Справа № 128/4904/23
Провадження № 22-ц/801/233/2025
Категорія: 80
Головуючий у суді 1-ї інстанції Бондаренко О. І.
Доповідач:Стадник І. М.
Іменем України
14 січня 2025 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,
суддів: Войтка Ю.Б., Матківської М.В.
з участю секретаря судового засідання Кахно О.А.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2
апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Геращенко Тетяни Василівни
на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 01 листопада 2024 року, ухвалене під головуванням судді Бондаренко О.І., повний текст якого складено 04 листопада 2024 року
у справі №128/4904/23
за позовом ОСОБА_1 (позивач)
до Приватного підприємства «Автомагістраль» (відповідач)
про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
встановив:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся в районний суд з позовом до ПП «Автомагістраль» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 25.08.2015 прийнятий на роботу до ПП «Автомагістраль» на посаду майстра виробничої дільниці, а 05.05.2017 переведений на посаду начальника дільниці №6 ПП «Автомагістраль».
Відповідно до наказу № 679 від 29.11.2022 його було звільнено з займаної посади на підставі статті 38 КЗпП України.
Оскільки при звільненні йому не виплачена заробітна плата та не видано довідку про заборгованість, він 20.12.2022, відповідно до статті 116 КЗпП України звернувся з листом до ПП «Автомагістраль» щодо отримання довідки про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, а також про виплату таких сум.
Листом від 04.01.2023 № 23 ПП «Автомагістраль» повідомило, що сума заборгованості ПП «Автомагістраль» перед ним складає 25 000 грн з вирахуванням утримання сум ПДФО та військового збору. Причиною невиплати підприємство вказало війну та військовий стан в Україні, що є форс-мажорними обставини в державі. А також зауважило, що після усунення вказаних обставин підприємство намагатиметься виконати взяті на себе зобов'язання по оплаті праці.
Оскільки довідка про заборгованість та наказ про звільнення до цього листа долучені не були, йому не було відомо за який період виникла дана заборгованість, що в свою чергу унеможливлювало його подальше звернення до суду.
01.06.2023 він повторно звернувся до ПП «Автомагістраль» з проханням надіслати наказ про його звільнення, проте відповіді не отримав.
Водночас частина заборгованості в сумі 48 162,82 грн була виплачена йому 29 грудня 2022 року, тобто більше ніж через місяць після звільнення.
28.09.2023 він втретє звернувся до ПП «Автомагістраль» з вимогою надати довідку про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, копію наказу про звільнення, а також про виплату таких сум.
Відповідно до листа ПП «Автомагістраль» № 1205 від 12.10.2023, останнє посилалось на ті ж підстави невиплати заробітної плати, що і в попередньому листі від 04.01.2023, перерахувавши при цьому заборгованість по заробітній платі в сумі 25 000 гривень. До цього листа були додані наказ про звільнення та довідка про суми, нараховані та виплачені при звільненні, із вказівкою, що заборгованість погашена 12.10.2023.
Вважає, що у відповідача була можливість виплатити йому заробітну плату та інші платежі, зволікання з їх виплатою було безпідставним, а тому стягненню підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
За вказаних обставин просив стягнути з ПП «Автомагістраль» на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 127 889,17 грн.
Рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 01 листопада 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись із судовим рішенням, 06 грудня 2024 року позивач ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Геращенко Т.В. подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про повне задоволення позовних вимог.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що суд першої інстанції залишив поза увагою положення частини 1 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», якою, зокрема, передбачено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності.
Зазначений сертифікат відповідачеві не видавався.
У свою чергу трудове законодавство покладає на роботодавця обов'язок здійснити повний розрахунок з працівником у день звільнення.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції не взяв до уваги, що заробітна плата, хоч і з затримкою, але була виплачена, тобто докази про неплатоспроможність підприємства чи інші поважні причини невиплати заробітної плати по справі відсутні.
Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача - адвокат Корзаченко В.М. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Провадження у справі в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 10 грудня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою суду від 30 грудня 2024 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду.
Представник позивача - адвокат Геращенко Т.В. вимоги апеляційної скарги підтримала і просила задовольнити на умовах, викладених у ній.
Представник відповідача - адвокат Корзаченко В.М. проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив залишити судове рішення без змін.
