ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
09 січня 2025 року Справа № 906/50/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Маціщук А.В. , суддя Василишин А.Р.
секретар судового засідання Новак С.Я.
за участю представників сторін:
прокурора: Рункевич І.В.
позивача: ОСОБА_1
відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Першого заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 21.05.2024 р. у справі №906/50/24, ухвалене суддею Машевською О.П., повний текст рішення складено 24.07.2024
за позовом Заступника керівника Коростенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Словечанської об'єднаної територіальної громади в особі Словечанської сільської ради Коростенського району
до ОСОБА_2
про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, визнання недійсним договору оренди землі та зобов'язання повернути майно
Заступник керівника Коростенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Словечанської об'єднаної територіальної громади в особі Словечанської сільської ради Коростенського району звернувся з позовом до Господарського суду Житомирської області до відповідача Фізичної особи ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, визнання недійсним договору оренди землі та зобов'язання повернути майно.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 21.05.2024 р. Заступнику керівника Коростенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Словечанської об'єднаної територіальної громади в особі Словечанської сільської ради Коростенського району до фізичної особи ОСОБА_2 у позові - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Житомирської області у справі №906/50/24 Перший заступник керівника Житомирської обласної прокуратури звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить прийняти апеляційну скаргу до розгляду та відкрити апеляційне провадження у справі. Рішення господарського суду Житомирської області від 21.05.2024 у справі № 906/50/24 про відмову у задоволенні позову скасувати. Прийняти нове рішення, яким позов задоволити. Стягнути з відповідача на користь Житомирської обласної прокуратури здійсненні нею судові витрати. Про час та місце розгляду справи повідомити сторони, Житомирську обласну прокуратуру, а також Рівненську обласну прокуратуру для забезпечення участі прокурора у справі.
Оскільки апеляційна скарга надійшла без матеріалів справи, суд апеляційної інстанції витребував їх у Господарського суду Житомирської області.
03.09.2024 матеріали справи №906/50/24 надійшли на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду.
Ухвалами Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2024 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Першого заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 21.05.2024 р. у справі №906/50/24, розгляд апеляційної скарги призначено на 24.10.2024 р. об 10:30 год.
18.10.2024 р. до апеляційного господарського суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому відповідач вказує на те, що зміст апеляційної скарги висновків суду не спростовує, судове рішення щодо відмови у задоволені позовних вимог ґрунтується на засадах верховенства права є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.
Також, 18.10.2024 р. від Словечанської сільської ради через систему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення у справі.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.10.2024 р. у справі №906/50/24 розгляд апеляційної скарги відкладено на "28" листопада 2024 р. о 10:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань № 2.
12.11.2024 до апеляційного господарського суду надійшло клопотання від Словечанської сільської ради про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції забезпечення проведення якої просить доручити Овруцькому районному суду Житомирської області.
27.11.2024 від ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи без участі відповідача.
У зв'язку із відпусткою головуючої судді Філіпової Т.Л. судове засідання у справі №906/50/24 28 листопада 2024 р. не відбулося.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2024 р. розгляд апеляційної скарги призначено на "09" січня 2025 р. о 10:30 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №2(ВКЗ). Клопотання представника Словечанської сільської ради про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №906/50/24 - задоволено. Доручено забезпечити проведення відеоконференції Овруцькому районному суду Житомирської області (місцезнаходження: вулиця Гетьмана Виговського, 5, Овруч, Житомирська область, 11101).
08.01.2025 р. ОСОБА_2 через систему «Електронний суд» подав заяву про розгляд справи про розгляд справи без його участі.
У судовому засіданні прокурор підтримав доводи апеляційної скарги, та надав додаткові пояснення по суті спору, стверджує, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права тому просить скасувати рішення суд першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог прокурора у повному обсязі.
Позивач у судовому засіданні надав додаткові пояснення по суті позовний вимог.
Відповідач у судове засідання не прибув та не реалізував процесуальне право на участь в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції.
Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в них, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши надану юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, Північно - західний апеляційний господарський суд
1.Зміст рішення суду першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірне майно дошкільного закладу освіти не забезпечувало виконання встановлених законодавством завдань, а тому підлягало приватизації. На переконання суду, в силу Закону України «Про освіту», саме заклад освіти, як юридична особа, є користувачем нерухомого майна комунальної власності, і тому заборона на приватизацію застосовується лише до того майна, яким такий заклад користується. Також суд зазначив, що прокурором не доведено порушення майнового права чи інтересу територіальної громади, настання негативних наслідків такого порушення, а дії з відчуження майна комунальної власності не пов'язані із протиправною поведінкою самого набувача майна. Судом першої інстанції вирішено спір із застосуванням практики ЄСПЛ щодо тлумачення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та застосування критеріїв сумісності заходів втручання у право на мирне володіння майном.
2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи
В апеляційній скарзі Перший заступник керівника Житомирської обласної прокуратури вказує, що суд першої інстанції не вірно застосував норми матеріального (ст. 216 ЦК України, ст. 10, 26 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція)) та процесуального (ст. ст. 45, 236, 237 ГПК України) права, внаслідок чого зроблено висновки, які не відповідають обставинам справи.
Прокурор наголошує, що Закон України «Про освіту» містить пряму заборону приватизації об'єктів та майна державних і комунальних закладів освіти.
Крім того, порядок використання майна закладів освіти, яке не використовується в освітньому процесі, врегульовано частиною 6 статті 80 Закону України «Про освіту», якою передбачено, що майно закладів освіти, яке не використовується в освітньому процесі, може бути вкладом у спільну діяльність або використане відповідно до статті 81 цього Закону.
Водночас, положеннями ст.16 Закону України «Про дошкільну освіту» передбачено, що рішення про утворення, реорганізацію, ліквідацію чи перепрофілювання (зміну типу) закладу дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форми власності приймає його засновник (засновники).
Вивільнені приміщення ліквідованих державних та комунальних закладів дошкільної освіти використовуються виключно для роботи з дітьми.
Майно, яке є державною або комунальною власністю (земельні ділянки, будівлі, споруди, обладнання тощо), придбання чи відокремлення якого призначене для здобуття дітьми дошкільної освіти, використовується виключно для роботи з дітьми.
У той же час, судом вищезазначені норми законодавства не враховані, а також не взято до уваги, що договір купівлі-продажу спірного приміщення від 20.10.2021 не містить жодних застережень щодо подальшого цільового використання майна, а саме використання виключно для роботи з дітьми.
Враховуючи викладене, зважаючи, що спірне нерухоме майно належить до майна закладів освіти, заборона на приватизацію якого встановлена частиною 4 статті 80 Закону України «Про освіту», а невикористання закладом освіти спірного нерухомого майна, не змінює статус нього майна (майно закладу освіти) та не відміняє встановлену Законом заборону на його приватизацію.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, шо здійснення приватизації майна дошкільного навчального закладу, відбулось з дотриманням вимог законодавства.
Під час розгляду справи прокурором наголошувалось на наявність юридичних підстав, з якими закон пов'язує недійсність правочину, тому втручання у право приватної власності шляхом постановлення судового рішення про недійсність правочину і зобов'язання повернути об'єкт нерухомості буде відповідати критерію «законності». Враховуючи вказане, право територіальної громади на повернення майна до комунальної власності підлягає беззаперечному захисту та є співмірним та пропорційним втручанням держави (великого числа громадян в особі територіальної громади, права якого захищаються) у право приватної власності особи. Безпідставними є доводи судів щодо відсутності солідарного ризику і солідарної відповідальності учасників правочину за перевищення відчужувачем майна своїх повноважень, зважаючи на відсутність обов'язку у приватного учасника обороту контролювати законність рішень Словечанської сільської ради, а також протиправної поведінки самого набувача майна.
