Справа № 523/4267/21
Провадження №2/523/1516/24
"24" грудня 2024 р. м.Одеса
Суворовський районний суд міста Одеси у складі:
головуючого судді: Далеко К.О.,
за участю секретаря судового засідання: Дмітрієвої В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі судового засідання № 17 в м.Одесі, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан», про визнання недійсним кредитного договору,
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (далі - ТОВ «ФК «Кредит-Капітал») про визнання кредитного договору недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було надано фінансову послугу шляхом обрання форми укладення договору за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи. Проте, позивач договір не підписував. Відповідач не повідомив позивачу інформацію щодо всіх умов договору, позивач був введений в оману при отриманні кредитних послуг, а відповідач в порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» не надав відомостей, які потрібні клієнту при укладенні кредитного договору. Оспорюваний договір містить ознаки кредитного договору, не містить ціну та сукупні вартість кредиту. Правочин здійснений з використанням нечесної підприємницької практики. Відповідач також ввів позивача в оману не повідомивши велику відсоткову ставку. При укладенні договору було порушено принцип рівності сторін, так як запропоновано укласти договір на фактично відомих лише відповідачу умовах.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 16 березня 2021 року позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі у порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 26 жовтня 2021 року залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан».
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 14 січня 2022 року постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання по справі.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2022 року закрито підготовче провадження у справі, та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи сповіщений належним чином. Матеріали справи містять заяву відповідно до якої, позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив розглянути справу у його відсутність.
Відповідач ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» не забезпечив явку свого представника у судове засідання, був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином. Представником відповідача було надано до суду відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити в задоволенні позову, посилаючись на наступне. 24 лютого 2020 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №1752603, відповідно до якого позивачу були надані кредитні кошти в сумі 8 000 грн. Строк кредиту: 30 днів з 24.02.2020 року. Дата повернення кредиту:25.03.2020 року. ТзОВ «Мілоан» свої зобов'язання перед позивачем виконав у повному обсязі, в свою чергу позичальник свої зобов'язання перед позикодавцем не виконав. Оспорюваний кредитний договір підписаний позивачем, електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що відповідає ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію». Також оспорюваний договір містить інформацію з приводу сукупної вартості кредиту, відповідає положенням Закону України «Про захист прав споживачів», містить всі істотні умови. 10.12.2020 року між ТзОВ «Мілоан» та ТзОВ «Кредит-Капітал» було укладено договір відступлення прав вимоги №55-МЛ від 10.12.2020 року, що і стало підставою звернення позивача до суду.
Третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ТОВ «Мілоан» не забезпечило явку свого представника у судове засідання, було повідомлено про дату, час та місце розгляду справи належним чином. Заявою у письмових поясненнях представник третьої особи просив здійснити розгляд справи без його участі, за наявними матеріалами справи. Представник третьої особи надав до суду письмові пояснення, якими позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні, з наступних підстав. На спірні правовідносини не розповсюджується дія Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки згідно пункту 1 частини 2 статті 3 Закону України «Про споживче кредитування» на договори, що містять умову про споживчий кредит у формі кредитування рахунку зі строком погашення кредиту до одного місяця, та кредитні договори, що укладаються на строк до одного місяця, дія цього Закону не поширюється. Кредитний договір є таким, що укладений з додержанням вимог закону, в тому числі в частині письмової форми. Волевиявлення на укладення договору позивач виявив у момент досягнення згоди з усіх істотних умов, направивши відповідачу підписану електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідь про прийняття пропозиції укласти електронний кредитний договір (акцепт) у формі електронного повідомлення. Позивачем не надано жодних доказів того, що кредитний договір містить несправедливі умови, які всупереч принципу добросовісності має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків, що завдають шкоди споживачеві. Позивач був ознайомлений з умовами кредитування, процедурою здійснення пролонгації за кредитним договором та умовами повернення кредитної заборгованості.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Згідно з вимогами ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно, повно, об'єктивно та безсторонньо оцінивши докази, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 24 лютого 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (далі - ТзОВ «Мілоан», Позикодавець), з однієї сторони, та громадянином України ОСОБА_1 (далі - Позичальник), з другої сторони, було укладено Кредитний договір № 1752603 (копія додається), відповідно до якого Позивачу були надані кредитні кошти в сумі 8 000 грн, 00 коп. (вісім тисяч гривень, 00 копійок).
Платіжним дорученням №15709342 від 24.02.2020 підтверджується перерахування грошових коштів у сумі 8000 грн. з рахунку ТОВ «Мілоан» на рахунок ОСОБА_1 .
Кредитним договором, що укладений з Позивачем чітко передбачено предмет договору, пункт 1.1. Кредитного договору № 1752603 від 24.02.2020 року вказує, що Позикодавець зобов'язується на умовах визначених цим Договором, на строк визначений п.1.3. Договору надати Позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній п.1.4. Договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором.
