Справа № 148/2524/24
Провадження №2/148/106/25
14 січня 2025 року Тульчинський районний суд Вінницької області
в складі: судді Штифурко Л.А.
секретаря Лиженко Є.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тульчина за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , який подано в його інтересах та від його імені представником, адвокатом Кугутюком Олександром Васильовичем, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіна Яна Вікторівна, приватний виконавець виконавчого округу Вінницької області Турський Олександр Віталійович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -
встановив:
В листопаді 2024 адвокат Кугутюк О.В. в інтересах ОСОБА_1 звернувся в суд з вказаним вище позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивачу стало відомо про те, що він є боржником у виконавчому провадженні №66317145, відкритому на підставі виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Я.В. № 11908 від 12.03.2021. Сума заборгованості становить 21062,50 грн., з них: 6250,00 грн. - заборгованість за сумою кредиту; 11687,50 грн. - прострочена заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками; 3125,00 грн. - заборгованість за штрафами та пенею, 1200 грн. - плата за вчинення виконавчого напису. Загальна сума до стягнення 22262,50 грн.
Позивач вважає, що виконавчий напис вчинено нотаріусом з грубим порушенням порядку вчинення виконавчих написів нотаріусами, внаслідок чого його слід визнати таким, що не підлягає виконанню.
Так, при здійсненні оспорюваного виконавчого напису нотаріус не отримував від відповідача та позивача первинні документи щодо видачі кредиту, його повного/часткового погашення, тому у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості позивача перед відповідачем, а також суми процентів, зазначені у виконавчому написі, є безпірними. Окрім того, кредитний договір, який в даному випадку не було нотаріально посвідчено, не може відноситись до документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, в розумінні положень ст. 87, 88 Закону України "Про нотаріат", адже на момент звернення ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» до приватного нотаріуса для вчинення виконавчого напису про стягнення заборгованості, вже не існувало положень, які б передбачали можливість вчинення таких дій на укладеному в простій письмовій формі договорі. Отже, станом на березень 2021 року у нотаріуса були відсутні підстави для вчинення виконавчого напису на підставі кредитного договору, який нотаріально не посвідчений.
За вказаних вище обставин позивач просить визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 12.03.2021 приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Я.В., зареєстрований в реєстрі за №11908, про стягнення з нього на користь ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» заборгованості в розмірі 22262,50 грн. та стягнути з відповідача понесені судові витрати.
В судове засідання позивач, його представник не з'явилися. Від представника позивача надійшла заява, в якій він просить розгляд справи провести у його відсутність та відсутність позивача, позовні вимоги підтримують в повному обсязі.
Представник відповідача ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи, про причини своєї неявки суд не повідомив, у встановлений судом строк відзив не подав.
Треті особи - приватний виконавець виконавчого округу Вінницької області Турський О.В. та приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіна Я.В. в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про причини своєї неявки суд не повідомили.
За таких обставин у відповідності до вимог ст. 280 ЦПК України суд розглянув справу у відсутність відповідача та третіх осіб на підставі наявних у справі доказів, ухваливши заочне рішення, оскільки позивач не заперечив проти такого порядку вирішення спору.
Відповідно до ст. 211, ст. 223, ч. 2 ст. 247 ЦПК України суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 12.03.2021 приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Яною Вікторівною вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №11908, про стягнення з ОСОБА_1 на підставі Договорів відступлення прав вимоги, укладених між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», та ТОВ "Таліон Плюс", а в подальшому між ТОВ "Таліон Плюс" та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», на користь ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» заборгованості в загальному розмірі 43221,86 грн., що включає в себе заборгованість за кредитним договором № 466137200 від 01.10.2019, який укладено між позивачем та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», а саме: 6250 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 11687,50 грн. - прострочена заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом; 3125 грн. - строкова заборгованість за штрафами і пенями, а також плату за вчинення виконавчого напису - 1200 грн. Загальна сума, що підлягає стягненню - 22262,50 грн. Строк платежу за кредитним договором настав, боржником допущено прострочення платежів, стягнення заборгованості проведено за період з 29.01.2021 по 27.02.2021 (а.с. 5 зв. бік).
