справа № 757/24181/20 головуючий у суді І інстанції Вовк С.В.
провадження № 22-ц/824/3781/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
15 січня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Надточий К.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк», про захист прав споживачів, стягнення відсотків, 3 % річних та інфляційних втрат, -
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом в якому просила суд стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на свою користь:
за договором № SAMDN25000727138812 від 12 липня 2013 року: 78 992, 57 грн. - не нараховані відсотки за період: з 14 червня 2015 року по 13 травня 2020 року; 13 939, 87 грн. - 3 % річних за період з 14 червня 2015 року по 13 травня 2020 року; 51 620, 52 грн. - інфляційні втрати за період з 14 червня 2015 року по 13 травня 2020 року;
за договором № SAMDN25000737129100 від 15 серпня 2013 року: 161 394, 11 грн. - не нараховані відсотки за період: з 16 червня 2015 року по 13 травня 2020 року; 28 481, 31 грн. - 3 % річних за період з 16 червня 2015 року по 13 травня 2020 року; 98 013, 69 грн. - інфляційні втрати за період з 16 червня 2015 року по 13 травня 2020 року;
за договором № SAMDNWFD0070021018900 від 23 листопада 2013 року: 295 301, 64 грн. - не нараховані відсотки за період: з 24 червня 2015 року по 13 травня 2020 року; 52 112, 05 грн. - 3 % річних за період з 24 червня 2015 року по 13 травня 2020 року; 183 251,00 грн. - інфляційні втрати за період з 24 червня 2015 року по 13 травня 2020 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем було укладено 3 депозитних договори: № SAMDN25000727138812 від 12 липня 2013 року (сума вкладу 100 001,00 грн.); № SAMDN25000737129100 від 15 серпня 2013 року (сума вкладу 189 875,42 грн.) та № SAMDNWFD0070021018900 від 23 листопада 2013 року (сума вкладу 355 000,00 грн.). Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 09 вересня 2015 року, у справі № 755/583/15-ц, позовні вимоги ОСОБА_1 було частково задоволено. Стягнуто з банку 727 637,01 грн. на її користь. В подальшому Постановою Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 09 вересня 2015 року та Ухвала Апеляційного суду міста Києва від 25 листопада 2015 року були залишені без змін. Присуджена судом, сума (727 637,01 грн.) була стягнута ДВС в рамках ВП № НОМЕР_2 та зарахована на рахунок позивача 14 травня 2020 року. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи розмір банківського вкладу, який є базою нарахування 3 % річних, що було стягнуто у рамках справи № 755/583/15-ц, позивачка має беззаперечне право на стягнення 3 % річних (на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України), нарахованих на розмір її вкладів протягом строку позовної давності та інфляції за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.
В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк»просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги АТ КБ «Приватбанк» зазначає, що 17 листопада 2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ Фінансова компанія «Фінілон» було укладено договір про переведення боргу з подальшим укладенням 18 листопада 2014 року Додаткової угоди до цього договору відповідно до умов договору електронний Додаток №1 містить перелік депозитних договорів та договорів банківського обслуговування, за якими було здійснено переведення боргу на ТОВ ФК «Фінілон», в тому числі і по договорах які є предметом спору. Таким чином, з 17 листопада 2014 року за зазначеним договором, який є предметом спору в даній справі було змінено боржника, з первісного боржника ПАТ КБ «ПриватБанк» на Нового боржника ТОВ Фінансова компанія «Фінілон», а тому вважає, що АТ КБ «Приватбанк» є неналежним відповідачем у даній справі.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , вказує, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що не скарга не може бути задоволена. Судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем було укладено 3 депозитних договори: № SAMDN25000727138812 від 12 липня 2013 року (сума вкладу 100 001,00 грн.); № SAMDN25000737129100 від 15 серпня 2013 року (сума вкладу 189 875,42 грн.) та № SAMDNWFD0070021018900 від 23 листопада 2013 року (сума вкладу 355 000,00 грн.).
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 09 вересня 2015 року, у справі № 755/583/15-ц, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з банку 727 637,01 грн.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 25 листопада 2015 року рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 вересня 2015 року було залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 вересня 2015 року та Ухвала Апеляційного суду міста Києва від 25 листопада 2015 року залишені без змін.
Присуджена судом сума 727 637,01 грн. була стягнута ДВС в рамках ВП № НОМЕР_2 та зарахована на рахунок позивача 14 травня 2020 року.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право вимоги до банку про стягнення відсотків, нарахованих на депозитні вклади, трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання та інфляційних втрат, оскільки їх нарахування є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати відсотків на суму вкладу за умовами договору.
Апеляційний суд не може в повній мірі погодиться з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (стаття 509 ЦК України).
Відповідно до статей 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Згідно зі статтею 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише
у випадках, встановлених договором або законом.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).
