Справа № 357/17241/24
1-кп/357/181/25
16.01.2025 Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, кримінальне провадження №12024111030002681 внесене до ЄРДР 10.08.2024 року, за обвинуваченням
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Біла Церква, Київської області, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, не одруженого, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України,
сторони кримінального провадження та інші учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_4 ,
потерпіла ОСОБА_5 ,
обвинувачений ОСОБА_3
09.08.2024 року о 13 год. 45 хв., ОСОБА_3 та ОСОБА_5 проходили по вул. Івана Сошенка, що в м. Біла Церква Київської області. Перебуваючи на вказаній вулиці поблизу будинку №2/13, між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , виник словесний конфлікт, в ході якого ОСОБА_3 , не передбачаючи можливості настання шкоди для здоров'я потерпілої ОСОБА_5 , хоча повинен був і мав можливість передбачити наслідки, схопив лівою рукою за голову ОСОБА_5 , штовхнув останню, внаслідок чого ОСОБА_5 втратила рівновагу, та впала лівою рукою на асфальтоване покриття, внаслідок чого отримала тілесне ушкодження у вигляді перелому лівої променевої кістки, яке відноситься до категорії середньої тяжкості тілесних ушкоджень, тому що для повного його зрощення необхідно тривалий строк -більш ніж 3 тижні.
Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України визнав повністю. Зазначив, що влітку, 09.08.2024 року, приблизно о 12-13 годині штовхнув ОСОБА_5 , вона впала та отримала тілесні ушкодження. Пояснив, що вони сварилися, ОСОБА_5 його образила, тоді він вхопив її лівою рукою за шию та штовхнув. Потерпіла впала та скаржилася на біль в руці. Після цього він надав їй серветки, щоб витерти кров та викликав швидку допомогу. Зазначає, що травми у потерпілої спричинені його діями. Про вчинене шкодує, просив вибачення у потерпілої, зазначив, що збитки потерпілій не відшкодував, оскільки не мав коштів, так як має інвалідність 3 групи та отримує лише пенсію. В подальшому зобов'язується відшкодувати всю заподіяну шкоду. Зазначив, що зробив для себе висновки та більше таке не повториться. Повідомив, що підтверджуючих документів інвалідності в нього немає. Зазначив, що обставини, викладені в обвинувальному акті, щодо дати, часу, місця вчинення злочину та наслідків що настала, вдповідають дійсності.
Показання обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин, добровільності та істинності його позиції.
З'ясувавши думки учасників судового провадження про обсяг та порядок дослідження доказів по справі, враховуючи, що ОСОБА_3 повністю визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, ніхто з учасників не піддає сумніву й не оспорює фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті, вірно розуміють зміст цих обставин, у суду немає сумнівів у добровільності та істинності позиції учасників процесу, а тому, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, суд вважає за недоцільне проводити дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, обмежившись лише допитом обвинуваченого та матеріалами кримінального провадження, які характеризують його особу й стосуються речових доказів у провадженні. При цьому судом роз'яснено, що у такому випадку учасники судового провадження будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку.
Такий висновок суду ґрунтується також і на практиці Європейського суду з прав людини, викладеній, зокрема, у рішенні в справі «Коваль проти України» від 19.10.2006 року, відповідно до п. 113 якого вбачається, що «основна мета статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у межах кримінального провадження забезпечити справедливий розгляд справи судом, який встановить обґрунтованість будь-якого кримінального обвинувачення. Стаття 6 Конвенції в цілому гарантує обвинуваченому ефективну участь у кримінальному провадженні. Основним аспектом права на справедливий суд є те, що розгляд кримінальної справи, включаючи елементи кримінального провадження, які відносяться до процедури, повинен бути змагальним і в ньому має забезпечуватись рівність сторін обвинувачення і захисту (рішення від 16 лютого 2000 року у справі «Роув і Дейвіс проти Сполученого Королівства»).
