15 січня 2025 року ЛуцькСправа № 140/11716/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Національної поліції у Волинській області (далі - ГУНП у Волинській області) про визнання протиправною бездіяльності щодо незарахування до стажу служби в поліції наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію України вислугу років з 01 вересня 2011 року по 06 листопада 2017 року у Державній кримінально-виконавчій службі України; зобов'язання зарахувати до стажу служби в поліції наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію України вислугу років з 01 вересня 2011 року по 06 листопада 2017 року у Державній кримінально-виконавчій службі України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 25 березня 2019 року проходить службу в поліції, при цьому до стажу служби в поліції йому не враховується попередня служба в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, а саме у Державній установі “Маневицька виправна колонія №42» з 01 вересня 2011 року по 06 листопада 2017 року (становить 6 років 2 місяці 5 днів). Позивач звертався до відповідача щодо зарахування йому цього періоду служби до стажу служби в поліції. Проте відповідач відмовив у такому зарахуванні, мотивуючи тим, що частиною другою статті 78 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VІІІ “Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VІІІ) не передбачено зарахування періоду проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України до стажу служби в поліції.
Позивач не погоджується з такою відмовою, оскільки це порушує його право на встановлення надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки згідно зі статтею 78 Закону №580-VІІІ.
Вважає, що оскільки особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України проходять службу в порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (тепер - поліції), тобто, всі обов'язки, обмеження служби в органах внутрішніх справ та поліції її специфічні умови, порядок та підстави дисциплінарної відповідальності є тотожними умовам проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань, то така служба (у Державній кримінально-виконавчій службі) за своєю суттю відповідно до пункту 3 частини другої статті 78 Закону №580-VІІІ є підставою для зарахування спірного періоду до стажу служби в поліції.
З урахуванням наведеного позивач просив позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідач у відзиві на позов позовні вимоги не визнав та у їх задоволенні просив відмовити (а.с.20-21). В обґрунтування цієї позиції відповідач зазначив, що частиною другою статті 78 Закону №580-VІІІ визначено вичерпний перелік видів служби та періодів роботи у відповідних органах, який зараховується поліцейським до стажу служби в поліції у цілях встановлення і виплати надбавки за роботу в органах поліції та під час розрахунку тривалості додаткової відпустки. До цього переліку не включено службу в Державній кримінально-виконавчій службі, яка не входила до складу органів внутрішніх справ, тому відсутні правові підстави для зарахування позивачеві періоду служби з 01 вересня 2011 року по 06 листопада 2017 року до стажу служби в поліції.
Інші заяви від сторін по суті спору до суду не надходили.
Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази встановив такі обставини.
З послужного списку з особової справи ОСОБА_1 (а.с.22-28) встановлено, що позивач з 01 вересня 2011 року - курсант Інституту кримінально-виконавчої служби, з 27 липня 2015 року по 06 листопада 2017 року він проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України та на підставі наказу Державної установи “Маневицька виправна колонія (№42)» від 06 листопада 2017 року №107/ОС-17 старшого інспектора (з організації служби озброєння та спецзасобів) ОСОБА_1 звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України на підставі пункту 7 частини першої статті 77 Закону №580-VIII (за власним бажанням) з 06 листопада 2017 року, що також підтверджується відомостями трудової книжки НОМЕР_1 (а.с.8-9). У трудовій книжці підсумований на момент звільнення стаж служби позивача в Державній кримінально-виконавчій службі України становить 6 років 2 місяці 5 днів.
Наказом Департаменту патрульної поліції від 25 березня 2019 року №213о/с позивача прийнято на службу в поліції та призначено на посаду поліцейського роти №2 батальйону управління патрульної поліції у Волинській області. При цьому, як видно з послужного списку, обчислена станом на 25 березня 2019 року вислуга років для виплати надбавки за вислугу років та для визначення тривалості відпустки становить 0 років 0 місяців 7 днів (а.с.24).
Позивач з 01 червня 2021 року та до цього часу проходить службу в поліції в ГУНП у Волинській області.
На звернення ОСОБА_1 із рапортом (вх. №27217-2024 від 25 вересня 2024 року) відповідач листом від 30 вересня 2024 року №29490-2024 повідомив, що відповідно до статті 78 Закону №580-VІІІ до стажу служби в поліції не можливо зарахувати службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України та Державної пенітенціарної служби України (а.с.10).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача в частині незарахування до стажу служби в поліції періоду проходження служби в органах пенітенціарної служби України (Державної кримінально-виконавчої служби), позивач звернувся до суду із цим позовом.
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
Закон №580-VIII визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до частин першої, другої статті 59 Закону №580-VІІІ (Закон набрав чинності 07 листопада 2015 року) служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з частиною першою статті 78 Закону №580-VІІІ стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.
До стажу служби в поліції зараховуються: 1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду; 2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту; 3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду; 4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції; 5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони; 6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР (частина друга статті 78 Закону №580-VІІІ).
