Березівський районний суд Одеської області
17.01.2025
Справа № 494/1882/24
Провадження № 1-кс/494/36/25
17.01.2025 р. м. Березівка
Слідчий суддя Березівського районного суду Одеської області ОСОБА_1
за участю: секретаря судового засідання- ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3
слідчого - ОСОБА_4
підозрюваного - ОСОБА_5
захисника - ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Березівка Одеської області клопотання слідчого СВ №2 Березівського РВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_7 , погоджене з прокурором Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_3 у кримінальному провадженні №42023052210000185 від 10.05.2023 року про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою до ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , -
17.01.2025 року слідчий СВ №2 Березівського РВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_7 звернувся до суду з клопотанням про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою до підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні №42023052210000185 від 10.05.2023 року.
Справу визначено слідчому судді ОСОБА_1 та призначено до розгляду на 17.01.2025 року.
На обґрунтування поданого клопотання, слідчий посилався на те, що ОСОБА_5 підозрюється в тому, що він, будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією та проходячи військову службу на посаді стрільця-зенітника першого зенітного ракетного відділення зенітного ракетного взводу 1 механізованого батальйону - водія 3 зенітного ракетного відділення зенітного ракетного взводу 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «старший солдат», в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»,ст.ст. 9, 11, 16, 58, 59, 127-130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1 - 4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від обов'язків військової служби, в умовах воєнного стану, 04.01.2023 року, не з'явився вчасно після завершення лікування з лікувального закладу на службу до військової частини за місцем дислокації у АДРЕСА_1 та на теперішній час ухиляється від проходження військової служби, проводячи час на власний розсуд, не пов'язуючи його з обов'язками військової служби, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України - самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану. 19.09.2024 року у кримінальному провадженні складено повідомлення про підозру у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України відносно ОСОБА_5 . У зв'язку з не встановленням місцезнаходження ОСОБА_5 вжито заходів для вручення даного повідомлення підозру у спосіб, передбачений Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК України) для вручення повідомлень. 19.09.2024 ОСОБА_5 винесено повідомлення про підозру. 17.01.2025 року вручено повідомлення про підозру та затримано. Під час досудового розслідування виникла необхідність у застосуванні запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Слідчий та прокурор вважає про наявність ризиків передбачених п.1,2, 3,4 та п.5 ч.1 ст.177 КПК України. Обґрунтованість підозри підтверджується зібраними у ході досудового розслідування доказами.
Прокурор та слідчий у судовому засіданні 17.01.2025 року клопотання підтримали на підставах викладених у клопотанні, просили його задовольнити. Також, посилались на наявність ризиків передбачених п.1-5 ч.1 ст.177 КПК України, що зазначені у клопотанні.
Підозрюваний ОСОБА_5 пояснив, що не залишав самовільно військову частину, а проходив самостійно лікування та фактично заперечував проти підозри. Також, захисник та підозрюваний заперечували проти клопотання про застосування тримання під вартою слідчого та прокурора, у разі все ж таки застосування запобіжного заходу, захисник просив застосувати запобіжний захід у виді застави. Посилались на відсутність та недоведеність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України
Розглянувши подане клопотання та додані до нього документи, вивчивши матеріали кримінального провадження №42023052210000185 від 10.05.2023 року, вислухавши думки учасників судового розгляду, вважаю наступне.
На розгляді у СВ №2 Березівського РВП ГУНП в Одеській області знаходиться кримінальне провадження за №42023052210000185 від 10.05.2023 року відносно ОСОБА_5 у якому він підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України.
З матеріалів кримінального провадження №42023052210000185 вбачається, що ОСОБА_5 підозрюється в тому, що він, будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією та проходячи військову службу на посаді стрільця-зенітника першого зенітного ракетного відділення зенітного ракетного взводу 1 механізованого батальйону - водія 3 зенітного ракетного відділення зенітного ракетного взводу 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «старший солдат», в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»,ст.ст. 9, 11, 16, 58, 59, 127-130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1 - 4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від обов'язків військової служби, в умовах воєнного стану, 04.01.2023 року, не з'явився вчасно після завершення лікування з лікувального закладу на службу до військової частини за місцем дислокації у АДРЕСА_1 та на теперішній час ухиляється від проходження військової служби, проводячи час на власний розсуд, не пов'язуючи його з обов'язками військової служби, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України - самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
19.09.2024 року винесено повідомлення про підозру ОСОБА_5 , який підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч.5 ст.407 КК України.
Слідчим суддею також встановлено, що ухвалою слідчого судді ОСОБА_8 по справі №494/1882/24 від 10.10.2024 року задоволено клопотання про надання дозволу на затримання з метою приводу підозрюваного для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Постановою від 07.10.2024 року зупинено досудове розслідування та оголошено у розшук підозрюваного.
