17 січня 2025 року м. Житомир справа № 240/22400/24
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Шувалової Т.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу в електронній формі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» з позовом про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, з 20.04.2022 по 02.10.2024 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року № 704;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 20.04.2022 по 02.10.2024 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає у невключенні до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" при обчисленні розміру грошової компенсації при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023, 2024 роки;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023, 2024 роки, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану";
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 з ненарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні за станом здоров'я за 4 календарних роки в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, розрахованого по прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2024 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року);
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні за станом здоров'я за 4 календарних роки в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, розрахованого по прожитковому мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2024 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він з 20.04.2022 по 02.10.2024 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Вказує, що за час проходження служби отримував грошове забезпечення в меншому розмірі, ніж це встановлено. Як зауважує позивач, у період з 20.04.2022 по 20.04.2024 його грошове забезпечення та інші додаткові виплати мали обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року. Крім того позивач зауважує, що відповідачем протиправно не включено до складу його грошового забезпечення при виплаті компенсації при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023, 2024 роки, сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану". Також позивач зазначає, що відповідач не нарахував та не виплатив йому одноразову грошову допомогу при звільненні за станом здоров'я за 4 календарних роки в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, розрахованого по прожитковому мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2024 року. Вважаючи у зв'язку із цим свої конституційні права та гарантії на належний соціальний захист порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнає та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що в період з 20.04.2022 по 20.05.2023 розрахунок складових грошового забезпечення позивача проводився із застосуванням п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103), а саме шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, передбачений додатком 1 та відповідно додатком 14 до цієї постанови Кабінету Міністрів України. Вважав, що діяв правомірно.
Щодо вимог позивача про нарахування йому грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного року за період часу з 20.05.2023 по 02.10.2024, відповідач зауважує, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 та викладено його у наступній редакції: “4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.» Зазначена постанова набула чинності 20.05.2023. Таким чином позовні вимоги позивача в частині виплати грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного року, на відповідний тарифний коефіцієнт за період часу з 20.05.2023 по 02.10.2024 не мають жодного правового обґрунтування.
Щодо виплати компенсації за невикористані дні основної відпустки з урахуванням додаткової грошової винагороди, відповідач зазначає, що відповідно до положень підпункту «б» пункту 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати. Відповідно до положень пункту 2 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженому наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 до одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану. Відтак вимога позивача виплатити йому компенсацію за невикористану відпустку з урахуванням додаткової грошової винагороди суперечить чинному законодавству.
Щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, відповідач вказує на таке. Відповідно до положень підпункту 1 пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в таких розмірах: 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби - які звільняються з військової служби: за станом здоров'я. Разом з тим відповідно до положень підпункту 3 цієї ж норми військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої цим пунктом, здійснюється за період такої служби з дня їх призову на військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, крім тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання такої грошової допомоги. Зі змісту наказів командира Військової частини НОМЕР_1 , доданих позивачем до позовної заяви, убачається, що він був призваний за мобілізацією 20.04.2022 та звільнений з військової служби 02.10.2024, тобто прослужив трохи більше, ніж 2 роки та 5 місяців. Відповідач звертає увагу суду, що позивачем ані при звільненні з військової служби, ані при зверненні до суду не надано доказів того, що він не набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні в попередні періоди проходження військової служби. Відповідач вважає, що позивачем не надано жодних доказів наявності в нього права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний рік служби з розрахунку 4 роки, а відтак позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Позивач надав суду відповідь на відзив, в якому навів доводи, аналогічні викладеним у позовній заяві. Просив задовольнити позов у повному обсязі.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
За приписами частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини,
на яких ґрунтується позов та заперечення на нього, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , виданого Кадровим центром Сухопутних військ Збройних Сил України 13.04.2023.
Згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 20.04.2022 № 4 позивач був зарахований до списків особового складу частини та всі види забезпечення.
Відповідно до витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 02.10.2024 № 285 позивача виключено з 02.10.2024 зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Також у цьому наказі зазначено про виплату позивачу, зокрема: грошової допомоги в розмірі 4% місячного грошового забезпечення за 29 повних календарних місяців, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року №460; грошової компенсації за 20 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, в порядку, передбаченому абз. 3 п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; грошової компенсації за 15 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік, в порядку, передбаченому абз. 3 п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; грошової компенсації за 30 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2024 рік, в порядку, передбаченому абз. 3 п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; грошової компенсації по 14 календарних днів невикористаної додаткової відпустки за 2023 рік та за 2024 рік, передбаченої ст. 16-2 Закону України «Про відпустки», п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік не виплачена. Грошова допомога для оздоровлення за 2024 рік виплачена. Вислуга років складає: календарна - 04 роки 04 місяці 28 днів.
