17 січня 2025 року Справа № 280/9920/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянувши у порядку спрощеного (письмового) провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі-відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі-відповідач 2), у якому позивач просить суд:
-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області від 04.10.2024 № 084050019820 про відмову у призначенні мені, ОСОБА_1 , пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області призначити та виплачувати мені, ОСОБА_1 , пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з дня звернення за пенсією.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 2 у зв'язку із досягненням необхідного пенсійного віку та наявністю необхідного стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, позивач звернулась за призначенням їй пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2. Однак, Рішенням відповідача 1 у призначенні пенсії Позивачу було відмовлено у зв'язку із недосягненням 55-річного віку. Відповідачем визнається необхідний страховий стаж Позивача та пільговий стаж за Списком №2, про що вказано у спірному рішенні. Водночас, Відповідач у рішенні посилається на пенсійний вік, передбачений ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»- 55 років, у зв'язку із чим відмовляє у призначенні пенсії. Водночас, посилається на те, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи, а саме: застосуванню підлягають норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону №1058-ІV. Тому відмова Відповідача у призначенні Позивачу, яка на момент звернення досягла 50-річного віку та мала необхідний загальний та пільговий стаж роботи, пенсії за віком на пільгових умовах із посиланням на недосягнення нею пенсійного віку, передбаченого ст. 114 Закону №1058-ІV, є протиправною. На підставі вищевикладеного у сукупності представник позивача просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Ухвалою судді від 30.10.2024 адміністративний позов залишено без руху.
Позивачем усунено недоліки.
Ухвалою судді від 18.11.2024 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення та виклику учасників справи.
Відповідач 2 подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивач звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України з заявою від 27.09.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058. Розглянувши заяву та надані документи, відповідачем 1 встановлено, що вік позивача на момент подання заяви про призначення пенсії складає 50 років. Страховий стаж позивача складає 49 років 11 місяців 28 днів, у тому числі пільговий стаж за Списком № 2 - 40 років 5 місяців 24 днів. За результатами розгляду наданих документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області винесено рішення від 04.10.2024 № 084050019820 та відмовлено позивачу в призначенні пенсії відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону № 1058 у зв'язку з відсутністю необхідного пенсійного віку для призначення пенсії. Оскільки позивачем не було досягнуто 50-річного віку станом на 11.10.2017, умови призначення їй пільгової пенсії мають визначатися на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а не на підставі пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Враховуючи викладене, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Відповідач 1 відзив на позов не надав.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Позивач набула 50-річного віку ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується її паспортом серії НОМЕР_1 .
27.09.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, що підтверджується відповідною заявою.
Заява позивача від 27.09.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 в порядку екстериторіальності була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Розглянувши заяву та надані документи, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області встановлено, що вік позивача на момент подання заяви про призначення пенсії складає 50 років.
Страховий стаж позивача складає 49 років 11 місяців 28 днів, у тому числі пільговий стаж за Списком № 2 - 40 років 5 місяців 24 днів.
За результатами розгляду наданих документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області винесено рішення від 04.10.2024 № 084050019820 та відмовлено позивачу в призначенні пенсії відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону № 1058 у зв'язку з відсутністю необхідного пенсійного віку для призначення пенсії.
Вважаючи протиправним рішення відповідача 1 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV, позивач звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбачені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Підставою для відмови в призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком №2 стало те, що позивачка не досягла віку 55 років, з досягненням якого, на думку відповідачів, пов'язано виникнення права на пільгову пенсію у спірному випадку.
Водночас, відповідач керувався положеннями пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-ІV, відповідно до якого (в редакції станом на момент звернення позивача за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Разом із цим, позивачка вважає, що вона отримала право на пільгову пенсію за віком за Списком №2 на умовах, визначених Законом №1788-XII, оскільки на момент звернення за призначенням пенсії досягла віку 50 років, мала пільговий стаж роботи за Списком №2 більш ніж 12 років.
Обставини справи, яка розглядається, відповідають ознакам типової справи, щодо якої прийнято рішення у зразковій справі №360/3611/20.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 зазначено, що 03.10.2017 Верховною Радою України було ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII (далі - Закон № 2148-VIII), що доповнив Закон №1058-ІV розділом XIV-І, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VІІІ (далі - Закон №213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом №213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, рішенням від 23.01.2020 №1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Відповідно до частини 3 статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Відповідно до обставин даної справи на час звернення із заявою за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 позивачка досягла віку 50 років та мала достатній загальний та пільговий стаж за Списком №2.
Враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №360/3611/20, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону № 1788-XII, відтак відмова в призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах з посиланням на недосягнення віку 55 років, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.
Крім того, позивач як громадянин України наділена правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
Вирішуючи питання щодо органу Пенсійного фонду, який має обов'язок щодо поновлення порушеного права позивача, суд зазначає, що пунктом 4.2 Порядку № 22-1, у редакції на час подання заяви про призначення пенсії, визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Таким чином, з 01.04.2021 органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №22-1 “Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.
У зв'язку із чинністю вказаної норми Порядку № 22-1 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянуто заяву позивача від 27.09.2024 про призначення пенсії , а отже, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській у розглянутому спорі є органом, що призначає пенсію.
Вирішуючи заявлений спір, суд враховує, що відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В свою чергу, відповідно до пункту 4.10 зазначеного Порядку, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.
Отже, в даному випадку повноваження щодо призначення позивачу пенсії були делеговані ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, проте обов'язок виплати пенсії, залишається у територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонера, тобто у ГУ ПФУ в Запорізькій області.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Окрім того, і за приписами статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
При цьому, суд зазначає, що у Висновку №11 від 18.12.2008 р. Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень викладено наступні висновки:
“Усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою й простою мовою - це необхідна передумова розуміння рішення сторонами та громадськістю. Для цього потрібно логічно структурувати рішення й викласти його у зрозумілому стилі, доступному для всіх.»
“Кожен суддя може обрати власний стиль та побудову документа або використовувати типові зразки, якщо такі існують.»
Визначаючись щодо дати з якої слід призначити позивачу пенсії, суд зауважує, що відповідно до п.1 ч.1 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, 1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
В даному випадку із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 позивач звернулась до відповідача 27.09. 2024 ( у трьох місячний строк з дня досягнення особою пенсійного віку 03.09.2024), а тому згідно зі ст. 45 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія йому мала бути призначена з дня наступного за днем набуття пенсійного віку, тобто з 04.09.2024.2023.
, Таким чином, керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України, з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд дійшов висновку про те, що ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача 1 призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020з 04.09.2024 , а відповідача 2 Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити її виплату, що є дотриманням судом гарантій про те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Згідно з частинами 1, 2статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.
З урахуванням положень статті 139 КАС України понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів 1 , яким прийнято спірне рішення.
Враховуючи вищезазначене, та керуючись ст.ст. ст.2, 9, 139, 241-243, 254-263 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області від 04.10.2024 № 084050019820 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020з 04.09.2024, а Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити її виплату.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211, 20 грн.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Стрельнікова