Справа № 154/2011/24
Провадження № 2/931/220/24
13 січня 2025 року селище Локачі
Локачинський районний суд Волинської області у складі:
головуючого судді Безп'ятко О.І.,
з участю секретаря судового засідання - Левчук О.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача - Смоляр Є.І.,
свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,
05 червня 2024 року позивач звернулася до Володимир-Волинського міського суду Волинської області із позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що житловий будинок в АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , успадкував за заповітом її син - ОСОБА_6 . Вкінці 2012 року позивач разом зі своїм покійним чоловіком ОСОБА_7 домовилися із ОСОБА_6 про купівлю даного житлового будинку із земельними ділянками для його обслуговування та ведення підсобного господарства. На виконання усної домовленості купівлі-продажу 05 лютого 2013 року ними за придбання даного будинковолодіння ОСОБА_6 було сплачено грошові кошти, після чого він передав усі оригінали первинних правовстановлюючих документів на спірний житловий будинок та успадковані ним земельні ділянки і взяв на себе зобов'язання підписати в нотаріуса договір купівлі-продажу. Окрім того, на підтвердження своїх намірів ОСОБА_6 в цей день склав заповіт, згідно якого на випадок своєї смерті житловий будинок в АДРЕСА_1 , на той час Локачинського району Волинської області, земельну ділянку для його обслуговування площею 0,25га, земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства в с. Губин площею 4,06 га він заповів ОСОБА_7 . Відразу після отримання коштів ОСОБА_6 залишив будинок і виїхав проживати у м. Володимир за місцем своєї реєстрації, на прохання оформити договір купівлі-продажу в нотаріальному порядку відмовлявся. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер, після його смерті спадщину прийняв син - ОСОБА_4 , який успадкував після покійного квартиру у м. Володимир. Звертає увагу, що спірний житловий будинок із земельними ділянками ОСОБА_4 не успадковував, оскільки йому було достеменно відомо, що це майно було продане за життя батьком позивачу з її чоловіком і що вони постійно користуються цим майном. Таким чином, з лютого 2013 року позивач з чоловіком користувалися житловим будинком, підтримували його в належному стані та користувалися земельними ділянками. Після смерті ОСОБА_6 , ОСОБА_7 звернувся у нотаріальну контору щодо оформлення спадщини за заповітом, однак йому повідомили, що за кілька днів до смерті, ОСОБА_6 склав заповіт, у якому усе своє майно заповів своєму сину ОСОБА_4 . Тому, у зв'язку із зміною заповіту ОСОБА_7 не зміг в порядку спадкування оформити право власності на фактично придбане ними майно. ІНФОРМАЦІЯ_3 помер чоловік позивача - ОСОБА_7 , спадщину після його смерті прийняла дружина - ОСОБА_1 , оскільки діти відмовилися від прийняття спадщини у її користь. Позивач зазначає, що більше одинадцяти років продовжує постійно, добросовісно та відкрито володіти і користуватися житловим будинком у АДРЕСА_1 та земельною ділянкою. За весь цей час, а це більше одинадцяти років, ні покійний ОСОБА_6 , ні його спадкоємець ОСОБА_4 , не заявляли ніяких претензій з приводу користування майном. Позивач до цього часу продовжує добросовісно та відкрито володіти і користуватися цим майном. Вважає, що будучи спадкоємцем майна покійного чоловіка ОСОБА_7 , і як особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном, відкрито та безперервно користується житловим будинком більше десяти років, має право на набуття права власності на житловий будинок за давністю володіння. При цьому усвідомлює, що право власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку вирішується за загальним правилом, закріпленим у частині першій ст. 120 Земельного кодексу України, тому питання набуття права власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку за набувальною давністю не може бути предметом спору.
Просить визнати за нею, ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 , за набувальною давністю.
Ухвалою судді Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 10 червня 2024 року цивільну справу передано до Локачинського районного суду Волинської області за підсудністю.
Ухвалою судді Локачинського районного суду Волинської області від 30 липня 2024 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою судді Локачинського районного суду Волинської області від 09 вересня 2024 року відкрито провадження у даній справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Локачинського районного суду Волинської області від 30 жовтня 2024 року витребувано копію матеріалів спадкової справи № 109/2022 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 .
Ухвалою Локачинського районного суду Волинської області від 27 листопада 2024 року у прийнятті заяви ОСОБА_4 про визнання позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Локачинського районного суду Волинської області від 27 листопада 2024 року підготовче судове засідання у справі закрито, а справу призначено до судового розгляду по суті.
