ун. № 759/16857/24
пр. № 2/759/683/25
17 січня 2025 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва
у складі: головуючого судді Ул'яновської О.В.,
секретаря судового засідання Кривонос Ю.Р.,
за участю: позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 ,
представника відповідача ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовними вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Святошинський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального управління Міністерства юстиції про звільнення від сплати аліментів та зміну розміру аліментів,
І. Позиція сторін у справі
у серпні 2024 р. позивач звернувся з позовними вимогами про звільнення та припинення стягнення аліментів за період з вересня 2019 р. по грудень 2023 р., присуджених за рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09.04.2010, зменшення розміру аліментів з 1/3 частини від усіх видів доходу на частину від усіх видів доходу щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття, стягнення судових витрат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09.04.2010 у справі №2-6878/2010 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліментів у розмірі 1/3 частини від усіх видів доходів щомісячно, починаючи з 01.01.2010 до досягнення дитиною повноліття. Вказане рішення суду виконувалось в примусовому порядку. У подальшому, в 2015 р. сторонами було досягнуто згоди про те, що ОСОБА_1 буде утримувати дитину в добровільному порядку без рішення суду, ОСОБА_3 запевнила, що подасть заяву про повернення виконавчого листа без виконання. У 2023 р. ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва задоволено заяву ОСОБА_3 , видано дублікат виконавчого листа. Позивач в повному обсязі самостійно виконував та виконує обов'язки з утримання дитини, зокрема з лютого 2010 р. забезпечив сина та відповідача житлом, надав для проживання кімнату АДРЕСА_1 , в якій ОСОБА_3 проживала з дитиною по кінець серпня 2019 р., здійснював оплату комунальних послуг. У серпні 2019 р. між сторонами було досягнуто згоди, що дитина з вересня 2019 р. буде проживати з батьком, відповідно аліменти на утримання дитини не підлягали сплаті. Більше чотирьох років син проживав з батьком, знаходився на його повному утриманні, відповідач участі у вихованні, утриманні сина не приймала. З березня 2022 р., у зв'язку зі збройною агресією росії, дитина проживала з батьками позивача в АДРЕСА_2 , знаходилась на утриманні позивача. У кінці грудня 2023 р. відповідач забрала дитину. У лютому 2024 р. позивачу стало відомо, що ОСОБА_3 хоче отримати заборгованість по аліментах. Позивач зазначає про відсутність підстав для стягнення такої заборгованості, оскільки батько в повному обсязі добровільно виконував рішення суду, коли син проживав з відповідачем до вересня 2019 р., а в подальшому самостійно утримував дитину, оскільки син проживав з ним з вересня 2019 р. по грудень 2023 р. Крім того, на даний час ОСОБА_1 продовжує утримувати сина, сплачує витрати за навчання, надає кошти на його особисті потреби. Позивач наразі проходить службу в ЗСУ, через неналежне забезпечення держави усім необхідним, позивач змушений забезпечувати себе самостійно амуніцією, ремонтом автомобілів, придбанням товарів, робіт, послуг для виконання завдань з оборони. Крім того, на утриманні позивача знаходяться батьки, які є особами пенсійного віку, а також цивільна дружина з її сином, тому є підстави для зміни розміру аліментів з 1/3 частини від усіх видів доходів щомісячно на частину від усіх видів доходів щомісячно.