Встановлені судом першої інстанції обставини
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ПП «Автомагістраль» з 25 серпня 2015 року (наказ № 180 від 21.08.2015) по 29 листопада 2022 року (наказ № 679 від 29.11.2022).
Звільнений ОСОБА_1 за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України.
20.12.2022 року ОСОБА_1 з посиланням на статті 47 і 116 КЗпП України звернувся до ПП «Автомагістраль» з листом про виплату йому всіх сум, належних йому від підприємства, а також надання письмового повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні.
Листом від 04.01.2023 № 23 ПП «Автомагістраль» надало ОСОБА_1 відповідь про те, що сума заборгованості ПП «Автомагістраль» перед ним складає 25 000 грн з вирахуванням утримання сум ПДФО та військового збору.
01.06.2023 ОСОБА_1 повторно звернувся до ПП «Автомагістраль» з проханням надіслати йому наказ про звільнення.
28.09.2023 ОСОБА_1 звернувся до ПП «Автомагістраль» з аналогічними вимогами, тобто про надання наказу про звільнення, довідки щодо сум, нарахованих та виплачених йому при звільненні, а також про виплату цих сум.
Листом № 1205 від 12.10.2023 з посиланням на ті ж підстави невиплати заробітної плати, що і в першому листі від 04.01.2023, ПП «Автомагістраль» було здійснено перерахування заборгованості по заробітній платі в сумі 25 000 гривень. Крім того, додано довідку про суми, нараховані та виплачені при звільненні, а також копію наказу про звільнення. В довідці зазначено, що заборгованість погашена 12.10.2023.
Частина заборгованості в сумі 48 162,82 грн виплачені ОСОБА_1 29.12.2022, що підтверджується випискою з рахунку (зарплатної карти) в AT «Полтава Банк».
Позиція апеляційного суду
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що у ПП «Автомагістраль» існували обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини), які об'єктивно унеможливили належне та своєчасне виконання обов'язку щодо виплати заборгованості працівникам підприємства по заробітній платі згідно вимог ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», та статей 116, 117 КЗпП України, оскільки внаслідок ведення бойових дій, пошкодження та викрадення майна підприємства, заподіяння підприємству значних матеріальних збитків, відповідач з поважних причин незалежних від його волі, не мав можливості своєчасно здійснити оплату праці позивачу за виконану роботу та провести повний розрахунок із ним при звільненні.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками.
Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Згідно із статтею 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Відповідно до статті 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Згідно із статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити неоспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022) встановлено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, яка полягає в тому, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум з у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Обґрунтовуючи невиплату коштів, належних позивачеві при звільненні, відповідач посилався на ту обставину, що головний офіс підприємства, його територія та значна частина виробничих приміщень розташована на території Вишгородського району Київської області. Вказана територія перебувала під окупацією російських загарбників, які зруйнували приміщення, знищили, а також викрали оргтехніку, транспортні засоби, обладнання та устаткування.
На підтвердження даної обставини до відзиву було надано протокол огляду місця події та протокол допиту свідка, складені старшим слідчим в ОВС ГСУ НП України 14 квітня 2022 року, які свідчать про те, що на території підприємства, за адресою: с. Синяк Вишгородського району Київської області, в період з 27 лютого 2022 року по 3 квітня 2022 року базувалися війська російської федерації. Окупантами пошкоджено усі двері приміщень підприємства, меблі, комп'ютерну техніку, відсутня документація, а також викрадено комп'ютерну техніку, ноутбуки, копіювальну техніку. У приміщеннях розкидані речі, сміття та бруд.
Окрім того, відповідачем надано лист директора ПП « Автомагістраль» від 28 квітня 2022 року, адресований міністрові інфраструктури України, про те, що частина виконаних підприємством робіт та наданих послуг не прийнята замовниками та не оплачена. Зокрема, керівництво Служби автомобільних доріг у Житомирській області не приймає роботи на загальну суму 41 840 297,66 грн. Загальна сума боргу Служби автомобільних робіт у Житомирській області становить 216 438 511,70 грн. Заборгованість Служби автомобільних робіт у Київській області становить 108 100 000 грн. Отже підприємство перебуває у вкрай скрутному матеріальному становищі.
З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України « Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану.
Особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності у період воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», визначає Закон України від 15 березня 2022 року № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». (далі - Закон).