Так, передача права власності на майно, у тому числі за результатами аукціону, передбачає наявність волевиявлення як у продавця, так і у покупця такого майна. Отже, покупець, беручи участь у відповідному аукціоні знав, яке майно буде реалізовуватися на ньому, та повинен був враховувати законодавчі процедури можливого відчуження такого майна.
Зважаючи на указане, рішення Господарського суду Житомирської області від 21.05.2024 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Заперечуючи доводи апеляційної скарги, ОСОБА_2 стверджує, що матеріали судової справи не містять жодного належного та допустимого доказу того, що спірне приміщення якимось чином було у віданні чи володінні вказаного апелянтом дошкільного навчального закладу.
Разом з тим, згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на які в обґрунтування своєї позиції посилається апелянт, юридична адреса згаданого ним закладу є АДРЕСА_1 , а спірне за вказаним позовом приміщення розташоване по АДРЕСА_1 , тобто в іншому місці.
Зазначений в Реєстрі його керівник із 2015 року вважається звільненою за власним бажанням. Власне сам вказаний апелянтом дошкільний навчальний заклад знаходився у віданні Сирницької загально освітньої школи І-ІІ ступенів, що відмінне від встановленого судом при розгляді справи походження спірного за даним позовом приміщення.
Оскільки діяльність юридичної особи не може проводитись без її керівника, вказане свідчить, що й вказаний апелянтом заклад з 2015 року теж не функціонував, як освітній заклад.
Додатковим підтвердженням, що мова йде про різні об'єкти є їх назви зокрема за матеріалами справи йдеться про «Сирницький дитячий садок», а в апеляційній скарзі вказується про «Сирницький дошкільний навчальний заклад».
За вказаних фактичних обставин, наведені апелянтом відомості не спростовують висновків суду щодо можливості приватизації майна. Ухвалюючи рішення суд не ухилився від застосування висновків Європейського суду з прав людини, в тому числі з всебічним урахуванням всіх фактичних обставин.
Процес приватизації був публічний і здійснювався через мережу інтернет, тобто територіально не був обмежений. Відповідно, коло осіб, які бачили пропозицію до продажу і могли подати заявки не обмежувалось кількісним і територіальним критерієм.
Якби хоча б одна фактична ознака, окрім назви спірного майна свідчила чи навіть вказувала, що його вибуття здійснюється з порушенням чинного законодавства жодних дій, спрямованих на його придбання вчинено б не було.
Разом з тим, відсутність, в тому числі в матеріалах справи будь-яких фактичних даних та доказів, що спірне майно належить до навчального закладу, включене чи може буди включене до освітнього процесу тощо, виключало можливість мою чи будь-якої іншою особою достовірно знати про його незаконне вибуття, відповідно доводи апелянта щодо добросовісності під час набуття спірного майна у власність, не ґрунтуються на жодному належному та допустимому доказів та є припущенням.
Відповідач наголошує на тому, що майже двадцять років приміщення не використовується за призначенням. За матеріалами справи фізичний знос будівель визначений у розмірі 53%. Згідно звіту про незалежну оцінку майна фізичний знос окремих елементів конструкцій, зокрема підлоги та внутрішніх електричних та сантехнічних пристроїв становить 70%, прорізів - 65%, оздоблювальних робіт 55%, перекриття - 50%.
Матеріали судової справи не містять фактичних даних та доказів, в тому числі від уповноважених органів, щодо можливості організації в такому приміщенні за таких умовах безпечного освітнього процесу з дотриманням всіх санітарним, гігієнічним, протипожежним тощо вимог.
Позов не містить фактичних даних існування по завершенню аукціону перешкод, заборон, обмежень тощо, в тому числі поданих самим позивачем чи будь яким іншим контролюючим органом щодо укладення договору купівлі-продажу, відповідно доводи апелянта є безпідставними.
Відтак, вказаний позов пред'явлено з формальних міркувань без врахування позиції особи інтереси якої представляються та оцінки всіх істотних, фактичних обставин та оцінки наслідків.