Доводи апеляційної скарги, що АТ КБ «ПриватБанк» перевело борг за депозитами позивача на ТОВ ФК «Фінілон» 17 листопада 2014 року, тому банк не є належним відповідачем у справі, не заслуговують на увагу з наступних підстав.
Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного право уповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
У даній справі відсутні підстави для висновку про неналежність відповідача, з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Законодавець встановлює обмеження на заміну боржника у зобов'язанні поза волею кредитора. Такий підхід має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов'язання внаслідок заміни особи боржника.
Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора.
Вступаючи у договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов'язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо).
За змістом статті 520 ЦК України у правовідносинах із заміни боржника беруть участь три особи: кредитор, боржник, інша особа, яка має намір стати боржником. Отже, боржник або особа, яка висловила намір стати боржником, може запропонувати кредитору заміну боржника, або сам кредитор може запропонувати замінити боржника.
У будь-якому випадку для здійснення такої заміни має бути тристороння згода: боржник виявив згоду на те, щоб він був замінений; третя особа виявила згоду на те, щоб набути обов'язків боржника; кредитор надав згоду на заміну боржника. Відсутність згоди хоча б однієї із сторін не дає підстав для заміни боржника.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Згідно зі статтею 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Відповідно до статті 521 ЦК України форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом (стаття 513 ЦК України).
Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша статті 1059 ЦК України).
Отже, договір про переведення боргу за договором банківського вкладу має вчинятися у письмовій формі за участю вкладника (стаття 520 ЦК України), воля якого до переведення боргу за депозитним договором не може виражатися мовчанням.
Оскільки ОСОБА_1 відповідно до статті 520 ЦК України не надавала згоди на переведення боргу за договорами банківського вкладу від АТ «КБ «ПриватБанк» до ТОВ «ФК «Фінілон», договір про переведення боргу між банком і ТОВ «ФК «Фінілон» шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладнику банку не створює правових наслідків для позивача.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20, провадження № 14-224цс21, щодо переведення богу від АТ «КБ «ПриватБанк» до ТОВ «ФК «Фінілон» у подібних правовідносинах.
Разом з тим, апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги про помилковість висновку суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення з банку відсотків за депозитними договорами виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 5 ст. 1061 ЦК України, проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.
В частині 6 статті 1061 ЦК України визначено, що у разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №320/5115/17 (провадження №14-133цс20) зроблено висновок, що «після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов'язання. Однак при вирішенні спору судами не враховано, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дій договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються. Після розірвання договорів банківського вкладу за судовим рішенням проценти не виплачуються, оскільки договірні зобов'язання, у тому числі і з виплати процентів, припиняються. Тому положення статті 1070 ЦК України до правовідносин, які виникли після рішення суду, яким припинено договори вкладу, не застосовуються. Суди першої й апеляційної інстанцій помилково стягнули проценти за ставкою в розмірі 1 %, що зазвичай сплачується банком за вкладом «на вимогу» відповідно до вимог статті 1070 ЦК України»;
«в постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, такі випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.
Зазначених висновків суд першої інстанції не врахував та як наслідок залишив поза увагою, що між сторонами спору вже існує судове рішення, яке набрало законної сили, яким стягнуто з банку на користь позивачу суму депозитних вкладів.
З матеріалів справи вбачається, що в 2015 році ОСОБА_1 зверталася до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до ПАТ КБ «Пприватбанк» про стягнення банківських вкладів разом з відсотками за договорами № SAMDN 25000727138812 від 2 липня 2012 року, № SAMDN 25000737129100 від 15 серпня 2013 року та № SAMDNWFD 0070021018900 від 23 листопада 2013 року.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 09 вересня 2015 року у справі № 755/583/15-ц, позовні вимоги ОСОБА_1 було частково задоволено. Стягнути з банку 727 637,01 грн. Судове рішення набрало законної сили.
Верховний Суд в своїх постановах неодноразово вказував, що право нараховувати відсотки за умовами договору припиняється після пред'явлення позову про стягнення основного боргу разом з відсотками.
Таким чином, за наявності судового рішення про стягнення вкладів з відсотками у вкладника відсутнє право на отримання відсотків нарахованих за умовами договору після пред'явлення ним вимоги до банку про повернення депозиту.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про наявність підстав до стягнення з банку відсотків за депозитними вкладами після закінчення строку дії таких договорів, а тому в задоволенні позовних вимог в цій частині належить відмовити.
