Справа № 320/8430/23 Суддя (судді) першої інстанції: Головенко О.Д.
16 січня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Собківа Я.М.,
суддів: Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України, Міністерства юстиції України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України, третя особа: Міністерство юстиції України, про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України, третя особа: Міністерство юстиції України, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність щодо не проведення нарахування та виплати додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.03.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за період з 23.03.2022 по 01.06.2022;
- зобов'язати здійснити нарахування та виплату додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.03.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за період з 23.03.2022 по 01.06.2022.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 березня 2024 року позов задоволено.
В апеляційних скаргах Державна установа «Центр пробації» Міністерства юстиції України та Міністерство юстиції України, посилаючись на порушення окружним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просять скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги на більш тривалий, розумний термін, у відповідності до положень статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
17 травня 2024 року позивач подав відзив на апеляційні скарги відповідача та третьої особи, в якому просив відмовити у задоволенні апеляційних скарг та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у період з 10.08.2012 по 17.01.2023 проходила службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби, а саме, в Державній установі "Центр пробації" на посаді старшого інспектора Луцького районного відділу філії "Центру пробації" у Волинській області у спеціальному званні капітан внутрішньої служби.
На підставі наказу Державної установи "Центр пробації" від 16.01.2023 № 48/к, позивача було звільнено зі служби Державної кримінально-виконавчої служби на підставі п. 5 ст. 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" за п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів з 17.01.2023.
Позивач звернулась із заявою до Державної установи "Центр пробації" щодо нарахування та виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168 за період з 24.02.2022 по 01.06.2022. Також, просила надати інформацію чи видавалися (щомісячно) накази Державної установи "Центр пробації" щодо нарахування та виплати позивачу зазначеної додаткової винагороди.
Листом від 20.02.2023 № 47/Я-53/11/Ян-23, відповідач повідомив про те, шо позивач не залучалася до виконання завдань, передбачених Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходів і повноважень, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів та повідомив, що накази про нарахування та виплату додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168 не видавалися.
Позивач вважає, що дії відповідача щодо відмови в нарахуванні та виплаті додаткової винагороди у період з 23.03.2022 по 01.06.2022, відповідно до Постанови № 168, є протиправними, що і зумовило на звернення до суду з даним позовом.
Колегія суддів, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про обґрунтованість та правомірність висновків суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України з 05 годин 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який діє і на теперішній час.
Кабінетом Міністрів України 28 лютого 2022 року прийнято постанову №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Щодо доводів відповідача та третьої особи про порушення позивачем строку звернення до суду, то колегія суддів зазначає, що у даній справі підлягає застосування ч.2 ст.233 КЗпП України в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, а тому строк звернення до суду із цим позовом не пропущений.
Предметом спору у цій справі є виплата додаткової винагороди, яка є складовою грошового забезпечення.
У свою чергу, строк звернення до суду про стягнення належної працівнику заробітної плати (грошового забезпечення) визначений ст.233 КЗпП України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже, вказана норма, в редакції з 19.07.2022, встановлює строки звернення з позовом до суду у справах про стягнення належних працівнику сум.
Разом з тим, позивачем заявлено вимоги, які стосувалися виплати додаткової винагороди до 19.07.2022.
Таким чином, враховуючи те, що право позивачки було порушено до внесення змін до статті 233 КЗпП України, а у відповідності до ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, то застосування положень ст.233 КЗпП України в новій редакції до правовідносин, які фактично виникли з 24.02.2022 буде суперечити Основному закону.
Також, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).
Таким чином, враховуючи предмет спору у цій справі, дату звернення з позовом до суду, колегія суддів вважає безпідставними аргументи відповідача та третьої особи про пропуск позивачем строку звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Щодо права позивача на виплату додаткової винагороди, колегія суддів зазначає наступне.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, на всій території України введений воєнний стан.
Також Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №65/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України від 03 березня 2022 року №2105-IX, оголошено про проведення загальної мобілізації.
Воєнний стан та загальна мобілізація на території України діяли на час виникнення спірних правовідносин і тривають й на сьогодні.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69/2022 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Згідно з пунктом 5 цієї постанови вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року №350 до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №168 внесено зміни шляхом доповнення абзацу першого після слів «та поліцейським» словами «а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка»».
Постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року №793 в абзаці першому пункту 1 постанови Кабінет Міністрів України №168 слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».
Як зазначено у постановах №350 і №793, ці постанови набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.
В решті зміст пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №168 в частині, що стосується виплати додаткової винагороди особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, на час виникнення спірних правовідносин (з 24 лютого 2022 року по 01 червня 2022 року) не змінювався.
Частиною першою статті 6 Закону України від 23 червня 2005 року №2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» встановлено, що Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
За приписами частини першої статті 14 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).
Відповідно до частини другої цієї статті служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати (частина друга статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України»).
Частиною п'ятою статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» обумовлено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 у спірний період проходила службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби, а саме, в Державній установі "Центр пробації" на посаді старшого інспектора Луцького районного відділу філії "Центру пробації" у Волинській області у спеціальному званні капітан внутрішньої служби.
У частині першій статті 2 Закону України від 05 лютого 2015 року №160-VIII «Про пробацію» визначено, що пробація - це система наглядових та соціально-виховних заходів, що застосовуються за рішенням суду та відповідно до закону до засуджених, виконання певних видів кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого; орган пробації - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері пробації; персонал органу пробації - працівники, які відповідно до повноважень, визначених цим Законом та іншими законами України, виконують завдання пробації.
Частиною першою статті 19 Закону України «Про пробацію» передбачено, що права, обов'язки, відповідальність, правовий та соціальний захист персоналу органу пробації визначаються Законом України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та цим Законом.
Центр пробації утворений згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2017 року №655-р та наказом Міністерства юстиції України від 28 грудня 2017 року №4322/5.
Наказом Міністерства юстиції України від 08 грудня 2020 року №4242/5 затверджено Положення про Державну установу «Центр пробації» (далі - Положення), відповідно до пункту 1 якого Центр пробації є неприбутковою державною установою, створеною для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України з питань пробації і безпосереднього спрямування та координації діяльності уповноважених органів з питань пробації, що належить до сфери управління Мін'юсту.
Пунктом 6 Положення передбачено, що у структурі Центру пробації функціонують відокремлені структурні підрозділи (далі - Філії), до складу яких входять уповноважені органи з питань пробації. Філії не є юридичними особами та здійснюють частину делегованих функцій Центру пробації відповідно до мети (цілей), завдань та функцій.
Згідно з пунктом 7 Положення до складу Центру пробації входять працівники, які працюють за трудовим договором, та особи начальницького складу, що були переведені з Державної кримінально-виконавчої служби України.
Так, Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2023 року у справі №160/11851/22 вже сформував висновок щодо застосування пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №168 у подібних правовідносинах, яку надалі підтримано Верховним Судом у постановах від 18 січня 2024 року у справі № 200/297/23 та від 25 січня 2024 року у справі №520/8343/22.
Зокрема, у справі №520/8343/22 Верховний Суд виходив з того, що відповідно до частин першої та другої статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.
Відповідно до приписів частини першої статті 24 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» фінансування діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законом.
Водночас наказом Міністерства юстиції України від 28 березня 2018 року №925/5 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі Порядок №925/5).
Пунктом 3 розділу І Порядку № 925/5 визначено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Абзацом першим пункту 4 розділу І Порядку №925/5 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу, які займають штатні посади в Департаменті з питань виконання кримінальних покарань, міжрегіональних управліннях з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, органах пробації, установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, воєнізованих формуваннях, навчальних закладах та закладах охорони здоров'я, на підприємствах установ виконання покарань, інших підприємствах, в установах і організаціях, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
У справі №520/8343/22 Верховний Суд перевірив та відхилив аргументи Департаменту з питань виконання кримінальних покарань про те, що позивач не набув право на отримання додаткової допомоги, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №168, позаяк ним не надано підтверджуючих документів, які свідчать про залучення його до несення служби та забезпечення діяльності щодо спрямування та координації установ виконання покарань та слідчих ізоляторів, які перебували в умовах постійної небезпеки та ризику, у тому числі, в районі ведення воєнних дій, тимчасової окупації та оточення, які на той час були розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надавалась допомога в рамках програми «єПідтримка».
