11 грудня 2024 року місто Київ
справа № 372/5647/23
провадження № 22-ц/824/14640/2024
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Височанської Н.В.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Саламахою Ростиславом Руслановичем,
на рішення Обухівського районного суду Київської області від 13 червня 2024 року,ухвалене у складі судді Тиханського О.Б.,
У листопаді 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна придбаного у шлюбі особистою приватною власністю.
Позов обґрунтовано тим, що позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі з 14.08.2020 по 18.10.2023.
Під час шлюбу позивачем були придбані за власні кошти дачний будинок АДРЕСА_1 ,та земельна ділянка, площею 0,0154 га, кадастровий номер 3223155400:03:007:0030, на якій розташований цей будинок. Загальна вартість об'єктів нерухомості становила, згідно договорів купівлі-продажу дачного будинку та земельної ділянки, 1062500 грн.
Кошти на придбання будинку позивачем були отримані внаслідок отримання доходів від своєї підприємницької діяльності, яку він почав вести 18 травня 2017 року, вид діяльності - «комп'ютерне програмування».
Загальна сума доходу позивача з моменту початку ведення підприємницької діяльності та до вступу в шлюб з відповідачем становить 1747556, 07 грн., і відповідно ці кошти є приватною власністю позивача.
Відповідач не надавала коштів на придбання нерухомого майна, протягом перебування у шлюбі не працювала, доходів та фінансових заощаджень, акумульованих до укладення шлюбу, не мала.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив визнати спірне нерухоме майно його особистою приватною власністю.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 13 червня 2024 року відмовлено у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна придбаного у шлюбі особистою приватною власністю.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду, представник позивача ОСОБА_1 адвокат Саламаха Р. Р. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апелянт посилається на те, що оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вважає, що рішення прийнято з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи; невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Зокрема зазначив, що судом першої інстанції залишено поза увагою необхідність встановлення джерела та мету набуття майна. Суд першої інстанції не встановив, за які кошти було придбане майно, коли такі кошти були отримані, джерело їх отримання.
Судом першої інстанції не враховано, що з червня 2022 року між сторонами фактично припинені будь-які відносини як між подружжям і відповідачка залишила територію України (постійно проживає у Грецькій Республіці). ОСОБА_2 не цікавиться станом спірного нерухомого майна. Ще до від'їзду з України відповідач не приймала участі у виконанні ремонтних робіт у будинку чи благоустрою території, не придбавала побутову техніку, не приймала участі у витрати по оплаті комунальних послуг.
Права позивача ОСОБА_1 на спірні об'єкти нерухомості (земельна ділянка і дачний будинок) виникли на підставі попереднього договору-купівлі продажу дачного будинку та земельної ділянки, який було укладено на 63-й день перебування сторін у шлюбі. Вказаний термін є об'єктивно недостатнім для того, аби відповідач, яка не мала власного доходу, змогла долучитись до придбання об'єктів нерухомості, вартість яких складала 39 500 доларів США.
Позивач надав докази того, шо кошти на придбання нерухомості були зароблені ним особисто до шлюбу і є його приватною власністю. Джерело походження коштів ОСОБА_1 не викликають сумнівів, як такі, які були отримані внаслідок його підприємницької діяльності, що підтверджується податковими деклараціями.
Натомість, докази того, що відповідачка ОСОБА_2 фінансово сприяла придбанню нерухомості або мала доходи, які могли б використовуватися для придбання майна - відсутні. Попри те, що представник відповідача приймав участь у розгляді справи, подавав документи по суті спору, однак доказів на спростування позову або на підтвердження того, що ОСОБА_2 приймала фінансову або іншу участь у придбанні спірного майна - не надав.
Суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотань про витребування доказів з банківських установ, щодо отримання інформації стосовно наявності чи відсутності у відповідача ОСОБА_2 депозитів чи інших відкритих рахунків на час придбання спірного майна, а відтак суд не сприяв реалізації прав позивача, фактично обмеживши їх.
Своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідачка ОСОБА_2 не скористалась.
В судовому засіданні представник позивача адвокат Саламаха Р.Р. апеляційну скаргу підтримав і просив її задовольнити.
Представник відповідача адвокат Соломяний В.Р. проти доводів апеляційної скарги заперечував і просив рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді Шкоріної О. І., вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов наступного.
Судом установлено, що 14.08.2020 між позивачем та відповідачем Печерським районним у м.Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції було зареєстровано шлюб.
Рішенням Чорнухинського районного суду Полтавської області від 18.10.2023 шлюб між сторонами було розірвано.
В період шлюбу 15.10.2020 позивачем було укладено попередній договір купівлі-продажу дачного будинку та земельної ділянки. Згідно з п.1.1. розділу I договору, предметом цієї угоди було нерухоме майно: дачний будинок, загальною площею 90 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка, на якій розташований цей будинок.
Згідно з п.2.1 розділу II даного договору, сторони домовились укласти основні договори купівлі-продажу не пізніше 2-х тижнів з дати присвоєння кадастрового номеру та реєстрації права власності на земельну ділянку на якій роташовано дачний будинок в строк до 15.10.2022.