Судовий розгляд проведено стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і в межах висунутого обвинувачення за ст. 128 КК України, відповідно до вимог ст. 337 КПК України.
Суд встановив, що своїми діями, які виразились в необережному середньої тяжкості тілесному ушкодженні, ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 128 КК України.
При призначенні ОСОБА_3 покарання, суд враховує вимоги ст. 65 КК України, згідно із якими особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових злочинів, а згідно ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним.
Європейський Суд вказує, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
Конституційний Суд України в своєму рішенні зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного».
Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілих. Однією із умов досягнення цієї мети є відшкодування завданого злочином збитку або усунення заподіяної шкоди.
При призначенні виду та розміру покарання ОСОБА_3 суд враховує суспільну небезпеку вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, не працюючий, не одружений, має постійне місце проживання. Враховуючи відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання обвинуваченого.
Системний аналіз чинного законодавства свідчить про те, що суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (частини статті), що передбачає відповідальність за вчинений злочин, але із врахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення менш суворого покарання - особам, які вперше вчинили злочини.
Вирішуючи питання про призначення менш суворого покарання, передбаченого санкцією ст. 128 КК України, суд зазначає, що наряду з іншими видами покарань, вказаною нормою закону передбачено такий вид покарання, як громадські роботи та обмеження волі, то в даному випадку, вони не підлягає застосуванню, оскільки не будуть відповідати характеру вчиненого злочину, його суспільній небезпеці, не будуть належним чином сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним інших правопорушень.
Вирішуючи питання про призначення такого виду покарання як виправні роботи, то в даному випадку, він не підлягає застосуванню, оскільки даний вид покарання повинен відбуватися за місцем роботи засудженого, а ОСОБА_3 не працює.
З огляду на викладене, враховуючи, що до ОСОБА_3 не може бути застосований менш суворий види покарання, передбачений санкцією ст. 128 КК України, суд дійшов висновку, що для виправлення ОСОБА_3 , попередження вчинення ним нових злочинів, йому необхідно і достатньо призначити покарання у виді позбавлення волі, в наближених до мінімальної межі, передбаченої санкцією статті 128 КК України.
Враховуючи конкретні обставини справи, суспільну небезпеку вчиненого діяння, те, що обвинувачений, визнав винуватість, щиро розкаявся у вчиненому, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий, думки потерпілої та прокурора, висловлені в судових дебатах щодо можливості застосування ст. 75 КК України, суд дійшов висновку про можливість виправлення та перевиховання ОСОБА_3 без ізоляції від суспільства та вважає за можливе звільнити обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням згідно ст. 75 КК України, з покладанням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
На думку суду, призначене покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, буде необхідним і достатнім для виправлення засудженого ОСОБА_3 та попередження вчинення нових злочинів і не буде становити особистий надмірний тягар для особи. Таке покарання та звільнення від його відбування на підставі ст. 75 КК України, буде перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого і особою винного.
Установлено, що підстав для вирішення питань пов'язаних із запобіжним заходом відносно обвинуваченого немає з огляду на відсутність таких клопотань у учасників кримінального провадження та враховуючи, що відповідно до статей 22, 26 КПК України, суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами, які є вільними у використанні своїх процесуальних прав..
Процесуальні витрати у справі відсутні.
Речові докази у справі відсутні.
Керуючись ст. ст. 7, 349, 368, 370, 373, 374, 394 КПК України, суд,
ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України та призначити йому покарання за ст. 128 КК України 1 рік позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановити іспитовий строк 1 рік.
Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_3 обов'язки:
-періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.
Речові докази відсутні.
Запобіжний захід до ОСОБА_3 не застосовувати.
Процесуальні витрати у справі відсутні.
Цивільний позов не заявлявся.
Вирок суду може бути оскаржений до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляції через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області. Вирок суду з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним, відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України, не може бути оскарженим в апеляційному порядку.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги, вирок набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, якщо його не буде скасовано.
Суддя: ОСОБА_6