17 січня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/6782/21
Головуючий в 1 інстанції: Марич Є.В.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,
суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2021 року у справі за позовною заявою Головного управління ДПС у Миколаївській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, -
В серпні 2021 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив стягнути з ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) податковий борг у розмірі 125 214,76 грн. на користь Державного бюджету.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач має узгоджений податковий борг, проте всупереч вимогам чинного законодавства його не сплатила.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2021 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 податковий борг в сумі 125 214,76 грн. (сто двадцять п'ять тисяч двісті чотирнадцять гривень сімдесят шість копійок) на користь Державного бюджету.
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач надала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити у повному обсязі; стягнути з відповідача на користь апелянта понесені ним судові витрати у суді апеляційної інстанції.
Доводами апеляційної скарги зазначено, що податкові повідомлення-рішення №0204932 5006-1405 від 31.10.2019 року та №0144848-5005-1405 від 07.04.2020 року надсилалися ОСОБА_1 поштою, однак не були їй вручені та за закінченням терміну зберігання були повернуті ГУ ДПС, тому на думку апелянта, грошові зобов'язання, визначені у вказаних податкових повідомленнях- рішеннях, не набули статусу узгоджених, що, відповідно до п. 59.1 ст. 59 ПК виключає право контролюючого органу надсилати податкову вимогу та звернення до суду з вимогою про стягнення податкового боргу. Апелянт зазначає, що у спірних податкових повідомленнях-рішеннях не вказано інформацію про майно, за яке сплачується податок на нерухоме майно. Вказує, що у неї колись давно перебувала у власності нежитлова будівля, пансіонату «Колос», спальний корпус №4, розташована по вулиці Морська, 154-а в с. Коблеве, Березанського району Миколаївської області, однак у 2007 році вона це майно відчужила. Іншого майна в Березанському районі Миколаївської області, зокрема, протягом 2018 - 2019 років позивач не мала, а тому нарахування позивачу податку на нерухоме майно за цей період є безпідставним. Вказує, що з наданих позивачем матеріалів не зрозуміло, за яке майно відповідач має сплатити податок на нерухоме майно та чи вірно він обчислений, тобто не можливо перевірити законність нарахування такого податку.
06 листопада 2024 року до суду через систему «Електронний суд» від представника позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 31.10.2019 року позивачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0204932-5006-1405, яким відповідачу нараховано податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2018 рік на суму 59039,33 грн. (а.с. 12).
Поштове відправлення з податковим повідомленням-рішенням повернуто з відміткою “за закінченням встановленого строку зберігання» (а.с. 13).
07.04.2020 р. позивачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0144848-5005-1405, яким відповідачу нараховано податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2019 рік на суму 66175,43 грн.
28 травня 2021 року позивачем прийнято податкову вимогу № 0030077-1306-1412 на суму 175960,36 грн. (а.с. 9).
Поштове відправлення з податковою вимогою повернуто з відміткою “за закінченням терміну зберігання» (а.с. 10).
Згідно з розрахунком податкової заборгованості, за відповідачем рахується заборгованість в сумі 125 214,76 грн. з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яка утворилась на підставі податкових повідомлень - рішень. Доказів оскарження, скасування податкових повідомлень - рішень до суду не надано.
В порушення вимог податкового законодавства відповідач у добровільному порядку не сплатив узгоджену суму податкового зобов'язання.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що за відсутності добровільної сплати відповідачем суми заборгованості, вказана сума податкового боргу відповідача підлягає стягненню за рішенням суду.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України.
Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до п. 15.1 ст. 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Згідно з пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов'язаний: сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до пп. 20.1.19 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право: застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи; стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України; стягувати суми недоїмки із сплати єдиного внеску; стягувати суми простроченої заборгованості суб'єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, а також за кредитами із бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України.
Згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
Пунктом 54.5 статті 54 ПК України передбачено, що якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно з п. 59.1 ст. 59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.
Податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу (п. 58.3 ст. 58 ПК України).
Так, відповідно до п. 42.1 - 42.3 ст. 42 Податкового кодексу, податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи з питань адміністрування податків, зборів, платежів, податкового контролю, у тому числі з питань проведення перевірок, звірок, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу і відображатися в електронному кабінеті.
Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Якщо платник податків у порядку та у строки, визначені статтею 66 цього Кодексу, повідомив контролюючий орган про зміну податкової адреси, він на період з дня державної реєстрації зміни податкової адреси до дня внесення змін до облікових даних такого платника податків звільняється від виконання вимог документів, надісланих йому контролюючим органом за попередньою податковою адресою та в подальшому повернених як таких, що не знайшли адресата.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що податкове повідомлення-рішення вважається належним чином надісланим (врученим) платнику податків, якщо його надіслано у порядку, визначеному ст. 42 Кодексу.
