Номер провадження: 22-ц/813/710/25
Справа № 511/1681/21
Головуючий у першій інстанції Кочко В. К.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
17.01.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Таварткіладзе О.М.,
суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 жовтня 2023 року по цивільній справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» до ОСОБА_1 про стягнення виплаченого страхового відшкодування,
В серпні 2021 року Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» звернулось до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування сплаченого страхового відшкодування, в якому просить стягнути з відповідача на користь ПрАТ «Страхова компанія «Уніка» страхове відшкодування у розмірі 17 338,18 грн виплаченого потерпілому у ДТП за договором добровільного страхування, мотивуючи це тим, що 22.01.2020 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Уніка» та ОСОБА_2 було укладено Страховий сертифікат № 027063/4640/000003 «Автоцивілка навпаки» на підставі Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) та Ліцензії серії АЕ №293990 від 07.08.2014 року.
ПрАТ «СК «УНІКА» та ОСОБА_2 було укладено Договір добровільного страхування наземного страхування, оформлений полісом № 027063/4640/0000003 від 22.01.2020 року, забезпеченим транспортним засобом за яким є автомобіль PEUGEOT, н.з. НОМЕР_1 , згідно з яким позивач прийняв на себе зобов'язання по відшкодуванню матеріальної шкоди заподіяної страхувальнику вищенаведеного транспортного засобу.
Позивач зазначає, що 31.08.2020 року о 14:40 год., в м. Одеса, по вул. Люстдорфська дорога напроти буд. 142б, сталася ДТП за участю автомобіля марки «SSANG YONG», н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . Згідно з постановою Київського районного суду м.Одеси від 02.11.2020 року (справа №947/26987/20), ДТП сталося внаслідок порушення водієм ОСОБА_1 ПДР України. Внаслідок зазначеного вище ДТП було завдано майнової шкоди автомобілю PEUGEOT, н.з. НОМЕР_1 .
На підставі заяви ОСОБА_2 , позивачем виплачено страхове відшкодування в розмірі 17 388,18 грн, що підтверджується платіжним дорученням №172345 від 18.09.2020 року. На момент настання страхового випадку цивільно-правова відповідальність щодо експлуатації автомобіля марки «SSANG YONG», н.з. НОМЕР_2 , не була застрахована відповідно до вимог ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 жовтня 2023 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" страхове відшкодування у розмірі 17388,18 гривень та витрати на сплату судового збору у розмірі 2270 гривень.
Не погоджуючись з таким рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій просить рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 жовтня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задовольні позову відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному з'ясуванні обставин справи, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.
Представник приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" подав відзив на пеляційну скрагу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи вбачається, що предметом спору є стягнення виплаченого страхового відшкодування, ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Задовольняючи вимоги позивача у повному обсязі та стягуючи зі ОСОБА_1 на користь ПрАТ"СК"УНІКА" страхове відшкодування у розмірі 17 388,18 гривень, суд першої інстанції виходив з того, що ПрАТ «СК«Уніка» відшкодувало завдану майнову шкоду потерпілому, а вина відповідача за ст. 124 встановлена постановою суду, то у позивача виникло право вимоги до відповідача, як до особи, яка заподіяла шкоду, про відшкодування завданої шкоди в межах виплаченого страхового відшкодування.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Судом встановлено, що:
- 22.01.2020 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Уніка» та ОСОБА_2 було укладено Страховий сертифікат № 027063/4640/000003 «Автоцивілка навпаки» на підставі Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) та Ліцензії серії АЕ №293990 від 07.08.2014 року;
- 31.08.2020 року о 14:40 год., в м. Одеса, по вул. Люстдорфська дорога напроти буд. 142б, сталася ДТП за участю автомобіля марки «SSANG YONG», н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 внаслідок якої автомобілю ОСОБА_2 спричинено механічні пошкодження, про що остання повідомила телефонним дзвінком страховика ПрАТ «Уніка»;
- 02.09.2020 року ОСОБА_2 звернулася до Страховика ПрАТ «СК «Уніка» з письмовою заявою про подію, що має ознаки страхового випадку;
- 02.09.2020 року фахівець ПрАТ «СК «Уніка» ОСОБА_3 склав протокол огляду транспортного засобу, який проведений за адресою: м. Одеса, пр. Гагаріна 12а;
- 15.09.2020 року ТОВ «АДІС-МОТОР» видало рахунок № СЧ-60131 вартості запчастин на автомобіль «Пежо 308» р.н. НОМЕР_1 та вартості робіт із заміни пошкоджених запчастин на нові на загальну суму 20 017 грн в тому числі ПДВ 3 336,17 грн;
- 16.09.2020 року виконано ремонтну калькуляцію за № 00371160, відповідно до якої загальна вартість ремонту автомобіля «Пежо 308» р.н. НОМЕР_1 з ПДВ склала 21 896,41 грн (в тому числі ПДВ - 3 649,40 грн);
- відповідно до страхового акту № 00371160 від 17 вересня 2020 року, ПрАТ «СК «Уніка» прийнято рішення про визнання вказаної події страховим випадком та виплату страхового відшкодування за Договором у розмірі 17 388,18 грн, шляхом безготівкового перерахування на рахунок ТОВ «АДІС-МОТОР»;
- згідно з постановою Київського районного суду м. Одеси від 02.11.2020 року (справа № 947/26987/20), ДТП сталося у зв'язку з порушенням водієм ОСОБА_1 п. 13.1. ПДР України, яка притянута до адміністративної відповідальності у вигляді накладення штрафу у розмірі 340 грн;
- на підставі заяви ОСОБА_2 , позивачем виплачено страхове відшкодування в розмірі 17 388,18 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 172345 від 18.09.2020 року;
- згідно з платіжним дорученням № 172345 від 18.09.2020 року ПрАТ "СК "ЮНІВЕС" здійснило відшкодування ПрАТ «СК «Уніка» у сумі 17 388,18 грн.
