Іменем України
Справа № 285/4672/24
провадження у справі № 2/0285/287/25
16 січня 2025 року м. Звягель
Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області в складі:
головуючої судді Васильчук Л. Й.,
за участі секретаря судового засідання Дуянової Г. Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу
за позовом Акціонерного товариства “Ідея Банк», в інтересах якого діє представник позивача Михашула Євгенія Іванівна
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Представник позивача звернулась до суду з позовом в якому просила стягнути із відповідача ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства “Ідея Банк» (далі - Товариство) заборгованість за кредитним договором №22.02.2022-100001214 від 22.02.2022 (далі - Кредитний договір) у розмірі 105389,8 грн, а також понесені позивачем судові витрати в сумі 3028 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 10.04.2019 між Товариством та відповідачем укладено договір кредиту та страхування №Z06.21535.005135073 (далі - Договір), відповідно до умов якого останньому надано кредит у розмірі 47707 грн. зі сплатою 21,99% річних, з поверненням, сплатою кредиту та інших платежів, у тому числі процентів у терміни, передбачені встановленим кредитним договором графіком щомісячних платежів. Товариство свої зобов'язання виконало належним чином, проте останній своїх зобов'язань належним чином не виконав, порушивши умови кредитного договору, в результаті чого станом на 10.07.2024 виникла заборгованість, яку позивач просить стягнути в примусовому порядку.
Представник позивача в судове засідання не прибула, в позовній заяві просила розгляд справи проводити у її відсутність.
Відповідач в судове засідання не прибув, надіслав заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги визнав та не заперечив проти їх задоволення.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що 10.04.2019 між АТ “Ідея Банк» та ОСОБА_1 був укладений договір кредиту та страхування №Z06.21535.005135073 відповідно до умов якого Товариство надало відповідачу кредит у розмірі 47707 грн. зі сплатою 21,99% річних з поверненням, сплатою кредиту та інших платежів, у тому числі процентів у терміни, передбачені встановленими кредитним договором графіком щомісячних платежів, строком на 60 місяців.
Позивачем 07.05.2024 відповідачу направлено вимогу про усунення порушення кредитних зобов'язань. Згідної даної вимоги Товариство вимагало терміново, протягом 30 календарних днів з дня направлення вимоги виконати зобов'язання по кредитному договору. Також відповідачу було повідомлено, що у випадку непогашення заборгованості за кредитним договором в 30-денний строк з дня надіслання вимоги банк має право здійснити стягнення заборгованості у примусовому порядку на власний вибір.
Відповідно до довідки-розрахунку заборгованості за кредитним договором від 10.07.2024 ОСОБА_1 має заборгованість перед Товариством у загальному розмірі 105389,8 грн., що складається з простроченого боргу 40660,08 грн., прострочених процентів 25572,54 грн., простроченої плати за обслуговування кредиту 39157,18 грн.
Згідно з положеннями ст.509 ЦКУ, зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання, згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), правовими наслідками, зокрема, є відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
За приписами ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Кредитним договором між банком та позичальником чітко визначені умови відповідальності за повне або часткове невиконання сторонами умов договору.
Згідно з ч. 3 ст. 1 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 76, 77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем фактично було укладено кредитний договір, згідно з яким банк надав клієнту грошові кошти у кредит. Відповідач скористався кредитними коштами, але свої зобов'язання за договором виконав не у повному обсязі.
Однак позивачем, в розмір заборгованості, заявленої у позові включено прострочену плату за обслуговування кредиту в розмірі 39157,18 грн.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч.2 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунків щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум, а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з п.1.5 Договору кредиту та страхування №Z06.21535.005135073 від 10.04.2019 під час користування кредитом банк надає позичальнику послуги з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості за надання яких встановлена плата, відповідно до п.5 Додатку №1 як “Інші послуги Банку».
Відповідно до пункту 9.8.2. пункту 9.8 Розділу 9 «Умов споживчого кредитування без забезпечення» договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, що затверджений протоколом засідання Правління №03/06-02 від 06.03.2019, що діяли в період укладення Кредитного договору (ДКБОФО), плата за обслуговування кредитної заборгованості, що сплачується позичальником за користування кредитом, щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно з графіком за договором кредиту, включає в себе: надання інформації за рахунками позичальника з використанням телефонних каналів зв'язку, а саме зі стаціонарних телефонів в Україні, в контакт-центрі банку, шляхом направлення смс-повідомлень щодо суми платежу за договором кредиту, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв'язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; опрацювання запитів позичальника, що направлені банком позичальнику із використанням різних каналів зв'язку тощо.
За змістом ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватись будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.
Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично надання кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюються при реалізації прав та обов'язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту - позичальнику.
Враховуючи наведене, Товариство не мало права встановлювати такий платіж у кредитному договорі, за дії, які банківська установа вчиняє на власну користь, тому що отримує прибуток у вигляді відсотків за користування кредитними коштами.
Така умова договору є нікчемною та не потребує визнання недійсною.
Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до ч.2 ст. 10 ЦПК України, суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором(стаття 5 ЦПК України).
Зі змісту вказаної норми убачається, що суд вирішуючи спір, не вправі допускати неправильного застосування норм матеріального права - незалежно від того, чи міститься посилання на таке неправильне застосування норм матеріального права в доводах сторін спору. Це не суперечить засадам змагальності сторін, оскільки даний принцип полягає у прояві в змагальності формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі , та забезпечує повноту досліджень обставин справи.
Правова позиція про те, що умова кредитного договору в частині встановлення платежу за дії, які банківська установа вчиняє на власну користь, тому що отримує прибуток у вигляді відсотків за користування кредитними коштами - є нікчемною та не потребує визнанню недійсною, викладена у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 708/195/19 (провадження № 61-1789св19) та 01 квітня 2020 р. у справі №583/3343/19 ( провадження №61-22778св 19), та у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі №496/3134/19.
Враховуючи наведені правові висновки, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати платежів за обслуговування кредиту, є необґрунтованою і в цій частині позов задоволенню не підлягає.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що позов підлягає до задоволення в частині стягнення простроченого боргу та прострочених процентів, та водночас відмовляє у задоволенні частини вимог, що стосується стягнення плати за обслуговування кредиту.
Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача слід стягнути понесені позивачем витрати по оплаті судового збору в розмірі 3028 грн.
Керуючись ст.ст. 5, 12, 19, 81, 141, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства “Ідея Банк» (ЄДРПОУ 19390819, вул. Валова, 11, м. Львів, 79008) заборгованість за кредитним договором №22.02.2022-100001214 від 22.02.2022 у розмірі 66232,62 грн. (шістдесят шість тисяч двісті тридцять дві гривні 62 коп.), з яких: прострочений борг - 40660,08 грн, прострочені проценти - 25572,54 грн. та судовий збір в розмірі 3028 грн.
У задоволенні решти вимог відмовити за безпідставністю.
Судове рішення може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на нього протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення або з дня його складення, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну його частини або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано;у разі подання апеляційної скарги рішення,якщо його не скасовано,набирає законної сили після апеляційного перегляду.
Головуючий суддя Л. Й. Васильчук