07 січня 2025 року Справа № 915/357/24
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,
за участю секретаря судового засідання Савки К.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Фізичної особи-підприємця Білоус Олени Олександрівни ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 )
до відповідача: Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (54003, м. Миколаїв, вул. М. Василевського, буд. 40/1; ідентифікаційний код 44742194)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Інгульський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (54056, місто Миколаїв, пр. Миру, буд. 54В, корпус 4; ідентифікаційний код 34993225)
про: стягнення 46 870,50 грн,
за участю представників учасників справи:
від позивача: Білоус О.О., особисто
від відповідача: Павлюк О.О., у порядку самопредставництва,
Суть спору:
03.04.2024 Фізична особа-підприємець Білоус Олена Олександрівна звернулася до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н та без дати (вх. № 3954/24 від 03.04.2024) (з додатками), з визначенням відповідачем Південне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці у Миколаївській області, третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача Інгульський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), та просить суд стягнути з Державного бюджету України на користь Білоус Олени Олександрівни (Реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) 46 870,50 грн.
Позовні вимоги ґрунтуються на підставі: постанови Управління Держпраці у Миколаївській області № 10 від 15.02.2021 про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення; судових рішень Миколаївського окружного адміністративного суду у справі № 400/1494/21 (ухвала від 15.03.2021, рішення від 30.11.2023, виконавчого листа від 08.01.2024); постанов державного виконавця Інгульський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)у виконавчому провадженні № 65239661 (від 21.04.2021 про відкриття виконавчого провадження, від 21.04.2021 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, від 21.04.2021 про стягнення виконавчого збору); платіжних доручень/інструкцій № 50915 від 22.10.2021, № 50916 від 22.10.2021, № 2002 від 24.01.2022, № 2003 від 24.01.2022, № 13139 від 20.06.2023, № 14446 від 06.07.2023, № 14445 від 06.07.2023; застосування норм статей 167, 170, 174, 326, 1212 Цивільного кодексу України; та мотивовані тим, що постановою Управління з питань праці в Миколаївській області № 10 від 15.02.2021 на Фізичну особу-підприємця Білоус Олену Олександрівну було накладено штраф за порушення законодавства про працю та зайнятість населення у розмірі 50 000,00 грн. Вказана постанова була направлена стягувачем на примусове виконання до органу державної виконавчої служби, в результаті чого з банківського рахунку позивачки було списано грошові кошти в загальній сумі 46 870,50 грн. При цьому, постанову про накладення штрафу ФОП Білоус О.О. оскаржила у судовому порядку до Миколаївського окружного адміністративного суду. За результатами розгляду справи № 400/1494/21 Миколаївським окружним адміністративним судом було прийняте рішення від 30.11.2023 про задоволення позову ФОП Білоус О.О., визнано протиправною та скасовано Управління Держпраці у Миколаївській області про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 15.02.2021 року № 10. Вказане рішення набрало законної сили 08.01.2024. З урахуванням наведеного, позивачка зазначає, що стягнуті в примусовому порядку з банківського рахунку ФОП Білоус О.О. кошти є на даний час стягнутими безпідставно.
У зв'язку з тим, що позивачем не було дотримано вимог ст.ст. 162, 164 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд постановив ухвалу від 08.04.2024, якою позовну заяву залишив без руху та приписав позивачу усунути встановлені при поданні позовної заяви недоліки у 10-денний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
19.04.2024 до суду від позивача надійшла заява б/н від 19.04.2024 (вх. № 4723/24) про усунення недоліків позовної заяви, з позовною заявою б/н від 19.04.2024 (вх. № 4724/24) в новій редакції, в якій заявник просить суд стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця Білоус Олени Олександрівни (Реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) 46 870,50 грн.
За перевіркою наданих матеріалів, суд вважав за можливе прийняти позовну заяву до розгляду. Так, ухвалою від 24.04.2024 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/357/24 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; залучено до участі у справі Інгульський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача; встановлено для учасників справи процесуальні строки для подання заяв по суті спору.
26.04.2024 до суду від Фізичної особи-підприємця Білоус Олени Олександрівни надійшла заява б/н від 26.04.2024 (вх. № 5033/24), з якою заявником надано суду докази направлення позовної заяви на адресу третьої особи.