Викладені позивачем доводи щодо задоволення позовних вимог є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Відтак, зміст апеляційної скарги висновків суду не спростовує, судове рішення щодо відмови у задоволені позовних вимог ґрунтується на засадах верховенства права є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.
Словечанська сільська рада у письмових поясненнях вказала, що відповідно до пункту 14 статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
Відтак, Словечанська сільська рада дотримуючись своїх прав, що передбачені чинним законодавством, не порушуючи законів та Конституції України, передала у власність шляхом продажу нежитлове приміщення Сирницького дитячого садка.
Незалежно від статусу Закону України «Про освіту», як спеціального чи загального стосовно закону про приватизацію, враховуючи його преамбулу та відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна», може лише уточнювати процедури передбачені Законом України «Про приватизацію державного та комунального майна», з метою захисту завдань та мети.
Повернення нежитлового приміщення недіючого дитячого садка у комунальну власність Словечанської сільської ради та розірвання договору оренди землі, на якій розміщене нежитлове приміщення, з огляду на вище наведене, вбачається недоцільним, адже відновлення приміщення і обладнання його під заклад дошкільної освіти дуже дорого вартісне, недоцільне та невиправдане, у зв'язку з його розміщенням та кількість дітей які проживають в селі Сирниця.
Відтак, викладені Коростенською окружною прокуратурою доводи щодо задоволення позовних вимог є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
3.Обставини справи, встановлені апеляційним судом.
Рішенням Виконавчого комітету Городецької сільської ради Овруцького району Житомирської області №31 від 22.10.2002 "Про реорганізацію Сирницького дошкільного закладу на осінньо-зимовий період" вирішено реорганізувати Сирницький дитячий садок з 24 жовтня 2002 року, створити з 01 травня по 31 жовтня 2003 року Сирницький сезонний дошкільний заклад.
Рішенням Виконавчого комітету Городецької сільської ради Овруцького району Житомирської області №12 від 22.03.2004 "Про роботу Сирницького дитячого садка" вирішено у зв'язку з недостатньою кількістю дітей дошкільного віку станом на 01.04.2004 року дитячий садок не відкривати.
Рішенням Виконавчого комітету Городецької сільської ради Овруцького району Житомирської області №29 від 29.10.2004 "Про тимчасове закриття Сирницького дитячого садка" вирішено тимчасово закрити дошкільний заклад в селі Сирниця, а саме Сирницький дитячий садок, з 1 січня 2005 року.
Наказом по відділу освіти Овруцької райдержадміністрації від 07.12.2004 №351-К "Про скорочення посади завідуючої Сирницьким дошкільним навчальним закладом" скорочено посаду завідуючої Сирницьким дошкільним навчальним закладом в зв'язку з його тимчасовим закриттям з 01.01.2005 року.
Рішенням Словечанської сільської ради Овруцького району Житомирської області №698 від 31.08.2020 "Про прийняття об'єктів у комунальну власність територіальної громади в особі Словечанської сільської ради" вирішено прийняти у комунальну власність територіальної громади в особі Словечанської сільської ради нежитлове приміщення дитячого садка по АДРЕСА_2 , загальною площею 161,2 кв.м.
Рішенням Словечанської сільської ради Овруцького району Житомирської області №104 від 19.10.2020 "Про зміну та впорядкування нумерації будинків та споруд по АДРЕСА_1 " вирішено змінити нумерацію нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 , яке є комунальною власністю Словечанської сільської ради з №76 на №76а.
Рішенням Словечанської сільської ради Овруцького району Житомирської області №339 від 13.08.2021 "Про приватизацію (продаж) об'єкта нерухомого майна комунальної власності нежитлового приміщення дитячого садка шляхом проведення електронного аукціону з використанням електронної торгової системи "Прозорро. Продажі", серед іншого, затверджено стартову ціну продажу, виходячи з оціночної вартості лоту 27 710, 00 грн; затверджено умови продажу на електронному аукціоні з умовами об'єкта малої приватизації окремого майна - нежитлового приміщення дитячого садка по АДРЕСА_1 загальною площею 161,2 кв.м., згідно з додатком 1 до даного рішення.