Зазначеним Законом на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України, проте ці обмеження є чітко визначеними, а саме - у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Згідно з статтею 10 Закону заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором, а роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати.
Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов'язку виплати заробітної плати.
У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.
Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності. Сертифікат про форс-мажорні обставини ( обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо ), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна загроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, атаки тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.
Отже суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням встановлених обставин справи та наявних доказів. Роботодавцю необхідно довести настання обставин непереборної сили, які б свідчили про відсутність вини підприємства у затримці виплат позивачу, які належать йому при звільненні, у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України.
Відповідно до положень статті 263 ЦК України непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
Обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини) - це обставини, що перешкоджають виконанню зобов'язань однією із сторін, незалежно від її волевиявлення і контролю. Такі обставини є непереборними навіть за умови застосування усіх можливих та адекватних заходів, спрямованих на їх запобігання.
Тягар доказування впливу форс-мажорних обставин покладається на сторону, яка про них заявляє.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилався на ту обставину, що на території, на якій розташований головний офіс ПП «Автомагістраль» та значна частина виробничих приміщень, велися бойові дії й ця територія перебувала під окупацією військ російської федерації.
Ведення бойових дій та окупація військами рф частини території Київської області протягом періоду з 24 лютого 2022 року по квітень 2022 року є загальновідомим фактом.
Водночас територія, на якій розташовані приміщення відповідача, звільнено ще на початку квітня 2022 року, тоді як припинення трудових відносин між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем відбулось лише у листопаді 2022 року, тобто через понад шість місяців після окупації.
Крім того, за цей час підприємство не зупинило свою діяльність та не перестало сплачувати заробітну плату працюючим працівникам, несе інші витрати, зокрема, подаючи позов до Служби відновлення та інфраструктури у Житомирській області про стягнення 44 737 545,54 грн, ПП «Автомагістраль» віднайшло кошти для сплати судового збору в розмірі 1,5% ціни позову, що склало 671 063,18 грн, тоді як відповідно до частини 6 статті 24 Закону України «Про оплату праці» своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.
Відповідно до статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно з частинами 3, 4 статті 12, частинами 1, 6 статті 81ЦПК України часники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
При з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.
Відповідно до статей 77, 78 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування та докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Належних і допустимих доказів на підтвердження того, що порушення зобов'язання щодо строків оплати праці сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин не переборної сили відповідач не надав.
Сертифікат Торгово-промислової палати України (уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат), як це передбачено чинним законодавством України, та який був би підставою для звільнення його від відповідальності за невиконання зобов'язань щодо своєчасної виплати заробітної плати, суду також не надано.
Між тим, саме сертифікат ТПП України про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) конкретного підприємства щодо обов'язку (зобов'язання) за статтями 94 та 115-117 КЗпП України є одним із належних і допустимих доказів на підтвердження відповідних обставин, хоча відповідно до практики Верховного Суду він не є єдиним або обов'язковим доказом їх існування, а наявність форс-мажорних обставин може доводитися й іншими доказами.
Незважаючи на те, що військовий стан віднесений до переліку форс-мажорних обставин, це не означає автоматичне звільнення суб'єкта господарювання від доказування. Посилаючись на форс-мажор як на підставу, зацікавленій стороні обов'язково потрібно довести, як саме проявився форс-мажор у конкретному випадку. Одного лише абстрактного посилання на наявність форс-мажору буде однозначно недостатньо.
Зокрема, з цього приводу в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі №904/3886/21 зазначено: «...Форс-мажорні обставини не мають преюдиціального (заздалегідь встановленого) характеру. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом ...».
Вказане залишилось поза увагою суду першої інстанції.
Стверджуючи про існування форс-мажорних обставин, відповідач посилався лише на лист Торгово-промислової палати від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1, наявність у підприємства господарських спорів про стягнення на їх користь сум заборгованості зі Служби відновлення та інфраструктури, а також постанови інших апеляційних судів, в яких було відмовлено в задоволенні позовних вимог за схожих обставин.
При цьому крім перелічених вище, відповідач не надав доказів дійсного перебування підприємства в скрутному матеріальному становищі, неможливості виконувати свої зобов'язання за трудовими договорами, відсутності необхідних обігових коштів для виплати заробітної плати як працівникам, які продовжують працювати, так і для повного розрахунку зі звільненими працівниками, тощо.