15.05.2024 до суду від Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці надійшов відзив на позовну заяву № ПД/10/4372-24 від 09.05.2024, в якому заявник інформує суд про наявність суперечностей при зазначенні найменування та ідентифікаційного коду відповідача у даній справі, крім цього просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Заперечення відповідача, викладені у відзиві, ґрунтуються, зокрема, на тому, що у даній справі ні Управління Держпраці у Миколаївській області, ні Південне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці не здійснює контроль справляння надходжень бюджету за кодом класифікації доходів бюджету 21081100 (вказаного у постанові від 15.02.2021 № 10, виданої Управлінням Держпраці у Миколаївській області, та вказаного у платіжних дорученнях № 50915 від 22.10.2021, № 2002 від 24.01.2022, № 14445 від 06.07.2023. Аналогічно ні Управління Держпраці у Миколаївській області, ні Південне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці не здійснює контроль справляння надходжень бюджету за кодом класифікації доходів бюджету 22070000 (вказаного у платіжних дорученнях № 50916 від 22.10.2021, № 2003 від 24.01.2022, № 13139 від 20.06.2023, № 14446 від 06.07.2023.
Відповідач, з посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20.04.2023 у справі № 160/2727/21, зауважує, що оскільки ФОП Білоус О.О. було стягнуто адміністративний штраф за виконавчим документом, який перебував на виконанні, із застосуванням коду класифікації доходів бюджету 21081100 «Адміністративні штрафи та інші санкції», та виконавчий збір із застосуванням коду класифікації доходів бюджету 22070000, Південне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці вважає, що уповноваженим органом, що контролює справляння за такими кодами надходжень бюджету, виступає Міністерство юстиції України.
Враховуючи, що відповідно до Положення № 1707/5 міжрегіональні управління Міністерства юстиції України підпорядковуються Міністерству юстиції України та є його територіальними органами, відповідач зазначає, що контроль за справлянням надходжень бюджету за кодами бюджетної класифікації 21081100, 22070000 у Миколаївській області покладено на Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса), яке на переконання відповідача є належним відповідачем по справі.
Після наведеного, дослідивши матеріали справи, здійснивши повторну перевірку позовної заяви, з урахуванням аргументів, викладених у відзиві, суд встановив, що позовна заява у справі № 915/357/24 не відповідає вимогам Глави 1 Розділу III Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням наведеного, ухвалою суду від 16.05.2024 позовну заяву Фізичної особи-підприємця Білоус Олени Олександрівни у справі № 915/357/24 було залишено без руху; постановлено позивачу усунути встановлені при поданні позовної заяви недоліки у 5-денний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання до господарського суду письмової заяви про усунення недоліків з дотриманням вимог, передбачених ст. 170 Господарського процесуального кодексу України; роз'яснено позивачу, що відповідно до ч. 13 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.
20.05.2024 до суду від позивача надійшла заява б/н від 18.05.2024 (вх. № 5926/24) про усунення недоліків.
За перевіркою наданих матеріалів суд констатував, що недоліки позовної встановлені ухвалою суду від 16.05.2024 Фізична особа-підприємець Білоус Олена Олександрівна усунула протягом встановленого процесуального строку. Так, ухвалою суду від 10.06.2024 було продовжено розгляд справи № 915/357/24 за позовом Фізичної особи-підприємця Білоус Олени Олександрівни до Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Інгульський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про стягнення 46 870,50 грн. Крім того, вказаною ухвалою суд постановив здійснити перехід до розгляду справи № 915/357/24 за правилами загального позовного провадження; розпочати розгляд справи № 915/357/24 зі стадії відкриття провадження у справі (підготовчого провадження); призначити підготовче засідання у справі на 09 липня 2024 року о 10:10.
07.06.2024 до суду від відповідача надійшло клопотання № ПД/10/5003-24 від 03.06.2024 про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням по справі № 400/1994/21.
Ухвалою суду від 09.07.2024 було зупинено провадження у господарській справі № 915/357/24 до закінчення перегляду в апеляційному порядку справи № 400/1494/21; зобов'язано сторін вчасно повідомити суд про усунення обставин, що викликали зупинення господарської справи.