Рішенням Словечанської сільської ради Овруцького району Житомирської області №377 від 30.09.2021 "Про приватизацію об'єкта малої приватизації, нежитлового приміщення дитячого садка по АДРЕСА_2 , шляхом викупу" вирішено:
- затвердити протокол про результати електронного аукціону №UA-PS-2021-09-10-000074-2 , сформований 27.09.2021 року 19:46:37 оператором ТОВ "Смарт Тендер" через електронний майданчик, згідно з яким покупцем є ОСОБА_2 , код НОМЕР_1 , який запропонував ціну у сумі 27 710, 00 грн без урахування податку на додану вартість;
- здійснити приватизацію об'єкта малої приватизації - нежитлового приміщення дитячого садка за адресою: АДРЕСА_3 та перебуває на балансі Словечанської сільської ради шляхом викупу фізичною особою ОСОБА_2 , який зареєстрований в АДРЕСА_4 , номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , який єдиний подав заяву на участь в аукціоні з продажу вказаного об'єкта, призначеного на 28.09.2021 за запропонованою ціною, яка не нижче стартової ціни 27 710, 00 грн.
20.10.2021 між Словечанською сільською об'єднаною територіальною громадою в особі Словечанської сільської ради Овруцького району Житомирської області (продавець) та громадянином України ОСОБА_2 ( покупець) укладено Договір купівлі-продажу нежитлового приміщення відповідно до якого продавець передає у власність, а покупець набуває у власність на умовах цього Договору нежитлове приміщення "Дитячий садок", що знаходиться в АДРЕСА_1 (тут і далі за текстом - Договір купівлі-продажу від 20.10.2021 та Об'єкт малої приватизації).
Згідно п. 1.1. вказаного Договору Об'єкт малої приватизації належить продавцю на праві комунальної власності, що підтверджується державною реєстрацією у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 30.03.2021 року; номер запису про право власності 41305556; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2327811518242 ( витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстрацію права власності від 02 квітня 2021 року за індексним номером витягу 251010860).
У п. 2.6. Договору купівлі-продажу від 20.10.2021 визначено, що ринкова вартість Об'єкта малої приватизації становить 27710,00грн на підставі звіту про незалежну оцінку майна, виданого 30.09.2021 ФОП ОСОБА_3 .
У п. 3.4. Договору купівлі-продажу від 20.10.2021 передбачено, що передача Об'єкта малої приватизації від продавця покупцю посвідчується актом приймання-передачі, який підписується сторонами протягом п'яти робочих днів після сплати покупцем у повному обсязі ціни продажу об'єкта приватизації (а.с.26-28).
30.11.2021 за Актом прийому-передачі права власності на нерухоме майно Словечанською сільською радою передано, а громадянином ОСОБА_2 прийнято Об'єкт малої приватизації відповідно до Договору купівлі-продажу від 20.10.2021, а саме: нежитлове приміщення "Дитячий садок", загальною площею 161,20 кв.м. із сараєм (С), вартістю 27710, 00грн, яке розташоване на земельній ділянці площею 0, 2384 га за кадастровим номером 1824282100:03:001:0155. Майно знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Будівля прихованих недоліків немає (а.с. 34).
Рішенням Словечанської сільської ради №312 від 30.06.2021 "Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель Словечанської сільської ради" затверджені технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель Словечанської сільської ради, зокрема, земельної ділянки площею 0,2384 га, кадастровий номер 1824282100:03:001:0155 для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти, АДРЕСА_2 (а.с. 39).
ПП "Андвол" виготовлено Технічну документацію землеустрою щодо проведення інвентаризації земель Словечанської сільської ради для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти та території АДРЕСА_2 .