Відповідач у судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України, що стверджується рекомендованими повідомленнями про вручення судової повістки, які повернулися на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 142, 143). 26 листопада 2024 року від нього надійшла заява про визнання позову та не заперечує щодо розгляду справи за його відсутності (а.с. 122)
Враховуючи вимоги ч. 1 ст. 223 ЦПК України, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача.
Позивач ОСОБА_1 та її представник - ОСОБА_8 в судовому засіданні позов підтримали з підстав, зазначених у позовній заяві та просили його задовольнити.
Свідок ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснила, що з сім'єю ОСОБА_9 є односельчанами та друзями. Пригадує як ОСОБА_7 розповідав, що придбав у ОСОБА_5 будинок. Деякий час там жив син ОСОБА_6 , але потім виїхав звідти. Фактично будинком більше десяти років користується сім'я ОСОБА_9 .
Свідок ОСОБА_3 , який є сином позивачки, пояснив, що за адресою ОСОБА_10 проживала ОСОБА_5 , якій з батьком допомагали по сусідству. Коли вона померла, її син деякий час проживав у цьому будинку, а потім виїхав з нього. Батько придбав цей будинок у ОСОБА_6 у 2013 році і з того часу вони безперервно ним користуються. Також зазначив, що у ОСОБА_6 був син ОСОБА_4 , у яких відносини не складались.
Заслухавши позивача, представника позивача, свідків, дослідивши та оцінивши представлені у справі докази в їх сукупності, копію матеріалів спадкової справи № 109/22, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Судом встановлено, що згідно з копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 12 листопада 2012 року, виданого державним нотаріусом Локачинської державної контори Волинської області Дильним І.Г., спадкоємцем житлового будинку з надвірними будівлями на номером АДРЕСА_1 є син спадкодавця ОСОБА_5 - ОСОБА_6 згідно заповіту, посвідченого секретарем Війницької сільської ради Локачинського району Волинської області 20.05.2008 року (а.с. 9).
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 305787787 від 25 липня 2022 року, право власності на зазначений житловий будинок у Реєстрі зареєстроване за ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом 898 від 12.11.2012 (а.с. 116).
05 лютого 2013 року ОСОБА_6 склав заповіт, який посвідчений секретарем Війницької сільської ради Локачинського району Волинської області Михайлюк О.І. 20.05.2008 року та зареєстровано в реєстрі за № 21, що підтверджується копією заповіту та копією інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 69563337 від 25.11.2022 року. Згідно заповіту житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , земельну ділянку по його обслуговуванню площею 0,25 га, земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства у с. Губин площею 4,06 га заповів ОСОБА_7 , 1961 року народження (а.с. 13,110)
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер, що стверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 19 серпня 2017 року Володимир-Волинським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Волинській області (а.с.79).
Після його смерті відкрилася спадщина.
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом, що передбачено ч.1 ст.1217 ЦК України.
Статтею 1254 ЦК України передбачено, що заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.
Як вбачається із спадкової справи № 109/2022 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 , 10 серпня 2017 року ОСОБА_6 склав заповіт, який посвідчено приватним нотаріусом Володимир-Волинського міського нотаріального округу Волинської області Гордійчуком Б.І. та зареєстровано в реєстрі за № 1767, що підтверджується копією заповіту та копією інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 69563337 від 25.11.2022 року. Згідно заповіту ОСОБА_6 все своє майно, що буде належати йому на день смерті, де б воно не знаходилось, і з чого б воно не складалося, а також все те, на що матиме право за законом, в тому числі належну на праві спільної приватної власності частку квартири на АДРЕСА_2 заповів ОСОБА_4 (а.с. 108, 110).
25 липня 2022 року приватний нотаріус Володимир-Волинського міського нотаріального округу Волинської області Велимчаниця А.І. видав ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на квартиру на АДРЕСА_2 (а.с. 118).
Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).
Частиною 1 ст. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).
Отже, спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є власником із часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.
Зазначена правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 463/6829/21-ц, провадження № 61-12264св22.
Таким чином, відповідач ОСОБА_4 , який у встановленому законом порядку прийняв спадщину за заповітом, є власником із часу її відкриття, в тому числі і житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 , тобто набув право володіння та право користування спадковим майном і набуде право ним розпорядитися після оформлення спадщини. А тому доводи позивача, що спірний будинок із земельними ділянками ОСОБА_4 не успадковував, оскільки достеменно знав, що таке майно продане, не заслуговують на увагу.