15.08.2024 до суду від Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці надійшла заява б/н від 15.08.2024 (вх. № 9830/24) про усунення обставин, що викликали зупинення провадження у справі № 915/357/24, за змістом якої відповідач повідомляє суд, що за вх. №6447/ПД/1-24 від 14.08.2024 на адресу Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці надійшла постанова П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2024 року по справі № 400/1494/21, відповідно до якої апеляційну скаргу Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці залишено без задоволення.
Ухвалою суду від 16.08.2024 було поновлено провадження у справі № 915/357/24 та призначено підготовче засідання на 15 жовтня 2024 року о 10:20.
Ухвалою суду від 15.10.2024 було закрито підготовче провадження у справі № 915/357/24 та призначено її до судового розгляду по суті на 12 листопада 2024 року о 10:20.
Ухвалою суду від 12.11.2024, у зв'язку із першою неявкою позивача в судове засідання, розгляд справи № 915/357/24 по суті було відкладено на 07 січня 2025 року об 11:00.
Станом на момент проведення судового засідання від учасників справи інших заяв чи клопотань як по суті справи, так і з процесуальних питань, до суду не надходило.
В судове засідання 07.01.2025 з'явилися позивач особисто та представник відповідача, яких суд заслухав.
Відповідно до змісту статей 195, 240 ГПК України, 07.01.2025 за результатами розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження, суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, заслухавши в судових засіданнях представників учасників справи, суд -
15.02.2021 Управління Держпраці у Миколаївській області, за результатами розгляду матеріалів податкової перевірки, у зв'язку з отриманням акту фактичної перевірки Головного управління ДПС у Миколаївській області від 21.12.2020 № 251814/29/17/2711313769, винесло постанову № 10 про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення.
Вказаною постановою № 10 від 15.02.2021 вирішено накласти на Фізичну особу-підприємця Білоус Олену Олександрівну штраф у розмірі 50 000,00 грн.
Постанова набрала законної сили 15.02.2021 та була скерована Фізичній особі-підприємцю Білоус Олені Олександрівні листом Управління Держпраці у Миколаївській області № 16/1352 від 15.02.2021.
Фізична особа особа-підприємець Білоус Олена Олександрівна оскаржила вищевказану постанову Управління Держпраці у Миколаївській області № 10 від 15.02.2021 до Миколаївського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.03.2021 відкрито провадження в адміністративній справі № 400/1494/21 за позовом Фізичної особи-підприємця Білоус Олени Олександрівни до Управління Держпраці у Миколаївській області про визнання протиправною та скасування постанови від 15.02.2021 № 10.
Водночас, Управління Держпраці у Миколаївській області направило постанову про накладення штрафу № 10 від 15.02.2021 на примусове виконання до органу державної виконавчої служби.
21.04.2021 заступником начальника відділу Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Терещенком А.Є. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 65239661 з примусового виконання постанови Управління Держпраці у Миколаївській області № 10 від 15.02.2021.
Також 21.04.2021 державним виконавцем у виконавчому провадженні № 65239661 винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у загальній сумі 203,38 грн, а також постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 5000,00 грн.
Матеріали справи свідчать, що в межах виконавчого провадження № 65239661 Інгульський відділ державної виконавчої служби здійснював примусове виконання постанови № 10 від 15.02.2021, що вбачається з платіжних доручень/інструкцій на загальну суму 46 870,50 грн:
- № 50915 від 22.10.2021 на суму 36 668,38 грн (кошти ВД, стягнуті на користь держави);
- № 50916 від 22.10.2021 на суму 3 666,84 грн (виконавчий збір);
- № 2002 від 24.01.2022 на суму 5 655,00 грн (кошти ВД, стягнуті на користь держави);
- № 2003 від 24.01.2022 на суму 565,50 грн (виконавчий збір);
- № 13139 від 20.06.2023 на суму 23,15 грн (виконавчий збір);
- № 14445 від 06.07.2023 на суму 428,76 грн (кошти ВД, стягнуті на користь держави);
- № 14446 від 06.08.2023 на суму 42,87 грн (виконавчий збір).
У подальшому, за результатами розгляду справи № 400/1494/21 Миколаївським окружним адміністративним судом було прийнято рішення від 30.11.2023, яким позов фізичної особи-підприємця Білоус Олени Олександрівни до Управління Держпраці у Миколаївській області задоволено; визнано протиправною та скасовано постанову Управління Держпраці у Миколаївській області про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 15.02.2021 року № 10; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати.