Як вбачається із вказаного виконавчого напису, він вчинений відповідно до ст.ст. 87 -91 Закону України "Про нотаріат", п. 2 Переліку документів, за якими стягнення проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172.
З копії Кредитного договору № 466137200 від 01.10.2019 судом встановлено, що він укладений між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», та позивачем ОСОБА_1 , відповідно до якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» надає позивачу кредит у розмірі 6250 грн., кредит надається строком на 30 днів, нарахування процентів за користування кредитом у вигляді процентів здійснюється за процентною ставкою в розмірі 1,70 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом. Вказаний договір підписаний електронним підписом ОСОБА_1 з одноразовим ідентифікатором (а.с. 8-9). Як вбачається з копії вказаного договору, він нотаріально не посвідчений.
Згідно копії заяви про примусове виконання рішення, судом встановлено, що представник ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» звернувся до приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Турського О.В. з заявою про примусове виконання рішення, в якій просить відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису, виданого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Я.В. за № 11908 від 12.03.2021 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» заборгованості в сумі 22262,50 грн. (а.с. 7 зв. бік).
Відповідно до розруківки скріншоту витягу з АСВП від 05.11.2024, на виконанні у приватного виконавця Турського О.В. перебуває ВП №66317145, дата відкриття 29.07.2021, боржник ОСОБА_1 , стягувач ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (а.с. 11).
Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Законом України «Про нотаріат» від 02.09.1993, Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5, цивільним законодавством.
Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису є нотаріальною дією (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»).
Правове регулювання вчинення нотаріусами виконавчих написів визначає Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса».
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», до вищевказаного Переліку документів внесені зміни, якими, зокрема, доповнено Перелік новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.».
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, зокрема, пункту 2. «Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувана про непогашення заборгованості.». Отже, Перелік діє в попередній редакції, яка не передбачала можливості вчинення виконавчого напису нотаріуса на кредитному договорі, який нотаріально не посвідчено.
Оспорюваний виконавчий напис від 12.03.2021 вчинено після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року в справі № 826/20084/14, тобто в той час, коли законодавством не була передбачена можливість вчинення виконавчого напису на підставі кредитного договору, укладеного в простій письмовій формі.
При цьому, як установлено судом, кредитний договір № 466137200 від 01.10.2019, укладений між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та позивачем ОСОБА_1 , який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не посвідчений нотаріально (а.с. 8-9).
Крім того, за змістом ст. 88 Закону України «Про нотаріат» обов'язковою умовою вчинення нотаріусом виконавчого напису є безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника.
Характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.
Однак, сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17.
Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити і зазначити у рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Разом з тим, документів, які б свідчили про безспірність заборгованості на час вчинення виконавчого напису відповідачем не представлено, зокрема, документів, які б підтверджували надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання. При цьому заборгованість по Кредитному договорі № 466137200 від 01.10.2019 позивачем заперечується. Вказане не свідчить про безспірність заборгованості, яка стягнута на підставі оспорюваного виконавчого напису.
За змістом ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Я.В. при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не враховано, що норми, які визначають перелік документів, що підтверджують безспірність заборгованості по кредитним договором, за якими боржником допущено прострочення платежів, вже не чинні, не перевірено безспірності заборгованості, а отже у нього були відсутні правові підстави для вчинення оспорюваного виконавчого напису.
Підсумовуючи викладене, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає, що виконавчий напис приватного нотаріуса слід визнати таким, що не підлягає виконанню.
Що стосується судових витрат у справі, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Згідно ч. 3 ст. 133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Зі змісту ч.ч. 1-3 ст. 134 ЦПК України вбачається, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі.