Колегія суддів виходить з такого.
Згідно ч. 1 ст. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
За змістом статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Вартість відновлювального ремонту колісного транспортного засобу визначається як грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу (пункт 2.3 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (далі - Методика)).
Відповідно до пункту 2.4 указаної Методики вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).
Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.
Зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. При цьому, потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі сплати страхового відшкодування.
Зокрема, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону.
Ухвалюючи рішення про відшкодування з ОСОБА_1 сплаченого страхового відшкодування, суд першої інстанції правильно виходив з того, що ПрАТ «СК«Уніка» відшкодувало завдану майнову шкоду потерпілому, а вина відповідача за ст. 124 встановлена постановою суду, що набрала законної сили, і (вина) не спростована відповідачем під час розгляду справи, яка переглядається, у зв'язку з чим у позивача виникло право вимоги до відповідача, як до особи, яка заподіяла шкоду, про відшкодування завданої шкоди в межах виплаченого страхового відшкодування у розмірі 17 388,18 грн, обгрунтованість якого також не спростована.
При цьому районний суд врахував, що ПрАТ «СК«Уніка» виплатило потерпілій ОСОБА_2 за договором добровільного майного страхування страхове відшкодування у вигляді вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля 2018 року випуску з урахуванням фізичного зносу деталей (складових) згідно умов Договору (14%) і що відповідальність ОСОБА_1 , як завдавача шкоди у встановленому законодавством порядку застрахована не була.
Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначений порядок розрахунку шкоди, пов'язаної з пошкодженням транспортного засобу. Так, відповідно до статті 29 цього Закону у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Такий розрахунок здійснюється згідно з Методикою.
Наведене дає підстави для висновку, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (частина друга статті 1192 ЦК України), тоді як розмір страхового відшкодування, що підлягає стягненню зі страховика, відповідно до статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - виходячи з витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу.
Оскільки у цій справі встановлено, що:
- ПрАТ «СК«Уніка» цілком виконало обов'язок зі сплати страхового відшкодування потерпілій особі ОСОБА_2 у межах ліміту визначеного договором добровільного страхування з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу;
- розмір виплаченого страховиком страхового відшкодування не перевищує ліміту відповідальності страховика, який встановлений Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»;
- відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції у встановленому законом порядку не спростувала належними і достатніми доказами вину у скоєнні нею ДТП та спричиненні матеріальної шкоди автомобілю потерпілої, а також не спростувала розмір спричиненої шкоди та розмір виплаченого потерпілій особі страховиком страхового відшкодування,
то суд першої інстанції набув обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення вимоги про відшкодування з відповідача на користь ПрАТ «СК «Уніка» сплаченого страхового відшкодування 17 388,18 грн.
Доводи апеляційної скарги висновок районного суду по суті вирішених вимог не спростовують і зведені лише до незгоди з висновком суду першої інстанції без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини і спростовуються вищенаведеними обставинами справи.
Наведені в апеляційній скарзі обставини не надають в розумінні ч. 3 ст. 367 ЦПК України підстав для дослідження нових доказів під час апеляційного перегляду рішення.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних рішень у різних країнах.
Так, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).
У справі «Серявін та інші проти України» зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 жовтня 2023 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 п. 2 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий О.М. Таварткіладзе
Судді: А.П. Заїкін
С.О. Погорєлова