Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.
№ 22-ц/824/3472/2025
м. Київ Справа № 372/2816/24
13 січня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Борисової О.В.
- Левенця Б.Б.
при секретарі - Уляницькій М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 20 вересня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Тиханського О.Б., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Української міської ради Обухівського району Київської області, третя особа: ОСОБА_2 , про визначення місця проживання дитини та встановлення факту перебування дитини на утриманні батька,-
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Української міської ради Обухівського району Київської області, третя особа: ОСОБА_2 , про визначення місця проживання дитини та встановлення факту перебування дитини на утриманні батька.
Позовні вимоги обгрунтовував тим, що з 25 серпня 2017 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , від якого у них народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 13 жовтня 2022 року шлюб між ним та ОСОБА_2 було розірвано.
Зазначав, що після розірвання шлюбу вони з дружиною проживають окремо. Дружина виїхала в невідомому напрямку, а їх спільна дитина залишилась проживати з ним. З цього часу, він самостійно виховує свою доньку, дбає про її навчання та стан здоров?я. Дитина повністю знаходиться на його утриманні.
Посилаючись на те, що на даний час почали виникати питання підтвердження проживання та перебування дитини на утриманні батька, позивач ОСОБА_1 просив суд:
визначити місце проживання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 ;
встановити факт, що він, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , самостійно виховує та утримує неповнолітню дитину - доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 20 вересня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Української міської ради Обухівського району Київської області, третя особа: ОСОБА_2 , про визначення місця проживання дитини та встановлення факту перебування дитини на утриманні батька, відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області від 20 вересня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено без додержання норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не оцінив і не з'ясував усіх обставин, на які сторона позивача посилалась в обгрунтування своїх вимог.
Зазначає, що на підтвердження позовних вимог позивачем були подані письмові докази, які підтверджують факт утримання дитини позивачем та її проживання з батьком. Дані письмові докази не були спростовані.
Вважає, що суд першої інстанції допустив суттєву неповноту у з'ясуванні обставин справи, відмовивши у задоволенні позову з тих підстав, що відсутній спір між сторонами щодо визначення місця проживання дитини, не перевірив та не спростував належними доказами доводи позивача, не перевірив, яку роль у житті дитини відіграє батько.
Також суд першої інстанції, з порушенням процесуальних норм, не надав будь-якої оцінки доказам наявним в матеріалам справи, а саме висновку Виконавчого комітету Української міської ради Обухівського району Київської області про доцільність визначення місця проживання неповнолітньої дитини, згідно якого орган опіки та піклування вважав за доцільне визначити місце проживання неповнолітньої дитини з батьком, позивачем по справі.
До того ж, відповідач, як орган опіки та піклування, визнав вимоги позивача повністю, і вказав, що третя особа, будучи матір'ю дитини, її не утримує і з нею не проживає.
Не надав суд першої інстанції оцінки і показам свідків, які вказали, що між позивачем та донькою доброзичливі відносини, ґрунтуються на взаємоповазі; розвиток, харчування дитини повноцінні; донька дуже любить батька, який належним чином виконує свої батьківські обов'язки, у тому числі піклується про фізичне та духовне виховання дитини в атмосфері турботи та любові, тощо.
Висновок суду першої інстанції про те, що мати дитини-третя особа у справі, має постійне місце проживання та роботи, доказами не підтверджено, і при цьому, був спростований третьої особою у справі (матір?ю дитини), де вона вказувала, що не має ні постійного місця проживання, ні роботи.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Кулініченко Геннадій Володимирович підтримали доводи апеляційної скарги та просили скаргу задовольнити.
Відповідач Українська міська рада Обухівського району Київської областіучасть представника в судовому засідання не забезпечив. Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з?явилась. Про день та час слухання справи судом апеляційної інстанції зазначені учасники справи повідомлялись у встановленому законом порядку.
Відповідно до вимог статті 128, 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у відсутності представника відповідачаУкраїнської міської ради Обухівського району Київської області та третьої особи ОСОБА_2 .
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення позивача та його представника, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 25 серпня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (прізвище до укладення шлюбу ОСОБА_4 ) зареєстрували шлюб (а.с. 10).
За час перебування у шлюбі у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилася дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.11).
