13.01.2025
Справа № 497/1042/24
Провадження № 1-во/497/1/25
про розгляд зави прокурора щодо виправлення описки
13.01.25 року Болградський районний суд Одеської області у складі: головуючого - судді ОСОБА_1 , секретар судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши за відсутністю сторін у приміщенні суду в м.Болград заяву прокурора Болградської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_3 про виправлення описки у вироку суду,
03.12.2023 року до суду надійшла заява прокурора Болградської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_3 про виправлення описки у вироку Болградського райнного суду від 19.07.2024р. у справі №497/1042/24 (провадження №1-кп/497/104/24).
В обгрунтування вимог заяви прокурор посилається на те, що у вступній та мотивувальній частинах вироку судом помилково вказано, що засуджений має інвалідність другої групи, однак в ході судового розгляду під час встановлення анкетних даних було достеменно встановлено, що станом на час скоєння кримінального правопорушення та на час розгляду обвинувального акту судом ОСОБА_4 не мав інвалідності взагалі.
У судове засідання заявник, а також інші учасники судового розгляду не прибули, про час та місце розгляду заяви були сповіщені судом належним чином, а тому суд, враховуючи положення ч.2 ст.379 КПК України, дійшов висновку про наявність підстав для розгляду заяви за їх відсутністю.
Розглянквуши заяву прокурора, дослідивши матеріали справи №497/1042/24 (провадження №1-кп/497/104/24), які стосуються розгляду заяви, судом з'ясовано наступне.
19.07.2024р. вироком Болградського районного суду Одеської області, що був ухвалений судом за результатами розгляду обвинувального акту у кримінальному провадженні №12024166270000231 від 16.04.2024 року, гр. ОСОБА_4 визнаний винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст.263ч.2 КК України, і на підставі санкції цієї статті йому було призначено покарання у виді обмеженння волі строком на 2 (два) роки, та, з застосуванням ст.ст.75,76ч.1п.1,2,ч.3п.2 КК України - його звільнено від відбування покарання з випробуванням і призначенням іспитового строку тривалістю 1 (один) рік з покладенням обовязків протягом іспитового строку: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації. На уповноважений орган з питань пробації за місцем фактичного проживання засудженого, також було покладено, згідно вимог ст.76ч.4 КК України обов'язок: здійснювати нагляд за засудженим, - починаючи з дня набрання даним вироком законної сили і протягом 1 (одного) року з моменту ухвалення вироку. Запобіжний захід засудженому ОСОБА_4 не обирався. Крім того, цим же вироком з засудженого ОСОБА_4 стягнуто на користь держави 1135,92 (одну тисячу сто тридцять п'ять) гривень процесуальних витрат - в розмірі вартості експертного дослідження, та, п ісля набрання даним вироком законної сили, суд ухвалив скасувати арешт з речового доказу - з кастета та конфіскувати його у власність держави, застосувавши щодо нього спеціальну конфіскацію на підставі ст.ст.96-1 і 96-2 КК України. Вирок не оскаржений і набрав законної сили.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.11.2024р. апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури було закрите у зв'язку з відмовою прокурора від апеляційної скарги.
Але прокурор, виявивши описку в тексті вироку, вирішив, що вона підлягає виправленню шляхом постановлення судом ухвали про виправлення описки, тому звернувся до суду з відповідним клопотанням.
Однак, ця описка не є суттєвою та такою, що впливає на виконання і розуміння судового рішення, а тому виправленню не підлягає, а вимоги заяви - відповідно, не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Так, відповідно до положень ст.379 КПК України, суд має право за власною ініціативою або за заявою учасника кримінального провадження чи іншої заінтересованої особи виправити допущені у судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні. Питання про внесення виправлень суд вирішує у судовому засіданні. Учасники судового провадження повідомляються про дату, час і місце засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду питання про внесення виправлень. Ухвалу суду про внесення виправлень у судове рішення чи відмову у внесенні виправлень може бути оскаржено.