Постановою слідчого від 17.01.2024 року відновлено досудове розслідування.
17.01.2025 року ОСОБА_5 особисто вручено під розпис повідомлення про підозру від 19.09.2024 року у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України.
Також, 17.01.2025 року о 03:35 год. ОСОБА_5 затримано.
Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
- наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення;
- наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
- недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (ч. 1 ст. 194 КПК України).
Водночас, положення кримінального процесуального законодавства не розкривають поняття «обґрунтованості підозри», в оцінці цього питання слідчому судді належить користуватися практикою Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права.
У своїх рішеннях, зокрема, «Фокс, Кемпбел і Гартлі проти Сполученого Королівства», «Нечипорук та Йонкало проти України», Європейський суд з прав людини наголошує, що «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин.
При цьому факти, що підтверджують обґрунтовану підозру не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред'явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов'язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав особи.
Стаття 277 КПК України визначає вимоги до змісту повідомлення про підозру як процесуального документа. Так, повідомлення про підозру, окрім інших відомостей, має містити зміст підозри.
Достатність належить до оціночної категорії, тому в кожному кримінальному провадженні за внутрішнім переконанням слідчий, детектив, прокурор вирішують питання про достатність рівня підозри, обґрунтування якої (тобто її зміст) лягає в основу процесуального документа. Повідомлення про підозру це суб'єктивне, засноване на відповідній структурі складу злочину, формулювання обвинувачення у формі певної тези, яка лише у процесі досудового розслідування в повному обсязі може перерости у твердження у вигляді обвинувального акта.
Уявлення про «обґрунтовану підозру» має ґрунтуватися поміж інших факторів, на двох ключових критеріях: суб'єктивному та об'єктивному.
Перший критерій означає, що підозра має бути добросовісною, тобто особа, яка виконала затримання та оголосила підозру, має щиро підозрювати особу у вчиненні кримінального правопорушення; другий, що об'єктивно існують дані про скоєне кримінальне правопорушення і причетність особи до вчинення правопорушення. Такими даними можуть бути дії самого підозрюваного, наявні документи, речові докази, показання очевидців тощо.
З матеріалів, доданих до клопотання вбачається, що 19.09.2024 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру за ч. 5 ст. 407 КК України.
Підозра ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, підтверджується документами та поясненнями свідків, які знаходяться в матеріалах досудового розслідування №42023052210000185 та вказані прокурором, слідчим під час судового засідання.
Таким чином, дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя встановив, що висновки органу досудового розслідування про наявність підозри щодо вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, не є очевидно необґрунтованими чи недопустимими.
Не вирішуючи питання про доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_5 , виходячи з наявних у суду матеріалів клопотання, слідчий суддя дійшов висновку про наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення ним вищезазначеного кримінального правопорушення за викладених у клопотанні обставин.
Вказане може бути підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження у виді запобіжного заходу.
Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно підозрюваного, суд враховує вимоги п.п.3 і 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'яких запобіжних заходів мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків). Ризик переховування підозрюваного від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення. Сама лише тяжкість інкримінованого обвинувачення, хоча і є визначаючим елементом при оцінці ризику ухилення від правосуддя, однак не може бути достатньою підставою для законності тримання особи під вартою і не має пріоритетної сили перед іншими даними про особу підозрюваного.
Згідно із ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Ризики вчинення підозрюваним дій, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, вважаються наявними за умови встановлення слідчим суддею обґрунтованої ймовірності реалізації ним таких дій. При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він схильний і має реальну можливість їх здійснити у цьому кримінальному провадженні в майбутньому.
Під час судового засідання, прокурор та слідчий посилаються на наявність ризиків, передбачених п.1, п.2, п.3, п.4, п.5 ч.1 ст.177 КК України.
Щодо ризику переховування від органів досудового розслідування та суду, то слідчий суддя вважає, що ризик переховування від органу досудового розслідування та суду є реальним, враховуючи: існування можливості переховування на тимчасово окупованих територіях України; пред'явлення йому підозри у вчиненні, в тому числі тяжкого злочину, у разі визнання винуватим у вчиненні якого, йому може загрожувати покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років. Більш того, останній був затриманий на підставі ухвали слідчого судді від 10.10.2024 року про надання дозволу на його затримання та був оголошений у розшук.