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 13 жовтня 2022 року (справа № 372/2325/22) позов ОСОБА_1 задоволено. Шлюб, зареєстрований між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розірвано.
Згідно довідок від 28 жовтня 2022 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживають за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.12, 13).
Довідкою Голови правління ОСББ «Будівельників-14» від 25 жовтня 2023 року підтверджено, що ОСОБА_1 проживає разом з донькою ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 17).
Відповідно до довідки Центру розвитку дитини «Ikids club» від 18 березня 2024 року ОСОБА_3 відвідує хореографічні заняття. Тато приводить вчасно на заняття та сплачує послуги Центру (а.с. 16).
Довідкою Центру розвитку «Смайлик» від 19 березня 2024 року підтверджено, що ОСОБА_3 навчається в центрі розвитку у групі підготовки до школи щоденно. Регулярно відвідує заняття у закладі. Батько дитини приймає активну участь у святах та батьківських зборах. Цікавиться шкільним життям дитини, допомагає виконувати домашні завдання. За весь період матір ОСОБА_5 жодного разу не бачили (а.с. 15).
Питання щодо визначення місця проживання малолітньої дитини розглянуто на засіданні комісії з питань захисту прав дитини Української міської ради та подано до суду письмовий висновок від 30 липня 2024 року, затверджений рішенням виконавчого комітету Української міської ради № 249 від 30 липня 2024 року, щодо розв?язання спору.
Відповідно до висновку Українська міська рада, як органу опіки та піклування, з урахуванням рішення, яке одноголосно прийнято на засіданні комісії з питань захисту прав дитини Української міської ради 16 липня 2024 року (протокол № 8 від 16 липня 2024 року), вважав за необхідне рекомендувати визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком - громадяном України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 31-33).
Службою у справах дітей та сім'ї Української міської ради у процесі підготовки даного висновку встановлено наступне: на початку військового вторгнення російської федерації на територію України родина вимушена була змінити своє місце проживання у зв'язку з окупацією. Родина переїхала з Херсонської до Житомирської області. ОСОБА_2 була з дитиною, а ОСОБА_1 працював на підприємстві в м. Українці.
13 жовтня 2022 року рішенням Обухівського районного суду шлюб між батьками був розірваний. Після чого ОСОБА_2 (мати дитни) змінила місце проживання, переїхавши до міста Києва та лишила дитину з батьком.
26 червня 2024 року спеціалістами Служби у справах дітей та сім'ї Української міської ради (що підтверджується актом обстеження умов проживання від 26 червня 2024 № 62) було встановлено, що дитина проживає в задовільних умовах, має власну кімнату, окреме ліжко та місце для занять, а також необхідний одяг та техніку по віку та сезону.
Під час бесіди з ОСОБА_1 було встановлено, що дитина фактично постійно проживає з батьком, він виховує та піклується за її стан здоров'я, створює необхідні умови для повноцінного розвитку дитини.
Малолітня ОСОБА_3 відвідує заклад дошкільної освіти «Смайлик», також відвідує гуртки з малювання, англійської мови та хореографії. Відповідно до характеристики дитина завжди охайно одягнена, доглянута, а батько щодня приводить та забирає доньку з центру, вчасно сплачує навчання, приймає активну участь у святах та батьківських зборах.
Батько працює адміністратором ТОВ «ЕКОІСТ» с. Романків Обухівського району Київської області та має достатній дохід для забезпечення повноцінного життя і розвитку своєїмалолітньої доньки. З'ясовано, що батько дитини - ОСОБА_1 розуміє потреби доньки, знає про її вікові особливості, опікується станом її здоров'я, турбується за її майбутнє. Батько і надалі має бажання виконувати обов'язки по утриманню дитини ОСОБА_3 та займатися її вихованням.
Мама спілкується з дитиною, приїздить до міста Українка та батько привозить доньку в Київ до матері. Фактичне місце проживання громадянки ОСОБА_2 - м. Київ. В телефонній розмові громадянка ОСОБА_2 не заперечує щодо проживання доньки з батьком, оскільки проживає та працює в іншому місті.
Під час судового розгляду справи визначений позивачем у справі відповідач, в інтересах якого діяв представник, позов підтримав з підстав викладених у висновку.