Строк кредиту: 30 днів з 24.02.2020 р. Дата повернення кредиту: 25.03.2020 р.
Пункт 2.4.1. Кредитного договору передбачає зобов'язання Позичальника повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом, не пізніше терміну передбаченого п.1.4. Договору.
ТзОВ «Мілоан» свої зобов'язання перед Позивачем виконав в повному обсязі, надавши йому, відповідно до п 1.1. Кредитного договору кредитні кошти, в свою чергу Позичальник свої зобов'язання перед Позикодавцем не виконав, відповідно до умов Кредитного договору мав повертати кредитні кошти згідно графіка погашення кредиту, передбаченого у Додатку №1 до Кредитного договору № 1752603 від 24.02.2020 року.
Пунктом 4.1 кредитного договору передбачено, що за прострочення виконання зобов'язання повернення кредиту та/або сплати процентів за його користування та/або інших платежів згідно з умовами цього Договору, Позичальник починаючи з дня наступного за днем спливу терміну (дати), вказаного в п.1.4 цього Договору з урахуванням угод про продовженням строку користування/повернення кредиту та оновлених графіків розрахунків, що складаються у зв'язку з укладенням цих угод, зобов'язаний сплатити на користь Товариства пеню у розмірі 2.00 відсотків від суми невиконаного грошового зобов'язання, за кожен день прострочення, але у будь-якому випадку не більше 50 відсотків від загальної суми кредиту одержаного Позичальником за цим Договором. Вказана пеня розраховується по дату повного погашення простроченої заборгованості, включаючи день такого погашення або до досягнення максимально можливого розміру визначеного цим пунктом.
Пункт 1.5. Кредитного договору передбачає: сукупну вартість кредиту, що включає загальну суму зборів, платежів та інших витрат, які повинен сплатити Позичальник за цим Договором (без врахування суми (тіла) кредиту) складає 24.00 грн. в грошовому виразі та 4.00 відсотків річних у процентному значенні, і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 Договору. Сукупна вартість кредиту розрахована виходячи з припущення, що Кредитний договір залишиться чинним протягом погодженого строку та що Позикодавець і Позичальник виконають свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в цьому Договорі.
Відповідно до п.5.1. Позичальник підтвердив, що до укладення цього Договору отримав від Товариства інформацію, зазначену в Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», зокрема в ч.2 ст.12 цього Закону та в Законі України «Про захист прав споживачів».
Згідно п.3.2.6. Кредитного договору, кредитор у встановленому законодавством України порядку має право без згоди Позичальника відступати, передавати та будь-яким чином відчужувати, а також передавати в заставу свої права за цим Договором (повністю або частково) на користь третіх осіб в будь-який час протягом строку дії цього Договору
10.12.2020 року між ТзОВ «Мілоан» та ТзОВ «ФК «Кредит-Капітал» було укладено Договір відступлення прав вимог №55-МЛ від 10.12.2020 р.
Відповідно до умов даного Договору, Відповідач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТзОВ «Мілоан», в тому числі і до Позивача за кредитним договором. Матеріали справи містять копію Витягу з реєстру Боржників до Договору відступлення прав вимог №55-МЛ від 10.12.2020 р.
Позивачу було надіслано письмову Претензію про погашення кредитної заборгованості № 20275058/1 від 23.02.2021 року. Надано термін для добровільного врегулювання Позивачем зобов'язання. 27.02.2021 року Відповідач надіслав поштовим відправленням лист з претензією за адресою, вказаною Позивачем в кредитному договорі. 04.03.2021 року Позивач отримав поштове відправлення у відділенні ПАТ «Укрпошта», але жодних дій з боку Позивача для погашення наявної заборгованості не було здійснено. Це підтверджується копією реєстру поштових відправлень та роздруківкою трекінгу, номеру поштового відправлення № 7900063507543 з сайту Укрпошти.
Суд зазначає, що між сторонами оспорюваного договору виникли кредитні споживчі правовідносини, правове регулювання яких здійснюється положеннями параграфу 2 «Кредит» Глави 71 Цивільного кодексу України.
При цьому, Закон України «Про споживче кредитування» не поширюється на спірні правовідносини, оскільки з матеріалів справи вбачається, що кредит надавався строком на 30 днів з 24.02.2020 року із терміном (датою) повернення кредиту до 25.03.2020 року, а відповідно до п.1 ч.2 статті 3 Закону України «Про споживче кредитування» цей Закон не поширюється на договори, що містять умову про споживчий кредит у формі кредитування рахунку зі строком погашення кредиту до одного місяця, та кредитні договори, що укладаються на строк до одного місяця.
