П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
17 січня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/9032/24
Категорія:106030000 Головуючий в 1 інстанції: Хурса О.О.
Місце ухвалення: м. Одеса
Дата складання повного тексту:13.06.2024р.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Бітова А.І.
суддів - Лук'янчук О.В.
- Ступакової І.Г.
у зв'язку з відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, справа розглянута згідно п.1 ч.1 ст. 311 КАС України,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 13 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до державної установи "Херсонський слідчий ізолятор" про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді,
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державної установи (далі - ДУ) "Херсонський слідчий ізолятор" про:
- визнання протиправним та скасування наказу ДУ "Херсонський слідчий ізолятор" від 24 січня 2023 року №4/ОС "Про особовий склад" в частині звільнення старшого прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_1 , молодшого інспектора І категорії відділу режиму і безпеки, 24 січня 2023 року;
- поновлення ОСОБА_1 на посаді молодшого інспектора І категорії відділу режиму і безпеки ДУ "Херсонський слідчий ізолятор" з 24 січня 2023 року.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 03 травня 2024 року прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду та відкрито провадження у справі. Визначено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року позов ОСОБА_1 залишено без руху з підстав пропуску строку звернення до суду з позовом.
03 червня 2024 року та 05 червня 2024 року від позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду. Заява мотивована тим, що відповідачем протягом періоду перебування позивача у простої виплата простою здійснювалась несвоєчасно, що підтверджується виписками із банку. Таким чином, позивач вважав, що не міг бути достовірно обізнаний про своє звільнення лише на тій підставі, що йому припинили виплачувати простій.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 13 червня 2024 року позов ОСОБА_1 до ДУ "Херсонський слідчий ізолятор" про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді - залишено без розгляду.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування судового рішення (ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 13 червня 2024 року) в зв'язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права.
Доводи апеляційної скарги:
- посилання суду першої інстанції на ч.ч.1-2 ст. 123 КАС України є помилковим, оскільки позивачем подавалось клопотання про поновлення процесуального строку, факт такого пропуску був відомий суду ще до відкриття провадження у справі та суд першої інстанції поновив позивачу строк звернення до суду;
- зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що кпім того, що суд першої інстанції керується нормами процесуального права, які не підлягали застосуванню, останній не встановлював та не визначив обставин, які б свідчили про передчасність висновків щодо вже вирішеного питання про поновлення позивачу строку звернення до суду;
- апелянт вказав, що суд першої інстанції вже дослідив, оцінив і з урахуванням цих обставин ухвалив рішення про відкриття провадження у справі, при цьому зазначив, що поновлює позивачу строк звернення до суду. А потім без зазначення того, в чому полягало передчасність висновків про поновлення строку звернення, переглядає питання прийняття позовної заяви й на підставі обставин, на які раніше вказував, зокрема, ухвалює протилежне рішення про безпідставність визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду;
- відповідач не дивлячись на проведення щомісячного табелювання позивача та достовірно будучи обізнаним про його місце знаходження, здійснював затримку у виплати грошового забезпечення позивача, чим не забезпечував додержання мінімальних державних гарантій, ще до моменту звільнення позивача, а тому не можна здійснювати прив'язку обставин обізнаності позивача про своє звільнення із самим лише фактом припинення здійснення виплати грошового забезпечення;
- звернуто увагу суду, що надаючи довідку про грошове забезпечення позивача від 10 травня 2024 року, відповідач не вказав періоди виплати такого грошового забезпечення та не повідомив суд про існування обставин затримки у виплаті грошового забезпечення;
- згідно ч.1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (ст. 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст. 116 КЗпП, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. Разом з тим, позивачу не вручено ні наказ про звільнення, не здійснено запис у трудову крижку про звільнення, не направлено повідомлення про нараховані суми грошового забезпечення при звільненні, а тому відповідно у позивача, який як зазначалось перебував у м. Херсоні та весь час перебував на зв'язку із керівництвом установи (підтверджується відомостями відповідача у відзиві), при наявності і не скасованому наказі про простій, не було підстав вважати, що його звільнено з органів ДКВС України;
- судом першої інстанції не було враховано та не досліджено те, що з листа ДУ "Херсонський слідчий ізолятор" від 15 березня 2024 року вбачається, що наказ про звільнення було спрямовано позивачу через відділення АТ "Укрпошта" більш ніж через 9 місяців після звільнення та згідно поштового конверту, останній повернуто без вручення адресату. Оскаржуваний наказ було отримано позивачем лише після направлення повторного адвокатського запиту, згідно листа ДУ "Херсонський слідчий ізолятор" від 25 березня 2024 року.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що щонайменше протягом місяця з моменту отримання останньої виплати простою позивач повинен був дізнатись про факт його звільнення.