Позивач звертався до відповідача із заявою про перерахунок йому грошового забезпечення у належному розмірі.
Відповідач листом від 31.10.2024 № 12435/1 повідомив позивачу, що протягом періоду проходження позивачем військової служби грошове забезпечення та інші додаткові одноразові види грошового забезпечення нараховувалися та виплачувалися із розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, а з 20.05.2023 .
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо неповноти нарахування усіх сум грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з даним позовом, проаналізувавши наведені ним обставини та докази, слід виходити з наступного.
Згідно з частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Суд враховує, що спірні правовідносини стосуються складових заробітної плати.
При цьому під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 дійшов висновку, що у випадку порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. У разі пред'явлення вимог про стягнення будь-яких виплат, що входять до структури заробітної плати, і застосування цих положень, не пов'язане з фактом нарахування чи не нарахування роботодавцем спірних виплат.
Суд зазначає, що перебування особи на публічній службі, у тому числі військовій службі, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.
Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Разом з тим, частина друга статті 233 КЗпП України в редакції, яка набула чинності з 19.07.2022 встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Крім того, суд наголошує, що відповідно до пункту першого глави XIX Прикінцеві положення Кодексу законів про працю України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2022 №1423 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30.04.2023.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 р. № 383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року.
Разом з тим, суд наголошує, що відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19.01.2023 у справі №460/17052/21.
Крім того Верховний Суд у постанові від 20.11.2023 по справі №160/5468/23, вказав, що до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Позивач звертався до відповідача із заявою про надання йому інформації про розміри виплаченого грошового забезпечення.
Листом від 31.10.2024 № 12435/1 відповідачем повідомлено позивачу про розмір його грошового забезпечення.
До суду з позовною заявою позивач звернувся 15.11.2024 - дата формування позову в системі «Електронний суд».
Отже, доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду є помилковими.
Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами, суд виходить з наступного.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною четвертою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.91 № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу встановлено постановою № 704.
Пунктом 2 Постанови № 704 передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у Постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: " 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Тобто, на момент набрання чинності Постановою № 704 (01.03.2018), пункт 4 було викладено в редакції змін згідно із пунктом 6 Постанови № 103, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Відтак, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103, яким були внесені зміни до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704.
Вказаною постановою були скасовані зміни, у тому числі до п. 4 Постанови № 704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Із наведеного слідує, що саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 - діє редакція пункту 4 постанови № 704, яка діяла до зазначених змін.
Отже, з 29 січня 2020 року була відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018.
Таким чином, з 29 січня 2020 року виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 у відповідності до вимог статті 9 Закону № 2011-XII.
У контексті спірних правовідносин необхідно зауважити, що Верховний Суд у постановах від 19.10.2022 у справі № 400/6214/21, від 15.03.2023 року у справі № 420/6572/22 та інших висловив позицію у аналогічних правовідносинах та вказав, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу Закон України "Про Державний бюджет України" із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік), та яким відповідають висновки суду апеляційної інстанції у цій справі.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в ухвалі від 06.03.2024 у справі № 240/5115/22 та ухвалі від 13.03.2024 у справі № 400/8010/23.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 12.09.2022 року по справі № 500/1813/21 зробив наступні висновки.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" від 23.11.2018 № 2629-VIII було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-IX (далі - Закон № 294-IX) та Закон № 1082-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 та 2021 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Із аналізу наведених вище висновків Верховного Суду у справах № 400/6214/21, № 420/6572/22 та № 500/1813/21 слідує, що продовж 2019 року положення п. 4 Постанови № 704 не суперечили нормам Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" в прикінцевих положеннях якого було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
При цьому, Верховний Суд зазначив, що оскільки послідуючі прийняті Закони України "Про державний бюджет України на 2020 рік" та "Про державний бюджет України на 2021 рік" не містять таких застережень щодо застосування конкретного розміру прожиткового мінімуму для обрахунку саме посадових окладів працівників державних органів, а тому положення п. 4 Постанови № 704 вступають у суперечність із відповідними законами, які є актами вищої юридичної сили.
З огляду на викладене, застосуванню підлягають саме Закони України "Про державний бюджет України на 2020 рік" та "Про державний бюджет України на 2021 рік", як акти вищої юридичної сили.
Таким чином, відповідні висновки фактично зводяться до того, що починаючи із 2020 року підлягають застосуванню положення п. 4 Постанови № 704, в частині, що не суперечить нормативно-правовим актам, які мають вищу юридичну силу Законам України "Про державний бюджет України на 2022 рік" та "Про державний бюджет України на 2023 рік", із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Враховуючи наведене суд зазначає, що через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, у позивача виникло право на перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704.
