Номер провадження: 22-ц/813/509/25
Справа № 519/818/21
Головуючий у першій інстанції Барановська З.І.
Доповідач Кострицький В. В.
14.01.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Кострицького В.В.,
суддів: Назарової М.В., Лозко Ю.П.,
за участю секретаря Булацевської Я.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Южного міського суду Одеської області від 10 липня 2023 року, ухвалене у складі судді Барановської З.І., у приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди,-
встановив:
Короткий зміст позовних вимог.
Позивач звернувся до Южного міського суду Одеської області з позовною заявою, мотивуючи свої вимоги тим, що 06 травня 2018 року приблизно в 16.30 годин громадянин ОСОБА_2 біля гаража позивача, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, з хуліганських мотивів, наніс позивачу тілесні ушкодження, в результаті чого останній був госпіталізований до лікарні та тривалий час лікувався. Факт побиття позивача ОСОБА_2 підтверджується показами свідка ОСОБА_3 та проектом повідомлення особі про підозру.
Також позивачем було потрачено значні кошти на лікування та був позбавлений можливості заробляти кошти на життя. У кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018160200000132 від 06.05.2018, позивача було визнано потерпілим.
Шкода, завдана позивачу кримінальним правопорушенням не відшкодована та нікому не повідомлено про підозру, хоча позивачем слідчому надані докази витрат коштів на придбання ліків, виписку з історії хвороби №1281/412 від 14.05.2018 та неодноразові клопотання про проведення слідчої дії «впізнання».
Досудовим розслідуванням не встановлено особу, яка скоїла кримінальне правопорушення.
Позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь кошти в сумі 40000 гривень за завдану шкоду, з яких 25000 грн. моральної шкоди, та 15000 грн. завданих збитків.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Южного міського суду Одеської області від 10 липня 2023 року у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди - відмовлено.
Суд першої інстанції в обґрунтування свого рішення зазначає, щопозивачем не доведено неправомірність дій відповідача, вина відповідача у кримінальному провадженні по факту нанесення тілесних ушкоджень позивачу не є встановленою та доведеною, беручи до уваги те, що не встановлено причинно-наслідкового зв'язку між заподіяною позивачу шкодою та діями відповідача, відсутність в матеріалах справи належних, достатніх доказів в обґрунтування позову, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди необхідно відмовити.
Оскільки вимоги про відшкодування моральної шкоди в даному випадку є похідними від вимог про відшкодування матеріальної шкоди, а суд дійшов висновку про необхідність відмову в їх задоволенні, то і у задоволенні вимог в цій частині також необхідно відмовити.
Доводи апеляційної скарги.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивача звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати Южного міського суду Одеської області від 10 липня 2023 року та постановити нове рішення, яким стягнути з відповідача 40000 грн. завданої шкоди.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд залишив поза увагою клопотання від 16.08.2021 про витребування проекту повідомлення про підозру, та не витребував вказаний доказ, який має важливе значення для розгляду справи.
Суд не надав належної оцінки доказам, які містяться в матеріалах справи та мають вирішальне значення для цього провадження.
Щодо явки сторін.
До суду з'явився відповідач та надав суду пояснення. Позивач до суду не з'явився хоча був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду, заяв про відкладення не надходило, що у відповідності до вимог ст.372 ЦПК України не є перешкодою для апеляційного перегляду справи.
Позиція апеляційного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта, оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного.
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).
Колегією суддів встановлено, що до ЄРДР №12018160200000132 від 06.05.2018 внесені відомості за ч.2 ст.125 КК України за фактом отримання 06.05.2018 тілесних ушкоджень ОСОБА_1 за адресою: Одеська область, м. Южне, вул. Комунальна, біля гаражу «233 АС «Ветеран».
У висновку експерта №92 від 29.05.2018 при судово-медичному обстеженні ОСОБА_1 виявлені тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми відносять до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, решта виявлених ушкоджень у вигляді садна та синці тулубу і кінцівок відносять до легких тілесних ушкоджень.
Слідчим СВ Южненського ВП Лиманського ВП ГУНП в Одеській області 14.01.2019 винесено постанову про закриття кримінального провадження №12018160200000132 від 06.05.2018 в зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення за ознаками кримінального правопорушення.
Дана постанова була скасована заступником прокурора Одеської області в березні 2019 року та матеріали кримінального провадження №12018160200000132 від 06.05.2018 направлені керівнику Комінтернівської місцевої прокуратури для організації подальшого досудового розслідування.
Слідчим СВ Южненського ВП Лиманського ВП ГУНП в Одеській області 02.04.2019 винесено постанову про закриття кримінального провадження №12018160200000132 від 06.05.2018 в зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення за ознаками кримінального правопорушення.
Ухвалою слідчого судді Южного міського суду Одеської області від 10.04.2020 скасована вищевказана постанова.
Ст. дізнавачем ВП №1 ОРУР №2 ГУНП в Одеській області винесена постанова про закриття кримінального провадження №12018160200000132 від 06.05.2018 в зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримання.
Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні суду першої інстанції пояснив, що працює охоронцем в ГТ «Ветеран». Відповідач є його начальником. Він не бачив, щоб відповідач бив позивача та взагалі даний факт йому не відомий. Йому відомо, що ОСОБА_5 не пускав позивача на стоянку, так як він мав заборгованість понад 10000 грн. 06.05.2018 в обід до гаражного товариства приїхав бус, за кермом якого знаходився ОСОБА_6 , він його впустив, після чого зачинив ворота. Даний автомобіль належить ОСОБА_6 , поруч в автомобілі знаходився чоловік, старше 50 років, він сказав, що йому потрібно перевести меблі. Климцев пішов до себе, знаходився весь час біля воріт з ОСОБА_7 . Через півгодини ОСОБА_6 під'їхав до воріт, ОСОБА_5 сказав, що потрібно відчинити ворота, ОСОБА_7 відчинив ворота та ОСОБА_6 виїхав. Кулєшов був чистий, слідів боротьби та ударів на ньому не було видно візуально. В той день конфлікту між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 не було, розмови щодо повернення боргу також не було. Після того як ОСОБА_6 виїхав за ворота, він зупинився через 5 метрів, постояв та поїхав. Через час як виїхав ОСОБА_6 , приїхала поліція, дивились відео з камер на в'їзді разом з ОСОБА_5 . Більше ОСОБА_6 ОСОБА_7 в той день не бачив.
Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні суду першої інстанції пояснив, що знає ОСОБА_6 по гаражному товариству, відносини добрі. У ОСОБА_6 є машина, ОСОБА_10 потрібно було перевезти меблі, вони заїхали до гаражного товариства до його гаражу, там сталась сварка між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , ОСОБА_5 почав бити та душити ОСОБА_6 , схвативши його за грудки, потім ОСОБА_5 взяв палку від дверей та почав нею бити ОСОБА_6 , після чого ОСОБА_10 вирвав її у ОСОБА_5 та замахнувся на нього, ОСОБА_5 кинув ОСОБА_6 . ОСОБА_5 почав першим бійку. Йому не відомо про конфлікт ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Він з ОСОБА_6 завантажили меблі та поїхали. ОСОБА_11 був біля виїзду. У ОСОБА_6 були подряпини на обличчі та руках, синці на обличчі. ОСОБА_6 був за кермом автомобіля, ОСОБА_10 поруч. Вони відразу поїхали до поліції. ОСОБА_6 написав заяву, потім вони поїхали відвезли меблі та поїхали на медичне дослідження. Чи відчиняв ОСОБА_5 ворота він не пам'ятає. Не пам'ятає чи питав ОСОБА_5 , «Коли заплатиш за гараж?». Про борг ОСОБА_6 за гараж йому невідомо. Він орендує гараж № НОМЕР_1 у ОСОБА_12 .
Апеляційний суд виходить з наступного.
Згідно із ч.1-2 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Частинами 1,3,4 ст.23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом
Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Для відшкодування шкоди за правилами ст.1166 ЦК України необхідно довести такі факти:
а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.
б) наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки ст. 22 ЦК України).
в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
г) вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
Частина 2 цієї статті встановлює презумпцію вини завдавача шкоди, що означає, що особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність своєї вини (у зв'язку із наявністю вини іншої особи або у зв'язку із дією об'єктивних обставин).
Відповідно до ч.2 ст.1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.
Згідно із п.2 Постанови Пленуму Верховного суду України №6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК України шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
З аналізу наведеного можна зробити висновок, що юридичною підставою відповідальності, яка виникає внаслідок заподіяння шкоди, є склад цивільного правопорушення. До його елементів належать протиправна поведінка завдавача шкоди, настання негативних наслідків (шкоди) для потерпілого, причинний зв'язок між двома першими елементами і вина завдавача шкоди.
При цьому на потерпілого покладається обов'язок доведення факту неправомірної поведінки відповідача, заподіяння ним шкоди та її розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою завдавача шкоди та негативними наслідками. У свою чергу, відповідач має довести відсутність своєї вини у завданні потерпілому шкоди.
Відповідно до п.2 ст.1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
Відповідно до ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Тобто, позивач повинен надати докази як на підтвердження протиправних дій чи бездіяльності відповідача, так і докази спричинення йому матеріальної та моральної шкоди, а також наявності причинного зв'язку між діями, бездіяльністю заподіювача та спричиненою шкодою.
Враховуючи вищевикладене, встановлені обставини справи, а також те, що позивачем не доведено неправомірність дій відповідача, вина відповідача у кримінальному провадженні по факту нанесення тілесних ушкоджень позивачу не є встановленою та доведеною, беручи до уваги те, що не встановлено причинно-наслідкового зв'язку між заподіяною позивачу шкодою та діями відповідача, відсутність в матеріалах справи належних, достатніх доказів в обґрунтування позову, крім пояснень свідка ОСОБА_9 наданих ним в судовому засіданні суду першої інстанції які не знайшли свого підтвердження під час кримінального провадження, а тому на думку колегії суддів суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди необхідно відмовити.
Оскільки вимоги про відшкодування моральної шкоди в даному випадку є похідними від вимог про відшкодування матеріальної шкоди, а суд дійшов висновку про необхідність відмови в їх задоволенні, то і у задоволенні вимог в цій частині також необхідно відмовити.
Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що стороною позивача не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають.
Посилання апелянта що суд залишив поза увагою клопотання від 16.08.2021 про витребування проекту повідомлення про підозру, та не витребував вказаний доказ, який має важливе значення для розгляду справи є необґрунтованим, оскільки як вбачається з матеріалів справи, судом було витребувано усі матеріали кримінального провадження №12018160200000132 від 06.05.2018 та безпосередньо дослідженні в суді .(а.с. 110)
Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.
З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
На підставі вищенаведеного, та враховуючи дію принципу юридичної визначеності , принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Южного міського суду Одеської області від 10 липня 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 14 січня 2025 року.
Головуючий суддя В.В. Кострицький
Судді М.В. Назарова
Ю.П. Лозко