17 січня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/13627/24
Головуючий в 1 інстанції: Скупінська О.В.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,
суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2024 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
У травні 2024 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 15.03.2024 року за № 662 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «б» статті 12 Закону №2262; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років згідно з пунктом «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 17.11.2005.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач працював в органах внутрішніх справ, а саме у Комінтернівському РВ УМВС України в Одеській області, починаючи з 23.10.1985 по 21.04.2000. 21.04.2000 позивач був звільнений за власним бажанням Головним управлінням МВС України в Одеській області у званні майора міліції з посади начальника чергової частини. 16 листопада 2005 року позивачу виповнилося 45 років, тобто право на отримання пенсії виникло у позивача з 17.11.2005 (з наступного дня після досягнення позивачем 45-річного віку). Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2023 року по справі №420/26767/21, яке залишено без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2024 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. На виконання вказаного рішення, 28 лютого 2024 року Департаментом пенсійних питань та соціального захисту Міністерства внутрішніх справ України було направлено подання №1525 до Головного управління пенсійного фонду в Одеській області. Проте, листом №1500-0308-8/50780 від 03.04.2024 на адресу представника позивача було направлено рішення №662 від 15.03.2024 про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідної календарної вислуги - 20 років. Вважаючи зазначене рішення відповідача протиправним, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Доводами апеляційної скарги зазначено, що ГУ ПФУ в Одеській області, всупереч вже вирішеному питанню права на пенсійне забезпечення та в перевищення своїх повноважень вирішив питання щодо права ОСОБА_1 на пенсію всупереч рішенню суду по справі № 420/26767/21, що набрало чинності. Апелянт зазначає, що у даній справі № 420/13627/24 простежується явний конфлікт із висновками суду першої та другої інстанцій у справі № 420/26767/21, де ОСОБА_1 захистив своє право на пенсійне забезпечення згідно Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". У справі № 420/26767/21 суд констатував, що незалежно від підстав та часу звільнення, правом на призначення пенсії за вислугу років користувалися перелічені в статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особи, які досягли на час звернення за призначенням пенсії 45-річного віку, до набрання чинності Законом України від 4 квітня 2006 року №3591-ГУ (29 квітня 2006 року) та мали загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ. 16 листопада 2005 року позивачу виповнилося 45 років, тобто, на думку апелянта, право на отримання пенсії виникло у позивача з 17.11.2005 року. Отже, застосуванню підлягає Закон в редакції, чинній на момент виникнення права на призначення пенсії. Вказує, що протягом певного періоду часу існували положення статті, згідно з якими військовослужбовці та прирівняні до них особи могли звільнитися зі служби і раніше, але при досягненні ним 45-річного віку їм могла бути призначена пенсія за вислугу років при наявності інших обов'язкових показників. Суд першої інстанції помилково застосував редакцію Закону станом на 21 квітня 2000 року, адже, станом на 21 квітня 2000 року ОСОБА_1 ще не мав права на пенсію, адже йому не виповнилося 45 років. Таке право він отримав лише по досягненню 45- річного віку починаючи з 16 листопада 2005 року на своє 45 річчя. По іншим критеріям ОСОБА_1 мав право на пенсію за Законом і у справі № 420/26767/21 позивач це довів. Вказує, що у даній справі № 420/13627/24 суд вказав, що ОСОБА_1 не має права не пенсію всупереч рішенню суду першої та другої інстанцій у справі № 420/26767/21.
16 вересня 2024 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі.
Відповідно до п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорії незначної складності.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо: оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 безперервно проходив службу в органах внутрішніх справ у Комінтернівському РВ УМВС України в Одеській області, починаючи з 23.10.1985 по 21.04.2000, у тому числі з 23.10.1985 по 28.02.1991 в підрозділі боротьби з економічною злочинністю, з 28.02.1991 по 26.07.1995 в підрозділі карного розшуку.
21.04.2000 позивач був звільнений за власним бажанням Головним управлінням МВС України в Одеській області у званні майора міліції з посади начальника чергової частини, що підтверджується послужним списком позивача та довідкою ГУ МВС України в Одеській області від 01.10.2020 року № 9/9305.
16 листопада 2005 року позивачу виповнилося 45 років.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08.08.2023 у справі №420/26767/21, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2024 року, було задоволено позов ОСОБА_1 . Визнано протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України щодо відмови у підготовці та поданні до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області документів для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років. Зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України підготувати та подати до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області передбачені законодавством документи та подання про призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту б статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» відповідно до редакції від 31.03.2005 року.
В подальшому, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 15.03.2024 №662 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» у зв'язку з відсутністю необхідної календарної вислуги - 20 років, а саме у зв'язку з тим, що на день звільнення зі служби, тобто на 21.04.2000, ОСОБА_1 не має вислугу 20 календарних років і більше, а лише 16 років 06 місяців 27 днів (а.с.13-14).
Вважаючи вказане рішення від 15.03.2024 протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що як на період звільнення позивача зі служби, так і час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії, редакція пункту «б» статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби" передбачала, що право на пенсію за вислугу років мали особи, які на день звільнення досягли 45-річного віку та мали загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.
На день звільнення позивач не досяг 45-річного віку, а тому не має права на призначення пенсії на підставі пункту «б» статті 12 Закону № 2262-ХІІ, отже суд не вбачав підстав для скасування спірного рішення, а відтак дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його помилковим з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на службі в органах внутрішніх справ, визначає Закон № 2262-ХІІ. Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Статтею 1 Закону № 2262-XII встановлено, що особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Відповідно до статті 2 Закону № 2262-XII військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
На час звільнення позивача зі служби діяла редакція пункту «б» статті 12 Закону № 2262 згідно якої право на пенсію за вислугу років мають: особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, звільнені зі служби за вислугу років, за віком, за станом здоров'я, у зв'язку із скороченням штатів або організаційними заходами і які на день звільнення досягли 45-річного віку, а ті з них, що є інвалідами війни, - незалежно від віку, і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.
На час досягнення позивачем 45-річного віку (16 листопада 2005 року) діяла редакція пункту «б» статті 12 Закону № 2262 згідно якої право на пенсію за вислугу років мають: особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, звільнені зі служби незалежно від підстав та часу звільнення і досягли 45-річного віку, крім осіб, позбавлених військових або спеціальних звань, а також звільнених із служби у зв'язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння, а ті з них, що є інвалідами війни, - незалежно від віку, і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба, служба в органах внутрішніх справ або служба в державній пожежній охороні.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що незалежно від підстав та часу звільнення, правом на призначення пенсії за вислугу років користувалися перелічені в статті 12 Закону № 2262 особи, які досягли на час звернення за призначенням пенсії 45-річного віку (до набрання чинності Законом України від 04 квітня 2006 року № 3591-IV) та мали загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.
Оскільки станом на час досягнення ОСОБА_1 45 років (на 16 листопада 2005 року) діяла редакція пункту «б» статті 12 Закону № 2262, яка давала позивачу право на призначення пенсії за вислугою років незалежно від підстав та часу звільнення, то подальші зміни в законодавстві не можуть позбавити позивача права на пенсійне забезпечення за умови дотримання інших обов'язкових показників, а саме: наявність загального трудового стажу 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 17 червня 2020 року у справі № 554/2032/17, від 04 травня 2022 року у справі № 640/25383/19.
В оскаржуваному рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову в призначенні пенсії № 662 від 15 березня 2024 року зазначено, що розглянувши заяву ОСОБА_1 в призначенні пенсії відмовлено.
Вказано, що відповідно до пункту «а» статті 12 Закону пенсія за вислугу років особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), призначається незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби по 30 вересня 2011 року і на день звільнення мають вислугу 20 календарних років і більше.
Згідно з поданням Департаменту пенсійних питань та соціального захисту Міністерства внутрішніх справ України від 28.02.2024 № 1525 про призначення пенсії ОСОБА_1 на день звільнення зі служби, тобто на 21.04.2000, ОСОБА_1 має календарну вислугу 16 років 06 місяців 27 днів.
У зв'язку з тим, що на день звільнення зі служби, тобто на 21.04.2000, ОСОБА_1 не має вислугу 20 календарних років і більше, правових підстав для призначення йому пенсії за вислугу років немає.
Враховуючи вищезазначене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення № 662 від 15.03.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону у зв'язку з відсутністю необхідної календарної вислуги - 20 років.
Таким чином, із зазначеного рішення вбачається, що розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області надано оцінку підстав для призначення пенсії позивачу за п. «а» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», всупереч тому, що позивач звертався із заявою про призначення пенсії на підставі п. «б» ст.12 вказаного Закону.
Що стосується вислуги років позивача, колегія суддів зазначає.
Як вбачається з трудової книжки ОСОБА_1 та встановлено у постанові П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2024 року у справі № 420/26767/21 згідно послужного списку М-871371 календарна вислуга років позивача у підрозділах карного розшуку та боротьби з економічною злочинністю складає щонайменше 9 років. Відповідно до вищенаведених положень Порядку від 17.07.1992 року №393, в пільговому обчисленні - щонайменше 14 років.
Інший період служби в органах внутрішніх справ (на посадах старшого інспектора, помічника начальника відділу-оперативний черговий, начальника чергової частини, начальника штабу-начальника чергової частини Комінтернівського РВУМВС) становить щонайменше 4 роки.
Також, відповідно до Порядку від 17.07.1992 року №393, зарахуванню до вислуги років підлягає служба позивача в Радянській Армії, яка становить щонайменше 2 роки.
У тому числі, згідно трудової книжки НОМЕР_1 , загальний трудовий стаж позивача складає щонайменше 33 роки, який, окрім служби в органах внутрішніх справ та військової служби, включає роботу в сільхозгосподарстві “Ульяновський», ТОВ “Докс-Одеські курчата», СФГ “Зорянск», Управлінні сільського господарства і продовольства райдержадміністрації.
Таким чином, на час досягнення 45 років позивач мав необхідний загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, у зв'язку з чим колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_1 досягнуто умови, передбачені пункту “б» статті 12 Закону №2262, а відтак він право на призначення пенсії за вислугу років.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 15.03.2024 року № 662 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню.
Колегія суддів вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача у цій справі є саме зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років згідно з пунктом «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 17.11.2005 року.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, а висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та ґрунтуються на неправильному трактуванні норм чинного законодавства.
Враховуючи наведені положення діючого законодавства, обставини справи та докази, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь апелянта сплачений судовий збір до суду першої та апеляційної інстанції у загальному розмірі 2422,40 грн.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2024 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 15 березня 2024 року № 662 про відмову в призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 20987385) призначити та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) пенсію за вислугу років згідно з пунктом «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 17.11.2005 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 20987385)на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні сорок копійок).
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуюча суддя: О.А. Шевчук
Суддя: А.В. Бойко
Суддя: А.Г. Федусик