Описка - це зроблена судом механічна (мимовільна, випадкова) граматична помилка в рішенні, яка допущена під час його письмово-вербального викладу (помилка у правописі, у розділових знаках тощо). Виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер. До таких належать написання прізвищ та імен, адрес, зазначення дат та строків тощо. Не є опискою граматичні помилки, які не спотворюють текст судового рішення та не призводять до його невірного сприйняття: неправильне розташування розділових знаків, невірні відмінки слів, застосування русизмів та діалектизмів тощо. Вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні, суд не має права змінювати зміст судового рішення, а лише усуває такі неточності, які впливають на можливість реалізації судового рішення чи його правосудність (постанова ВС від 15.01.2021 у справі №905/2135/19).
Тобто, виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер. До таких належить написання прізвищ та імен, адрес, зазначення дат та строків тощо, як зазначено у Постановах Верховного суду від 21.07.2020р. у справі №521/1074/17 та від 29.01.2021 у справі №22-ц/354/11; граматичні помилки не є опискою, оскільки не призводять до неправильного розуміння рішення суду.
У роботі з текстами кожен може припуститися помилок, описок - які можуть впливати на сприйняття тексту, а можуть не мати знаення. Не виняток й судді, особливо враховуючи їх значне робоче навантаження та обсяг документів, з яким їм доводиться працювати. Описки, які утруднюють чи роблять неможливим виконання рішення суду - є проблемою, але є шлях її вирішення - це процедура їх виправлення, яка законодавче врегульована.
Чинний процесуальний Закон виокремлюює два види помилок: описку та арифметичну помилку. При цьому, законодавство не надає будь-яких інших можливостей змінювати тексти своїх вже ухвалених рішень, навіть якщо суддя пізніше виявляє, що допущено помилку при оцінці доказів чи застосуванні права. Такі помилки може виправити лише суд вищої інстанції під час апеляційного/касаційного перегляду рішення. Ухвалу суду про внесення виправлень у судове рішення чи відмову у внесенні виправлень може бути оскаржено.
Відповідно до чинного процесуального законодавства, зокрема, ст.374 КПК України, яка регламентує правила викладення судом змісту (тексту) вироку, "Вирок суду складається зі вступної, мотивувальної та резолютивної частин. 2. У вступній частині вироку зазначаються: 1) дата та місце його ухвалення; 2) назва та склад суду, секретар судового засідання; 3) найменування (номер) кримінального провадження; 4) прізвище, ім'я та по батькові обвинуваченого, рік, місяць і день його народження, місце народження і місце проживання, заняття, освіта, сімейний стан та інші відомості про особу обвинуваченого, що мають значення для справи; 5) закон України про кримінальну відповідальність, що передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа; 6) сторони кримінального провадження та інші учасники судового провадження. 3. У мотивувальній частині вироку зазначаються: 1) у разі визнання особи виправданою - формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд; 2) у разі визнання особи винуватою: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою, якщо судом приймалися такі рішення; обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання; мотиви призначення покарання, звільнення від відбування покарання, застосування примусових заходів медичного характеру при встановлені стану обмеженої осудності обвинуваченого, застосування примусового лікування відповідно до статті 96 Кримінального кодексу України, мотиви призначення громадського вихователя неповнолітньому; підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд. 4. У резолютивній частині вироку зазначаються: 1) у разі визнання особи виправданою - прізвище, ім'я та по батькові обвинуваченого, рішення про визнання його невинуватим у пред'явленому обвинуваченні та його виправдання; рішення про закриття провадження щодо юридичної особи; рішення про поновлення в правах, обмежених під час кримінального провадження; рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили; рішення щодо речових доказів і документів; рішення щодо процесуальних витрат; строк і порядок набрання вироком законної сили та його оскарження; порядок отримання копій вироку та інші відомості; 2) у разі визнання особи винуватою: прізвище, ім'я та по батькові обвинуваченого, рішення про визнання його винуватим у пред'явленому обвинуваченні та відповідні статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; покарання, призначене по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними, та остаточна міра покарання, обрана судом, у тому числі про позбавлення державної нагороди