17 січня 2025 року м. Житомир справа № 240/22380/24
категорія 105000000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Токаревої М.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови,
встановив:
Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області звернулось до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ), у якому просить визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Химач Ольги від 08.11.2024 ВП № 76506017 в частині стягнення з ТУ ДСА України в Житомирській області виконавчого збору в розмірі 32000,00 грн.
В обґрунтування позову вказує, що порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, регулюється Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" і Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - Порядок), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845. Так, відповідно до статті 3 Закону виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності в зазначеному державному органі відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Абзацом десятим пункту 25 Порядку визначено, що у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою. Виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя здійснюється згідно із законодавством України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150. У Територіальному управлінні наявна бюджетна програми КПКВК 0501150 “Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя». Згідно з п.3 ч.5 ст.27 Закону №1404-VIII виконавчий збір не стягується якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Позивач зазначає, що в даному випадку виконання рішення щодо зобов'язання вчинити певні дії щодо майна (коштів), боржником у якому є державний орган, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету та за окремою бюджетною програмою для забезпечення виконання рішення суду в порядку, встановленому Законом №4901-VI. Враховуючи вищевикладене, на переконання позивача, виконавчий збір на підставі п.3 ч.5 ст.27 Закону №1404- VІІІ у такому виконавчому провадженні з боржника не стягується. Звертаючись до суду позивач вважає, що постанова старшого державного виконавця від 08.11.2024 ВП № 76506017 про стягнення виконавчого збору у розмірі 32000,00 грн, є протиправною та підлягає скасуванню.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
У встановлений судом строк відповідач відзив на позовну заяву не надав. Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтями 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.
Встановлено, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 24 серпня 2023 року у справі № 240/5381/23 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково та зобов'язано Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за лютий 2023 року, нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн.
Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за лютий 2023 року, обчисливши її розмір виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн, з врахуванням виплачених сум та з проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
Рішення суду набрало законної сили 22.12.2023.
Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) від 08.11.2024 відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого 06.02.2024 у справі 240/5381/23 про зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за лютий 2023 року, обчисливши її розмір виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн, з врахуванням виплачених сум та з проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
Старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) 08.11.2024 прийнято постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 32000,00 грн.
Звертаючись до суду з позовом, позивач вважає постанову від 08.11.2024 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 32000 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України “Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ).
Згідно з ст.1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ст.2 Закону №1404-VІІІ виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (п.1 ч.1 ст.3 Закону №1404-VІІІ).
Також примусовому виконанню підлягають постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору (п.5 ч.1 ст.3 Закону №1404-VІІІ).
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому ст.27 цього Закону (ч.5 ст.26 Закону №1404-VІІІ).
Позивач, в обґрунтування вимоги щодо протиправності постанови про стягнення виконавчого збору, посилається на механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів, визначений Порядком №845.
Проте, суд вважає, що вказаний Порядок №845 не поширюється на спірні правовідносини, враховуючи з наступного.
Відповідно до п.2 Порядку №845 безспірне списання - операції і коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.
Згідно з п.3 Порядку №845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - і попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Таким чином, Порядком №845 врегульовано порядок безспірного списання коштів з метою виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів.
Отже списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів.
За встановлених обставин, суд враховує доводи позивача щодо протиправності стягнення з нього виконавчого збору, оскільки у головного розпорядника бюджетних коштів ДСА України наявна окрема бюджетна програма КПКВК 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", що підтверджується паспортом бюджетної програми на 2024 рік, затвердженого наказом ДСА України від 12.02.2024 №61, та не спростовано відповідачем.
Згідно ч.1-3 ст.27 Закону №1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Таким чином, виконавчий збір стягується за примусове виконання рішення суду, початком якого є відкриття виконавчого провадження у справі.
Разом із тим, згідно з п.3 ч.5 ст.27 Закону №1404-VIII виконавчий збір не стягується якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Наказом ДСА України від 12.02.2024 №61 затверджено паспорт бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду (КПКВК 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів) на 2024 рік.
Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом №1404-VIII, та особливості їх виконання встановлює Закон України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 №4901-VI (далі Закон №4901-VI).
Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі юридична особа) (ч.1 ст.2 Закону №4901-VI).
Позивач за організаційно-правовою формою є державним органом влади, фінансування якого здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України згідно з ч.1 ст.148 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII.
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону №4901-VI виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом №1404-VIII, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
При цьому, у головного розпорядника бюджетних коштів ДСА України наявна окрема бюджетна програма для забезпечення виконання рішень суду (КПКВК 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів"), що підтверджується паспортом бюджетної програми на 2024 рік, затвердженого наказом ДСА України від 12.02.2024 №61.
Отже, в даному випадку виконання рішення щодо зобов'язання вчинити певні дії щодо майна (коштів), боржником у якому є державний орган, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету та за окремою бюджетною програмою для забезпечення виконання рішення суду в порядку, встановленому Законом №4901-VI.
Враховуючи вищевикладене, виконавчий збір на підставі п.3 ч.5 ст.27 Закону №1404-VІІІ у такому виконавчому провадженні з боржника не стягується.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Судом враховується, що згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області та наявність законодавчо передбачених підстав для задоволення позовних вимог та визнання протиправною та скасування постанови від 08.11.2024 ВП № 76506017 про стягнення виконавчого збору у сумі 32000,00 гривень.
Засади розподілу судових витрат визначені статтею 139 КАС України.
Так, частиною першою статті 139 КАС України встановлено загальні правила, згідно з якими при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зокрема, положеннями частини другої статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
З огляду на викладене, не підлягають стягненню на користь позивача судові витрати.
Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 242-246, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Адміністративний позов Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області (вул. Мала Бердичівська, 23,м. Житомир,Житомирський р-н, Житомирська обл.,10014. РНОКПП/ЄДРПОУ: 26278626) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) (майдан Соборний, 1,м. Житомир,Житомирська обл., Житомирський р-н,10014. РНОКПП/ЄДРПОУ: 43315602) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Химач Ольги Сергіївни від 08.11.2024 ВП № 76506017 про стягнення виконавчого збору у розмірі 32000,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 287, 296-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.С. Токарева
17.01.25