Справа № 560/648/25
іменем України
17 січня 2025 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі судді Блонського В.К., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до державної установи «Центр пробації» про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до державної установи «Центр пробації», в якому просить: зобов'язати державну установу «Центр пробації» нарахувати та виплатити мінімальну заробітну плату в розмірі, встановленому Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", Законом України "Про Державний бюджетУкраїни на 2023 рік", Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" за кожен місяць затримки з 09.12.2022 року по 01.03.2024 року.
Ухвалою від 15.01.2025 суд залишив позовну заяву ОСОБА_1 без руху. Надав позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - 10 днів з дня вручення йому ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та вказати обставини, які можуть бути враховані судом, як поважні для поновлення пропущеного строку із наданням відповідних доказів; надання документу про сплату позивачем судового збору в сумі 1211,20 грн або документів, що підтверджують право позивача на звільнення від сплати судового збору.
16.01.2025 від позивача до суду надійшла заява про поновлення строку звернення до суду з додатками.
В обґрунтування заяви позивач зазначає, що посилання в ухвалі суду на ч.5 ст. 122 КАС України є помилковим, з огляду на те, що цією статтею врегульовано питання, які виникають з правовідносин в процесі проходження служби або в разі звільнення з неї, а в цьому випадку суть позовних вимог полягає в порушенні фінансових зобов'язань і в наслідках несвоєчасного проведеного розрахунку при звільненні, тобто санкції за несвоєчасно проведений розрахунок.
Вказує, що оскільки в момент зарахування коштів, а саме у березні 2024 року перебував з відповідачем у трудових відносинах, тому для уникнення конфліктних ситуацій та недоброзичливих відносин з роботодавцем, не звертався до суду із цими вимогами.
Звертає увагу суду на те, що за цей період мав серйозне погіршення стану здоров'я, тричі був госпіталізований до закладів охорони здоров'я, де проходив стаціонарні курси лікування.
Надаючи оцінку аргументам, які вказані у поданій заяві, суд враховує наступне.
Згідно з ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.3 ст.122 КАС України).
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
За змістом положень статті 122 КАС України цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
В заяві про поновлення пропущеного строку позивач покликаючись до положень статті 233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022), а також до судової практики, сформованої Верховним Судом у справі №803/1105/16 від 06.06.2018, вважає, що не пропустив строк звернення до адміністративного суду з цим позовом, оскільки положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Суд не може взяти до уваги зазначені висновки з огляду на те, що останні стосуються спорів, які виникли у зв'язку невиплатою позивачу належних при звільненні сум грошового забезпечення. При цьому, питання стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не було предметом касаційного розгляду у цій справі.
Позивач помилково ототожнює правову природу невиплати роботодавцем передбачених чинним законодавством України обов'язкових виплат із середнім заробітком (грошовим забезпеченням) за час затримки розрахунку при звільненні.
Суд зауважує, що відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України Про оплату праці середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (п.17 ч.1 ст.4 КАС України).
Відповідно до п.2 ч.1 ст.4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Відповідно до частин 1, 2 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Таким чином, особі гарантується право на звернення до суду.
Разом з тим, як зазначив Європейський Суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності справи від 30.08.2006 (справа «Каменівська проти України»), «право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду ..., не є абсолютним; воно може бути обмеженим ... Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані...».
Отже, законодавцем, встановленими строками, обмежено звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Такі строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, вони покликані забезпечити юридичну визначеність у публічно-правових відносинах.
З огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування таких правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.
Таким чином, обмеження права позивача на звернення до суду із цим позовом місячним строком з дня проведення з ним остаточного розрахунку ґрунтується на правильному застосуванні судом статті 122 КАС України та не суперечить Рішенню Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012, яким розтлумачено статтю 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу в аспекті неоднозначної судової практики розгляду трудових спорів у порядку цивільного судочинства.
Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, висловленою Верховним Судому у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 11.02.2021 у справі № 240/532/20.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).
Вказану позицію Судової палати Верховного Суду підтримано Верховним Судом у постановах, зокрема, від 07.02.2023 у справі №480/2878/22, від 09.03.2023 у справі №380/493/21, від 16.03.2023 у справі №160/20711/21, від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, від 29.06.2023 у справі №640/13028/21, від 07.09.2023 у справі №160/914/23, від 28.09.2023 у справі №420/5436/22, від 31.10.2023 у справі №240/15141/22, від 23.11.2023 у справі №420/10397/23 та від 09.01.2024 у справі №620/3102/20.
Щодо доводів позивача про те, що він не звертався до суду із цими вимогами для не погіршення трудових відносин з роботодавцем, суд зазначає, що така причина пропуску строку звернення не може визнаватися поважною.
Стосовно стану здоров'я позивача та його перебування на лікуванні слід зазначити, що строк звернення до суду закінчився 02.04.2024, натомість перша госпіталізація датована 23.04.2024. Окрім того, з матеріалів вбачається, що позивач не перебував на стаціонарному лікуванні безперервно та не був позбавлений можливості скористатися правовою допомогою для своєчасного звернення до суду.
Суд враховує, що проміжок часу від початку перебігу строку звернення до суду з цим позовом до дати звернення є значним.
Запроваджений в КАС України інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Іншими словами, обмеження строку реалізації права на судовий захист покликане передусім дисциплінувати учасників адміністративних правовідносин, саме тому його застосування не може свідчити про надмірний формалізм.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що доводів, які б свідчили про наявність об'єктивно непереборних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права у вищевказаній частині позовних вимог протягом установленого законом строку, позивачем суду не наведено та доказами не підтверджено.
За приписами ч.2 ст.123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до п.9 ч.4 ст.169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
За встановлених обставин, суд вважає, що наведені у заяві про поновлення строку звернення до суду підстави щодо поважності причин пропуску такого строку не є поважними для поновлення пропущеного строку на звернення до суду з цим позовом, а тому позовну заяву необхідно повернути позивачеві.
Керуючись частиною 2 статті 123, статтями 169, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з цим позовом.
Позовну заяву ОСОБА_1 до державної установи «Центр пробації» про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - повернути позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвалу може бути оскаржено до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Головуючий суддяВ.К. Блонський