Рішенням Словечанської сільської ради №834 від 28.04.2023 "Про передачу в користування на умовах оренди земельної ділянки ОСОБА_2 " вирішено передати ОСОБА_2 в користування на умовах оренди терміном на 49 років земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти, площею 0,2384 га, кадастровий номер 1824282100:03:001:0155 в АДРЕСА_2 (а.с. 43).
01.05.2023 між Словечанською сільською радою (орендодавець) та ОСОБА_2 (орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку із земель житлової та громадської забудови на підставі рішення 27 сесії VIII скликання Словечанської сільської радим від 28.04.2023 №834, що знаходиться на території Словечанської сільської ради Житомирської області, Коростенського району, с. Сирниця, вул. Центральна, 76а.
У п.2. договору оренди землі від 01.05.2023 сторони погодили, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,2384 га, у тому числі: землі житлової та громадської забудови 0,2384 га, кадастровий номер 1824282100:03:001:0155.
Згідно п. 8 договору оренди землі від 01.05.2023 договір укладено на 49 (сорок дев'ять) років.
Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у сумі 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 18905,90грн у рік або 1575, 49грн в місяць (п. 9 договору оренди землі від 01.05.2023).
У п.15 вказаного договору сторони домовилися про те, що земельна ділянка передається в оренду для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти.
Цільове призначення земельної ділянки 03.02 (для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти) (п. 16 договору оренди землі від 01.05.2023) (а.с. 44-46).
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на час її формування 12.07.2023 за фізичною особою ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на нежитлове приміщення "Дитячий садок", загальною площею 161,2 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 ; дата та час державної реєстрації 24.12.2021 на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 20.10.2021, номер відомостей про речове право 46007583 (а.с. 52-54).
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на час її формування 29.12.2023 за орендарем ОСОБА_2 зареєстроване речове право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1824282100:03:001:0155 площею 0,2384 га на підставі договору оренди землі від 01.005.2023 (а.с. 49-51).
Враховуючи вище встановлені обставини, прокурор звернувся з позовом до суду в інтересах сільської ради до фізичної особи ОСОБА_2 з позовними вимогами визнати незаконним та скасування рішення, визнати недійсними договір купівлі-продажу нерухомого майна та договір оренди землі та зобов'язати повернути майно територіальній громаді.
4.Правові норми, які застосовуються апеляційним судом до спірних правовідносин.
Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти регулюються Законом України «Про освіту».
За змістом пункту 6 статті 1 зазначеного Закону заклад освіти - юридична особа публічного чи приватного права, основним видом діяльності якої є освітня діяльність.
Засновник закладу освіти - орган державної влади від імені держави, відповідна рада від імені територіальної громади (громад), фізична та/або юридична особа, рішенням та за рахунок майна яких засновано заклад освіти або які в інший спосіб відповідно до законодавства набули прав і обов'язків засновника (пункт 7 статті 1 Закон України "Про освіту").
Частинами 1, 3, 4 статті 80 Закону України «Про освіту» визначено, що до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об'єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об'єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством
У ч.5 статті 80 Закону України "Про освіту" законодавець визначив, що заклади освіти всіх форм власності, зареєстровані у встановленому законом порядку, мають рівні умови користування нерухомим майном державної і комунальної власності, що передається в оренду.
Приписами ч.3 ст.15 "Про дошкільну освіту" передбачено, що статус комунального має заклад дошкільної освіти, заснований на комунальній формі власності.
У ст. 16 Закону України "Про дошкільну освіту" № 2628-III від 11.07.2001 законодавець унормував, що вивільнені приміщення ліквідованих комунальних закладів дошкільної освіти використовуються виключно для роботи з дітьми, а майно, яке є комунальною власністю ( земельні ділянки, будівлі, споруди, обладнання тощо), придбання чи відокремлення якого призначене для здобуття дітьми дошкільної освіти, використовується виключно для роботи з дітьми.