05.09.2024 представник відповідача подав відзив на позовну заяву, у задоволенні позову просить відмовити. Зазначає, що під час ухвалення Шевченківським районним судом м. Києва рішення про стягнення аліментів у розмірі 1/3 частини від усіх видів доходів позивача щомісячно, судом було враховано, що дитина хворіє вродженим захворюванням, потребує постійного догляду та лікування. Також судом було відхилено доводи ОСОБА_1 щодо надання матеріальної допомоги своїм батькам через відсутність належних доказів на підтвердження даної обставини. У період з 2010 р. по 2016 р. ВДВС Святошинського районного управління юстиції у м. Києві здійснював стягнення аліментів в примусовому порядку, за період з 01.01.2010 по 08.08.2013 вдалося стягнути аліменти. У подальшому, по 12.04.2016 жодних виплат стягнуто не було, заборгованість по сплаті аліментів становила 67192 грн. 88 коп. Державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з підстав того, що боржник працює в м. Вінниця, куди необхідно направити виконавчий документ. Проте, виконавчий документ не був переданий до ВДВС Вінницького РУЮ, у період з 2016 р. по 2024 р. стягнення аліментів в примусовому порядку не відбувалось. У квітні 2024 р. ОСОБА_3 звернулась до суду із заявою про видачу дублікату виконавчого листа. Також зазначає, що з 09.02.2009 до повноліття дитині встановлено інвалідність, мати дитини самостійно, без жодної допомоги батька, займається лікуванням, доглядом, реабілітацією, оздоровленням, відпочинком дитини. Позивач за 15 р. не цікавився стоном здоров'я, лікуванням сина, додаткових витрат на оздоровлення дитини не надавав. Між сторонами не було жодних домовленостей про відмову від стягнення аліментів у 2015 р. За проживання у кімнаті за адресою: АДРЕСА_3 відповідач перераховувала батькові позивача щомісячно грошові кошти в розмірі 1500 грн. 00 коп. У період з жовтня 2021 р. по кінець березня 2022 р. син фактично проживав з позивачем. В цей час позивач, крім харчування та засобів гігієни, нічим іншим дитину не забезпечував. З березня 2022 р. син проживає з відповідачем, знаходиться на її утриманні. З 2022 р. син почав їздити в гості до батьків позивача в Київську обл., що не можна вважати проживанням з позивачем. Акт з ЖЕКу щодо проживання дитини за адресою АДРЕСА_2 містить неправдиву інформацію, адже з 2022 р. дитина жодного разу не залишалася на ніч у бабусі та дідуся. Даний акт складений неуповноваженими особами, є неналежним доказом у справі. Витрати позивача щодо оплати навчання сина відносяться до додаткових витрат та не можуть бути підставою для звільнення або зменшення сплати розміру аліментів. Посилання позивача щодо перебування на його утриманні батьків, цивільної дружини та її сина не підтверджені належними доказами (а.с. 105-114 т. 1).
19.09.2024 представник позивача подав заяву про застосування строків позовної давності, просив відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с. 200-201 т. 1).
24.09.2024 представник позивача подав відповідь на відзив. Зазначає, що доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву не підтверджуються належними та допустимими доказами. Матеріалами справи, поведінкою позивача підтверджується та обставина, що з 2015 р. між сторонами досягнуто домовленості щодо способу виконання рішення суду про стягнення аліментів в добровільному порядку без примусового його виконання. З 2015 р. по лютий 2024 р. відповідач приймала добровільне виконання рішення суду, а в період з вересня 2019 р. по грудень 2023 р. дитина не проживала з відповідачем, а тому останньою майже 10 років не вчинялись дії щодо примусового стягнення аліментів. У період з вересня 2019 р. по грудень 2023 р. дитина проживала з батьком, у кімнаті гуртожитку ОСОБА_6 у вказаний період проживала одна. Заперечуючи проти наданого позивачем акту про спільне проживання з дитиною, зазначаючи, що даний документ є неналежним доказом, відповідач надає суду акт встановлення факту проживання особи від 12.04.2024, що є подібним за змістом з актами, наданими позивачем. Додані відповідачем докази щодо утримання та забезпечення нею дитини не стосуються спірного періоду, не мають жодного відношення до спростування того, що дитина не проживала з відповідачем. Крім того, позивач здійснював оплату відпочинку дитини, купував путівки, оплачував квитки, також перераховував кошти для дитини на платіжну картку, особисто передавав кошти відповідачу. За кошти позивача дитині придбано комп'ютер. Кошти, які перераховувала відповідач на рахунок батька позивача призначались на утримання дитини, а не сплати орендної плати, до якої батько позивача не мав жодного відношення. На утриманні позивача дійсно знаходяться його батьки, цивільна дружина та її син (а.с. 206-214 т. 1).
15.10.2024 представник відповідача подав заперечення на відповідь на відзив. Зазначає, що доводи позивача, викладені у відповіді на відзив не заслуговують на увагу, не стосуються предмета спору. Між сторонами не існувало жодної конкретної домовленості щодо сплати позивачем аліментів. Надані позивачем документи про фактичне місце проживання з сином, містять обгрунтовані сумніви в достовірності даних, наведених у них, є неналежними доказами у справі. Позивачем не долучено доказів надання будь-якої матеріальної допомоги особам, які, як стверджує ОСОБА_1 , знаходяться на його утриманні, а саме, батькам, цивільній дружині та її сину, не зазначено періоду, за який така допомога надавалась, розмір витрачених коштів на таке утримання, доказів того, що дані особи потребують допомогу, що їхні доходи не забезпечують усі необхідні витрати. Із наданих позивачем суду доказів не вбачається доведеною жодна обставина, наведена у ст. 192 Сімейного кодексу України, для зміни розміру аліментів, звільнення позивача від сплати аліментів (а.с. 22-27 т. 2).
ІІ. Процесуальні дії і рішення суду
відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.08.2024 справу розподілено на суддю Ул'яновську О.В. (а.с. 87-88 т. 1).
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 21.08.2024 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням без виклику сторін (а.с. 89-90 т. 1).
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 28.08.2024 справу призначено до розгляду у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання (а.с. 99-100 т. 1).
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 18.10.2024 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду (а.с. 60 т. 2).
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 05.12.2024 повернуто клопотання представника відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції повернуто (а.с. 98 т. 2).
Позивач, представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, наведених у позовній заяві, відповіді на відзив.
Відповідач, представник відповідача проти позовних вимог заперечували з підстав їх необгрунтованості та безпідставності, вимоги, викладені у відзиві на позовну заяву, запереченнях на відповідь на відзив підтримали.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином (а.с. 205 т. 1, а.с. 66, 94, 114 т. 2), причини неявки суду не відомі.
Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні, що відбулось 09.12.2024 пояснила, що вона є бабусею ОСОБА_5 . У 2019 р. у онука та його матері ОСОБА_3 стався конфлікт, після якого відповідач вигнала онука з дому. Свідок прийняла ОСОБА_8 у себе вдома. З вересня 2023 р. онук проживав з батьком ОСОБА_1 , його цивільною дружиною та її сином за адресою: АДРЕСА_2 . За період такого проживання, онук відвідував навчання у гімназії.
Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні, що відбулось 09.12.2024 пояснив, що він є сином ОСОБА_10 , проживає разом з матір'ю та позивачем. З 2019 р. ОСОБА_8 проживав з батьком. Між хлопцями були дружні стосунки, проживали разом, відвідували навчальний заклад також разом. У 2018 р. спільно проводили відпочинок у м. Одесі та с. Кирилівці, завжди проживали в одній кімнаті. У березні 2022 р. з Назаром приблизно один місяць проживали разом по АДРЕСА_4 , також проживали разом в с. Дмитрівка Київської області.
Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні, що відбулось 09.12.2024 пояснив, що він є батьком позивача. З вересня 2019 р. онук ОСОБА_8 почав проживати з ним та бабусею по АДРЕСА_2 . Утриманям та вихованням дитини займались вони та позивачем. На тимчасове проживання в с. Дмитрівку Київської області переїхав ОСОБА_12 , цивільна дружина позивача ОСОБА_10 , позивач ОСОБА_1 та онук ОСОБА_8 . У 2022 р. ОСОБА_8 повернувся проживати до нас. У спірний період дитина проживала з матір'ю всього один місяць. У 2024 р. онук повернувся проживати до матері ОСОБА_3 .
Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні, що відбулось 09.12.2024 пояснила, що вона є цивільною дружиною ОСОБА_1 .
Свідок ОСОБА_13 у судовому засіданні, що відбулось 09.12.2024 пояснила, що вона є сусідкою позивача в с. Дмитрівка Київської області, де проживає з серпня 2021 р.
Свідок ОСОБА_14 у судовому засіданні, що відбулось 09.12.2024 пояснила, що вона є сусідкою ОСОБА_11 по АДРЕСА_5 . З 2019 р. Назар проживав разом з дідусем та бабусею у квартирі АДРЕСА_4 .
Свідок ОСОБА_15 у судовому засіданні, що відбулось 09.12.2024 пояснив, що він є реабілітологом ОСОБА_8 , з 2019 р. займається його лікуванням, проводить процедури на дому. У медичній картці НДСЛ «Охмадит» є усі фіксування проведених процедур.
Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні, що відбулось 09.12.2024 пояснив, що в період часу з жовтня 2021 р. по березень 2022 р. проживав з батьком, час від часу гостював у бабусі. З 2009 р. по 2024 р. тато приймав мінімальну участь у його вихованні. Фактично тато з'явився у його житті, на прохання бабусі, коли йому виповнилось 8 років. З березня 2022 р. почав проживати з мамою.
Свідок ОСОБА_16 у судовому засіданні, що відбулось 09.12.2024 пояснила, що вона є хрещеною мамою ОСОБА_8 . ОСОБА_3 є хорошою матір'ю для свого сина, займається його вихованням, розвитком, утриманням. У спірний період ОСОБА_8 лише іноді виїжджав до бабусі та дідуся, щоб провідати. Основний період часу похресник проживав з матір'ю.
Свідок ОСОБА_17 у судовому засіданні, що відбулось 09.12.2024 пояснила, що з 2017 р. зайома з відповідачем. За професією свідок є лікарем, займалась лікуванням ОСОБА_8 . Зокрема, у 2020 р. після відвідування бабусі та дідуся, мати побачила в сина пухлину, свідок проводила медичне обстеження, консультувала ОСОБА_3 щодо стану здоров'я ОСОБА_8 . Вважає, що у спірний період дитина проживала з матір'ю, вони періодично бачились втрьох, кілька разів свідок була в гостях у відповідача. У період з 2020 р. по 2023 р. ОСОБА_3 зверталась до неї для отримання консультацій з лікування сина.
Свідок ОСОБА_18 у судовому засіданні, що відбулось 09.12.2024 пояснила, що вона є матір'ю відповідача. Назар постійно проживав з матір'ю, періодично їздив до бабусі та дідіуся, батька там не було. У 2022 р. онук разом з ОСОБА_3 проживав з нею. Позивач не займався утриманням сина, з 2013 р. кошти не надавав. Утриманням та вихованням дитини займалась вона та відповідач.
Свідок ОСОБА_19 у судовому засіданні, що відбулось 09.12.2024 пояснив, що він є сімейним психологом та другом відповідача. У 2019 р. познайомився з ОСОБА_3 та її сином на сеансі психології. Пізніше став сімейним психологом відповідача та її сина.
Свідок ОСОБА_20 у судовому засіданні, що відбулось 09.12.2024 пояснила, що вона з 2011 р. є подругою ОСОБА_3 . У період з 2019 р. по 2020 р. через коронавірусну інфекцію Covid-19 з відповідачем спілкувались дистанційно. У 2022 р. під час повномасштабного вторгнення росією на територію України, періодично зустрічалась з відповідачем, з ОСОБА_8 спілкувалась 1 раз в телефонному режимі. У 2023 р. та 2024 р. разом з ОСОБА_8 відвідували театр. Також у 2023 р. свідок займалась лікуванням ОСОБА_8 , оскільки вона за професією є лікарем стоматологом.
