СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
пр. № 2-о/759/171/25
ун. № 759/1333/25
17 січня 2025 року м. Київ
Суддя Святошинського районного суду м. Києва Горбенко Н.О., розглянувши заяву ОСОБА_1 , зацікавлена особа: Святошинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту, що має юридичне значення - факту смерті, -
У січні 2025 року до Святошинського районного суду м. Києва надійшла заява ОСОБА_1 про встановлення факту смерті в порядку статті 317 ЦПК України, в якій заявник просить «Встановити факт смерті ОСОБА_2 у війці 87 (вісімдесят сім) років, ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла в місті Токмак Запорізької області ІНФОРМАЦІЯ_2 ».
У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 16.01.2025 року визначено головуючого суддю Горбенко Н.О.
Дослідивши подану заяву, суд доходить наступного висновку.
Згідно із ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
У відповідності до ч. 3 ст. 42 ЦПК України у справах окремого провадження учасниками справи є заявники, інші заінтересовані особи.
Свій процесуальний статус у поданій заяві ОСОБА_1 визначає як «заявник», а Святошинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) визначає як «зацікавлена особа», що прямо суперечить ч. 3 ст. 42 ЦПК України.
Крім того, з роз'яснень, які містяться в п. 5постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суддя при проведенні підготовчих дій зобов'язаний з'ясувати, які фізичні особи і організації можуть бути заінтересовані у вирішенні даної справи та підлягають виклику в судове засідання, у необхідних випадках запропонувати заявникові подати додаткові докази на підтвердження заявлених вимог.
Заінтересовані особи беруть участь у справах цієї категорії з метою захисту своїх інтересів або інтересів держави. Заінтересованими особами у справах про встановлення юридичного факту, залежно від мети встановлення цього факту, можуть бути й інші особи. Це коло визначається взаємовідносинами із заявником у зв'язку з обставинами, які підлягають встановленню і які можуть вплинути на їх права і обов'язки.
Суд роз'яснює, що до заінтересованих осіб віднесено: 1) осіб, взаємовідносини яких із заявником залежать від мети факту, що підлягає встановленню; 2) організації і установи, в яких заявник реалізовуватиме рішення про встановлення юридичного факту, тобто в яких будуть здійснені права осіб, що виникли внаслідок судового встановлення юридичного факту. Саме ці групи заінтересованих осіб залучаються до участі у справах окремого провадження.
Права заінтересованих осіб знаходяться у юридичному зв'язку із суб'єктивними правами заявників і зумовлюються встановленням юридичного факту. Інтереси заінтересованих осіб можуть суперечити інтересам заявника. Отже, залучення цих заінтересованих осіб має важливе практичне значення, оскільки вони мають можливість у процесі розгляду справи про встановлення юридичного факту своєчасно заявити про порушення чи оспорювання їх суб'єктивних прав у зв'язку із встановлюваним судом фактом.
Зважаючи на викладене, визначаючи коло заінтересованих осіб у даній справі, заявнику належить виходити саме з цих положень. Отже, заінтересованими особами у даній справі мають бути усі спадкоємці особи, якщо вони є, чи відповідна територіальна громада.
Натомість у заяві не зазначено всіх заінтересованих осіб, а саме спадкоємців майна померлого (у випадку наявності) чи відповідної територіальної громади.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частиною 1 ст. 317 ЦПК України передбачено, що заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім'ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов'язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
Заявник стверджує, що він є сином ОСОБА_2 , однак, не надає суду жодного доказу зазначеному.
Таким чином, заявник має надати суду належні документи, які б свідчили про те, що він є сином ОСОБА_2 та, відповідно, він має право звертатись до суду із заявою про встановлення факту її смерті на підставі статті 317 ЦПК України.
Заявник у поданій заяві (зокрема, прохальній частині) не зазначає чи була ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянкою України та не додає до матеріалів справи жодного документу з якого б суд міг встановити, що ОСОБА_2 була громадянкою України.
Суд також звертає увагу заявника, що прохальна частина не містить відомостей щодо місця народження ОСОБА_2 , адреси її реєстрації на момент смерті, причину смерті.
Аналіз положень статті 317 ЦПК України дає підстави стверджувати, що факт смерті встановлюється судом на території України, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства.
Заявником також не зазначено державу, в якій померла ОСОБА_2 .
Без зазначення даних відомостей, орган державної реєстрації актів цивільного стану не матиме змоги встановити усі належні дані для видачі свідоцтва про смерть українського зразка.
Окрему увагу суд звертає на те, щозаявником додано до заяви копії письмових доказів (документів), зміст яких викладений іноземною мовою.
Відповідно до ст. 10 Конституції України, державною мовою в Україні є українська мова.
Відповідно до частини першої статті 9 ЦПК України цивільне судочинство в судах провадиться державною мовою.
У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року (справа №10-рп/99) зазначено, що українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п'ята статті 10 Конституції України).
Відповідно до статті 14 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою. У судовому процесі може застосовуватися інша мова, ніж державна, у порядку, визначеному процесуальними кодексами України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Суди ухвалюють рішення та оприлюднюють їх державною мовою у порядку, встановленому законом. Текст судового рішення складається з урахуванням стандартів державної мови.
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судочинство і діловодство в судах України проводяться державною мовою. Суди забезпечують рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють.
Статтею 95 ЦПК України визначено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
До письмових доказів, викладених іноземною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою в порядку статті 79 Закону України «Про нотаріат». Пунктом 2.1. глави 8 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України №296/5 від 22.02.2012, визначено, якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус за правилами, передбаченими цим Порядком.
Якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус. Нотаріус засвідчує справжність підпису перекладача на перекладі тексту документа за правилами, передбаченими пунктом 6 глави 7 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Підпис перекладача на нотаріальному документі виконується ним власноручно у присутності нотаріуса. При засвідченні справжності підпису перекладача, нотаріусу необхідно встановити особу перекладача, а також його кваліфікацію.
Заявником до заяви долучену копії документів, складені іноземною мовою, поряд з цим подані документи не оформлені належним чином, та не дають суду належним чином зрозуміти їх зміст.
Великою Палатою Верховного Суду неодноразово наголошувалося, що процесуальні документи мають подаватися до суду лише державною мовою (справа № 9901/12/20, провадження №11-56заі20, справа №826/7329/17, провадження № 11-28заі21).
Крім того, у відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити, зокрема, повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.
ОСОБА_1 у поданій заяві, всупереч положенням п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, не зазначає відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету.
Крім того, у відповідності до положень п.10 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, ОСОБА_1 не надає підтвердження того, що ним не подано іншої заяви до цієї ж заінтересованої особи з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Вказані недоліки у своїй сукупності перешкоджають відкриттю провадження у справі.
Відповідно до частини другої статті 185 ЦПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
За правилами статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
З огляду на викладене, заяву необхідно залишити без руху, надавши заявнику строк для усунення недоліків.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 175, 177, 185, 317 ЦПК України, суддя,-
Заяву ОСОБА_1 , зацікавлена особа: Святошинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту, що має юридичне значення - факту смерті - залишити без руху.
Надати строк для усунення недоліків, який становить 5 (п'ять) днів з дня отримання заявником ухвали.
В разі не усунення вказаних недоліків заява буде вважатися неподаною та підлягатиме поверненню заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Н.О. Горбенко