Отже, грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) позивача у період до 19.05.2023, мало визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не "на 1 січня 2018 року".
Проте, Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, та внесення зміни до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704" (далі -Постанова 481), яка набрала чинності 20.05.2023, скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", та внесено зміни до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", шляхом викладення абзацу першого в такій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Отже, вказані зміни врегулювали питання визначення розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні, а не розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
За загальним правилом, встановленим статтею 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до статті 9 Закону № 2011-XII, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відтак, з 20.05.2023 правове регулювання спірних правовідносин зазнало змін, а розмір посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позивач не має права на перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по 02.10.2024, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", "Про Державний бюджет України на 2024 рік" на 01 січня відповідного календарного року, а тому в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Щодо вимоги про зобов'язання нарахувати та виплатити грошове забезпечення не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, то така вимога не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
З 01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», п. 3 Розділу ІІ якого встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 11 грудня 2019 року у зразковій справі № 240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.
Суд враховує висновки Верховного Суду викладені в постановах від 11 лютого 2021 року в справі № 200/3757/20-а та справі № 240/11952/19 щодо застосування положень пункту 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103 та пункту 3 розділу II Закону України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII, які полягають у тому, що згідно з Постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 1 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Таким чином, оскільки норма пункту 3 розділу II Закону України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704, суд звертає увагу на відсутність правових підстав для обчислення розміру грошового забезпечення позивача, визначаючи його шляхом множення 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704.
Отже, при обчисленні грошового забезпечення позивача за спірний період підлягає врахуванню виключно розмір прожиткового мінімуму.
Позивач просить визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення і виплати грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, з 20.04.2022 по 02.10.2024 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704, у зв'язку з чим, суд вважає за необхідне зазначити, що під діями розуміється активна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи чи інтереси фізичних або юридичних осіб.
Водночас суд зазначає, що права позивача порушено бездіяльністю відповідача, як формою його пасивної поведінки, яка виражається у невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити коли за наявності для цього підстав, ним не прийнято рішення про перерахунок та виплату грошового забезпечення.
Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправної саме бездіяльності, а не дій відповідача, відтак дана позовна вимога задоволенню не підлягає.
Із врахуванням вищевикладеного та наведених норм чинного законодавства України, висновків Верховного Суду, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати в період з 20.04.2022 по 19.05.2023 включно, грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та зобов'язання відповідача здійснити позивачу за період з 20.04.2022 по 19.05.2023 включно, перерахунок та виплату грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо вимоги про нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні за станом здоров'я в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, розрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2024 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 1 частини другої статті 15 Закону № 2011-XI військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в таких розмірах: 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби - які звільняються з військової служби, зокрема за станом здоров'я.
Згідно з абз. 7 частини другої статті 15 Закону № 2011-XI військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої цим пунктом, здійснюється за період такої служби з дня їх призову на військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, крім тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання такої грошової допомоги. Зазначена допомога виплачується на день звільнення таких військовослужбовців. Умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період. (частина дев'ята статті 1 Закону № 2232-XII).
При цьому, частина шоста статті 2 Закону № 2232-XII визначає такі види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Таким чином, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період є окремим видом військової служби, що вказує на особливий порядок правового регулювання вказаного виду служби.
Під час розгляду справи судом встановлено, а сторонами не заперечується, що позивач проходив військову службу за мобілізацією.
Таким чином, в контексті спірних правовідносин саме абз. 7 частини другої статті 15 Закону № 2011-XI є спеціальною правовою нормою, що містить особливі умови виплати одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям, які проходили військову службу за призовом по мобілізації, а саме:
- особливий суб'єкт отримання допомоги - військовослужбовець, який був призваний на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією;
- обмежений період виплати одноразової грошової допомоги - виплата здійснюється за період проходження військової служби за призовом у зв'язку з мобілізацією;
- при виплаті такої допомоги не враховується період попередньої військової служби у мирний час, за винятком тих осіб, які при звільненні з військової служби у мирний час не набули права на отримання такої грошової допомоги.
Відтак, саме положення абз. 7 частини другої статті 15 Закону № 2011-XI, як положення спеціальної правової норми, є застосовними до спірних правовідносин щодо наявності у позивача, як у військовослужбовця, який проходив військову службу за призовом, у зв'язку з мобілізацією, права на одноразову грошову допомогу, а не правові норми абз. 1 частини другої статті 15 Закону № 2011-XI, на які помилково посилається позивач.
