Справа № 530/445/24
Номер провадження 2-з/530/3/25
17.01.2025 м. Зіньків
Суддя Зіньківського районного суду Полтавської області Ситник О.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову,
У провадженні Зіньківського районного суду Полтавської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , співвідповідача: ОСОБА_3 , співвідповідача: ОСОБА_4 про визнання автомобіля спільною власністю, визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним, скасування державної реєстрації автомобіля та визнання права власності на частку автомобіля.
15.01.2025 позивачем ОСОБА_1 до Зіньківського районного суду Полтавської області подано заяву про забезпечення позову, в якій просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони переміщення автомобіля за кордон України, марки MERCEDES-BENZ, сертифікований номер НОМЕР_1 , модель “CLA180», об'єм двигуна -1461 см3, білого кольору, 2017 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , який зареєстрований за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_3 виданий 06.05.2005 року Апостолівським РВ УМВС України в Дніпропетровській області.
Суд розглянувши заяву та додатки до неї, приходить до висновку, що подана позивачем ОСОБА_1 заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.
З матеріалів заяви вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до Зіньківського районного суду із позовом до ОСОБА_2 , співвідповідача: ОСОБА_3 , співвідповідача: ОСОБА_4 про визнання автомобіля спільною власністю, визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним, скасування державної реєстрації автомобіля та визнання права власності на частку автомобіля.
Стверджує що під час спільного проживання ним та відповідачем ОСОБА_2 купувалося майно для спільного користування, в тому числі, за спільні кошти 14.07.2022 року було придбано автомобіль MERCEDES-BENZ, сертифікований номер НОМЕР_1 , модель “CLA180», д.н.з. НОМЕР_2 , який було зареєстровано на відповідача ОСОБА_2 , тобто автомобіль був їх спільною власністю так, як був придбаний за спільні кошти. Даним автомобілем користувався він, його син ОСОБА_5 та невістка ОСОБА_3 .. В січні 2024 року від співмешканки ОСОБА_2 йому стало відомо, що вище вказаний автомобіль MERCEDES-BENZ, д.н.з. НОМЕР_2 , який був їх спільною сумісною власністю, без його згоди було відчужено та перереєстровано на невістку ОСОБА_3 . Місце знаходження вище вказаного автомобіля йому невідоме.Проте, позивач не надавав ні письмового, ні усного дозволу, на укладення договору купівлі - продажу автомобіля MERCEDES-BENZ, сертифікований номер НОМЕР_1 , модель “CLA180», д.н.з. НОМЕР_2 , який був спільним сумісним майном, не вчиняв жодних інших дій спрямованих на укладення будь-яких правочинів, кошти за проданий автомобіль він не отримував і куди вони були витрачені йому невідомо. Вважає, що ОСОБА_3 с недобросовісним набувачем, оскільки вона є невісткою, знала і могла знати про те, що автомобіль MERCEDES-BENZ, д.н.з. НОМЕР_2 належить позивачу та ОСОБА_2 па праві спільної сумісної власності і що позивач не надавав ні усної, ні письмової згоди на продаж автомобіля ОСОБА_3 , відтак вважає договір купівлі-продажу автомобіля недійсним.У зв'язку з відчуженням спірногоавтомобіля MERCEDES-BENZ, д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 та набуття останнім права власності на нього, ухвалою суду від 17.07.2024 року його було залучено співвідповідачем по справі.
Згідно ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Право на ефективний судовий захист закріплено у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Першому протоколі та протоколах № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції». Відповідно до частин першої і другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, та після відкриття провадження у справі - до суду у провадженні якого перебуває справа. Тобто метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Положеннями статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову. Одним із видів такого забезпечення є зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку. Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 4 постанови від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 зазначено: «конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 вказано, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази.
Отже, за змістом наведених вище норм умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Такий інститут цивільно-процесуального законодавства передбачений з метою попередження несумлінних дій відповідача, які можуть призвести до ускладнення або неможливості виконання рішення.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Відповідно до висновків Верховного Суду викладених в постановах від 15 лютого 2023 року у справі № 932/5035/22, від 01 травня 2023 року у справі № 914/257/23, від 18 травня 2023 року № 910/14989/22 заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших учасників.
Також суд приймає до уваги висновки зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року в справі № № 523/14489/15-ц, зокрема зазначені в пунктах: 88, 97, 98, 99, 103, 104.1, 104.1.2, 104.1.3, 107, 107.2, в яких окрім іншого було зазначено, що:
- Велика Палата Верховного Суду погоджується, що сама по собі відсутність письмової згоди одного з подружжя на відчуження спільного сумісного майна не є достатньою підставою для визнання відповідного правочину недійсним. Необхідно, щоб той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та кінцева набувачка - контрагент за таким договором діяли недобросовісно.
- Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого у її постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, про те, що «закон не пов'язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору». Такий відступ відбувся у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18. Зазначила, що можливість визнання недійсним договору стосовно розпорядження майном, яке перебуває у спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи - контрагента за таким договором (пункт 8.67 постанови).
На підставі викладеного, суд зауважує, що на даному етапі розгляду справи неможливо визначити чи діяли відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 недобросовісно, та за вказаних обставин, враховуючи принципи співмірності, адекватності та достатності, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст. ст. 149, 150, 153, 260 ЦПК України, суд
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову- відмовити.
Копію ухвали надіслати учасникам справи - до відому.
Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
СуддяО. В. Ситник