Справа № 456/2353/24 Головуючий у 1 інстанції: Сас С. С.
Провадження № 22-ц/811/3020/24 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
17 січня 2025 року м. Львів
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Копняк С. М.,
суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 02 вересня 2024 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
в травні 2024 року товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (далі - ТОВ «Юніт Капітал») звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача на користь ТОВ «Юніт Капітал» кредитну заборгованість в розмірі 75 704 грн 50 коп. та судові витрати.
Вимоги обґрунтовано тим, що 04 серпня 2021 року товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (далі - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога») та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 818112821 у формі електронного документа з використанням електронного підпису (Додаток № 3). Відповідач за допомогою мережі Інтернет перейшов на офіційний сайт Товариства - www.moneyveo.ua, ознайомився з Правилами надання грошових коштів у позику (Додаток № 4) й Паспортом споживчого кредиту (Додаток №3), які є невід'ємною частиною кредитного договору. Після чого добровільно без примусу чи тиску відповідач заявив про бажання отримання коштів, подавши відповідну заявку, в якій вказав свої персональні дані, а саме: прізвище, ім'я, по-батькові, паспортні дані, номер телефону, ідентифікаційний номер, адресу електронної пошти, номер банківської картки для перерахування коштів та місце реєстрації/проживання (Додаток № 5). Відповідно до пункту 4 статті 11 Закону «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом її розміщення в мережі Інтернет, в інших інформаційно-телекомунікаційних системах або шляхом надсилання електронного повідомлення, метою якого є пряме чи опосередковане просування товарів, робіт та послуг або ділової репутації особи, яка провадить господарську або незалежну професійну діяльність. Закон України «Про електронну комерцію» прямо передбачає, що оферта може включати всі необхідні умови шляхом перенаправлення споживача до іншого електронного документа. Пунктом 3.2. Правил до Кредитного договору передбачено, що позичальник у заявці зобов'язаний вказати повні, точні та достовірні особисті дані, які необхідні Товариству для прийняття рішення про надання чи ненадання кредиту. Позичальник також зобов'язаний оновлювати ці дані в особистому кабінеті не пізніше 3-х календарних днів з дня виникнення змін в таких даних. Таким чином, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», перед тим як погоджувати заявку на кредитування, не лише перевірило особисті дані відповідача, а і платіжну картку, з метою ідентифікації, тобто перевірило чи дійсно платіжна картка належить позичальнику. Відповідач підписав Кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора MNV73E2R. Зокрема, 04 серпня 2021 року о 07:20:00 год відповідач ввів ідентифікатор у відповідне поле інформаційно-телекомунікаційної системи та натиснув кнопку «Так», що є підтвердженням підписання договору (Додаток №6). Відповідно до пункту 4.4. Кредитного договору, визначається, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем в якості підпису, позичальник використовує як електронний підпис одноразовий ідентифікатор, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис. Одночасно з підписанням договору, товариство відправило на електронну адресу, вказану відповідачем у Заявці на кредит, електронного листа з повідомленням про електронного договору, у формі, що унеможливлює зміну його змісту. З наданого позивачем алгоритму укладення кредитного договору вбачається, що без ознайомлення з умовами надання та обслуговування кредитів та правилами про порядок надання коштів у позику, подальше укладення електронного договору кредиту на сайті є неможливим (Додатки № 7 та № 8 ). Отже, заповненням анкети-заяви позичальник підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України. Відразу після вчинених дій відповідача, 04 серпня 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало перший транш в сумі 20 000,00 грн на його банківську карту № НОМЕР_1 xxxx xxxx 3782, що, в свою чергу, свідчить про те, що відповідач прийняв пропозицію кредитодавця - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». На даний час заборгованість позивача за кредитним договором № 818112821 становить 75 704 грн 50 коп. 28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) та товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (Фактор) (далі - ТОВ «Таліон Плюс») уклали договір факторингу № 28/1118-01, строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року. 28 листопада 2019 року ТОВ «Манівео» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду № 19, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31 грудня 2020 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін. 31 грудня 2020 року між Клієнтом та Фактором укладено додаткову угоду № 26 від 31 грудня 2020 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, що продовжила строк договору до 31 грудня 2021 року. В даній додатковій угоді договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року викладено у новій редакції, проте його дата укладення залишена як 28 листопада 2018 року та № 28/1118-01. Предметом договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги. Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 166 від 28 грудня 2021 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року (в редакції з урахуванням додаткових угод до нього), ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача на загальну суму 52 878 грн 06 коп. 05 серпня 2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (далі - ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс») укладено договір факторингу № 05/0820-01, строк дії якого закінчується 04 серпня 2021 року (Додаток № 18). В подальшому ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали ряд додаткових угод: № 2 від 03 серпня 2021 (Додаток № 19) та № 3 від 30 грудня 2022 року (Додаток № 20), якими продовжено строк дії договору факторингу до 30 грудня 2024 року включно, всі інші умови залишились без змін. Предметом даного договору факторингу є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги. Право вимоги від Клієнта до Фактора переходить в момент підписання сторонами відповідного реєстру прав вимог, встановленому в відповідному додатку договору (пункт 4.1.). Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 9 від 30 травня 2023 року до договору факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 75 704 грн 50 коп. 06 березня 2024 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач уклали договір факторингу № 06/03/24 відповідно до умов якого позивачу було відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором (Додаток № 23). За цим договором Фактор зобов'язуються передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання, плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Відповідно до акту прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу № 06/03/24 від 06 березня 2024 року від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 75 704 грн 50 коп. Позивач належним чином повідомив відповідача про заборгованість за кредитним договором №818112821 від 04 серпня 2021 року, а саме 01 березня 2024 року відправив лист-повідомлення, в якому зазначив про намір стягнення заборгованості в судовому порядку. Проте, незважаючи на повідомлення, відповідач не виконав свого зобов'язання за вищевказаним кредитним договором.
Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 02 вересня 2024 року відмовлено в задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Рішення суду першої інстанції оскаржило ТОВ «Юніт Капітал», подавши в жовтні 2024 року апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 02 вересня 2024 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Заявник вважає оскаржуване рішення незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що підставою для відмови в задоволенні позовних вимог стало те, що, на думку суду, в матеріалах справи відсутні належні докази переходу до ТОВ «Юніт Капітал» прав вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 818112821 від 04 серпня 2021 року, укладеним з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», отже не можна вважати ТОВ «Юніт Капітал» належним позивачем у справі.
Так, 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) укладено договір факторингу № 28/1118-01. Пунктом 2.1. договору передбачено, що згідно умов договору Клієнт зобов'язується відступити Фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених договором. Відповідно до підпункту 1.3. договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року визначено, що під правом вимоги розуміється всі права Клієнта за Кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до Боржників по сплаті суми Боргу за Кредитними Договорами, строк платежу за якими настав. Таким чином, договором факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року встановлено, що предметом відступлення є права вимоги до ОСОБА_1 . Строк дії цього договору закінчується 28 листопада 2019 року. 28 листопада 2019 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду № 19 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, відповідно до якої строк дії договору продовжено до 31 грудня 2020 року. При цьому всі інші умови договору залишились без змін. Тому, на переконання заявника, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило дійсне право вимоги до ТОВ «Таліон Плюс», оскільки з урахуванням визначених строків дії договору та додаткових угод до нього, його виконання здійснювалось не одномоментно, а протягом всього часу його дії. На підтвердження факту укладення реєстру та відступлення прав вимоги до відповідача на користь ТОВ «Таліон Плюс» первісним кредитором передані останньому документи, які підтверджують видачу кредиту ОСОБА_1 та були долучені позивачем до позовної заяви. Надана копія договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року містить підписи сторін, які підтверджують укладення договору та перехід права вимоги від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до Фактора - ТОВ «Таліон Плюс». Таким чином, відступлення прав вимоги до відповідача на користь ТОВ «Таліон Плюс» відбулося відповідно до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, який фактично укладено після укладення договору кредитної лінії № 818112821 від 04 серпня 2021 року (з додатковими угодами до нього). Щодо повідомлення відповідача про відступлення прав вимоги зазначають, що повідомляли відповідача листом-повідомленням про погашення кредиту та долучили докази його відправки рекомендованим листом 20 березня 2024 року, однак адресат відмовився від вручення даного листа, що підтверджується трекінгом з офіційного сайту АТ «Укрпошта» № 0600255703860. Тому, безвідповідальне ставлення відповідача до поштових відправлень не є доказом неповідомлення позивачем боржника про наявність заборгованості. Дане повідомлення містить заходи досудового врегулювання спору. Проте відповідач, не виявив бажання врегулювати спір в досудовому порядку. Мотивують апеляційну скаргу також і тим, що факт перерахування кредитних коштів підтверджується долученими до позовної заяви розрахунками заборгованості, які створені та підписані електронними підписами ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» та платіжними дорученнями. Крім того, у матеріалах справи долучено виписку з особового рахунку боржника, яка є належним та допустимим доказом відповідно до статті 77 ЦПК України. В свою чергу, відповідачем не надано належних доказів, які б спростовували, що картка № 5168-74XX-XXXX-3782 не належить ОСОБА_1 та не спростовано факту їх отримання відповідачем згідно платіжного доручення.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.
До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення відповідає не повністю.
Встановлено, що 04 серпня 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 818112821 у формі електронного документа з використанням електронного підпису.
Правомірність та укладеність цього договору учасниками справи не оспорюється.
28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) уклали договір факторингу №28/1118-01, строк дії якого, з урахуванням укладених між сторонами додаткових угод, закінчується до 31 грудня 2021 року.
Предметом договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги.
05 серпня 2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01, строк дії якого закінчується 04 серпня 2021 року.
Предметом даного договору факторингу є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги. Право вимоги від Клієнта до Фактора переходить в момент підписання сторонами відповідного реєстру прав вимог, встановленого в відповідному додатку договору.
06 березня 2024 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «Юніт капітал» уклали договір факторингу № 06/03/24.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Таким чином, у Цивільному кодексі України встановлена можливість замінити кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким відступається.
Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
У статті 350 ГК України факторинг визначений як передання чи зобов'язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов'язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони. Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України.
Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (стаття 1079 ЦК України).
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
За змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг є фінансовою послугою.
Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону про фінансові послуги.
Так, за змістом частини першої статті 6 Закону про фінансові послуги договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб'єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім'я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.
Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року №352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Отже, положеннями статей 512, 1077 ЦК України проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.
З аналізу статей 512-518 ЦК України можна зробити такий висновок щодо суб'єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.
Разом з тим, з огляду на частину першу статті 1077 ЦК України, статті 350 ГК України та частину п'яту статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» суб'єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 ЦК України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 ЦК України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.
У статті 350 ГК України зазначено, що фактором може бути лише банк, разом з тим, у пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов'язаних із наданням фінансових послуг.
У частинах першій, другій статті 7 цього ж Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.
У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.
Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.
Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. ЦК України передбачає лише перелік зобов'язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України).
Якщо предметом договору факторингу є майбутня вимога, можливе укладення тільки консенсуального договору. Але при виникненні права вимоги (перетворення майбутньої вимоги в наявну) право грошової вимоги за таким договором переходить без підписання сторонами іншого (крім договору) документа. За консенсуальним договором факторингу перехід права грошової вимоги від клієнта до фактора може здійснюватись з настанням певної події.
Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.
При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.
Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов'язанні (частина третя статті 656 ЦК України).
Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу. Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченою в договорі, право вимоги за яким передається.
Згідно із частиною першою статті 1084 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
Також розмежування розглядуваних договорів здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 ЦК України). Оскільки факторинг визначено пунктом 3 частини першої статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Зазначене узгоджується із правовими висновками, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18); від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18).
У постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов'язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.
Як уже зазначалося раніше, відповідно до абзацу 1 частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України договір факторингу передбачає, зокрема, те, що фактор передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).
Звідси за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону про фінансові послуги), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту в розпорядження і клієнт має сплатити фактору за відповідну послугу з фінансування (надання позики або кредиту).
Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов'язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.
Виходячи з цього правочин, який не відповідає ознакам, притаманним договору факторингу, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі №909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106)).
При цьому якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші умови договору притаманні як договору відступлення права вимоги, так і договору факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні й підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги. Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 51).
Від висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) та від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21), Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи № № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22) в постанові від 08 серпня 2023 року, не відступила.
Здійснивши аналіз умов укладених 28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова компанія» та ТОВ «Таліон Плюс», 05 серпня 2020 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс» та 06 березня 2024 року між ТОВ «Юніт Капітал» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» договорів, колегія суддів вважає, що між цими особами було укладено не договори факторингу, як зазначено у назві таких договорів, а саме договори про відступлення права вимоги, предметом двох з яких, а саме договорів, укладених між ТОВ «Манівео швидка фінансова компанія» та ТОВ «Таліон Плюс» та між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» і ТОВ «Таліон Плюс» було, зокрема, право вимоги щодо ОСОБА_1 , яке на момент їх укладення ще не виникло (не відбулося прострочення виконання). Щодо предмету договору, укладеного між ТОВ «Юніт Капітал» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», колегія суддів погоджується, що на цей момент право вимоги до відповідача було дійсним та простроченим.
За таких обставин, вірними є висновки суду першої інстанції про те, що у позивача не виникло право вимоги до відповідача за кредитним договором, адже таке набуто ним на підставі ланцюжка правочинів, за якими таке право не могло бути переданим.
У цьому зв'язку, колегія суддів вважає вірним врахування судом першої інстанції під час розгляду справи висновків щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 914/868/17, від 18 жовтня 2018 року у справі № 910/11965/16 та від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17.
Враховуючи висновки суду першої інстанції щодо відсутності у позивача права на пред'явлення позову, що є самостійною підставою для відмови в його задоволенні, місцевий суд безпідставно вдався до аналізу обставин щодо належного/неналежного виконання ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов'язань за кредитним договором.
Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, або змінює рішення.
За приписами частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України).
Оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження під час апеляційного розгляду, оскаржуване рішення слід змінити, виключивши з його мотивувальної частини висновки щодо неналежного виконання товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» своїх зобов'язань по переказу грошових коштів ОСОБА_1 за кредитним договором № 818112821, укладеним між ними 04 серпня 2021 року, в решті рішення суду слід залишити без змін, і таким чином, апеляційну скаргу задовольнити частково.
Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги (рішення суду першої інстанції змінено в мотивувальній частині), підстави для розподілу судових витрат у зв'язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,
апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» задовольнити частково.
Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 02 вересня 2024 року змінити, виключивши з його мотивувальної частини висновки щодо неналежного виконання товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» своїх зобов'язань по переказу грошових коштів ОСОБА_1 за кредитним договором № 818112821, укладеним між ними 04 серпня 2021 року.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 17 січня 2025 року.
Головуючий С.М. Копняк
Судді: С.М. Бойко
А.В. Ніткевич