За змістом пункту 56.18 статті 56 ПК України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення.
При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
Таким чином, якщо рішення контролюючого органу про нарахування грошових зобов'язань за результатами судового оскарження не було скасовано і є чинним, такі зобов'язання вважаються узгодженими.
Відповідно до пункту 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
Згідно з пунктом 59.5 статті 59 ПК України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.
У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.
Згідно пункту 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2 вказаної статті).
Згідно з п.п. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обчислення податку з об'єкта/об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості.
Судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що податкова вимога, як і податкові повідомлення рішення були направлені на податкову адресу відповідачу, проте поштові відправлення повернуто з відміткою “за закінченням терміну зберігання» (а.с. 10).
Колегія суддів зазначає, що у розумінні статтей 42, 58, 66 Податкового кодексу України вимога та податкові повідомлення-рішення вважаються належним чином врученими позивачу, у зв'язку з чим, набули статусу узгодженого боргу.
При цьому, колегія суддів зауважує, що жодна норма податкового законодавства не зобов'язує податковий орган здійснювати заходи для з'ясування причин невручення податкової вимоги, чи для вжиття додаткових заходів (як-то електронні засоби зв'язку, кур'єрська доставка і т.д.) щодо вручення податкової вимоги.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що податковим органом надіслано податкову вимогу в порядку встановленому законом, платник податків має спростовувати ці доводи.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20.10.2020 р. у справі № 140/30/20.
Доказів про зміну податкової адреси та повідомлення про це податкового органу відповідачем до суду не надано.
З огляду на зазначене, доводи апелянта про те, що податкові повідомлення-рішення не були належним чином їй вручені, грошові зобов'язання, визначені у вказаних податкових повідомленнях- рішеннях, не набули статусу узгоджених, що відповідно до п. 59.1 ст. 59 ПК виключає право контролюючого органу надсилати податкову вимогу та звернення до суду з вимогою про стягнення податкового боргу, є безпідставними.
Оскільки ж докази оскарження відповідачем в адміністративному чи судовому порядку податкових повідомлень-рішень відсутні, тому визначені ними суми грошових зобов'язань є узгодженими та набули статусу податкового боргу.
З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що висновок суду першої інстанції про те, що відповідач не сплатила узгоджене грошове зобов'язання у строк, передбачений ПК України, що свідчить про виникнення податкового боргу в сумі 125214,76 грн. є правомірним.
На виконання вимог ухвали П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року, якою було витребувано у Головного управління ДПС у Миколаївській області інформацію, за яке майно (з зазначенням адреси місцезнаходження) відповідачці нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та надати розрахунок нарахованого податку, позивачем 18 листопада 2024 року було надано розрахунки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік, 2019 рік по об'єктах оподаткування, за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 91, 92).
Що стосується доводів апелянта про те, що у неї колись давно перебувала у власності нежитлова будівля, пансіонату «Колос», спальний корпус №4, розташована по АДРЕСА_1 , однак у 2007 році вона це майно відчужила, колегія суддів зазначає на наступне.
Відповідно до норма чинного законодавства, якщо договір купівлі-продажу квартири не внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, то зміну власника нерухомості у цьому Реєстрі не зафіксовано. При цьому, нараховуючи податок на нерухоме майно, податковий орган користується інформацією з Реєстру.
При цьому, Податковий кодекс дає право платнику податку звернутися з письмовою заявою до податкового органу за своєю податковою адресою для проведення звірки даних щодо: об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, у тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку; розміру загальної площі об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку; права на користування пільгою із сплати податку; розміру ставки податку; нарахованої суми податку.
У разі виявлення розбіжностей між даними податкових органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за податковою адресою платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).
Відповідно до пп. 266.7.3 п. 266.7 ст. 266 ПК України платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за своєю податковою адресою для проведення звірки даних щодо: об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку; розміру загальної площі об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку; права на користування пільгою із сплати податку; розміру ставки податку; нарахованої суми податку.
У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за своєю податковою адресою платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).
Колегія суддів звертає увагу, що доказів того, що відповідачка подавала до контролюючого органу договір купівлі продажу на об'єкт оподаткування, або надавала заяви про проведення звірки в матеріалах справи відсутні. Податкові повідомлення рішення та вимога про стягнення податкового боргу є чинними, ніким не оскаржені та не скасовані.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Миколаївського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуюча суддя: О.А. Шевчук
Суддя: А.В. Бойко
Суддя: А.Г. Федусик