Отже, до стажу служби в поліції зараховується служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду.
Як визначено частиною третьою статті 78 Закону №580-VIII, під час обчислення стажу служби в поліції враховуються тільки повні роки вислуги років без округлення фактичного розміру вислуги років у бік збільшення.
Спірні правовідносини між сторонами склались щодо незарахування стажу роботи в органах Державної кримінально-виконавчої служби України до стажу служби в поліції, що дає право на встановлення позивачеві надбавки за вислугу років і надання додаткової оплачуваної відпустки.
01 січня 2004 року набрав чинності Кримінально-виконавчий кодекс України, пунктом 5 розділу “Прикінцеві положення» якого було установлено, що до законодавчого врегулювання питань проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань та його соціального захисту на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи поширюються дія статей 22 і 23 Закону України “Про міліцію», а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ.
23 червня 2005 року прийнятий Закон України №2713-IV “Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі - Закон №2713-IV), що набрав чинності 20 липня 2005 року. Закон визначає правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону №2713-IV Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Як установлено частиною першою статті 14 Закону №2713-IV, до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).
За приписами частини другої статті 14 названого Закону служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
За змістом частини четвертої статті 14 Закону №2713-IV громадяни України, які вперше зараховуються на посади рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби та у відповідних випадках пройшли встановлений строк випробування, складають присягу.
Також відповідно до частин шостої, сьомої статті 14 цього Закону особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби встановлюються такі спеціальні звання: 1) рядовий склад: рядовий внутрішньої служби; 2) молодший начальницький склад: молодший сержант внутрішньої служби; сержант внутрішньої служби; старший сержант внутрішньої служби; старшина внутрішньої служби; прапорщик внутрішньої служби; старший прапорщик внутрішньої служби; 3) середній начальницький склад: молодший лейтенант внутрішньої служби; лейтенант внутрішньої служби; старший лейтенант внутрішньої служби; капітан внутрішньої служби; 4) старший начальницький склад: майор внутрішньої служби; підполковник внутрішньої служби; полковник внутрішньої служби; 5) вищий начальницький склад: генерал-майор внутрішньої служби; генерал-лейтенант внутрішньої служби; генерал-полковник внутрішньої служби. Присвоєння і позбавлення спеціальних звань, а також пониження і поновлення у спеціальному званні здійснюються в установленому порядку.
Частина п'ята статті 23 Закону №2713-IV передбачає, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України “Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
У попередніх редакціях частини п'ятої статті 23 цього Закону (до змін від 10 листопада 2015 року та від 06 грудня 2016 року) було передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюються дія статей 22 і 23 Закону України “Про міліцію», а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ. На працівників кримінально-виконавчої служби поширюються умови оплати праці, передбачені для працівників органів внутрішніх справ, які не мають спеціальних звань.
Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначені Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22 лютого 2006 року №3460-IV. Згідно з преамбулою Статуту його дія поширюється і на осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України та податкової міліції, які повинні неухильно додержуватися його вимог.
Верховний Суд у постанові від 20 жовтня 2022 року у справі №160/11127/20 (стосувався зарахування позивачу до стажу служби в поліції наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію України вислугу років з 13 травня 2010 року по 03 липня 2017 року у Державній кримінально-виконавчій службі) дійшов правового висновку, що на працівників кримінально-виконавчої служби (окрім тих, на яких розповсюджується дія Закону України “Про державну службу»), під час проходження ними служби в період, що досліджується (з 13 травня 2010 року по 03 липня 2017 року), розповсюджується дія нормативно-правових актів органів внутрішніх справ України, а в подальшому - поліції, в тому числі й дія статей 22, 23 Закону України “Про міліцію» та відповідні норми Закону України “Про Національну поліцію», Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114, Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України. Тобто, всі обов'язки, обмеження служби в органах внутрішніх справ та поліції, її специфічні умови, порядок та підстави дисциплінарної відповідальності визнані законодавцем тотожними умовам проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань.
Аналізуючи повноваження, завдання та функції відповідних органів, Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі №826/16143/18, у якій склалися подібні правовідносини, дійшов висновків про те, що і податкова міліція, і відповідні підрозділи поліції здійснюють оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції. Верховний Суд погодився із висновком судів попередніх інстанцій щодо тотожності правового статусу служби в органах внутрішніх справ і служби в органах податкової міліції, вказавши, що визначаючи наявність чи відсутність права на зарахування спірного стажу служби необхідно враховувати не підпорядкування органів державної влади, а суть діяльності особи, функції, які нею виконувались та визначення чинним на момент проходження служби, статусу такої служби.
Верховний Суд у своїх висновках вказував, що з огляду на тотожність правового статусу служби в органах внутрішніх справ і служби в установі виконання покарань, діяльність позивача, функції, які ним виконувались на момент проходження служби, статус позивача, до стажу служби в поліції, що дає право на встановлення надбавки за вислугу років і надання додаткової оплачуваної відпустки, підлягає зарахуванню стаж служби позивача в Державній кримінально-виконавчій службі України.