Тобто, позивач, як військовослужбовець, що проходив військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, немає права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої абз. 1 п. 2 статті 15 Закону № 2011- XI.
Аналогічного висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд в постанові від 17.09.2024 по справі № 120/18077/23.
Як зазначено вище, абз. 7 частини другої статті 15 Закону № 2011-XI зокрема передбачено, що умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, визначаються Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог абз. 7 частини другої статті 15 Закону № 2011-XI Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 17.09.2014 № 460, якою затвердив Порядок та умови виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби (далі - Порядок № 460).
Правовими нормами пунктів 1 - 4 Порядку № 460 визначено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
Військовослужбовцям виплата допомоги здійснюється за період військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період із дня їх призову на відповідну військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.
Розмір допомоги обчислюється з урахуванням пунктів 1 і 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей.
Допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення (без урахування винагород), на яке має право військовослужбовець на день звільнення.
При цьому, положеннями Закону № 2011-XI не передбачено можливості набуття військовослужбовцем права на виплату декількох одноразових допомог при звільненні з різних підстав набуття права на них.
Позивач був призваний на військову службу по мобілізації 20.04.2022 на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" та звільнений 02.10.2024, відтак лише цей період в силу вищенаведених правових норм необхідно враховувати при обчисленні позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 15 Закону № 2011-XI.
Таким чином, враховуючи вищезазначене правове регулювання спірних правовідносин, суд доходить висновку, що при звільненні з військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , як військовослужбовець, що проходив військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, відповідно до абз. 7 частини другої статті 15 Закону № 2011-XI та Порядку № 460, позивач мав право на одноразову грошову допомогу в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення, отриманого ним за кожний повний календарний місяць служби з 20.04.2022 по 02.10.2024, але не менше, як 25 % місячного грошового забезпечення.
З матеріалів справи судом встановлено, що відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 02.10.2024 № 285, ОСОБА_1 , звільненого на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 29.09.2024 № 194-РС за станом здоров'я за наявності інвалідності, з 02.10.2024 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Зокрема в наказі міститься запис: виплатити допомогу при звільненні в розмірі 4% від місячного грошового забезпечення за 29 повних календарних місяців служби згідно постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що право позивача на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні відповідачем порушено не було, тому позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими.
Щодо вимоги про зобов'язання здійснити перерахунок та виплату компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових), обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», суд зазначає наступне.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260).
Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення, зокрема, включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Пунктом 16 розділу І Порядку № 260 передбачено, що виплата додаткових видів грошового забезпечення, не передбачених цим Порядком, здійснюється відповідно до чинного законодавства України.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова № 168), в пункті 1 якої передбачалось, що військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
За своєю правовою природою, щомісячна додаткова винагорода, запроваджена Постановою № 168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану.
Підпункт 6 розділу XXXI Порядку № 260 не містить жодних застережень щодо заборони урахування винагород до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір такої компенсації. Навпаки, за приписами вказаної норми до такого розрахунку включено щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.
Згідно наданих відповідачем карток особового рахунку позивача за період з 2022 по 2024 рік, судом встановлено, що запроваджена Постановою № 168 виплачувалася позивачу.
Відтак, вказана винагорода входить до складу грошового забезпечення позивача (як розрахункової величини), з якого обчислюється розмір компенсації за всі невикористані ним дні щорічної основної та додаткової відпусток.
Відповідач не заперечує факту виплати позивачу компенсації за всі невикористані дні щорічної та додаткової відпусток без урахування при їх обчисленні сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168.
З огляду на таке, при обчисленні розміру таких виплат, відповідач був зобов'язаний урахувати суму винагороди, яку позивач отримував перед звільненням.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постановах від 23.09.2024 по справі № 240/32125/23, від 06.12.2024 по справі № 240/12225/23.
Із врахуванням вищевикладеного та наведених норм чинного законодавства України, висновків Верховного Суду, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у невключенні позивачу до складу грошового забезпечення сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) та зобов'язання відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових), обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», з урахуванням раніше виплачених сум.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінюючи зібрані у справі докази в сукупності та мотиви суду щодо кожної з позовних вимог, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, і доказів понесення ним інших судових витрат до суду не подано, тому виходячи з положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 20.04.2022 по 19.05.2023 включно, грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку, грошової допомоги на оздоровлення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 за період з 20.04.2022 по 19.05.2023 включно, перерахунок та виплату грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку, грошової допомоги на оздоровлення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає у невключенні ОСОБА_1 до складу грошового забезпечення сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових).
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових), обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Т.О. Шувалова
Повний текст складено: 17 січня 2025 р.
17.01.25