В той же ж час суд зазначає, що незастосування Закону України «Про споживче кредитування» до спірних правовідносин жодним чином не свідчить про те, що за своєю правовою природою Кредитний договір №1752603 від 24.02.2020 року та матеріальні кредитні правовідносини, що виникли між сторонами, не є споживчими. Такі висновки повністю відповідають нормі п.1 ч.2 статті 3 Закону України «Про споживче кредитування» та свідчать про наявність підстав для застосування судом норм Закону України «Про захист прав споживачів» при розгляді даної справи.
З урахуванням цього, суд відхиляє доводи ТзОВ «Мілоан» про наявність обов'язку у Позивача сплатити судовий збір.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України.
Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв'язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.
У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У даному випадку, суд констатує, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.
Зазначене підтверджується довідкою ТОВ «Мілоан» про ідентифікацію, яка містить одноразовий ідентифікатор: R98279, час відправки ідентифікатора позичальнику: 24.02.2020 09:47, номер телефону: НОМЕР_1 .
Доказів протилежного матеріали справи не містять, позивачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449 св 19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203 св 20), від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.
Одночасно суд зауважує на тому, що посилання позивача на ненадання відповідачем повної інформації щодо умов та настання ризиків при укладенні оспорюваного договору і нечесну підприємницьку практику є безпідставними, ґрунтуються виключно на припущеннях та спростовуються змістом договору про надання фінансового кредиту.
Також безпідставними є доводи позивача про порушення положень статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» пунктом 4.1 договору про надання фінансового кредиту, так як максимальний розмір пені, нарахований кредитодавцем, не може перевищувати 50 відсотків від суми кредиту. При належному виконанні договірних зобов'язань штрафна санкція у вигляді пені не застосовується, при цьому грошова сума нарахованої пені залежить і від періоду невиконання боржником взятих на себе зобов'язань.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.
Посилання Позивача на не зазначення в договорі ціни та сукупної вартості кредиту та його непоінформованості про вартість послуг та розмір витрат, реальну ставку річних та сукупну вартість сум, що входять до кредитної заборгованості, суд не приймає до уваги з огляду на наступне.
Із змісту оспорюваного договору вбачається, що в ньому визначено основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування. Кредитором було виконано вказані вимоги закону та визначено термін погашення заборгованості по кредиту, визначено сукупну вартість кредиту і проценти, розписано, які суми позивач зобов'язаний буде сплатити.
Таким чином, підписавши Кредитний договір від № 1752603 від 24.02.2020 року, ОСОБА_1 підтвердив власну волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків за таким договором та повністю погодився з його умовами.
Суд критично оцінює доводи Позивача щодо незаконності умов кредитного договору та посилання на порушення кредитором вимог статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», з огляду на наступне.
Згідно із статтею 18 цього Закону продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
У ч.3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначений (невичерпний) перелік несправедливих умов договору, зокрема, встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей.
З матеріалів справи вбачається, що Позивачем не було надано належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що кредитний договір, укладений між сторонами, є несправедливим щодо неї та порушує принцип рівності сторін, а відтак проаналізувавши умови оспорюваного кредитного договору та врахувавши встановлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність в останньому несправедливих умов, а всі твердження Позивача з даного приводу судом розцінюються як спосіб захисту власних інтересів від наслідків, можливість настання яких залежить лише від її добросовісної поведінки при виконанні взятих на себе за кредитним договором зобов'язань.
Суд також зазначає, що стаття 19 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлює заборону на здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
Так, за ч.1 ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Згідно з ч.1 ст.229 ЦК України, істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду викладеним у постанові від 01.08.2018 року по справі №445/1011/17 правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Суд дійшов висновку про те, що під час розгляду даної справи Позивачем не доведено, що при укладенні спірного договору у діях кредитора були наявні ознаки нечесної підприємницької практики, а також те, що такий договір було укладено шляхом введення її в оману, як і не доведено умислу кредитора щодо вчинення дій по введенню Позивача в оману.
Отже, Позивачем не доведено, а матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про невідповідність умов кредитного договору вимогам законодавства.
Додатково суд вважає за необхідне зазначити, що нарахування банком тих чи інших платежів є лише передумовою для пред'явлення до споживача тих чи інших вимог, а обґрунтованість нарахування банком таких платежів може перевірятися тільки при розгляді відповідного позову про стягнення таких платежів.
Такі висновки суду відповідають правовим висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові від 05 червня 2024 року по справі № 335/8467/21, які враховуються судом, на підставі ч.4 ст.263 ЦПК України.
Згідно із ч.4 статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог Позивача та наявність підстав для відмови у їх задоволенні в повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 10-13, 18, 76-81, 263, 265, 268, 273, 351, 352, 354Цивільно - процесуального кодексу України, суд, -
У задоволені позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан», про визнання недійсним кредитного договору - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання повного рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складений 06.01.2025 року.
Суддя: К.О. Далеко