України; початок строку відбування покарання; рішення про застосування примусового лікування чи примусових заходів медичного характеру щодо обмежено осудного обвинуваченого у разі їх застосування; рішення про призначення неповнолітньому громадського вихователя; рішення про застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру; рішення про цивільний позов; рішення про інші майнові стягнення і підстави цих рішень; рішення щодо речових доказів і документів та спеціальної конфіскації; рішення про відшкодування процесуальних витрат; рішення про винагороду викривачу; рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили; рішення про залік досудового тримання під вартою; строк і порядок набрання вироком законної сили та його оскарження; порядок отримання копій вироку та інші відомості; рішення про включення інформації про обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи до Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи. Якщо особі пред'явлено декілька обвинувачень і деякі з них не доведені, то у резолютивній частині вироку зазначається, за якими з них обвинувачений виправданий, а за якими - засуджений. Якщо обвинувачений визнається винним, але звільняється від відбування покарання, суд зазначає про це в резолютивній частині вироку. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням відповідно до статей 75-79, 104 Кримінального кодексу України у резолютивній частині вироку зазначаються тривалість іспитового строку, обов'язки, покладені на засудженого, особа, на яку за її згодою або на її прохання, суд покладає обов'язок щодо нагляду за засудженим і проведення з ним виховної роботи. Коли призначається більш м'яке покарання, ніж передбачено законом, при зазначенні обраної судом міри покарання робиться посилання на статтю 69 Кримінального кодексу України. 5. У разі ухвалення вироку за наслідками кримінального провадження, у якому здійснювалося спеціальне досудове розслідування або спеціальне судове провадження (in absentia), суд окремо обґрунтовує, чи були здійснені стороною обвинувачення всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав підозрюваного чи обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя з урахуванням встановлених законом особливостей такого провадження".
У вищевказаному вироку Болградського райнного суду від 19.07.2024р. у справі №497/1042/24 (провадження №1-кп/497/104/24) відносно ОСОБА_4 - всі вимоги чинного процесуального законодавства судом під час виготовлення тексту цього судового рішення виконані, а тому аргументи заяви прокурора не дають підстав для висновку про те, що допущена судом описка у вищевказаному вироку - може вплинути на сприйняття і розуміння цього судового рішення та призведе до неправильного його тлумачення чи виконання, адже свій висновок щодо виконання вируку - вид та порядок виконання покарання - суд зазначив у резолютивній частині свого рішення, яка є обов'язковою, викладена судом лаконічно і точно, є ясною, чіткою, зрозумілою і не допускає неоднозначного тлумачення, а тому не має суттєвого значення для справи і прав учасників справи те, що в тексті рішеня помилково зазначено про наявність в обвинуваченого інвалідності, яка в даному випадку не впливає на виконання судом рішення, адже такий факт підтверджується відповідними документами який орган пробації, на виконання до якого направлений цей вирок - зобов'язаний перевірити наявність в обвинуваченого такого статусу як інвалідність і у зв'язку з цим вживати заходи щодо виконання судового рішення або ж звертатися до суду з відповідним поданням про заміну покарння в разі. якщо, наприклад. такого статусу обвинувалений набув вже після ухвалення судом вироку, або такий статус був встановлений сдом, врахований під час ухвалення судового рішення, але на момент його виконання цей статус припинений.
В даному випадку суд не враховував під час ухвалення остаточного рішення такий статус обвинуваченого (тепер засудженого) як наявність інвалідності, оскільки фактично обвинувачений не є інвалідом і такий факт суд не встановлював - в тексті лише зазначено про те, що обвинувачний є інвалідом, що дійсно є опискою, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження такого статусу обвинуваченого як станом на час скоєння кримінального правопорушення, так і на момент досудового розслідування і судового розгляду кримінального провадження.
Оскільки судом ніяк не враховувався вищевказаним вироком суду такий статус засудженого ОСОБА_4 як наявність в нього інвалідності і цей факт аж ніяк не вплинув на вид і міру покарання щодо засудженого, ця описка не є такою, що має значення та підлягає ігноруванню як зайва точка, кома, тире, буква, слово, - що не стосуються змісту речення, абзацу, тексту.