У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Підсумовуючи можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Судом встановлено, що на виконання вимог ст. 134 ЦПК України представником позивача у позовній заяві зазначено орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які позивач сплатив за надання правової допомоги в сумі 14000 грн. (а.с. 2-4).
Також в матеріалах справи наявна копія ордеру серії АВ № 1163298 від 04.11.2024 (а.с. 5), виданого адвокатом Кугутюком О.В. на надання правової допомоги ОСОБА_1 .
Крім того, судом встановлено, що 24.10.2024 між адвокатом Кугутюком О.В. та ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги б/н, предметом якого є надання адвокатом Кугутюком О.В. правової допомоги ОСОБА_1 (а.с. 6).
Відповідно до Додатку №1 від 24.10.2024 до договору про надання правової допомоги сторони погодили фіксовану суму гонорару (винагороди) за надання адвокатом правової допомоги у розмірі 14000 грн. (а.с. 6 зв. бік).
Також адвокатом Кугутюком О.В. на підтвердження отримання ним та здійснення позивачем ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в сумі 7 000 грн. надано квитанцію б/н від 24.10.2024 (а.с. 17).
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Згідно з п. 4 ч.1 ст. 1 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст. 19 вказаного вище Закону N 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; - складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; - представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова ВС від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, ЄСПЛ висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10 січня 2010 року, №33210/07 41866/08) та «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, №37246/04).
У постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17) та від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд у справі № 922/3812/19 висловив позицію про те, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
В постанові № 908/2702/21 від 12.01.2023 Верховний Суд також зазначає, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору не повинен бути не пропорційним до предмета спору. Суд із врахуванням конкретних обставин, зокрема і ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Зважаючи на викладені правові висновки Верховного Суду, суд вправі самостійно з власної ініціативи, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Судом встановлено, що у зв'язку з представництвом позивача адвокатом Кугутюком О.В. підготовлено та підписано договір про надання правової допомоги, підготовлено та направлено до суду позовну заяву.
Однак, зазначена адвокатом Кугутюком О.В. сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 14000 гривень, на думку суду, є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи. Так, розгляд справи здійснювався у спрощеному провадженні, зважаючи на те, що справа є незначної складності, участі в судових засіданнях представник позивача не брав. Оцінка дій, що полягали в аналізі доказів і документів для подання позовної заяви, складання позовної заяви в даній справі та подання її до суду, представництво інтересів позивача у суді першої інстанції, вказує на їх невідповідність критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору у розумінні приписів ч. 3 ст. 141 ЦПК України з огляду на те, що такі дії не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи, не потребували вивчення великого обсягу фактичних даних та значних затрат часу, обсяг і складність складених процесуальних документів адвокатом не є значними. Складання позовної заяви не потребувало значних зусиль, оскільки позовна заява в своїй більшості містить посилання на норми закону, з урахуванням обставин справи, та є шаблонною.
З огляду на викладене, оскільки позов ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» задоволено, з урахуванням складності справи, часу, витраченого на виконання робіт з надання правничої допомоги, обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, ціну позову і значення справи для сторін, суд вважає можливим зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу та стягнути їх з відповідача на користь позивача в розмірі 3000 грн., що, на переконання суду, відповідатиме принципу розумності та співмірності за даних обставин.
На підставі викладеного, керуючись ст. 18 ЦК України, ст. 1, 34, 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993, Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5, ст. 76-81, 141, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позов задовольнити.
Визнати виконавчий напис, вчинений 12 березня 2021 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Яною Вікторівною, зареєстрований в реєстрі за № 11908, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» заборгованості в розмірі 22262,50 грн. таким, що не підлягає виконанню.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», код ЄДРПОУ: 42254696, місцезнаходження якого: вул. Сверстюка Євгена, 11-А, офіс 605, м. Київ, 02002, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , судові витрати з оплати судового збору у розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень дев'яносто шість копійок), а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн. (три тисячі гривень).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне рішення складене 17.01.2025.
Суддя Л.А. Штифурко