П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
17 січня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/14329/23
Категорія:106020000 Головуючий в 1 інстанції: Гордієнко Т.О.
Місце ухвалення: м. Одеса
Дата складання повного тексту: 22.02.2024 р.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Бітова А.І.
суддів - Лук'янчук О.В.
- Ступакової І.Г.
у зв'язку з відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, справа розглянута згідно п.1 ч.1 ст. 311 КАС України,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації (далі - ТУ ДСА) України в Миколаївській області, Державної судової адміністрації (далі - ДСА) України про:
- визнання протиправними дії ТУ ДСА України в Миколаївській області щодо нарахування та виплати судді Веселинівського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за жовтень 2023 року обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2 102 грн.;
- зобов'язання ТУ ДСА України в Миколаївській області провести нарахування суддівської винагороди судді Веселинівського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 на підставі ч.ч.2, 3 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2023 року, а саме в сумі 2 684 грн., щомісячних доплат за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за жовтень 2023 року,
- визнання протиправними дії ДСА України щодо не забезпечення ТУ ДСА України в Миколаївській області в повному обсязі в асигнуваннях на проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Веселинівського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 за жовтень 2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2023 року в розмірі 2 684 грн.,
- зобов'язання ДСА України забезпечити ТУ ДСА України в Миколаївській області в повному обсязі в асигнуваннях на проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Веселинівського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 за жовтень 2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2023 року в розмірі 2 684 грн.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що відповідач нараховує та виплачує позивачу суддівську винагороду, застосовуючи для визначення базового розміру посадового окладу судді 2 102 грн., який встановлений ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023", що суперечить п.2 ч.3 ст. 135 Закону №1402-VIII.
Відповідач - ТУ ДСА в Миколаївській області позов не визнав, вказуючи, що нараховуючи і виплачуючи позивачу суддівську винагороду на основі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2021 року у розмірі 2 102 грн. ТУ ДСА в Миколаївській області діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією і Законами України. Положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", яким визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2021 у розмірі 2 102 грн. є чинним, не конституційним не визнавався та не скасовувався, а тому підлягає виконанню. ТУ ДСА в Миколаївській області, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023", якою визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року у розмірі 2 102 грн. Відповідач обґрунтовує правомірність своїх дій посилаючись на практику Верховного Суду висловлену у постановах від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20, від 26 вересня 2018 року у справі №820/1853/17, 09 квітня 2020 року у справі №826/12172/17 та вважав, що правомірно застосовував для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2 102 грн., встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2023".
Відповідач - ДСА України правом подання відзиву на позовну заяву не скористався, ухвала Миколаївського окружного адміністративного суду про відкриття провадження у справі від 30 листопада 2023 року надсилалась через е-суд та була отримана 30 листопада 2023 року.
Справу розглянуто за правилами загального позовного провадження в порядку письмового провадження.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року позов задоволено.
Визнано протиправними дії ТУ ДСА України в Миколаївській області щодо нарахування та виплати судді Веселинівського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за жовтень 2023 року обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2 102 грн.
Зобов'язано ТУ ДСА України в Миколаївській області провести нарахування суддівської винагороди судді Веселинівського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 на підставі ч.ч.2, 3 ст. 135 Закону №1402-VIII виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2023 року, а саме в сумі 2 684 грн., щомісячних доплат за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за жовтень 2023 року.
Визнано протиправними дії ДСА України щодо не забезпечення ТУ ДСА України в Миколаївській області в повному обсязі в асигнуваннях на проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Веселинівського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 за жовтень 2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2023 року в розмірі 2 684 грн.
Зобов'язано ДСА України забезпечити ТУ ДСА України в Миколаївській області в повному обсязі в асигнуваннях на проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Веселинівського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 за жовтень 2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2023 року в розмірі 2 684 грн.