Наведені вище обставини є передумовами та можливістю для втечі підозрюваного з метою ухилення від кримінальної відповідальності та переховування від органів досудового розслідування та суду. Співставлення можливих негативних для підозрюваного наслідків переховування у невизначеному майбутньому, із можливим засудженням до покарання у виді позбавлення волі, в тому числі за тяжкий злочин у найближчій перспективі робить цей ризик достатньо високим. Таким чином, наведені вище обставини в сукупності дають слідчому судді підстави дійти висновку щодо наявності ризику переховування від органу досудового розслідування та суду.
Щодо ризику незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків слід враховувати передбачену статтями 23 та 224 КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні.
При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Як зазначив підозрюваний у судовому засіданні, останній знає свідків, в тому числі його матір, яку було допитано по даному кримінальному провадженні, що свідчить про наявність даного ризику, а тому може незаконно впливати, як безпосередньо так і опосередковано на свідків, які встановлюються, шляхом залякування, підкупу, шантажу, погроз, а також примусити вже допитаних свідків змінити покази на свою користь до дачі неправдивих показів та викривлення обставин, які підлягають доказуванню.
Щодо ризику перешкоджати кримінальному провадженню, слідчий суддя вважає, що оскільки ОСОБА_5 може впливати на інших свідків, які служать у ЗСУ, з урахуванням стадії досудового розслідування, на переконання суду вказаний ризик має місце та потребує додаткової перевірки. А отже, у судовому засіданні прокурором, слідчим доведено існування також зазначеного ризику.
З приводу ризику вчинити інше кримінальне правопорушення, то слідчий суддя також вважає його обґрунтованим, оскільки ОСОБА_5 може продовжити вчиняти вказане кримінальне правопорушення, у якому підозрюється., останній є військовослужбовцем, та володіє різними видами озброєння, а тому даний ризик також наявний.
Водночас, щодо ризику за п.2 ч.1 ст.177 КПК України (ризик знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення), які під час засідання прокурор наполягав на ньому, хоча в клопотанні воно відсутнє, то даний ризик під час розгляду клопотання про тримання під вартою не знайшов свого підтвердження та недоведений слідчим, прокурором, будь-яких доказів перешкоджанню за час досудового розслідування, з боку підозрюваного - не надано, а тому слідчий суддя вважає його безпідставним.
Таким чином, слідчий суддя дійшов висновку про наявність чотирьох ризиків за п.1, п. 3, п.4 та п.5 ч.1 ст.177 КПК України.
При вирішенні питання про застосування до підозрюваного запобіжного заходу, крім встановлених ризиків кримінального провадження, слідчий суддя, на підставі наданих сторонами матеріалів, оцінює в сукупності також існування інших обставин, передбачених ст. 178 КПК України, а саме:
-вагомість наданих стороною обвинувачення доказів про ймовірне вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України;
-пред'явлення йому підозри у вчиненні, в тому числі тяжкого злочину, у разі визнання винуватим у вчиненні яких, йому може загрожувати покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років;
-станом на день розгляду клопотання ОСОБА_5 виповнилося 41 рік.
Оцінивши вказані обставини у їх сукупності із встановленими ризиками і обставинами розслідування кримінального правопорушення, слідчий суддя вважає, що такі відомості про особу підозрюваного не спростовують висновків слідчого судді про високу ймовірність перешкоджання кримінальному провадженню і необхідність застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Тобто, є обґрунтовані підстави вважати, що стосовно підозрюваного, який вчинив тяжкий злочин, з метою запобігання ризикам, передбаченим п. п. 1, 3,4 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, доцільно застосування запобіжний захід саме у вигляді тримання під вартою.
Разом з цим, щодо посилання захисника та підозрюваного про застосування запобіжного заходу у виді іншого запобіжного заходу, то слідчий суддя враховує вимоги ч.8 ст.176 КПК України, що під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Саме такий випадок і має місце у даній справі, оскільки в умовах воєнного стану на території України, з метою належного покарання осіб, які вчинили тяжкі злочини, такий підхід національних судів щодо застосування виключного виду запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не допустить негативного впливу на обороноздатність держави в умовах воєнного стану, підриву авторитету, бойової готовності та боєздатності Збройних сил України та не створить в очах військовослужбовців уяву безкарності та свавілля.
У період дії воєнного стану в Україні та протягом двох років після його припинення чи скасування взяті під варту військовослужбовці можуть триматися в окремих ізольованих приміщеннях казарменого типу Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. Для узятих під варту військовослужбовців додатком 12 «Про гауптвахту» до Статуту гарнізонної та вартової служби Збройних Сил України та Порядком тримання засуджених, узятих під варту, заарештованих та затриманих військовослужбовців, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 03.11.2020 № 394(далі Порядок), визначено окремий порядок та умови їх тримання у спеціальному приміщенні гауптвахті Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, що є установою військового типу.
Розділом ХІ Наказу міністерства юстиції України №394 від 03.11.2020 року Про затвердження Порядку тримання засуджених, узятих під варту, заарештованих та затриманих військовослужбовців тримання на гауптвахтах узятих під варту військовослужбовців здійснюється відповідно до Закону України «Про попереднє ув'язнення» та цього Порядку.
Таким чином, законодавством встановлено імперативні вимоги тримання військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою, на гауптвахтах.
Також враховуючи, що взяття під варту є винятковим запобіжним заходом, але зважаючи, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, на що посилався слідчий, прокурор у своєму клопотанні.
Зазначені висновки суду засновані перед усім на тому, що ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється у вчинені злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років.
Вказані обставини виключають об'єктивну можливість щодо застосування до підозрюваного такого виду запобіжного заходу як особисте зобов'язання.
Оскільки осіб, які б виявили бажання особисто поручитися за виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків відповідно до ст. 194 КПК України і зобов'язалися за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу - не знайшлося, застосування до підозрюваного такого виду запобіжного заходу як особиста порука не виявляється можливим.
Передбачений ст. 181 КПК України запобіжний захід домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Водночас, підозрюваний може ухилитись від органів досудового слідства, також може мати вплив на свідків, оскільки знає їх. Домашній арешт, в тому числі цілодобовий, пов'язаний підозрюваного з можливістю спілкування з іншими особами, в тому числі шляхом телекомунікаційних зав'язків, що також може завадити виконанню завдань кримінального провадження на даному його етапі, а тому суд доходить до переконання, що підозрюваний фактично безперешкодно та не маючи будь-яких стримуючих факторів може залишитись за даною адресою, може залишити його.
Відповідно до ст. 182 КПК України, застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання цих обов'язків.
Водночас, слідчий суддя допитавши підозрюваного під час судового засідання, який зазначив, що хоча і має неофіційні доходи, а тому враховуючи положення частини 4 статті 183 КПК України, про те, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України, вважає за необхідне не визначати розмір застави у даному випадку, з урахуванням пояснень підозрюваного.
Таким чином, зважаючи на високу інтенсивність встановлених при розгляді клопотання ризиків, з урахуванням його особистих характеристик, врахувавши думку підозрюваного щодо визнання інкримінованого кримінального правопорушення за ч.5 ст.407 КК України, слідчий суддя доходить висновку, що до підозрюваного слід застосувати винятковий запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Разом з цим, суд враховує Лист Верховного Суду від 26.11.2024 року, підписаний головою Касаційного кримінального суду ОСОБА_9 про те, що чинне законодавство наділяє слідчого суддю, суд повноваженнями застосовувати запобіжний захід у виді тримання під вартою на підставі відповідного клопотання слідчого, прокурора, водночас не покладає обов'язку визначити місце виконання цього запобіжного заходу. Водночас, вирішення питання про визначення місця виконання цього запобіжного заходу стосовно військовослужбовця віднесено до компетенції підрозділів Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, що виконують завдання з конвоювання засуджених, узятих під варту, заарештованих та затриманих військовослужбовців, відповідно до Порядку організації несення служби черговими змінами охорони і конвоювання підрозділів Військової служби правопорядку у Збройних Силах України та конвоювання засуджених, ухятих під варту, заарештованих та затриманих військовослужбовців, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 05.07.2022 року №178. Тому, в ухвалах судів про обрання військовослужбовцям запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою рішення про направлення їх на гаупвахту для виконання цього запобіжного заходу не зазначається.
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 197 КПК України, строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів. Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, обвинуваченого, - з моменту затримання. Як встановлено матеріалами справи, ОСОБА_5 затримано 17.01.2025 року о 03:35 год., при цьому повідомлення про підозру винесено 19.09.2024 року. При цьому, дане кримінально провадження було зупинено у зв'язку з розшуком підозрюваного з 07.10.2024 року по 17.01.2025 року, а тому до останнього необхідно застосувати запобіжний захід у виді триманні під вартою до 25.02.2025 року включно.
Керуючись статтями 176, 177, 178,183, 193, 194, 196, 197, 395 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотанняслідчого СВ №2 Березівського РВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_7 , погоджене з прокурором Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_3 у кримінальному провадженні №42023052210000185 від 10.05.2023 року про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою до ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - задовольнити.
Застосувати підозрюваному ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 25.02.2025 року включно.
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , взяти під варту у залі суду строком до 25.02.2025 року включно.
Строк тримання під вартою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рахувати - з моменту затримання, а саме з 17.01.2025 року по 25.02.2025 року включно.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, у разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не буде скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення Одеським апеляційним судом.
Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 17.01.2025 року.
Слідчий суддя ОСОБА_1