16 січня 2025 року ЛуцькСправа № 140/13002/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Смокович В.І., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФУ у Львівській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 01 жовтня 2024 року №032950011106 щодо відмови в призначенні позивачу пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та зобов'язання ГУ ПФУ у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію із зменшенням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з моменту звернення до відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи 3 категорії.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 01 жовтня 2024 року №032950011106 відмовлено у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку, визначеного статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи», яка мотивована відсутністю факту проживання в зоні добровільного гарантованого відселення не менше 3-х років.
ОСОБА_1 уважає, що має право на пенсію із зменшенням пенсійного віку як особа, яка в установленому законом порядку набула статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та постійно проживала у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 роки не менше 3 років. При встановленні даного статусу та видачі відповідного посвідчення було перевірено та підтверджено факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років, а тому це і є підставою для зменшення позивачу пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону №796-ХІІ.
Вказує, що пенсійний орган не взяв до уваги довідку видану відділом «Центр надання адміністративних послуг» Любешівської селищної ради, де вказано, що з 01 січня 1988 року по 01 січня 1991 року була зареєстрована та проживала у селі В'язівне, що становить 4 роки 8 місяців 5 днів з моменту аварії на Чорнобильській АЕС.
Твердження відповідача про те, що період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення є меншим, у зв'язку із навчанням у місті Луцьк рахує безпідставним, оскільки період навчання у вузі, який знаходиться в іншому населеному пункті, місцем її постійного проживання було село В'язівне Любешівського району, що підтверджується поданою довідкою.
Переконена, що враховуючи наявність посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи та довідки органу місцевого самоврядування, яка підтверджує факт реєстрації та проживання на території зони гарантованого добровільного відселення, у неї наявне право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, а рішення ГУ ПФУ у Львівській області є протиправним та необґрунтованим, у зв'язку із чим просить позов задовольнити (арк. спр. 1-8).
На адресу суду 05 грудня 2024 року надійшов відзив від ГУ ПФУ у Львівській області від 28 листопада 2024 року №1300-5903-7/201945 у якому представник відповідача позовних вимог не визнала та вказала, що документами не підтверджено факт проживання станом на 01 січня 1993 року 3 роки, а період проживання, зазначений у довідці органу місцевого самоврядування неможливо врахувати, оскільки у вказаний період ОСОБА_1 навчалась та працювала в місті Луцьк.
Враховуючи наведене уважає рішення, яке прийнято ГУ ПФУ у Львівській області 01 жовтня 2024 року №032950011106 правомірним та таким, що не підлягає скасуванню (арк. спр. 24-27).
Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи до суду не надходило.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (арк. спр. 21).
Суд, перевіривши доводи позивача та відповідачів у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв'язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 виданого 13 вересня 2007 року (арк. спр. 15).
Позивач 24 вересня 2024 року звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії на підставі статті 15 Закону України “Про пенсійне забезпечення» та статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок №22-1) визначено, що заява на призначення/перерахунок пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (сервісний центр).
Після реєстрації заяви та сканування документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, та відповідно до пункту 4.3. Порядку №22-1 рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку розгляд документів, наданих позивачем, провадився за принципом “екстериторіальності» ГУ ПФУ у Львівській області, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Законів України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», так як не доведено проживання не менше 3 років станом на 01 січня 1993 року у зоні гарантованого добровільного відселення, про що 01 жовтня 2024 року прийнято рішення № 032950011106 (арк. спр. 18).
Відповідачем встановлено, що вік заявниці становить 53 роки 11 місяців 08 днів, страховий стаж - 37 років 05 місяців 01 день.
До періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення не зараховано період з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1991 року, згідно довідки від 16 вересня 2024 року №6748, оскільки в даний період згідно диплома № НОМЕР_2 - навчалася та згідно трудової книжки серії НОМЕР_3 вбачається робота в місті Луцьк (арк. спр. 18).
Не погоджуючись з рішенням ГУ ПФУ у Львівській області від 01 жовтня 2024 року №032950011106 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивач звернулася з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 55 Закону України “Про соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи» особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зокрема, право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років мають особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років. Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Підпунктом п'ятим пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (з наступними змінами та доповненнями) (далі - Порядок №22-1) передбачено, що документи, які засвідчують особливий статус особи: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 9 березня 1988 року №122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Законом №796-ХІІ).
Із аналізу наведеної правової норми вбачається, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та постійно проживали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року не менше 3 років.
Частинами третьою, четвертою статті 15 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ) встановлено, що підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Видача довідок про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення здійснюється органами місцевого самоврядування.
Відповідно до пункту п'ятого Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року №51 (далі - Порядок №51), потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 року прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, чи таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б.
Пунктом 10 Порядку № 51 передбачено, що видача посвідчень провадиться, зокрема, обласними державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання. Посвідчення видаються особам, які постійно проживають або працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - на підставі довідки встановленого зразка.
Разом з цим, пунктом 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 № 551 (далі - Порядок № 551), передбачено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 року прожили в зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, і таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення Потерпілий від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії Б зеленого кольору.
Відповідно до пункту 11 Порядку № 551 посвідчення видаються особам, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 року прожили в зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток 5).Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що єдиним документом, який підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах 27 лютого 2018 року у справі №344/9789/17, від 31 липня 2018 року у справі №751/2050/17, від 22 січня 2019 року у справі №129/1535/17, від 21 листопада 2019 року у справі №572/47/17 та в силу приписів частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховується судом при вирішенні даної справи.