Згідно п.2.2, розділу II попереднього договору продаж дачного будинку загальною площею 90 кв.м та земельної ділянки, відбудеться разом за ціною, еквіваленьною 39500 доларів США, з наступним порядком розрахунків. При підписанні попереднього договору друга сторона (покупець) передала, а перша (продавец) отримала забезпечувальний платіж в розмірі 710000 грн. за курсом НБУ станом на дату укладання договору (1 долар США = 28,40 грн.) еквівалентно 25000 доларів США, які будуть враховані під час розрахунків між сторонами в момент укладання основних договорів (пп.2.2.1, розділу II попереднього договору).
Згідно з п.п.2.2.2 розділу II попереднього договору сторони погодили, що не пізніше ніж через 5 місяців з дати укладення цього попереднього договору, друга сторона (покупець) збільшує забезпечувальний платіж та передає першій стороні (продавцю) грошові кошти, що є еквівалентом 5000 доларів США.
Згідно з п.п.2.2.3, остаточний розрахунок за основним договором, а саме оплата в сумі що є еквівалентом 9500 доларів США має відбутися не пізніше двох тижнів з дати присвоєння кадастрового номеру та реєстрації права власності на земельну ділянку, на якій розташований дачний будинок.
12.08.2021 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 були укладені договори купівлі-продажу земельної ділянки та дачного будинку.
Згідно з умовами купівлі-продажу земельної ділянки, продавець передає у власність, а покупець приймає земельну ділянку 0,0154 га, кадастровий номер 3223155400:03:007:0030, яка розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, смт.Козин, ГООГ «Заплава-2». Продаж земельної ділянки вчиняється за 386000 грн. Цей договір вчиняється за згоди дружини покупця ОСОБА_2 .
Згідно з умовами договору купівлі-продажу дачного будинку, продавець передає у власність, а покупець приймає дачний будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 90,0 кв.м. Продаж дачного будинку вчиняється за 676550 грн. Зазначену суму покупець повністю сплатив продавцю до підписання цього договору. Цей договір вчиняється за згоди дружини покупця ОСОБА_2 .
Згідно витягів з державної реєстрації речових прав від 12.08.2021 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку та дачний буднок за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до витягу з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків, ОСОБА_4 за період 2018-2022 роки отримав дохід у розмірі 1920797,25 грн.
Відповідно до податкових декларацій платника єдиного податку позивач отримав: за 2018 рік дохід у розмірі 411437,82 грн., за 2019 рік дохід у розмірі 214834,93 грн., за 2020 рік дохід у розмірі 1082283,32 грн., за 2021 рік дохід у розмірі 1335988,08 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що спірний будинок та земельна ділянка придбані сторонами під час шлюбу. Інформація про доходи позивача та відсутність офіційного доходу у відповідача не змінюють правового статусу майна, як об'єкта спільної сумісної власності подружжя та не дають право позивачу на визнання його особистою власністю.
Також, не є підставою для визнання особистою власністю особи період який минув з часу одруження та набуття права власності, оскільки такі умови не передбачені чинним законодавством та не спростовують участь відповідача у його придбанні спільною працею та коштами.
Суду не надано достатніх доказів, що спірне майно придбано за особисті кошти позивача, а лише наявність доходу, не доводить що саме ці кошти були використані на його придбання. Також позивачем не доведено, що відповідач не приймала ніякої участі у придбанні майна. Суд дійшов висновку, що позивачем не спростовано презумпцію спільного майна подружжя та не надано жодного достатнього та належного доказу.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 ст.36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Згідно з положеннями ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Частиною першою статті 61 СК України визначено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Частиною 1 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Встановивши, що будинок та земельна ділянка, на який розташований цей будинок, придбані сторонами в період шлюбу, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження придбання цього майна за його особисті кошти, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що спірне майно було придбане за кошти зароблені позивачем до укладення шлюбу з відповідачкою, не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів, що саме за кошти, які належали йому до укладення шлюбу, була придбана спірна нерухомість.
Самі по собі доходи позивача, які він мав до укладення шлюбу з відповідачем, не дають підстав вважати, що саме за ці кошти і мала бути придбана нерухомість.
Жодних застережень у договорах купівлі-продажу будинку і земельної ділянки про те, що спірне майно придбавається за кошти, які належать ОСОБА_1 , немає. Натомість ОСОБА_2 надавала згоду чоловіку на укладення договорів, що свідчить про те, що будинок та земельна ділянка були придбані в інтересах сім'ї.
Відсутність доказів на підтвердження наявності у ОСОБА_2 значних фінансових заощаджень до укладення шлюбу не дає підстав для однозначного висновку про те, що майно, придбане подружжям у період шлюбу, придбане лише за кошти позивача.
Крім того, факт укладення позивачем попереднього договору через два місяці після реєстрації шлюбу - не є достатньою підставою для визнання майна, договори купівлі-продажу щодо якого укладені через десять місяців після підписання попереднього договору, особистою приватною власністю ОСОБА_1 .
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не впливають на їх правильність, фактично зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
За наведених обставин, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір, суд першої інстанції в межах доводів позову повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позов не підлягає задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення. Рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
За змістом ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст.375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Саламахою Ростиславом Руслановичем, залишити без задоволення.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 13 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 17 січня 2025 року.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус