16 січня 2025 року м.Суми
Справа №591/8665/23
Номер провадження 22-ц/816/261/25
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),
суддів - Собини О. І. , Рунова В. Ю.
за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Сумська міська рада,
розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 10 травня 2024 року в складі судді Шелєхової Г.В., ухвалене в м. Суми, повний текст якого складено 10 травня 2024 року,
28 вересня 2023 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Холода О.А. звернулася до суду з позовом до Сумської міської ради, в якому просила стягнути з відповідача 180 000,00 грн за завдану моральну шкоду.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачу належить право власності на об'єкт незавершеного будівництва - трансформаторної підстанції, яка зареєстрована за номером 19025649 та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 22 березня 2018 року позивач звернулася до Сумської міської ради з заявою про надання їй в оренду земельної ділянки, площею 0,0426 га за адресою: АДРЕСА_1 . Однак заява в місячний строк розглянута не була. Вказана бездіяльність завдала позивачу фізичних та моральних страждань, в період очікування позивач пережила значну кількість нервових зривів. Вважає, що психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом місцевого самоврядування прав людини можуть свідчити про заподіяння моральної шкоди, яку вона оцінює в розмірі 180 000,00 грн.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 10 травня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволений частково.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Сумської міської ради на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду в розмірі 1000 грн 00 коп. та судові витрати в розмірі 40 грн 80 коп.
Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий суд виходив з доведеності факту порушення конституційних прав позивача внаслідок бездіяльності відповідача та визначаючи розмір моральної шкоди, виходив із принципів розумності, виваженості та справедливості, постановивши до стягнення 1 000,00 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що при визначенні розміру моральної шкоди судом не враховано характер та інтенсивність душевних страждань, причини виникнення яких з 2018 року на протязі більше п'яти років не усунуті відповідачем ні на дату подання позову по справі, ні на дату прийняття судового рішення і судові процеси по реалізації права позивача ОСОБА_1 на отримання в оренду земельної ділянки, на якій розташоване належне їй на праві власності нерухоме майно, тривають. Тому є всі підстави вважати, що душевні стражданні позивача тривають і надалі і по рішенню суду вона фактично отримала в рахунок відшкодування моральної шкоди на п'ять років страждань 1000 грн по 200 грн за один рік.
Відзиву на апеляційну скаргу відповідачем до суду не подано.
15 січня 2025 року від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи без її участі.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.
Учасники справи повідомлені про дату, час і місце розгляду справи у встановленому законом порядку, але в судове засідання не з'явились.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 07 листопада 2017 року відбулась державна реєстрація земельної ділянки, площею 0,0426 га за адресою: АДРЕСА_1 за Сумською міською радою на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель. Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 5910136600:18:005:0042, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 10-12). Даним витягом також підтверджується, що форма власності даної земельної ділянки - комунальна, відповідна земельна ділянка зареєстрована на підставі витягу з Державного земельного кадастру, серія та номер НВ-5906289712017, виданий 07 листопада 2017 року, видавник: Міськрайонне управління у м. Сумах та Сумському районі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку.
ОСОБА_1 є власником незавершеного будівництва (трансформаторна підстанція 48% готовності) (загальна площа нежитлового приміщення 106,3 кв. м) за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 112828089 від 05 лютого 2018 року (а.с. 4-6).
Зазначений об'єкт незавершеного будівництва (площею 106,3 кв. м) розташований на земельній ділянці загальною площею 0,0426 га.
22 березня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Сумської міської ради з заявою про надання їй в оренду земельної ділянки загальною площею 0,0462 га, кадастровий номер 5910136600:18:005:0042, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 9).
Листом Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради від 20 березня 2019 року № Ш-1109/06.01-21 (без прийняття відповідного рішення) повідомлено позивача, що згідно з кадастровою зйомкою проведеною при виконанні робіт з інвентаризації вищезазначеної земельної ділянки об'єкти нерухомого майна відсутні. У зв'язку з чим немає підстав стверджувати, що об'єкт нерухомого майна - трансформаторна підстанція, розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0462 га, кадастровий номер 5910136600:18:005:0042. Враховуючи вищевикладене, у Сумської міської ради відсутні правові підстави для надання запитуваної позивачем земельної ділянки в користування.
Згідно ч. 1 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Отже, для вирішення питання про надання земельної ділянки в оренду Сумська міська рада повинна прийняти відповідне рішення про надання в оренду земельної ділянки або про відмову у наданні, яке приймається у місячний строк у відповідності до ст. 123 ЗК України.
При цьому, суд першої інстанції зазначив факт того, що заява позивача від 22 березня 2018 року всупереч вимогам ст. 123 ЗК України в місячний строк розглянута не була, що встановлено рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року та Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2023 року.
Однак, суд першої інстанції не знайшов обґрунтування зазначеного позивачем розміру моральної шкоди в сумі 180 000,00 гривень.
Враховуючи, що неправомірними діями відповідача позивачу завдана моральна шкода, яка полягає в переживаннях, постійному очікуванні, прикладанні значних зусиль для відновлення свого порушеного права та, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, однак у меншому розмірі, ніж визначено позивачем, а саме у розмірі 1000,00 гривень.
Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначені статтею 1167 ЦК України.
Загальні підстави відшкодування шкоди, завданої органом державної влади та посадовою або службовою особою органу державної влади передбачені статтями 1173, 1174 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно з частиною 1 статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи, відповідно, їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим, орган державної влади або орган місцевого самоврядування.
Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Згідно роз'яснень, викладених у п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до п.п. 3-5 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17, статті 1173 та 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. ст. 1173, 1174 ЦК України.
За результатами розгляду справи в апеляційному порядку, враховуючи встановлені фактичні обставин справи та норм права, якими вони врегульовані, колегія суддів погоджується із розміром її компенсації, ухваленої до стягнення.
Згідно правової позиції Верховного Суду, сформованої у справі №214/7462/20 від 05 грудня 2022 року, гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19).
Разом із цим, доводи апеляційної скарги позивача зводяться виключно до заперечень висновків суду першої інстанції, проте, ні позовна заява, ні апеляційна скарга не містять обґрунтування грошової суми компенсації моральної шкоди, заявленої до стягнення у загальному розмірі 180 000,00 грн. Такий розмір відшкодування апеляційний суд визнає надмірним, оскільки він не відповідає вимогам розумності і справедливості.
При цьому, колегія суддів зазначає, що відшкодування шкоди має виключно компенсаційний характер, за умови доведення наявності складових для відшкодування моральної шкоди, розмір якої має ґрунтуватися на доказах.
Врахувавши ступінь, глибину та характер душевних страждань позивача, істотність вимушених змін у його житті, принципи пропорційності, розумності і справедливості, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визначення відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000 грн.
Таким чином, доводи та вимоги апеляційної скарги, в межах яких суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З підстав вищевказаного, апеляційний суд у складі колегії суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367 - 369, 374, 375, 381 - 384, 389-390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 10 травня 2024 року в даній справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - В. І. Криворотенко
Судді: О. І. Собина
В. Ю. Рунов