Третя особа ОСОБА_2 (мати дитини) в судове засідання не з'явилася. Від її імені до суду подана заява, в якій ОСОБА_2 вказує, що не заперечує проти позову та просить здійснювати розгляд справи у її відсутність (а.с. 35).
При розгляді даної справи по суті судом за клопотанням сторони позивача допитувалися свідки.
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 показали, що підтримують з позивачем дружні стосунки. Він проживає разом з донькою, виховує її самостійно, піклується про неї. Мати дитини з ними не проживає, не цікавиться життям дитини.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до Української міської ради Обухівського району Київської області, третя особа: ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини та встановлення факту перебування дитини на утриманні батька, суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що позивачем не надано належних і допустимих доказів наявності порушень його прав чи законних інтересів щодо визначення місця проживання дитини, які б підлягали судовому захисту.
Розглянувши спір на підставі поданих сторонами доказів, оцінивши всі докази у їх сукупності, врахувавши, що під час розгляду справи позивач не навів аргументів щодо наявності спору між батьками щодо місця проживання дитини, не зміг повідомити суду відомості про конкретизовані обставини порушення його прав, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про визначення місця проживання дитини з батьком не підлягають задоволенню за безпідставністю.
В частині заявленої вимоги позивача про встановлення факту перебування дитини на утриманні батька, суд першої інстанції зазначив, що вказана позовна вимога є похідною від первісної вимоги про визначення місця проживання дитини, а тому суд не вбачає підстав для її задоволення.
Колегія суддів апеляційного суду не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
У справі, яка переглядається, фактичні обставини, встановлені судом, свідчать про те, що спір щодо місця проживання дитини та встановлення факту перебування дитини на утриманні батька був ініційований батьком дитини- ОСОБА_1 .
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Нормою статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що при розгляді судом спору щодо місця проживання дитини суди повинні враховувати положення ст. ст. 19, 161 СК України, згідно з якими судом вирішується спір, що виник між матір'ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини, тоді як орган опіки та піклування, приймаючи участь у судовому процесі при вирішенні справ такої категорії, виступає органом, який захищає сімейні права учасників сімейних відносин, фактично виступає у суді як консультативний орган, який подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Отже, у справі за позовом щодо визначення місця проживання дитини вирішується спір між батьками дитини, а відтак, належними сторонами в цивільному процесі у цій категорії справ є мати та батько дитини, а відповідачем - особа із числа батьків дитини, яка, за думкою позивача, порушила, не визнає чи оспорює його суб'єктивне право, свободи чи інтерес, який охороняється законом.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб'єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (провадження № 12-31гс22)).
Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18, пункти 40, 41).
У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 (провадження № 12-280гс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що підставою для вступу (залучення) в судовий процес третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення у майбутньому в неї права на позов або пред'явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною в зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року у справі № 201/2760/20 (провадження № 61-2790св23) вказано, що «процесуальне становище третьої особи є відмінним від процесуального становища відповідача. При цьому суд не має права вирішувати питання про права та обов'язки третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, розглядаючи спір між сторонами, оскільки відповідно до частини першої статті 53 ЦПК України така особа вступає у справу або залучається до участі у справі на стороні позивача або відповідача у разі, коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Наведений правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 766/8113/17 та від 29 червня 2022 року у справі № 753/7478/18».
Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов'язкова співучасть, тобто, коли неможливо вирішити питання про обов'язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов'язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17 (провадження № 61-43201св18)).
Пред'явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19 (провадження № 61-11144св22)).
Отже, встановлення належності відповідачів є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає. Тому пред'явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною та безумовною підставою для відмови в позові незалежно від доводів учасників справи, стадії її розгляду або залучення такої особи (осіб) до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2024 року у справі № 932/163/21 (провадження № 61-6730св23)).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).
У справі, яка переглядається, установлено, що 25 серпня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (прізвище до укладення шлюбу ОСОБА_4 ) зареєстрували шлюб (а.с. 10).
За час перебування у шлюбі у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилася дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.11).
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 13 жовтня 2022 року (справа № 372/2325/22) позов ОСОБА_1 задоволено. Шлюб, зареєстрований між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розірвано.