В абз. 2 ч. 1 ст. 16 Закону № 2628-III законодавець визначив, що засновником закладу дошкільної освіти може бути: 1) відповідна рада від імені територіальної громади (громад), фізична та/або 2) юридична особа (зокрема релігійна організація, статут (положення) якої зареєстровано у встановленому законодавством порядку), рішенням та за рахунок майна яких засновано заклад дошкільної освіти або які в інший спосіб відповідно до законодавства набули прав і обов'язків засновника.
Згідно Закону України " Про приватизацію державного і комунального майна" від 18.01.2018 № 2269-VIII законодавство України про приватизацію складається з цього Закону, інших законодавчих актів. Галузеві особливості приватизації об'єктів державної власності можуть встановлюватися виключно законами ( далі - Закон № 2269-VIII).
Частиною 6 ст. 3 Закону № 2269-VIII також визначено, що приватизація (відчуження) майна, що перебуває у комунальній власності, здійснюється органами місцевого самоврядування відповідно до вимог цього Закону.
Суб'єктами приватизації є органи приватизації територіальних громад та покупці ( ст. 6 Закону № 2269-VIII). Покупцями об'єктів приватизації з урахуванням обмежень, установлених статтею 8 цього Закону, можуть бути громадяни України.
Відповідно до ст. 30 Закону № 2269-VIII спори щодо приватизації комунального майна, крім спорів, які виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції адміністративних судів, вирішуються господарським судом у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, крім випадків, коли сторони погодили передачу таких спорів на вирішення міжнародному комерційному арбітражу відповідно до частини дванадцятої статті 26 цього Закону.
Згідно зі ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Вказана правова норма кореспондується з положеннями частини першої статті 626 ЦК України.
Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності.
Відповідно до ст. 215 цього Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
За змістом статті 216 Цивільного кодексу України Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
5. Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.
Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Щодо представництва прокурором інтересів держави в суді в особі Словечанської сільської ради, суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що повноваження прокурора з представництва інтересів держави в суді визначені Законом України від 14.10.2014 № 1697-VII “Про прокуратуру» (далі - Закон України “Про прокуратуру»).
Позов у цій справі подано в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування Словечанської сільської ради Коростенського району Житомирської області як суб'єкта, що здійснює повноваження власника спірної земельної ділянки, яка відноситься до земель комунальної власності.
Органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених прав у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду (ч.2 ст. 4 ГПК України).
Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає суспільні інтереси у спосіб, визначений, зокрема, законом (ч.1 ст. 5 ГПК України).
Прокурор, який звертається до суду в інтересах органу місцевого самоврядування, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення таких інтересів, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення прокурора до суду, а також зазначає орган, уповноважений територіальною громадою як первинним суб'єктом місцевого самоврядування здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч. 4 ст. 53 ГПК України).
Зазначений орган місцевого самоврядування за позовом прокурора набуває статусу позивача (абз. 2 ч. 5 ст. 53 ГПК України).
Процедура, передбачена абз. 3 і 4 ч. 4 статті 23 Закону України “Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави/органу місцевого самоврядування в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави/органу місцевого самоврядування не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.
Іншими словами, прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює (постанови ВПВС від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18).
Окрім того, у кожному випадку звернення до суду в інтересах держави/органу місцевого самоврядування прокурор має встановити, насамперед: а) суб'єкта, якому належать повноваження звертатися до суду за захистом відповідного права/інтересу; б) ефективний спосіб захисту такого права/інтересу; в) залежно від установленого - коло відповідачів ( постанова ВПВС від 28.09.2022 у справі № 483/448/20.
В свою чергу, Прокурор при зверненні до суду має також враховувати, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим із відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала безперешкодне володіння загальнонародними благами та ресурсами. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами територіальної громади, у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи у публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином, або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів ( постанова ВПВС від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц).
Відповідно до усталеної судової практики ВП ВС бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держав/органу місцевого самоврядування, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України “Про прокуратуру», прокурор фактично надає цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави/місцевого самоврядування, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (постанова ВПВС від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц).