У аспекті вказаного колегія суддів у справі №520/8343/22 зауважила, що у постанові від 02 листопада 2023 року у справі № 160/11851/22 Верховний Суд, відповідаючи на доводи Державної установи «Центр пробації» щодо права на отримання додаткової винагороди лише особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, які саме несуть службу в органах та установах зазначеної Служби виснував, що у цьому випадку поняття «несення служби», яке зазначено у пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України №168, тотожні поняттю «проходження служби». Оскільки, законодавством визначено, що особи рядового і начальницького складу, які мають спеціальні звання проходять службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, немає ніяких підстав вважати, що вони службу не несуть. При цьому, Суд зауважив, що положення пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №168 не містять застережень щодо призначення додаткової допомоги виключно особам, які беруть участь в оперативних заходах, несуть варту, в тому числі в нічний час, несуть службу у наряді, тощо. Отож, постанова Кабінету Міністрів України №168 (у редакції від 22 березня 2022 року) не ставить у залежність отримання додаткової винагороди від залучення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби від виконання завдань та заходів, спрямованих на забезпечення безпеки в умовах воєнного стану, як про це вказує відповідач.
Указані висновки були підтримані Верховним Судом і у постанові від 18 січня 2024 року у справі №200/297/23.
Крім того, у постанові від 18 січня 2024 року Верховний Суд констатував про безпідставність доводів Державної установи «Центр пробації» про те, що за відсутності відповідних наказів командирів (начальників), на підставі яких здійснюється виплата додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №168, відсутні і підстави для нарахування та виплати такої винагороди, позаяк, вказане свідчить лише про допущення протиправної бездіяльності, а не про відсутність права у позивача на таку винагороду.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд відхиляє аргументи Міністерства юстиції України, викладені у відзиві на касаційну скаргу, щодо відмінності терміну «несення служби» від «проходження служби», з посиланням на пункт 5 глави 13 розділу ІІ Порядку №925/5, оскільки таке визначення наведене лише в підпункті 5 пункту 13 «Порядок преміювання осіб рядового і начальницького складу» розділу ІІ «Грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу» Порядку №925/5 і стосується саме преміювання. Аналіз змісту указаної норми свідчить про вузьке використання цього поняття лише в аспекті виконання службових обов'язків особами рядового і начальницького складу в нічний час, що жодним чином не стосується предмету спору у справі, що розглядається.
Таким чином, постанова Кабінету Міністрів України №168, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, гарантувала ОСОБА_1 яка проходить службу у званні капітан внутрішньої служби, виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000,00 гривень на місяць особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка».
Разом з тим, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 № 204-р затверджено перелік адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми "єПідтримка" згідно з додатком, у якому, в первинній редакції, значиться Волинська область.
Пунктом 5 Постанови № 168 передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
В подальшому до пункту 1 вказаної постанови вносилися зміни, зокрема, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року № 350 внесено зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», доповнено абзац перший після слів «та поліцейським» словами «а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка».
Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року №350 вказана постанова набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2024 року у справі №160/10532/22.
Враховуючи вищевикладене та зважаючи на те, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06 березня 2022 року №204-р Волинська область віднесена до адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загально-обов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамка Програми «єПідтримка», пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року № 350 визначено, що вона застосовується з 24 лютого 2022 року, і ОСОБА_1 у спірний період проходила службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби, а саме, в Державній установі "Центр пробації" на посаді старшого інспектора Луцького районного відділу філії "Центру пробації" у Волинській області у спеціальному званні капітан внутрішньої служби, колегія суддів приходить до висновку, що позивач має право на отримання додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №168, починаючи з 23 березня 2022 року до 01 червня 2022 року (ураховуючи внесені зміни постановою Кабінету Міністрів України №754 від 01 липня 2022 року).
Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всі наведені апелянтами доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційні скарги Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України, Міністерства юстиції України залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач Собків Я.М.
Суддя Сорочко Є.О.
Суддя Чаку Є.В.