Цей висновок підтриманий Верховним Судом у постановах від 20 жовтня 2022 року у справі №160/11127/20 та від 01 серпня 2023 року у справі №240/30024/21, який зазначив, що служба в органах Державної кримінально-виконавчої служби України прирівнюється до служби в органах внутрішніх справ України, оскільки здійснювалась вона в порядку, установленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а тому має такий же правовий статус і повинна в силу пункту 3 частини другої статті 78 Закону №580-VIII зараховуватися до стажу служби в поліції.
Як установлено судом, ОСОБА_1 з 01 вересня 2011 року по 06 листопада 2017 року проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України; первинно йому було присвоєно спеціальне звання “рядовий внутрішньої служби», а зі служби звільнений на підставі пункту 7 частини першої статті 77 Закону №580-VIII (за власним бажанням) у званні “старший лейтенант внутрішньої служби».
З огляду на наведене на позивача під час проходження служби у період з 01 вересня 2011 року по 06 листопада 2017 року в органах Державної кримінально-виконавчої служби України розповсюджувалася дія нормативно-правових актів органів внутрішніх справ України (пізніше - поліції) та він мав такий же правовий статус, як особи начальницького і рядового складу в органах внутрішніх справ України, а в подальшому - поліції.
Стаж служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби до стажу служби в поліції, що дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки, позивачу не зараховано. Відповідач не заперечує належність позивача у період проходження ним служби в Державній кримінально-виконавчій службі до числа осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби, однак протиправно не зарахував йому до стажу служби в поліції службу у Державній кримінально-виконавчій службі України з 01 вересня 2011 року по 06 листопада 2017 року, що впливає на визначення надбавки за вислугу років та додаткової оплачуваної відпустки. У цілях встановлення надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки стаж служби зараховується календарно.
За встановлених обставин справи, аналізу норм чинного законодавства, визначених частиною другою статті 245 КАС України повноважень, суд дійшов висновку про задоволення позову у спосіб визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо незарахування ОСОБА_1 до стажу служби в поліції наявну на момент прийняття на службу в Національну поліцію України вислугу років у Державній кримінально-виконавчій службі України з 01 вересня 2011 року по 06 листопада 2017 року та зобов'язання ГУНП у Волинській області зарахувати позивачу до стажу служби в поліції службу у Державній кримінально-виконавчій службі України з 01 вересня 2011 року по 06 листопада 2017 року (в цілях визначення надбавки за вислугу років та права на додаткову оплачувану відпустку).
Як визначено частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач просив стягнути з відповідача понесені судові витрати у сумі 11211,20 грн (на правничу допомогу і сплату судового збору).
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, понесення стороною витрат на правничу допомогу підлягає доказуванню у суді.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 зазначила, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір-доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
До позовної заяви долучено договір про надання правової допомоги від 01 жовтня 2024 року, укладений між адвокатом Шумським Б.А. та ОСОБА_1 (а.с.11), яким передбачено сплату гонорару за надану адвокатом правову допомогу у сумі 10000,00 грн, який клієнт сплачує протягом 5 календарних днів після виставлення рахунка адвокатом (пункти 7.1, 7.2 договору).
Між тим матеріали справи не містять належних і достатніх доказів на підтвердження фактичного понесення позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі, обумовленому договором, а сам договір не є тим документом, на підставі якого має відбуватися відшкодування іншою стороною у справі таких витрат. Отже, відсутні підстави для стягнення за рахунок відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу.
При вирішенні питання про відшкодування позивачу витрат зі сплати судового збору суд зазначає, що підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України 08 липня 2011 року №3674-VI “Про судовий збір» (далі - Закон №3674-VI) визначено ставки судового збору у таких розмірах: за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Позовна заяви подана через підсистему “Електронний суд», а згідно з частиною третьою статті 4 Закону №3674-VI при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Звертаючись до суду, позивач сплатив судовий збір у сумі 968,96 грн, що підтверджується квитанцією від 16 жовтня 2024 року №8455-4163-5267-9050, випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету (а.с.5, 16).
З огляду на задоволення позову саме сплачену суму судового збору, тобто 968,96 грн, необхідно стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 244-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Головного управління Національної поліції у Волинській області (43025, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, будинок 11, ідентифікаційний код юридичної особи 40108604) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Волинській області щодо незарахування ОСОБА_1 до стажу служби в поліції наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію України вислугу років з 01 вересня 2011 року по 06 листопада 2017 року у Державній кримінально-виконавчій службі України.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції у Волинській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби в поліції вислугу років з 01 вересня 2011 року по 06 листопада 2017 року у Державній кримінально-виконавчій службі України.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Волинській області судові витрати у сумі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім грн 96 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ж.В. Каленюк