Звертаючись до суду з позовом про визначення місця проживання дитини та встановлення факту перебування дитини на утриманні батька, позивач ОСОБА_1 в обгрунтування позовних вимог зазначав, зокрема про те, що після розірвання шлюбу вони з дружиною проживають окремо. Дружина виїхала в невідомому напрямку, а їх спільна дитина залишилась проживати з ним.
Позивачем ОСОБА_1 позов про визначення місця проживання дитини та встановлення факту перебування дитини на утриманні батька пред?явлено до Української міської ради Обухівського району Київської області. ОСОБА_2 , яка є матір?ю дитини, визначена позивачем за позовом як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.
Розглядаючи спір щодо місця проживання дитини з визначеним позивачем ОСОБА_1 складом учасників справи, суд першої інстанції не врахував, що належним відповідачем у цій категорії справ щодо визначення місця проживання малолітньої дитини є особа із числа батьків дитини, яка, за вимогами позивача, порушила, не визнає чи оспорює його суб'єктивне право, свободи чи інтерес, який охороняється законом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Клопотання про заміну первісного відповідача Української міської ради Обухівського району Київської області належним відповідачем ОСОБА_2 , яка є матір?ю дитини, позивачем до суду першої інстанції подано не було.
Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем, тобто, коли неможливо вирішити питання про обов'язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов'язки особи, не залученої до участі у справі як відповідач, суд відмовляє у задоволенні позову. Пред'явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові.
Правовий аналіз наведених норм законодавства та встановлених судом фактичних обставини у своїй сукупності дозволяють колегії суддів апеляційного суду зробити висновок про те, що неправильне визначення позивачем та судом першої інстанції кола відповідачів у даній справі призвело до того, що до участі у розгляді вказаної справи не було залученено належного відповідача, а пред'явлення позову до неналежного відповідача має наслідком відмови в задоволенні позовних вимог з цих підстав.
Вирішуючи спір у справі, яка переглядається, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки обставинам, якими обґрунтовувалися вимоги, іншим фактичним даним, які випливають із встановлених обставин, та зробив помилковий висновок про вирішення по суті позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини та встановлення факту перебування дитини на утриманні батька, пред'явлених до неналежного відповідача.
Судом першої інстанції не враховано, що невірно визначений позивачем суб'єктний склад учасників справи унеможливлює правильне встановлення фактичних обставин та вирішення спору по суті. Саме у межах розгляду справи за участі належного відповідача (належного складу відповідачів) суд вирішує спір по суті, надає оцінку правовим позиціям сторін спору.
Подібна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі № 205/3695/18 (провадження № 61-12477св21), від 29 березня 2023 року у справі № 462/8376/20 (провадження № 61-513св22).
Отже, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , помилився щодо підстав такої відмови.
Колегія суддів апеляційного суду не аналізує доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 по суті спору, оскільки під час апеляційного перегляду справи встановлено підстави для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини та встановлення факту перебування дитини на утриманні батька у зв'язку з їх пред'явленням до неналежного відповідача, що є самостійною та безумовною підставою для відмови в позові.
Вказані обставини будуть предметом дослідження та оцінки в разі пред'явлення позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини та встановлення факту перебування дитини на утриманні батька до належного відповідача.
Отже, доводи позивача ОСОБА_1 , наведені в апеляційній скарзі, знайшли своє часткове підтвердження.
Неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення, ухваленого у цій справі, та прийняття нового судового рішення щодо заявлених вимог позивача ОСОБА_1 , які з установлених колегією суддів апеляційного суду обставин справи та наведних мотивів в редакції даної постанови підлягають залишенню без задоволення з інших підстав.
Оскільки позовні вимоги позивача ОСОБА_1 залишені без задоволення, то судові витрати не відшкодовується та покладається на особу, яка подала позов до суду.
Керуючись ст.ст. 7, 19, 141, 161 СК України, ст.ст. 2, 4, 5, 13, 48, 51, 263, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 20 вересня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до Української міської ради Обухівського району Київської області, третя особа: ОСОБА_2 , про визначення місця проживання дитини та встановлення факту перебування дитини на утриманні батька залишити без задоволення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 17 січня 2025 року.
Головуючий Судді: