Справа № 369/15025/24
Провадження № 2/369/3451/25
16.01.2025 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Фінагеєвої І.О.,
при секретарі Херенковій К.К.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Києво-Святошинського районного суду Київської області цивільну справу № 369/15025/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -
У вересні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів.
Вимоги позовної заяви обґрунтовано тим, що 24 липня 2010 року між позивачем та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб. Від шлюбу сторони мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач зазначає, що протягом останніх років сімейне життя між подружжям погіршувалось, що призвело до фактичного припинення шлюбних відносин. Кожен зі сторін має діаметрально протилежні погляди на шлюб та сім'ю. Подружжя втратило почуття любові та поваги один до одного, спільного господарства не ведуть. Позивач також посилається на те, що відповідач матеріальної допомоги на утримання дитини не надає та в подальшому після розірвання шлюбу добровільно сплачувати кошти на дитину не буде.
У зв'язку із чим, позивач просить суд:
-розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 24 липня 2010 року у Відділі держаної реєстрації актів цивільного стану Києво-Святошинського районного управління юстиції у Київській області без надання строку на примирення;
-стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частки з усіх видів його заробітку (доходу) починаючи стягувати від дня пред'явлення позову до суду і до досягнення дитиною повноліття;
-стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 вересня 2024 року цивільну справу прийнято до провадження та відкрито в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
22 листопада 2024 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив суд задовольнити позовну заяву частково в частині вимог про розірвання шлюбу. Проти вимоги про стягнення аліментів заперечував, вважав її незаконною та необґрунтованою.
У судове засідання позивач не з'явилася, про час, дату та місце розгляду справи її було повідомлено належним чином, причини неявки суду не повідомила. Надала суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала та просила задовольнити.
У судове засідання відповідач та його представник не з'явилися, повідомлялися належним чином про дату, час та місце розгляду справи, причини неявки суду не повідомили. Відповідач надав суду заяву про розгляд справи без його участі, проти заявлених позовних вимог не заперечував.
У зв'язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Суд, перевіривши матеріали справи та зібрані в ній докази, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Суд вважає, що між сторонами виникли правовідносини, що випливають із сімейного законодавства.
Відповідно до ст. 16 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року чоловіки і жінки користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
У відповідності до вимог ст. 24 Сімейного Кодексу України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Відповідно до ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст. 110 цього Кодексу. За правилами, встановленими ч. 2 ст. 112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 24 липня 2010 року Виконкомом Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області, між громадянином України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та громадянкою України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстровано 24 липня 2010 року шлюб, про що Виконкомом Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області 24 липня 2010 року складено відповідний актовий запис №259. Після реєстрації шлюбу дружина отримала прізвище - «ОСОБА_5 ».
Від шлюбу сторони мають малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 10 січня 2011 року Виконкомом Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області (актовий запис від 10 січня 2011 року № 9).
Спільне життя подружжя не склалося. Подальше спільне життя та збереження шлюбу між позивачем та відповідачем є неможливим через різні характери, погляди на життя та інтереси. Сім'ю зберегти неможливо.
Частинами 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Частиною 2 ст. 104 СК України встановлено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Відповідно до ч. 1 ст. 110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Крім того, ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело прав.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У п. 84 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Валліанатос та інші проти Греції» від 07 листопада 2013 року (Заяви №№29381/09 та 32684/09) передбачено: «Суд наголошує на принципах, встановлених у його практиці. Мета захисту родини у її традиційному сенсі є доволі абстрактною і для її реалізації може використовуватися широкий спектр конкретних заходів… Також, з огляду на те, що Конвенція є «живим» документом, який слід тлумачити у світлі умов сьогодення…, держава при виборі засобів, покликаних забезпечувати захист сім'ї та повагу до сімейного життя, як цього вимагає ст. 8, обов'язково має брати до уваги зміни, що відбуваються у суспільстві і у ставленні до соціальних питань, цивільного стану і міжособистісних стосунків, включаючи той факт, що не існує лише одного шляху чи лише одного вибору, коли йдеться про те, як вести сімейне або приватне життя».
Окрім цього, п. 126 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» (заява 56030/07) від 12 червня 2014 року встановлено: «Що стосується права на приватне та сімейне життя, Суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв'язку з цим повторно наголошується, що відповідно до ст. 8 також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку…, так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні.».
Згідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в ст. 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в ч.1 підпункту «с», «однакові права і обов'язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.
З врахуванням того, що позивач категорично не бажає примиритися, суд приходить до висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити принципу добровільності шлюбу та їх інтересам, тому шлюб слід розірвати.
Згідно з ч. 2 ст. 112 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Згідно з ч. 3 ст. 115 СК України, документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Відповідно до ст. 113 СК України, особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Оскільки позивач не просила відновити своє дошлюбне прізвище, а при реєстрації шлюбу змінила його, то вона має право після розірвання шлюбу залишити прізвище яким іменувалась у шлюбі.
Враховуючи наведене, з'ясувавши причини розірвання шлюбу, фактичні взаємини подружжя, дослідивши письмові докази, суд вважає подальше сімейне життя подружжя і збереження сім'ї суперечить інтересам сторін, а тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Щодо вимоги про стягнення аліментів суд зазначає наступне.
На даний час сторони проживають окремо, сімейного життя не ведуть. Угоди про добровільну сплату аліментів між сторонами у справі не досягнуто.
За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №78-ХІІ, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно з ч. 1 ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що за загальним правилом спосіб виконання батьками своїх обов'язків по утриманню неповнолітніх дітей, зокрема, сплаті аліментів, залежить від домовленості між ними, однак, у разі відсутності такої домовленості той з батьків, з ким проживають діти, має право звернутися до суду з відповідним позовом і в цьому разі аліменти на них можуть бути присуджені в частці від заробітку (доходу) їх матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
За положеннями ч. 1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Частиною 1 ст. 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідач ОСОБА_2 є чоловіком працездатного віку. Відомостей про незадовільний стан його здоров'я відповідачем суду не надано. У матеріалах справи відсутня інформація, що у відповідача є інші діти, окрім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , також не наведено доказів на підтвердження того, що на його утриманні перебувають непрацездатні особи.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини (ч. 2 ст. 182 СК України).
Водночас високий заробіток (дохід) платника аліментів не може слугувати підставою для зменшення частки заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину.
Враховуючи обставини, викладені у ч. 1 ст. 182 СК України, виходячи з принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, зважаючи на позицію відповідача, суд приходить до висновку про те, що розмір аліментів, які підлягають стягненню з відповідача - ОСОБА_2 на утримання дитини, має становити 1/4 частину всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, оскільки, на думку суду, саме такий розмір щомісячного грошового забезпечення з урахуванням грошового забезпечення, яке повинна надавати на утримання дитини її мати - ОСОБА_1 є необхідним та достатнім для забезпечення потреб дитини, її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.
Відповідно до норми ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову. Позовна заява подана 11 вересня 2024 року, тому суд присуджує стягнення аліментів саме з цього дня.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Позивач просила стягнути з відповідача понесені судові витрати, а саме сплату судового збору у розмірі 1 211,20 грн.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, та враховуючи принцип диспозитивності, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд присуджує з відповідача судовий збір у сумі 1 211,20 грн. в дохід держави.
Керуючись до ст. ст. 7, 24, 110, 112, 113, 180, 181, 182, 184, 191 СК України, ст. ст. 5, 12, 13, 81, 141, 206, 247, 259, 263 - 265 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задовольнити.
Розірвати шлюб, укладений між громадянином України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та громадянкою України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 24 липня 2010 року, про що Виконкомом Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області 24 липня 2010 року складено відповідний актовий запис №259 (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 , видане 24 липня 2010 року Виконкомом Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області).
Після розірвання шлюбу ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , залишити прізвище - « ОСОБА_5 ».
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з 11 вересня 2024 року і до повноліття дитини.
Допустити негайне виконання рішення в межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 (двадцять) коп.
Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 (двадцять) коп. в дохід держави.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Інформація про позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_1 .
Інформація про відповідача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя: Інна ФІНАГЕЄВА