На думку апеляційного суду та обставина, що звільнення позивача відбулося не відразу після деокупації території, на якій розташований головний офіс відповідача, а більше як через пів року після цього, вимагає від відповідача більш ґрунтовної мотивації зв'язку цих обставин з несвоєчасною виплатою заробітної плати позивачеві.
Так, у відзиві на апеляційну скаргу відповідач стверджував, що на відновлення нормальної роботи підприємства після окупації знадобилося якраз пів року.
Натомість відповідач перекладає обов'язок з доведення того, що порушення строків оплати праці сталося внаслідок бойових дій або інших обставин непереборної сили, на позивача.
Оскільки відповідач не довів, що порушення строків виплати заробітної плати сталося внаслідок непереборної сили, то він, як роботодавець, не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Як свідчить довідка, видана ПП « Автомагістраль» 12 жовтня 2022 року за №А-00000314, середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 705,57 грн. Термін затримки розрахунку при звільненні складає 10 місяців 14 днів або 318 календарних днів.
Колегія суддів звертає увагу, що текст статті 117 КЗпП України викладено в редакції, відповідно до якої час, впродовж якого нараховується середній заробіток як санкція за затримку розрахунку при звільненні, відповідно до Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, тобто вже враховує воєнний стан і пов'язані з ним обставини.
При цьому позивачем заявлено до стягнення середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за 181 день (шість місяців), що відповідає вимогам статті 117 КЗпП України.
Відтак загальний розмір середнього заробітку складає 127 708 грн 17 коп. ( 705,57 грн. х 181 робочий день).
При цьому апеляційний суд відкидає посилання відповідача на те, що позивачем нібито пропущено строк звернення до суду із відповідною вимогою.
Так, у Рішенні від 22 лютого 2012 року N 4-рп/2012 у справі N 1-5/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
При цьому Конституційний Суд України звернув увагу, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Фактичний розрахунок з позивачем відповідач провів лише 12 жовтня 2023 року, а вже 30 листопада 2023 року, тобто в межах встановленого законом тримісячного строку позивач звернувся до суду.
Враховуючи викладене колегія суддів вважає апеляційну скаргу обґрунтованою, а рішення суду першої інстанції таким, що підлягає скасуванню, оскільки ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог статті 376 ЦПК України є підставою для його скасування з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Щодо судових витрат
Частинами 1, 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
У зв'язку з задоволенням позовних вимог позивача ОСОБА_1 , сплачений ним судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1278,89 грн та 1980, 34 грн за подання апеляційної скарги підлягає стягненню з відповідача.
Щодо судових витрат на правову допомогу понесену позивачем належить вказати наступне.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.
Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідності до статті 26 цього Закону адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За пунктом 9 частини першої статті Закону представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону).
Відповідно до статті 19 Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Згідно з частинами першою та другою статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Згідно з положеннями частин першої-другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Така правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц (провадження № 61-15441св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 552/5808/17 (провадження № 61-19076св19) тощо.
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи позивачем на підтвердження вимог заяви про стягнення витрат на правничу допомогу додано: договір про надання правничої допомоги, укладений між позивачем та адвокатом Геращенко Т.В. від 01.12.2023, акт приймання-передачі наданих послуг від 05.12.2024, квитанції про оплату гонорару на загальну суму 4000 грн.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Отже, у розумінні положень вказаної норми суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
Саме така правова позиція викладена Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19.
Отже, з відповідача підлягають стягненню на користь позивача судові витрати понесені ним на правову допомогу в сумі 4 000 грн.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, Суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Геращенко Тетяни Василівни задовольнити.
Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 01 листопада 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Стягнути з приватного підприємства «Автомагістраль» (ЄДРПОУ 31481658) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за шість місяців в сумі 127 708 (сто двадцять сім тисяч сімсот вісім гривень) грн 17 коп.
Стягнути з приватного підприємства «Автомагістраль» (ЄДРПОУ 31481658) на користь ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарни в сумі 3259 грн 23 коп., а також витрати на оплату правової допомоги в розмірі 4 000 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Повний текст постанови складено 17.01.2025 року.
Головуючий І.М. Стадник
Судді Ю.Б. Войтко
М.В. Матківська