В апеляційній скарзі ТУ ДСА України в Миколаївській області ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що нараховуючи і виплачуючи суддям суддівську винагороду на основі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2022 року у розмірі 2 102 грн., ТУ ДСА України в Миколаївській області діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією і законами України. Положення ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", яким визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2023 року у розмірі 2 102 грн., є чинними, не конституційним не визнавався та не скасовувався, а тому підлягає виконанню. Отже, ТУ ДСА України в Миколаївській області, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування норм ст. 7 Закону №2710-ІХ, яким визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2023 року у розмірі 2 102 грн.
Крім того, ТУ ДСА України в Миколаївській області, вказує, що є розпорядником коштів нижчого рівня повинно нараховувати та виплачувати у період з 01 січня 2023 року суддівську винагороду суддям із застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік".
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року ОСОБА_1 та ДСА України не оскаржено.
Таким чином, відповідно до правил ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, тобто, в частині визнання протиправними дій та зобов'язань які стосуються безпосередньо ТУ ДСА України в Миколаївській області.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ТУ ДСА України в Миколаївській області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини:
Указом Президента України від 12 грудня 2019 року №899/2019 "Про призначення суддів" позивача призначено суддею Веселинівського районного суду Миколаївської області.
Наказом голови Веселинівського районного суду Миколаївської області від 12 грудня 2019 року №249 призначено ОСОБА_1 на посаду судді Веселинівського районного суду Миколаївської області з 12 грудня 2019 року.
Позивач у позові зазначив, що ТУ ДСА в Миколаївській області нараховувало та сплачувало йому суддівську винагороду за жовтень 2023 року, застосовуючи для визначення базового розміру посадового окладу судді 2 102 грн., який встановлений Законом України "Про Державний бюджет України на 2023".
Нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди здійснює ТУ ДСА в Миколаївській області.
Спір у цій справі виник, у зв'язку необхідністю оцінки правомірності нарахування і виплати позивачу у спірний період суддівської винагороди на підставі положень ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2 102 грн.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що згідно із позицією Верховного Суду у цій категорії спорів Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до Закону №1402-VIII, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом №1402-VIII (постанови від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, від 02 червня 2023 року у справі №400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі №280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі №280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі №120/2006/22-а та від 26 липня 2023 року у справі №240/2978/22).
З урахуванням вищенаведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено з 01 січня 2023 року - 2 684 грн. на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102 грн., на підставі абз.5 ст. 7 Закону №2710-IX була неправомірною.
Суд першої інстанції зазначив, що виплата суддівської винагороди регулюється ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону №1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Крім того, суд першої інстанції вказав, що ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24 вересня 2020 року у справі №280/788/19 дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі "щодо розміру суддівської винагороди", яким зобов'язано ДСА України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ч.2 ст. 19, ст.ст. 126, 130 Конституції України, ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, ст. 135, ч.4 ст. 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII, ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік".
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.
Відповідно ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється Законом №1402-VIII.
Частиною 1 ст. 135 Закону №1402-VIII визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно ч.2 ст. 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Конституційний Суд України в п.4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі №4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року №6-рп/99, від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 18 червня 2007 року №4-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 03 червня 2013 року №3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013, від 08 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 04 грудня 2018 року №11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року №2-р/2020.
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абз.3 п.2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року №6-рп/99, перше речення абз.6 пп.2.2 п.2 мотивувальної частини Рішення від 03 червня 2013 року №3-рп/2013, друге речення абз.6 пп.3.2., абз.абз.27, 33, 34 пп.3.3 п.3 мотивувальної частини Рішення від 04 грудня 2018 року №11-р/2018).
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч.1 ст. 124 Конституції України).
Відповідно ч.3 ст. 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 9 ст. 135 Закону №1402-VIII визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Відповідно до положень Закону України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 року №966-XIV, прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення:
дітей віком до 6 років;
дітей віком від 6 до 18 років;
працездатних осіб;
осіб, які втратили працездатність.
На переконання суду апеляційної інстанції, перелік основних соціальних і демографічних груп населення, викладений у Законі України "Про прожитковий мінімум" є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" установлено у 2024 році прожитковий мінімум в розрахунку на місяць для працездатних осіб: з 01 січня - 2 684 гривня, прожитковий мінімум, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 01 січня - 2 102 гривні.