Свідок ОСОБА_21 у судовому засіданні, що відбулось 09.12.2024 пояснила, що вона є хрещеною ОСОБА_8 . У 2019 р. ОСОБА_3 та ОСОБА_8 проживали разом по АДРЕСА_3 , після окупації дитина проживала з матір'ю по АДРЕСА_6 , потім повернулись проживати знову на АДРЕСА_3 .
Суд, всебічно з'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
ІІІ. Фактичні обставини справи
судом встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09.04.2010 у справі №2-6878/2010, стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини усіх видів доходу щомісячно, починаючи з 1 січня 2010 року до досягнення дитиною повноліття (а.с. 12-13 т. 1).
Рішенням суду від 09.04.2010 встановлено, що дитина сторін хворіє вродженим захворюванням, потребує постійного лікування та догляду, що підтверджується дослідженою в судовому засіданні медичною документацією.
12.04.2016 головним державним виконавцем ВДВС Святошинського РУЮ винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-6878, виданого 09.04.2010 Шевченківським районним судом м. Києва. Постановою встановлено, що боржник працює в ТОВ «Форсеті 1» за адресою: м. Вінниця, вул. Київська 4, кім. 322. Виконавчий документ підлягає направленню за місцем роботи боржника (а.с. 121 т. 1).
Станом на 21.11.2023 до Вінницького ВДВС у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) виконавчий лист №2-6878, виданий 09.04.2010 до відділу не надходив. Оригінал виконавчого листа втрачено (а.с. 123-124 т. 1).
Відповідно до довідки розрахунку заборгованості по аліментам ОСОБА_1 , станом на 01.04.2016 заборгованість по аліментам за період з 09.08.2013 по березень 2016 р. становить 64192 грн. 88 коп. (а.с. 122 т .1).
Відповідно до довідки ТОВ «Компанія Діловий Центр» від 29.02.2024, яка є обслуговуючою компанією по вул. Чистяківській, 4, зазначено, що ОСОБА_3 разом з неповнолітнім сином ОСОБА_5 у період з лютого 2010 р. по кінець серпня 2019 р. проживала в кімнаті АДРЕСА_1 . У період з вересня 2019 р. по січень 2024 р. ОСОБА_3 проживала одна (а.с. 17 т. 1).
Вказана кімната гуртожику належить ОСОБА_1 відповідно до спеціального ордеру №18 від 10.10.2009. Позивач є зареєстрованим заданою адресою (а.с. 14-16 т. 1).
Відповідно до витягу з реєстру Київської територіальної громади від 30.08.2024, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 зареєстровані в АДРЕСА_7 з 11.03.2011 (а.с.118-119 т. 1).
12.04.2024 ТОВ «НАО Сістем-1» склало акт, яким встановлено факт проживання ОСОБА_3 , ОСОБА_5 у квартирі АДРЕСА_8 (а.с. 192 т. 1).
29.02.2014 майстром технічної дільниці №2 «ЖЕД-6» ОСОБА_22 складено акт, в якому зазначено, що неповнолітній ОСОБА_5 та ОСОБА_1 фактично проживали без реєстрації у квартирі АДРЕСА_9 . Також неповнолітній ОСОБА_5 фактично проживав без реєстрації з квітня 2022 р. по грудень 2023 р. (а.с. 18 т. 1).
Відповідно до наданої медичної документації дитини, ОСОБА_5 має вроджене захворювання, стоїть на диспанчерному обліку - синдром Елерса-Данлоса, з 30.04.2009 по 08.09.2024 дитині оформлено інвалідність, потребує періодичного медичного огляду, проходження реабілітації, рекомендовано прийом лікувальних препаратів, санаторно-курортного лікування в санаторіях (а.с. 125-141 т. 1).
З матеріалів справи слідує, що позивач та відповідач виконують обов'язки щодо виховання, забезпечення, утримання, піклування про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Зокрема, ОСОБА_1 здійснює оплату сина за навчання у відокремленому структурному підрозділі «Фаховий коледж інженерії, управління та землевпорядкування Національного авіаційного університету», де дитина навчається за спеціальністю інженерія програмного забезпечення (освітньо-професійна програма інженерія програмного забезпечення комп'ютерних систем) з 01.09.2021 по 30.06.2025 на контратній основі за денною формою навчання. Позивач здійснював оплату за відпочинок до санаторію, оплачував квитки на потяг, здійснював переказ коштів на рахунок відповідача, сина в період з 2016 р. по 2019 р., придбав комп'ютер, організовував спільний відпочинок з сином, проводив з ним дозвілля (а.с. 25-33, 215-250 т. 1, а.с. 1-3 т. 2).
ОСОБА_3 займається лікуванням дитини, супроводжує сина до закладів охорони здоров'я для проходження обстежень, організовує оздоровлення дитини до санаторно-курортних закладів, до моря, займається його фізичним, духовним та моральним розвитком, організовує дозвілля (а.с. 143-144, 183-190).
ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду
відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Згідно з положеннями частин першої, другої статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частиа 3 статті 181 СК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Отже, статтею 179 СК України врегульовано питання права власності на аліменти, які отримуються на дитину одним із батьків та їх цільове призначення. Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини і мають використовуватися за цільовим призначенням в інтересах дитини. Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати, спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 4 вересня 2019 року у справі № 711/8561/16-ц, за своєю суттю аліменти - це кошти, покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні. У цьому аспекті доведенню підлягають саме ті обставини, що діти постійно, а не тимчасово проживають із тим з батьків, хто сплачував аліменти.
Слід звернути увагу, що поняття «місце проживання дитини» не може враховуватись формально, постійне місце проживання дитини, тобто це є місце проживання з тим з батьків, з яким воно погоджене між батьками або визначене рішенням суду.
За змістом частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
У частині першій статті 10 СК України зазначено, що якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону).
Відповідно до частини четвертої статті 273 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Зазначена норма не визначає чіткого переліку обставин, що впливають на припинення платежів, а тому ними можуть бути будь-які обставини, що з урахуванням інтересів дитини змінюють обов'язок щодо сплати цих платежів.
Вказана правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у справі № 520/21069/18 від 03 лютого 2021 року.
Отже, за змістом цієї норми права, особа з якої за рішенням суду стягнуто періодичні платежі, у випадку зміни будь яких обставин, що впливають на її обов'язок щодо сплати таких платежів, у тому числі щодо припинення такого обов'язку, при цьому зазначена норма не надає чіткого переліку обставин, що впливають на припинення платежів, а тому не можуть бути будь-які обставини, що з урахуванням інтересів першочергово дитини, змінюють обов'язок щодо сплати цих платежів.
Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року (справа №511/219/18).
Верховний Суд у постанові у справі № 686/18140/21 від 22 вересня 2022 року зазначив, що припинення стягнення аліментів є можливим у тому випадку, коли одержувач аліментів не витрачає одержані ним аліменти на дитину, дитина проживає з іншим із батьків, який її повністю і утримує. У такому випадку відбувається припинення стягнення аліментів на ім'я їх одержувача.
Отже, обов'язковою умовою для стягнення аліментів на користь одного з батьків є проживання з нею чи з ним самої дитини, на утримання якої власне і стягуються аліменти. При цьому, факт зміни місця проживання дитини від одного з батьків до іншого, є обставиною, яка припиняє обов'язок утримання аліментів з боку того з батьків, з ким почала проживати дитина на користь того з батьків з ким вона проживала.
Відповідно до частини 1 статті 273 СК України, якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати.
Частиною першою статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.
Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. Свідченням зміни матеріального становища платника аліментів є зміна доходів, витрат, активів тощо. Під зміною сімейного стану розуміється з'явлення у сім'ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов'язані надавати утримування і які фактично знаходяться на їх утриманні. Таким чином, особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров'я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров'я платника аліментів.
До таких висновків дійшов Верховний Суд України в постанові від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 та Верховний Суд в постанові від 09 вересня 2021 року у справі № 554/3355/20.
Визначаючи розмір аліментів на утримання дитини, суд зобов'язаний врахувати всі обставини, зазначені в частині першій статті 182 СК України: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
За положеннями частини другої статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Звертаючись до суду з позовом про звільнення, припинення стягнення аліментів, ОСОБА_1 посилається на те, що в період з вересня 2019 р. по грудень 2023 р. дитина проживала з батьком, знаходилась на його повному утриманні, між сторонами було досягнуто домовленості, що аліменти на утримання дитини не підлягали сплаті за вказаний період. Також позивач просить зменшити розмір аліментів, присуджений за рішенням суду, посилючись на те, що на його утриманні є батьки пенсійного віку, цивільна дружина та її син.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вище викладені обставини справи, суд приходить до висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що в період з вересня 2019 р. по грудень 2023 р. ОСОБА_5 постійно, безперервно проживав з батьком ОСОБА_1 , знаходився на його повному утриманні.
Навпаки, з показань свідків встановлено, що у спірний період між ОСОБА_6 та сином ОСОБА_5 виник конфлікт, після якого дитина тимчасово почала проживала у бабусі з дідусем за адресою: АДРЕСА_2 . Потім неповнолітній ОСОБА_5 деякий час проживав з батьком, пізніше почав проживати - з іншою бабусею ОСОБА_18 , потім знову почав проживати з матір'ю. У вказаний період і матір, і батько, і дідусь, бабусі займались утриманням, вихованням дитини, відповідач супроводжувала дитину на обстеження, лікування, реабілітацію.
Судом не встановлено, а позивачем не доведено існування обставин, які б свідчили про наявність підстав для припинення, звільнення позивача від сплати аліментів за період з вересня 2019 р. по грудень 2023 р. У спірний період дитина кілька разів змінювала місце проживання та осіб, з якими проживала, що не можна вважати постійним місцем проживання дитини разом з батьком, як на підставу звільнення, припинення стягнення аліментів за вказаний період.
Також судом не встановлено обставин для зменшення розміру стягнення аліментів, присуджених за рішенням суду від 09.04.2010, що пов'язані з погіршення матеріального стану позивача, перебуванні на його утриманні батьків, цивільної дружини та її сина. Зазначені позивачем підстави носять формальний характер та не підтверджені жодними належними та допустимими докази отримання вказаними особами будь-якої допомоги від позивача. Тобто обставини, що впливають на визначення розміру платежів аліментів не змінились з моменту ухвалення рішення суду про їх стягнення.
Зменшення розміру аліментів суперечитиме інтересам дитини.
Відповідно до ст. 3, 18 Конвенції «Про права дитини» в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Статтею 27 Конвенції передбачено, що дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Виходячи з положень ст. 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 р., передбачено, що батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Також суд звертає увагу, що на момент ухвалення рішення суду, ОСОБА_1 є повнолітньою особою.
Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності та взаємному зв'язку, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.
V. Розподіл судових витрат
відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У порядку ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що судом ухвалено рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись вимогами ст. 51 Конституції України, Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст. 10, 141, 150, 179, 180, 181, 182, 192 СК України, ст.ст. 12, 76, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 315, 354, 355 ЦПК України,-
у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Святошинський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального управління Міністерства юстиції про звільнення від сплати аліментів та зміну розміру аліментів відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.
Суддя: О.В. Ул'яновська
Повний текст судового рішення складено 17.01.2025.