Таким чином, оскільки дві описки, про які йдеться у заяві прокурора - зазначення двічі в тексті вироку про наявність в обвинуваченого інвалідності не впливає на суть цього судового рішення, заява прокурора про виправлення описки у судовому рішенні шляхом постановлення ухвали про виправлення описки є такою, що подана з ознаками зловживання правом, адже вбачається мета надмірного використання заявником процесуального часу суду для розгляду зайвої заяви і ухвалення судового рішення не по суті справи - такого, що не впливажє на остаточне судове рішення, адже прокурор не може не знати про перезавантаженість суддів кількістю справ та дій, які кожний суддя має вчинити в межах кожної справи під час переходу судочинства з паперового на електронний суд, тобто, фактично - ведення судом однієї справи у двох форматах - паперовому і електронному, на що витрачається особистий, понаднормовий час судді, у тому числі - у вихідні дні, під час відпустки і у позаробочий час, - що не могло пройти поза увагою жодного кваліфікованого юриста, яким є прокурор.
Так, зловживання правом (суб'єктивним) - це особливий вид юридично значущої поведінки, яка полягає у соціально шкідливих учинках суб'єкта права, у використанні недозволених конкретних форм у межах дозволеного законом загального типу поведінки, що суперечить цільовому призначенню права.
ВС у своїй Постанові від 08.05.2018р. у справі №910/1873/17 зазначив, що "Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право...". А, згідно правового висновку ККС ВС, викладеного в ухвалі від 30.05.2018р. у справі №676/7346/15-к, суд констатував, що хоча у КПК України не передбачено загального положення про заборону зловживання процесуальними правами, однак заборона зловживання такими є загальноправовим принципом і поширюється на всі галузі права. Також, своєю ухвалою ККС ВС від 17.09.2019р. у справі №202/4467/14-к звернув увагу на практику ЄСПЛ: «Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 7 липня 1989 року, вказував на недопустимість зневілювання ключового принципу - верховенства права у випадках, коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій, направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом». ККС ВС у постанові від 09.04.2019р. у справі №306/1602/16-к зауважує, що процесуальний закон забезпечує дотримання прав осіб, а не використання їх для зловживання. При цьому в ухвалі від 18.09.2018 року у справі №1-9/11 суд виходить з позиції, що законодавець чітко передбачив правила поведінки сторін у кримінальній справі на подання доказів, участь в їх дослідженні та доведенні їх переконливості, виступ у судових дебатах, оскарження процесуальних рішень суду: тобто учасники судового процесу мають діяти відповідно до загальних положень судового розгляду, а не зловживати своїми правами. Водночас варто зазначити, що законодавець все ж здійснює послідовне закріплення процесуальних запобіжників від можливої недобросовісності та зловживання процесуальними правами учасників судового розгляду. Так, за рішенням Касаційного адміністративного суду у складі ВС від 13.03.2019 у справі №814/218/14 під поняттям «зловживання процесуальними правами» слід розуміти форму умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести; використанні наданих прав усупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження; перешкоджанні діяльності».