Ключовим питанням у цій справі є правомірність визначення суддівської винагороди для обчислення позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці виходячи з приписів ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102 грн.
Колегія суддів наголошує, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом №1402-VIII та Законом України "Про прожитковий мінімум", які не передбачають встановлення окремого розміру прожиткового мінімуму для суддів, при цьому застосування ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" в частині застосування до розрахунку суддівської винагороди з 01 січня 2023 року розміру прожиткового мінімуму працездатних осіб 2 102 гривні прямо суперечить ст. 130 Конституції України.
При цьому, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" як і будь-яким іншим діючим нормативно-правовими актами не скасовані та не внесені зміни в чинні норми права, передбачені:
- ч.2 ст. 135 Закону №1402-VIII (визначає, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами);
- ст. 130 Конституції України (визначає, що розмір винагороди судді встановлюється Законом №1402-VIII).
- ст. 1 Закону України "Про прожитковий мінімум" (встановлює перелік до основних соціальних і демографічних груп населення).
Норми права, які містяться у перелічених статтях є зрозумілими та доступними для зацікавлених осіб, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні, а також є спеціальними та мають найвищу юридичну силу і тому мають виконуватися.
Таким чином, неможливо розглядати положення ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" в частині застосування до розрахунку суддівської винагороди з 01 січня 2023 року розміру прожиткового мінімуму працездатних осіб 2 102 гривні, як такі, що відповідають принципам якості та правової визначеності закону, в сенсі застосування до правовідносин визначення розміру суддівської винагороди позивача.
Колегія суддів доходить висновку, що ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" в частині застосування до розрахунку суддівської винагороди з 01 січня 2024 року розміру прожиткового мінімуму працездатних осіб 2 102 гривні не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, чим спростовуються доводи апелянта що вказано норма не визнавалась неконституційною.
Відповідно ч.4 ст. 7 КАС України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Варто зауважити, що Верховний Суд вже висловлював свою правову позицію щодо регулювання подібних правовідносин, зокрема у постановах від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 22 червня 2023 року у справі №400/4904/21, від 24 липня 2023 року у справі №280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі №120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі №240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі №240/3795/22, від 02 серпня 2023 року у справі №560/5597/22, від 15 серпня 2023 року у справі № 120/19262/21-а, від 13 вересня 2023 року у справі № 240/44080/21, від 21 вересня 2023 року у справі №380/25627/21 та інших, яка відповідно до вимог ч.5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин
Зокрема, Верховний Суд дійшов висновку, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного року, на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102 грн.) на підставі ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України" було неправомірним.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що дії ТУ ДСА України в Миколаївській області щодо нарахування та виплати судді Веселинівського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 за жовтень 2023 року, обчисленої виходячи з розміру "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня" - 2 102 грн., є протиправними, що свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог у вказаній частині.
Колегія суддів критично відноситься щодо доводів апелянта, що ТУ ДСА України в Миколаївській області не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу, наголошує, що необхідність виконання апелянта, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії незалежності суддів.
Разом з тим, згідно ч.4 ст. 148 Закону №1402-VIII, функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Колегія суддів зазначає, що апелянт, як розпорядник бюджетних коштів, мав першочергово забезпечити виплату суддівської винагороди у повному обсязі за рахунок видатків Державного бюджету України на 2023 рік на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя.
Такий обов'язок та пріоритетність виплати суддівської винагороди у порівнянні з іншими виплатами, крім згаданого вище, випливає також із особливого статусу судді, у тому числі у відставці, необхідності неухильного дотримання гарантій його незалежності.
Натомість апелянтом зазначений обов'язок не був виконаний через помилкове застосування до спірних правовідносин норм ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", а не через відсутність відповідних бюджетних призначень. Жодних доказів того, що ДСА України не забезпечило відповідних видатків суду не надано.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України.
Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 310, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 17 січня 2025 року.
Головуючий: Бітов А.І.
Суддя: Лук'янчук О.В.
Суддя: Ступакова І.Г.