Рішення суду набрало законної сили 02.01.2024.
Водночас, ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29.05.2024 у справі № 400/1494/21 було поновлено Південному міжрегіональному управлінню державної служби з питань праці строк на апеляційне оскарження рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року у справі №400/1494/21 та зупинено дію вказаного рішення; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Південного міжрегіонального управління державної служби з питань праці на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року по справі за позовом фізичної особи-підприємця Білоус О.О. до Управління Держпраці у Миколаївській області про визнання протиправною та скасування постанови.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13.08.2024 у справі № 400/1494/21 апеляційну скаргу Південного міжрегіонального управління державної служби з питань праці залишено без задоволення; рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року змінено з підстав задоволення позовних вимог, виклавши мотивувальну частину оскаржуваного рішення в редакції даної постанови.
Додатково судом враховано, що постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № 10 від 15.02.2021 було винесено Управлінням Держпраці у Миколаївській області
Разом із тим, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 14 від 12.01.2022 «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці» було ліквідовано, зокрема, Головне управління Держпраці в Одеській області, Управління Держпраці у Миколаївській області та Головне управління Держпраці у Херсонській області та утворено як юридичну особу публічного права, зокрема, Південне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, яке згідно пп. 3 п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України № 14 від 12.01.2022 виконує завдання і функції Головного управління Держпраці в Одеській області, Управління Держпраці у Миколаївській області та Головного управління Держпраці у Херсонській області.
Згідно з наказом Державної служби України з питань праці № 237 від 07.12.2022 Головне управління Держпраці в Одеській області, Управління Держпраці у Миколаївській області та Головне управління Держпраці у Херсонській області з 08.12.2022 припинили здійснення повноважень та виконання функцій з реалізації політики у відповідних сферах. При цьому, вказаним наказом № 237 07.12.2022 Державна служба України з питань праці погодила можливість Південному міжрегіональному управлінню Державної служби з питань праці з 08.12.2022 забезпечення здійснення повноважень та функцій, визначених Положенням про Південне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, затвердженим наказом Державної служби з питань праці № 168 від 23.09.2022, та іншими нормативно-правовими актами.
За змістом п. 1 Положення Південне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується. Повноваження Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці поширюються на територію Одеської, Миколаївської, Херсонської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополь.
Суд зауважує, що у спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, що пов'язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07.04.2022 у справі № 910/8252/21, від 22.02.2021 у справі № 910/6336/19, від 11.10.2019 у справі № 812/1408/16, від 13.03.2019 у справі № 524/4478/17, від 20.02.2019 у справі № 826/16659/15.
Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва. Під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов'язків одного суб'єкта права іншому. При цьому обов'язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов'язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.12.2021 у справі № 9901/348/19).
Таким чином, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб'єкта владних повноважень (суб'єкта публічної адміністрації) іншому або внаслідок припинення первісного суб'єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.
Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб'єкта владних повноважень (суб'єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб'єкта владних повноважень, припинення первісного суб'єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи.
Ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію (постанова Верховного Суду від 21.07.2022 у справі № 280/4670/20).
За таких обставин саме Південне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці є органом, який представляє інтереси держави у спірних правовідносинах.
З урахуванням вищевикладеного, предметом даного позову виступає майнова вимога позивача щодо стягнення з відповідача грошових коштів, як безпідставно набутих.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Таким чином, до предмета доказування у даній справі належить встановлення обставин, які свідчать про порушення відповідачем права позивача на повернення йому грошових коштів, набутих без достатньої правової підстави.
Позивач підтверджує власну правову позицію такими доказами:
- постанова Управління Держпраці у Миколаївській області № 10 від 15.02.2021 про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення;
- лист Управління Держпраці у Миколаївській області № 16/1352 від 15.02.2021;
- судові рішення Миколаївського окружного адміністративного суду у справі № 400/1494/21 (ухвала від 15.03.2021, рішення від 30.11.2023, виконавчий лист від 08.01.2024);
- постанови державного виконавця Інгульський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)у виконавчому провадженні № 65239661 (від 21.04.2021 про відкриття виконавчого провадження, від 21.04.2021 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, від 21.04.2021 про стягнення виконавчого збору);
- платіжні доручення/інструкції № 50915 від 22.10.2021, № 50916 від 22.10.2021, № 2002 від 24.01.2022, № 2003 від 24.01.2022, № 13139 від 20.06.2023, № 14446 від 06.07.2023, № 14445 від 06.07.2023.