Встановивши, що відповідач на вимогу вкладника не виконав своїх зобов'язань з повернення вкладів та сплати процентів, що також підтверджено судовими рішеннями у справі № 755/583/15-ц, суд першої інстанції, загалом дійшов правильного висновку про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 трьох процентів річних та інфляційних витрат за порушення строків виконання грошового зобов'язання за депозитним договором № SAMDN 25000727138812 від 2 липня 2012 року, № SAMDN 25000737129100 від 15 серпня 2013 року та № SAMDNWFD 0070021018900 від 23 листопада 2013 року відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, АТ КБ «ПриватБанк» 01 листопада 2022 року подав до суду заяву про застосування строків позовної давності (т. 1 а.с. 160-161). Судом першої інстанції у судовому рішенні не надано жодної оцінки вказаній заяві.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо пропуску строку позовної давності, апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до положень ст. ст. 256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини 3 та 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Як вбачається з матеріалів справи рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 09 вересня 2015 року у справі № 755/583/15-ц було виконано в рамках виконавчого провадження НОМЕР_2, 14 травня 2020 року шляхом перерахування на рахунок позивача стягненої суми.
Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача за договором № SAMDN25000727138812 від 12 липня 2013 року: 13 939, 87 грн. - 3 % річних за період з 14 червня 2015 року по 13 травня 2020 року; 51 620, 52 грн. - інфляційні втрати за період з 14 червня 2015 року по 13 травня 2020 року;
за договором № SAMDN25000737129100 від 15 серпня 2013 року: 28 481,31 грн. - 3 % річних за період з 16 червня 2015 року по 13 травня 2020 року; 98 013,69 грн. - інфляційні втрати за період з 16 червня 2015 року по 13 травня 2020 року;
за договором № SAMDNWFD0070021018900 від 23 листопада 2013 року: 52 112,05 грн. - 3 % річних за період з 24 червня 2015 року по 13 травня 2020 року; 183 251,00 грн. - інфляційні втрати за період з 24 червня 2015 року по 13 травня 2020 року.
02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211«Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19», із подальшими змінами, на усій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року до 31 липня 2020 року. Дію карантину, встановленого цією Постановою, продовжено на всій території України згідно з Постановами КМУ, строк дії карантину закінчився з 01 липня 2023 року.
Враховуючи зазначене, строки, визначені, у тому числі статтями 257, 258 ЦК України були продовжені 02 квітня 2020 року на строк дії такого карантину. Отже трирічний строк позовної давності щодо вимог за період з квітня 2017 року по травень 2020 року не був пропущений.
За таких обставин, в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з банку 3 % річних та інфляційних витрат нарахованих до 03 квітня 2017 року необхідно відмовити, як таких, що заявлені поза межами строку позовної давності.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню:
за договором № SAMDN25000727138812 від 12 липня 2013 року:
9 342,99 грн., у якості 3 % річних за період з 03 квітня 2017 року по 13 травня 2020 року;
26 757,08 грн. інфляційних втрат за період з 03 квітня 2017 року по 13 травня 2020 року.
за договором № SAMDN25000737129100 від 15 серпня 2013 року:
17 738,53 грн., у якості 3 % річних за період з 03 квітня 2017 року по 13 травня 2020 року;
50 861,58 грн. інфляційних втрат за період з 03 квітня 2017 року по 13 травня 2020 року.
за договором № SAMDNWFD0070021018900 від 23 листопада 2013 року:
33 164,80 грн., у якості 3 % річних за період з 03 квітня 2017 року по 13 травня 2020 року;
95 093,20 грн. інфляційних втрат за період з 03 квітня 2017 року по 13 травня 2020 року.
З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду з прийняттям постанови по суті вимог позивача.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При подачі апеляційної скарги АТ КБ «Приватбанк»сплатило судовий збір у розмірі 14 446,60 грн., оскільки апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, сплачений відповідачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з позивача пропорційно до задоволених вимог, а саме у розмірі 10 951,96 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2024 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк», про захист прав споживачів, стягнення відсотків, 3 % річних та інфляційних втрат задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк», місце знаходження: м. Київ, вул. М. Грушевського, 1-Д, ідентифікаційний код 14360570 на користь ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 -
за договором № SAMDN25000727138812 від 12 липня 2013 року:
9 342,99 грн., у якості 3 % річних за період з 03 квітня 2017 року по 13 травня 2020 року;
26 757,08 грн. інфляційних втрат за період з 03 квітня 2017 року по 13 травня 2020 року.
за договором № SAMDN25000737129100 від 15 серпня 2013 року:
17 738,53 грн., у якості 3 % річних за період з 03 квітня 2017 року по 13 травня 2020 року;
50 861,58 грн. інфляційних втрат за період з 03 квітня 2017 року по 13 травня 2020 року.
за договором № SAMDNWFD0070021018900 від 23 листопада 2013 року:
33 164,80 грн., у якості 3 % річних за період з 03 квітня 2017 року по 13 травня 2020 року;
95 093,20 грн. інфляційних втрат за період з 03 квітня 2017 року по 13 травня 2020 року.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк», місце знаходження: м. Київ, вул. М. Грушевського, 1-Д, ідентифікаційний код 14360570, судовий збір у розмірі 10 951,96 гривень.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Повне судове рішення складено 17 січня 2025 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.