Звертаючись до суду, позивач вказує на те, що після спадкування у 2012 році ОСОБА_6 житлового будинку та земельних ділянок, вона із своїм чоловіком ОСОБА_7 домовились з ним про купівлю цього майна і 05.02.2013 року на виконання усної домовленості купівлі-продажу ними було сплачено кошти. Враховуючи вищезазначене, з лютого 2013 року позивач з чоловіком стали користуватися житловим будинком, підтримувати його в належному стані, використовувати земельні ділянки. Оскільки ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_7 помер, спадщину після його смерті прийняла позивачка, а тому просить визнати за нею, ОСОБА_1 право власності на на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 за набувальною давністю.
Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ст. 317 ЦК України).
Згідно статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду (частина четверта статті 344 ЦК України).
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, необхідно виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Тобто йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), але не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Верховний Суд зазначив, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Верховного Суду у цій справі наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) не знайшла підстав для відступу від наведених вище висновків, оскільки за змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем, і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі №293/312/15-ц, від 15 листопада 2022 року у справі № 293/1061/21 (провадження № 61-4347св22), від 15 червня 2023 року у справі № 359/8844/20 (провадження № 61-5539св23), від 27 березня 2024 року у справі № 462/2756/18 (провадження № 61-15779св20).
Судом встановлено, що станом на 2013 рік, коли ОСОБА_1 та ОСОБА_7 почали користуваьись будинком по АДРЕСА_1 , це нерухоме майно мало власника - ОСОБА_6 .. Зазначене нерухоме майно має власника і на теперішній час - ОСОБА_4 , оскільки відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Крім того, у позовній заяві ОСОБА_1 зазначила, що на підставі заповіту спадкоємцем належного ОСОБА_6 майна, став син ОСОБА_4 , що в свою чергу свідчить про обізнаність позивача про власника спірного об'єкта нерухомого майна, а це виключає можливість визнання за нею права власності на майно за набувальною давністю. Тривалий час користування домоволодінням, відкритість володіння, догляд та утримання нерухомого майна не є безумовною підставою для задоволення позовних вимог з підстав, передбачених статтею 344 ЦК України.
26 листопада 2024 року від відповідача ОСОБА_4 надійшла заява, в якій зазначає, що він є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_6 та успадкував квартиру в м. Володимир, а на спірний житловий будинок не претендує. Доводи, викладені в позовній заяві, відповідають дійсності, а тому не заперечує, щоб суд визнав право власності на вказаний будинок за ОСОБА_1 (а.с. 122)
Відповідно до частини 4, 5 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
З наведеної норми права вбачається, що суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи, тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.06.2020 у справі № 588/1311/17).
З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що визнання позову відповідачем ОСОБА_4 , який у встановленому законом порядку прийняв спадщину та є власником із часу її відкриття, від права власності у встановленому законом порядку не відмовлявся, суперечить вимогам закону, а відтак суд постановив відмовити у визнанні ним позову.
Факт користування позивачем ОСОБА_1 житловим будинком відповідачем не заперечується, а тому показання свідків, з огляду на вищезазначені обставини та положення законодавства, яке регулює спірні правовідносини, правового значення для вирішення справи по суті не мають.
Оскільки судом встановлено, що позивач завжди знала, хто є власником житлового будинку по АДРЕСА_1 , власник не відмовився у встановленому законом порядку від права власності на нього, суд вважає, що позивачем не доведено в сукупності усіх обставин, передбачених ст.344 ЦК України, необхідних для набуття права за набувальною давністю, оскільки лише за сукупністю визначених ч.1 ст.344 ЦК України умов набувається право власності за набувальною давністю, у зв'язку із чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Крім того, суд враховує вимоги ст.41 Конституції України, відповідно до змісту якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Аналогічний принцип непорушності права власності закріплений і в ст. 321 ЦК України.
Також суд звертає увагу на той факт, що позивач не позбавлена можливості набути права власності на вищевказаний житловий будинок, оформивши нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, дарування, тощо із спадкоємцем майна ОСОБА_6 - ОСОБА_4 , який у разі дійсного безумовного визнання ним позову, не позбавлений можливості на власний розсуд розпорядитися своїм нерухомим майном у встановлений законодавством спосіб після оформлення спадщини.
Згідно з вимогами ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак, враховуючи, що у задоволені позову відмовлено повністю,тому судові витрати позивачу відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 81, 141, 259, 264, 263, 265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, ст.ст. 316, 317, 328, 344 ЦК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване та фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ;
Відповідач: ОСОБА_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 .
Повний текст рішення складено - 17 січня 2025 року.
Суддя Локачинського районного суду О. І. Безп'ятко