Судом встановлено, що позивачу 13 вересня 2007 року видано посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_1 , відповідно до якого ОСОБА_1 має право на пільги та компенсації, встановлені Законом №796-ХІІ (арк. спр. 15).
Разом з тим, довідкою, виданою Любешівською селищною радою від 16 вересня 2024 року №6748, вказується на факт проживання та реєстрації позивача з 01 січня 1986 року по 01 січня 1991 року в селі В'язівне Камінь-Каширського району Волинської області (арк. спр. 16).
Так, село В'язівне Камінь-Каширського району Волинської області, відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Судом встановлено, що в період з 01 вересня 1985 по 01 липня 1988 року позивач проходила навчання в Луцькому медичному училищі за спеціальністю медична сестра (арк. спр. 33).
Трудовою книжкою серії НОМЕР_3 підтверджується і факт роботи з 10 липня 1986 року по 25 серпня 1986 року у Волинському шпиталі інвалідів Вітчизняної війни міста Луцьк. В подальшому, з 06 липня 1987 року прийнята на посаду палатної санітарки хірургічного відділення та 06 липня 1987 року переведена на посаду буфетниці хірургічного відділення, а 01 грудня 1987 року звільнена із вказаної посади. З 01 серпня 1988 року зарахована на посаду медсестри перев'язувального кабінету, з 02 січня 1989 року переведена на посаду перев'язувальної медсестри хірургічного відділення. З 02 січня 1990 року переведена з обласної лікарні в обласну лікарню №2, де і працювала до 27 вересня 1996 року. Всі вказані місця роботи відповідно до записів трудової книжки знаходилися у місті Луцьк, що позивачем не заперечується та підтверджуються письмовими доказами , а саме: відомостями трудової книжки серії НОМЕР_3 (арк. спр. 29-32).
Суд висновує, що постійне місце роботи/навчання на денній формі нерозривно пов'язане з її постійним місцем проживанням, відтак період навчання позивача у Луцькому медичному училищі (місто Луцьк) та період роботи в місті Луцьк спростовують факт постійного її проживання у зоні гарантованого добровільного відселення в цей період.
Наведене узгоджується із постановами Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року у справі №140/6243/24, від 05 грудня 2024 року у справі №140/2714/24 та інших.
Також суд зауважує, що відстань між містом Луцьк та селом В'язівне Камінь-Каширського району становить близько 130 кілометрів, що унеможливлює у 1986-1991 роках здійснювати щоденні переміщення позивачки, між вказаними населеними пунктами, задля навчання та роботи.
Вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або роботою на цій території.
При цьому в контексті обставин цієї справи, суд також враховує, що оскільки навчання зазвичай є тривалим періодом, протягом яких особа постійно перебуває (проживає) в певному місці, такий період може бути прирівняний до постійного проживання або роботи в зоні радіаційного забруднення і врахований під час призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, лише за умови, що він (період навчання) безпосередньо проходив в забрудненій зоні і зазначене буде підтверджено відповідними документами, які однозначно вказують на місцезнаходження позивача у радіоактивній зоні протягом відповідного періоду (довідка з гуртожитку навчального закладу, в якому проживав позивач під час навчання).
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 листопада 2024 року у справі №460/19947/23.
Суд констатує, що з наявних матеріалів справи не прослідковується факт проходження позивачем навчання на території радіоактивного забруднення, тому вказаний період не підлягає зарахуванню до перебування особи на території радіоактивного забруднення.
Також не підлягає зарахуванню і період роботи ОСОБА_1 в місті Луцьк, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106, не віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Отож, подана позивачем довідка від 16 вересня 2024 року №6748 не може бути належним документом, який підтверджує періоди постійного її проживання за місцем реєстрації, а також не в повній мірі може вважатися документом, який достовірно підтверджує періоди, протягом яких позивач була зареєстрована у зоні гарантованого добровільного відселення до 01 січня 1993 року, оскільки зазначений у ній факт «проживання у селі В'язівне з 01.01.1986 по 01.01.1991 р» суперечить наявним письмовим матеріалам справи, а саме Диплому виданому 02 липня 1988 року серії НОМЕР_4 та відомостям трудової книжки серії НОМЕР_3 .
Верховним Судом у постановах від 29 січня 2020 року у справі № 572/245/17 та від 17 червня 2020 року у справі № 572/456/17 сформовано висновок про те, що підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні посиленого радіологічного контролю.
У постанові від 19 вересня 2019 року у справі №556/1172/17 Верховний Суд сформував висновок, згідно якого виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв'язку із постійним проживанням, або у зв'язку із роботою в такій місцевості. Зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
Наведені висновки Верховного Суду були підтримані постановою Верховного Суду від 11 березня 2024 року у справі №500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі №460/23707/22.
Верховний суд у своїй постанові від 11 листопада 2024 року (справа № 460/19947/23) зауважив, що наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абзацу п'ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII.
Вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або роботою на цій території.
Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи №755/10947/17 зробила висновок, відповідно до якого під час вирішення тотожних спорів має враховуватись саме остання правова позиція.
Відтак, як констатовано судом, позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами факту постійного проживання та (або) її роботи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше 3 років.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
В сукупності наведеного та з урахуванням встановлених обставин справи і наведених норм чинного законодавства України із застосуванням останньої практики Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що позивач не підтвердила належними письмовими доказами своє проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років, відтак не має права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону №796-XIІ, з огляду на що, рішення відповідача ГУ ПФУ у Львівській області від 01 жовтня 2024 року №032950011106 є правомірним, а тому у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування вказаного рішення та зобов'язання вчинити дії необхідно відмовити повністю.
Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, відтак судові витрати позивачу не відшкодовуються.
Керуючись статтями 243-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.І. Смокович