 2026 року».
У зв'язку з цим моментом початку обчислення шестимісячного строку для оскарження дій Кабінету Міністрів України, про які стверджує позивач, є дати прийняття вищевказаних розпоряджень.
Частиною першою статті 2 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" (в редакції, яка була чинна на момент прийняття Кабінетом Міністрів України розпоряджень від 17.06.2002 №342-р, від 21.11.2007 №1036-р та від 13.07.2016 №552-р) передбачено, що до основних завдань Кабінету Міністрів України, зокрема, належать: забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров'я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, культурного розвитку, охорони довкілля, а також розроблення, затвердження і виконання інших державних цільових програм; 9) спрямування та координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю.
Відповідно до частин першої та третьої статті 46 Закону Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
Акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.
Згідно з частинами другою та п'ятою статті 52 вказаного Закону розпорядження Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо цими розпорядженнями не встановлено пізніший термін набрання ними чинності.
Постанови Кабінету Міністрів України публікуються в Офіційному віснику України, газеті "Урядовий кур'єр", акти Кабінету Міністрів України також оприлюднюються шляхом їх розміщення на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів України.
Отже, розпорядження Кабінету Міністрів України від 17.06.2002 №342-р, від 21.11.2007 №1036-р та від 13.07.2016 №552-р були офіційно оприлюднені, посилання позивача на ознайомлення у квітні 2023 року з листом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 07.04.2023 №25/5-21/5300-23 про завершення будівництва Ташлицької ГАЕС, як на момент, коли позивач дізнався про спірні дії відповідача, суд не приймає до увагу.
Таким чином, позивач не підтвердив наявність поважних причин пропуску ним строку звернення до суду з позовною заявою.
Суд зауважує, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом.
Водночас, відповідно до правових висновків ЄСПЛ, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006, заява №23436/03).
ЄСПЛ зауважує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли б бути ущемлені у разі, якщо було б передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу (рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, пункт 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, пункт 51).
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський суд з прав людини виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Водночас, навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (рішення Європейського суду з прав людини у справі “Олександр Шевченко проти України», п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, а також строки для подання апеляційної чи касаційної скарги, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи.
За висновками Європейського суду з прав людини, загалом прийнятним вважається встановлення в національному законодавстві процесуальних обмежень та вимог з метою належного здійснення правосуддя; проте вони не повинні підривати саму суть права на доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини від 16 грудня 1992 року у справі "Хаджіанастасіу проти Греції", пункти 32-37).
При цьому очікується, що заявник продемонструє уважне ставлення до дотримання процесуальних вимог національного законодавства, наприклад до строків для подання адміністративного позову (рішення Європейського суду з прав людини від 7 вересня 1999 року у справі «Йодко против Литви» (Jodko v. Lithuania).
Відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.06.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та Європейської комісії з прав людини.
Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011). Такі обмеження спрямовані на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Відповідно до частини першої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Частиною другою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно з пунктом 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
З огляду на наведене, суд вважає за необхідне повернути позовну заяву позивачеві разом з усіма доданими до неї документами.
Керуючись статтями 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовну заяву повернути позивачеві з усіма доданими до неї.
2. Роз'яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
3. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) позивачу (його представнику), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Дудін С.О.