Справа № 367/8975/24
Провадження №1-кп/367/564/2025
Іменем України
13 січня 2025 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Ірпінського міського суду Київської області кримінальне провадження, відомості щодо якого 09.06.2024 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024111040000722, за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України,
встановив:
Ірпінським міським судом Київської області здійснюється судовий розгляд кримінального провадження № 12024111040000722 від 09.06.2024 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, в якому ухвалою слідчого судді Ірпінського міського суду Київської області від 13.06.2024 відносно обвинуваченого було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, який ухвалами Ірпінського міського суду Київської області було продовжено, останній раз - до 02.02.2025 включно.
13 січня 2025 року в судовому засіданні прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 строком на 60 днів. В обґрунтування необхідності продовження строку тримання під вартою ОСОБА_5 прокурор зазначив, що встановлені під час досудового розслідування ризики на даний час не зменшилися, а інший, більш м'який вид запобіжного заходу, не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого та не зможе запобігти встановленим при обранні йому запобіжного заходу ризикам. Зазначила, що в разі обрання запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, обвинувачений ОСОБА_5 з метою уникнення кримінальної відповідальності може незаконним шляхом підбурювати, вмовляти, залякувати та впливати на показання свідків, які ще не допитані безпосередньо в суді у кримінальному провадженні, оскільки йому відомі місця їх проживання та контактні дані. Вважав, що менш суворий запобіжний захід, у тому числі домашній арешт, не зможе забезпечити уникнення зазначених ризиків та покладених на обвинуваченого обов'язків і дотримання останнім належної процесуальної поведінки, у зв'язку з чим є достатні підстави для продовження такого виду запобіжного заходу як тримання під вартою.
Захисник ОСОБА_4 заперечував щодо задоволення клопотання прокурора та продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Зазначив, що прокурором не доведено існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Крім того, просив суд врахувати, що обвинувачений ОСОБА_5 не має наміру переховуватися від суду, буде з'являтися за кожною вимогою, а відтак, вважав, що належну процесуальну поведінку ОСОБА_5 зможе забезпечити запобіжний захід, не пов'язаний з тримання під вартою.
Обвинувачений ОСОБА_5 підтримав позицію захисника, зазначив, що наміру переховуватись від суду немає.
Заслухавши думку учасників судового розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження, суд дійшов такого висновку.
За правилами ч. 3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Відповідно до приписів ч.ч. 3-5 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. Слідчий суддя зобов'язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу. Слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Метою застосування запобіжного заходу відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Обставини, що враховуються при застосуванні запобіжного заходу передбачені ст. 178 КПК України, відповідно до якої, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; міцність соціальних зв'язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність постійного місця роботи або навчання; репутацію; майновий стан; наявність судимостей; розмір майнової шкоди, у завданні якої обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Згідно з ч.1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден більш м'який запобіжний захід не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
При вирішенні питання про доцільність продовження запобіжного заходу, суд враховує вимоги статті 29 Конституції України, статті 9 Загальної Декларації прав людини, статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і статті 12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом.
Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а і високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Так, Європейський Суд з прав людини у справі «Лабіта проти Італії» зазначив, що продовжуване утримання особи під вартою може бути виправдане у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, не зважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають правило поваги до особистої свободи.
Судом встановлено, що ухвалою суду від 05.12.2024 строк тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 продовжено до 02.02.2025 включно.
Так, при продовженні запобіжного заходу судом враховані встановлені під час досудового розслідування ризики, що не зменшилися й під час судового провадження у вказаному кримінальному провадженні, а також обставини щодо тяжкості кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 , майновий та сімейний стан обвинуваченого, існування ризиків переховування від суду, незаконного впливу на свідків у даному кримінальному провадженні, можливість вчинення іншого кримінального правопорушення.
На час розгляду в суді питання про доцільність продовження тримання обвинуваченого під вартою суд дійшов висновків, що вказані ризики не зменшились та не змінились.
Так, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі строком від 7 до 10 років, ступінь суспільної небезпеки, тривалість та характер кримінального правопорушення, у вчиненні якого ОСОБА_5 пред'явлено обвинувачення, відтак останній може переховуватися від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення.
При цьому, суд також дійшов висновку про наявність існування ризику незаконного впливу на свідків у даному кримінальному провадженні, тому, що свідки у кримінальному провадженні не були допитані безпосередньо судом, оскільки така стадія судового розгляду ще не настала, а тому існує висока ймовірність настання такого ризику.
Проаналізувавши доводи учасників судового провадження, суд приходить до висновку, що прокурором доведено, той факт що, з урахуванням змісту та обсягу обвинувачення, конкретних обставин інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_5 кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, міри покарання у виді позбавлення волі строком від семи до десяти років, яка може бути призначена обвинуваченому у разі доведення його вини, те, що обвинувачений на момент інкримінованого йому злочину не мав постійного зареєстрованого місця проживання, міцних соціальних зв'язків у місці свого проживання, суд вважає доведеним існування ризику ухилення обвинуваченого від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
При цьому, доводи сторони захисту не спростовують обґрунтованості необхідності та виправданості продовження строку застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки не підтверджені доказами, які не були враховані під час вирішення питання про застосування такого виду запобіжного заходу або продовження його строку дії.
Водночас суд вважає, що на час розгляду даного клопотання відсутні дані, які б свідчили про зменшення чи відсутність ризиків, наведених у клопотанні прокурора та встановлених у попередніх ухвалах суду про запобіжний захід обвинуваченого, що стало б підставою для застосування обвинуваченому більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
Так, при оцінці можливості застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи, не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 25.07.2001 Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику повторного вчинення кримінальних правопорушень».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Враховуючи дані про особу ОСОБА_5 , тяжкість покарання, що йому загрожує в разі визнання його винним, інші обставини кримінального провадження, суд приходить до висновку, що на даній стадії кримінального провадження ризики здійснення обвинуваченим дій, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які були підставою для обрання відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та на які посилався прокурор в клопотанні про продовження строку застосування запобіжного заходу, не зменшились та жодний з інших, більш м'яких запобіжних заходів, не здатний їм запобігти.
Крім того, зважаючи на введення воєнного стану в України, фактор настання існуючих ризиків в даних умовах значно збільшується, а застосування більш м'якого запобіжного заходу, не зможе перешкодити обвинуваченому вчинити спроби ухилитися від суду.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого ОСОБА_5 , на даному етапі розгляду кримінального провадження, не встановлено та сторонами не доведено.
Підсумовуючи зазначені вище обставини, суд вважає, що клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слід задовольнити та продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів.
Виходячи з наведеного та керуючись ст. ст. 183, 199, 291, 314, 315 КПК України, суд
постановив:
Клопотання прокурора задовольнити.
Продовжити відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою в Державній установі «Київський слідчий ізолятор» строком на 60 (шістдесят) днів без визначення застави.
Строк тримання під вартою ОСОБА_5 обчислювати з 13 січня 2025 року до 13 березня 2025 року включно.
Строк дії ухвали суду до 13 березня 2025 року включно.
Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора у кримінальному провадженні.
Ухвала суду підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення, а обвинуваченим, що тримається під вартою, - з моменту отримання її копії, та набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: ОСОБА_1