Так, прояви зловживання процесуальними правами прямо закріплені у положеннях КПК України - наприклад: 1. повторне заявлення відводу судді /ч.4ст.81 КПК України/ (постанова ККС ВС від 06.11.2019р. у справі №300/474/17); 2. необ'єктивно довготривале ознайомлення з матеріалами кримінального провадження /ч.10ст.290 КПК України/ (постанова ККС ВС від 11.07.2018р. у справі №396/3082/14); 3. обмеження підстав для оскарження вироку на підставі угоди про визнання винуватості /ч.4ст.394 КПК України/ (ухвала ККС ВС від 28.09.2020р. у справі №308/2389/20); а також: 1. неявка учасників кримінального провадження на судові засідання (постанова ККС ВС від 24.09.2020 року у справі № 755/10138/16-к); 2. неотримання повідомлень, що надсилалися на вказану особою адресу, та відсутність зацікавлення станом розгляду касаційної скарги (ухвала ККС ВС від 30.05.2018 року у справі № 676/7346/15-к); 3. подання клопотання про залучення до участі перекладача на стадії судового розгляду, за попередньої відсутності такої потреби (постанова ККС ВС від 19.02.2019 року у справі № 236/1798/16-к); 4. численні необґрунтовані клопотання про заміну призначених захисників (постанова ККС ВС від 25.09.2019 року у справі № 234/11287/17); 5. висловлювання коментарів, які ображають честь і гідність суддів, критика, оцінка поглядів на обличчі, відведення очей, зітхань (ухвала ККС ВС від 18.09.2018 року у справі № 1-9/11); 6. посилання прокурора про незабезпечення судом проведення повного судового слідства (ухвала ККС ВС від 27.03.2018 року у справі № 1118/6354/12), але, на підставі аналізу положень КПК України, вбачається все ж таки, що відсутнє закріплення заборони зловживання процесуальними правами, як самостійного принципу (загальної засади). При цьому з практики ККС ВС вбачається, що останнім поширено дію вищевказаного принципу, як загальноправового, на кримінальне судочинство, що свідчить про природно-правовий підхід суду до даного явища.
На жаль, часто у процесі здійснення практичної діяльності щодо захисту прав, свобод та законних інтересів осіб під час проведення досудового розслідування і судового розгляду у кримінальному провадженні виникають питання, пов'язані зі зловживанням процесуальними правами з метою створення штучних перешкод для вирішення правового конфлікту. При цьому, хоча саме поняття «зловживання процесуальними правами» з'явилося в науковій юридичній літературі вже досить давно, але заборона зловживання процесуальними правами існує лише у цивільному, господарському та адміністративному судочинстві.
Основною ознакою зловживання процесуальними правами є відсутність наміру вирішити реально існуючий спір, або забезпечити захист свого реально порушеного права, або намір перешкодити законним діям інших осіб шляхом звернення до суду та створення штучного судового спору, або використання судового спору як способу не виконувати вимоги законодавстващодо здійснення визначених ним дій» (з окремої думки судді ОСОБА_5 щодо постанови ВС від 02 жовтня 2019р. у справі №750/3021/18 (провадж. №61-371св19). Під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ чи встановлення явної неповаги до суду чи учасників справи (Постанова ВС від 03.03.2021р. у спр.№761/27076/19 (пр.№61-14448св20).
З заяви прокурора та матеріалів справи не вбачається, що вирок від 19.07.2024р. містить описки, - які є суттєвими та такими, що впливають на виконання і розуміння судового рішення і мають істотний характер, а також вони не належать до написання прізвищ та імен, адрес, зазначення дат і строків, тощо, - які впливають на можливість реалізації, виконання, судового рішення чи його правосудність, а тому відсутні підстави для їх виправлення.
Проте, оскільки дії з подання прокурором необґрунтованої заяви про ухвалення судового рішення не по суті справи - ще однієї ухвали у справі №497/1042/24 (провадження №1-кп/497/104/24)не можна достеменно вважати протиправними - такими, що вчинені умисно з метою порушення прав учасників справи, - тому їх не можна визнати такими, що є зловживанням правом.
Але з огляду на відсутність правової мети у вимогах заяви про ухвалення судом рішення, наслідки якого є неспівмірними з метою судочинства - захистом прав громадян та юридичних осіб, а саме, - у вимогах про виправлення описки, яка не містить ознак такої описки, що ускладнює чи робить неможливим виконання рішення суду, - заява прокурора про виправлення описки у вищевказаному судовому рішенні задоволенню не підлягає.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 379 КПК України, суд
постановив:
Відмовити у задоволенні вимог заяви прокурора Болградської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_3 про виправлення описки у вироку Болградського районного суду Одеської області від 19.07.2024р.
Ухвала суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду через Болградський районний суд Одеської області протягом семи днів з дня отримання її копії.
Суддя ОСОБА_1