Відповідач на підтвердження власної правової позиції надав суду такі докази:
- виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №18996672903 від 08.04.2024;
- наказ Державної служби України з питань праці №237 від 07.12.2022 «Про можливість забезпечення здійснення повноважень та виконання функцій»;
- відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Управління Держпраці у Миколаївській області;
- постанова П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13.08.2024 у справі № 400/1494/21.
Третя особа ні письмових пояснень, ні будь-яких доказів щодо спірних правовідносин суду не надавала.
Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 ГПК України, проаналізувавши обставини справи відносно норм чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов таких висновків.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Так, ст. 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, відповідно до якої, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Застосування ст. 1212 ЦК України має відбуватись за наявності певних умов та відповідних підстав, що мають бути встановлені судом під час розгляду справи на підставі належних та допустимих доказів у справі.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв'язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).
Крім того, суд зазначає, що за змістом положень ст. 1212 ЦК України про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави цей вид зобов'язань породжується наявністю таких юридичних фактів: 1) особа набула або зберегла у себе майно за рахунок іншої особи; 2) правові підстави для такого набуття (збереження) відсутні або згодом відпали.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Як уже було наведено вище, рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.11.2023 у справі № 400/1494/21, зміненим з підстав задоволення позовних вимог постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13.08.2024 у справі № 400/1494/21, було, зокрема, визнано протиправною та скасовано постанову Управління Держпраці у Миколаївській області про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № 10 від 15.02.2021.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 08.08 2023 у справі № 910/5880/21, сплачену до Державного бюджету України суму штрафу після того, як підстава такого перерахування відпала (зокрема у разі скасування адміністративним судом постанови про застосування такого штрафу), господарський суд може стягнути на користь платника згідно зі статтею 1212 ЦК України як таку, що утримується у бюджеті без достатньої правової підстави.
Так, у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (частини перша та друга статті 326 ЦК України).
Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України), яка діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України).
Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (частина перша статті 170 ЦК України).
Держава відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України).
З огляду на наведені приписи, а також ураховуючи те, що поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, у спорі щодо стягнення суми адміністративно-господарського штрафу, яка утримується на казначейському рахунку органу державної влади без достатньої правової підстави, держава бере участь у матеріальних і процесуальних правовідносинах в особі її органу, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету.
За змістом абз. 1 ч. 3 ст. 17 ЦК України орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.
З урахуванням наведеного, позивач має право на повернення сплачених на підставі вказаної постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, якому кореспондує відповідний обов'язок відповідача вчинити дії, спрямовані на повернення грошових коштів.
При цьому, судом також враховано, що на момент стягнення з позивача штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення юридична підстава для такого платежу існувала - була чинною постанова про застосування штрафу та відкрите виконавче провадження. Тому не можна вважати, що позивач сплатив кошти помилково. Так само з огляду на обставини справи немає підстав вважати, що він сплатив штраф надміру, тобто у розмірі більшому, ніж визначений у зазначеній постанові. Надалі з огляду на набрання законної сили судовим рішенням адміністративного суду про визнання протиправною та скасування такої постанови відповідна юридична підстава відпала.
Суд наголошує, що стягнуті з позивача у рамках виконавчого провадження кошти не були надміру сплаченими, тобто у розмірі, більшому, ніж визначений у наведених вище постановах. Вказане унеможливлює застосування до спірних правовідносин норм Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 787 від 03 вересня 2013 року, оскільки, сума штрафу, яку вніс до бюджету позивач, не є помилково чи надміру зарахованою.
Проте з моменту скасування адміністративним судом постанови Управління Держпраці у Миколаївській області про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № 10 від 15.02.2021 про накладення штрафу, достатня правова підстава сплати такого штрафу відпала.
Після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування штрафу платник згідно зі статтею 1212 ЦК України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави. Це узгоджується із практикою Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення органу влади за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (див., наприклад, постанови від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 1 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109)).
Вказане також узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 08.08 2023 у справі № 910/5880/21.