Крім того, у заяві про поновлення строку звернення до суду позивач зазначив, що він постійно перебував на зв'язку з установою, та увесь час перебуває у м. Херсоні.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що неповідомлення належним чином про звільнення з боку відповідача не є обставиною, яка зробила неможливим дізнатися працівником про звільнення та не позбавляє останнього можливості дізнатись про таке звільнення, враховуючи об'єктивні обставини на які посилається позивач.
При цьому, суд першої інстанції вказав, що більше року (до часу звернення його представника з адвокатським запитом про отримання копії наказу про звільнення) він не цікавився реальним станом своїх відносин публічної служби з відповідачем.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, ч.ч.2, 3 ст. 122, ст. 123 КАС України, ч.ч.1, 2 ст. 233 КЗпП України.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.
Строк звернення до адміністративного суду це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Як слідує зі змісту ст. 123 КАС України подання до суду позовної заяви з пропуском строку звернення до суду не є безумовною підставою для застосування наслідків такого пропуску у вигляді повернення такої позовної заяви або залишення її без розгляду. Відповідний строк може бути поновлений ухвалою суду за наявності поважних, документально підтверджених причин його пропуску. При цьому, обов'язок доведення існування таких причин покладено на позивача, тобто особу, яка звертається на суду.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду.
Питання строків звернення до адміністративного суду врегульовано приписами ст. 122 КАС України, згідно із частиною першою якої позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно ч.2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац перший).
За правилами ч.3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Положення ст. 122 КАС не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про звільнення, стягнення належної заробітної плати.
В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року №8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівника.
Так, відповідно ч.ч.1, 2 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст. 116).
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , згідно наказу ДУ "Херсонський слідчий ізолятор" від №4/ОС "Про особовий склад", звільнено зі служби 24 січня 2023 року. Разом з тим, із позовом до суду у даній справі ОСОБА_1 звернувся 21 березня 2024 року, тобто з пропуском строку, визначеного ст. ст. 233 КЗпП України.
З наявних в матеріалах справи доказів, а саме згідно роздруківки з месенджеру Вайбер, Телеграм, Ватсап сектором по роботі з персоналом ДУ "Херсонський слідчий ізолятор" на особистий номер телефону ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) зазначений в особовій справі (копія послужного списку для встановлення адреси реєстрації та особистого номеру телефону позивача додається (а.с.80)) відповідачем 23 жовтня 2022 року було направлено позивачу "Попередження про наступне вивільнення персоналу ДУ "Херсонський слідчий ізолятор"" від 21 жовтня 2022 року №1-ОД, а в подальшому 01 лютого 2023 року та 03 жовтня 2023 року - витяг з наказу "Про особовий склад" від 24 січня 2023 року №4/ОС, припис про необхідність прибуття позивача до ІНФОРМАЦІЯ_1 та повідомлення про необхідність взяття на військовий облік військовозобов'язаних (а.с.48, 60-67).
Вищезазначені документи 21 вересня 2023 року були також направлені відповідачем ОСОБА_1 рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення АТ "Укрпошта" на адресу реєстрації позивача вказану в особовій справі, послужного списку ( АДРЕСА_1 ), втім повернуто відповідачу з підстав відсутності адресата за вказаною адресою (а.с.69, 70).
Колегія суддів наголошує, що матеріали справи не містять доказів того, що позивачем було своєчасно, належним чином сповіщено роботодавця про зміну своїх особистих даних щодо місця проживання, перебування, номеру телефону, та інше.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку про обізнаність позивача про наявність оскаржуваного наказу від 24 січня 2023 року №4/ОС "Про особовий склад" в частині звільнення старшого прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_1 , молодшого інспектора І категорії відділу режиму і безпеки, та протиправну бездіяльність останнього.
При цьому, колегія суддів враховує, що 05 жовтня 2023 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено інформацію щодо процедури припинення ДУ "Херсонський слідчий ізолятор", яка має загальний доступ.
Окрім того, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що оплата часу простою, згідно табелю обліку використання робочого часу та довідки про нараховане і виплачене грошове забезпечення (простою), була припинена ОСОБА_1 з наступного дня після звільнення позивача згідно наказу ДУ "Херсонський слідчий ізолятор" від 24 січня 2023 року №4/ОС "Про особовий склад".
Тобто, щонайменше протягом місяця з моменту отримання останньої виплати простою позивач повинен був дізнатись про факт його звільнення.
Колегія суддів також враховує те, що у заяві про поновлення строку звернення до суду позивач зазначив, що він постійно перебував на зв'язку з відповідачем, та увесь час перебуває у м. Херсоні.
З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що позивачем не наведено поважних причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом, а вказані підстави для його поновлення не є поважними.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо наявності правові підстав для залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 .
Враховуючи все вищевикладене, колегія судів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 312, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 13 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 17 січня 2025 року.
Головуючий: Бітов А.І.
Суддя: Лук'янчук О.В.
Суддя: Ступакова І.Г.