Судом також враховано, що відповідно до ч.1 ст.42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті (ч.ч.2,3 ст.42 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до ч.4 ст.42 Закону України «Про виконавче провадження» на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
В силу вимог ч.ч.1, 2 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби (ч. 4 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно з ч.7 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.
Отже скасування рішення, у зв'язку з виконанням якого стягнутий виконавчий збір та витрати виконавчого провадження, є підставою для повернення відповідних коштів, адже правова підстава для їх стягнення є такою, що відпала.
Оскільки відповідно до наведених норм набувачем сплаченого боржником у виконавчому провадженні збору є Державний бюджет України, суми такого сплаченого виконавчого збору підлягають стягненню саме з Державного бюджету України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 551/1099/21.
При визначенні складу учасників справи та формулювання резолютивної частини судових рішень у справах за вказаними позовами про повернення помилково або надміру сплачених сум виконавчого збору необхідно звернутися до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16, згідно з якою спірні суми мають стягуватись з Державного бюджету України.
У матеріалах справи відсутні докази повернення позивачу з Державного бюджету України грошових коштів у розмірі 46 870,50 грн, правова підстава зарахування яких до бюджету, як в частині штрафу, так і в частині виконавчого збору та витрат виконавчого провадження відпала.
За таких обставин, позовні вимоги є підставними та обґрунтованими.
Судом також враховано, що відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, грошові кошти слід стягувати на користь позивача саме з Державного бюджету України, а не з конкретного органу за рахунок його бюджетних асигнувань (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/5880/21).
В силу ч. 2 ст. 5 ГПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16, ГПК України не передбачає необхідності зазначення суб'єкта виконання судового рішення (органу, через який треба перераховувати кошти), номера чи виду рахунку, з якого їх слід стягнути (списати). Такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення порушеного права позивача та є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, які мають бути врегульовані у нормативних актах, а не у резолютивній частині рішення.
Велика Палата Верховного Суду зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні, у тому числі господарські, правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у конкретних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. Інакше кажучи, органи державної влади, насправді, не діють як юридичні особи, навіть якщо вони формально наділені таким статусом, а діють від імені держави, що відповідає за своїми зобов'язаннями державним майном, яким наділяє її органи.
В судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах.
Це випливає, зокрема, з частини четвертої статті 56 Господарського процесуального кодексу України. Під час провадження у справі стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справі №923/199/21 і №922/1830/19, від 14.12.2022 у справі №2-3887/2009, від 12.07.2023 у справі №757/31372/18-ц).
Зазначення позивачем відповідачем у справі щодо стягнення з Державного бюджету України коштів, які утримуються там без достатньої правової підстави Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці не означає, що у спірних правовідносинах відповідальним суб'єктом не є держава, а саме цей орган.
У кондикційних правовідносинах орган держави є представником її інтересів, а не суб'єктом владних повноважень, який здійснює щодо позивача публічно-владні управлінські функції. Останні він реалізував тоді, коли виніс постанову про застосування штрафу та забезпечив стягнення останнього до бюджету. Подальше намагання позивача повернути з Державного бюджету України відповідну суму, заявивши вимогу про її стягнення, не пов'язане з виконанням органами державної влади публічно-владних управлінських функцій щодо позивача.
Суд також зазначає, що за приписами частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд може спиратись на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994).
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.
Отже, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема відомості про розподіл судових витрат.
Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, з урахуванням задоволення позовних вимог, судовий збір за подання позовної заяви покладається на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця Білоус Олени Олександрівни ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) грошові кошти в сумі 46 870,50 грн.
Стягнути з Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (54003, м. Миколаїв, вул. М. Василевського, буд. 40/1; ідентифікаційний код 44742194) на користь Фізичної особи-підприємця Білоус Олени Олександрівни ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 3 028,00 грн судового збору.
Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.
Сторони та інші учасники справи:
Позивач: Фізична особа-підприємець Білоус Олена Олександрівна ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );
Відповідач: Південне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці (54003, м. Миколаїв, вул. М. Василевського, буд. 40/1; ідентифікаційний код 44742194);
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Інгульський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (54056, місто Миколаїв, пр. Миру, буд. 54В, корпус 4; ідентифікаційний код 34993225).
Повне рішення складено та підписано судом 17.01.2024.
Суддя О.Г. Смородінова