Оскільки зверненню Прокурора з даним позовом передувало листування з Сільською радою в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", колегія суддів оцінює процедуру звернення Прокурором до суду за формальними ознаками такою, що дотримана (п.п.7, 38, 39 та 43 постанови ВПВС від 26.05.20р. у справі №912/2385/18).
Оскільки повноваження органів місцевого самоврядування є законодавчо визначеними, перевірку доводів учасників справи щодо наявності чи відсутності у них повноважень здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів місцевого самоврядування у спірних правовідносинах суд вправі здійснити під час розгляду справи, тобто після відкриття провадження у справі (п. 50 постанови ВПВС від 26.06.19р. у справі № 587/430/16-ц).
Згідно з частиною 1 статті 6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно п.п.30 та 34 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської ради приймаються рішення: щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; про реорганізацію або ліквідацію навчальних закладів комунальної форми власності; щодо регулювання земельних відносин.
Згідно з нормами частини 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
Таким чином, Словечанська сільська рада Овруцького району ( сьогодні - Коростенського району) Житомирської області мала повноваження приймати рішення №377 від 30.09.2021 "Про приватизацію об'єкта малої приватизації, нежитлового приміщення дитячого садка по вул. Центральна, 76а, в с. Сирниця, шляхом викупу", а також інші похідні від нього рішення та правочини щодо розпорядження нерухомим майном комунальної форми власності.
Обов'язок діяти в інтересах територіальної громади є запорукою державного регулювання на певній території.
Таким чином, суб'єктом владних повноважень уповноваженим представляти інтереси держави у даних спірних правовідносинах Словечанська сільська рада.
Прокурор обґрунтовує підстави для представництва інтересів держави в особі позивача шляхом пред'явлення цього позову, а саме: наявним порушенням інтересів держави і необхідністю їх комплексного захисту; орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у цих спірних правовідносинах, будучи поінформованими про існування порушення, не здійснює захисту інтересів держави.
Наведеним підтверджується висновок, що прокурором дотримано вимоги абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру».
Щодо позовної вимоги визнати незаконним та скасувати рішення Словечанської сільської ради Овруцького району Житомирської області №377 від 30.09.2021 "Про приватизацію об'єкта малої приватизації, нежитлового приміщення дитячого садка по вул. Центральна, 76а, в с. Сирниця, шляхом викупу" як способу захисту в спірних правовідносинах ( у тексті - Рішення Сільської ради № 377), суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Так, рішення органу державної влади/місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанова ВП ВС від 01.02.2020 у справі № 922/614/19).
Вимога про визнання рішень органів державної влади/органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування після їх виконання (реалізації) шляхом укладення відповідного договору оренди не відповідає ефективному способу захисту, адже задоволення такої вимоги не призведе до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (постанова ВП ВС від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20).
Зазначені правові висновки ВП ВС є релевантними для застосування за вимогою визнати рішення органу місцевого самоврядування недійсним (незаконним) та скасувати після його виконання ( реалізації).
Так, рішенням сільської ради №377 вирішено: затвердити протокол про результати електронного аукціону №UA-PS-2021-09-10-000074-2, сформований 27.09.2021 року 19:46:37 оператором ТОВ "Смарт Тендер" через електронний майданчик, згідно з яким покупцем є ОСОБА_2 , код НОМЕР_1 , який запропонував ціну у сумі 27 710, 00грн без урахування податку на додану вартість; здійснити приватизацію об'єкта малої приватизації - нежитлового приміщення дитячого садка за адресою: АДРЕСА_3 та перебуває на балансі Словечанської сільської ради шляхом викупу фізичною особою ОСОБА_2 , який зареєстрований в АДРЕСА_4 , номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , який єдиний подав заяву на участь в аукціоні з продажу вказаного об'єкта, призначеного на 28.09.2021 за запропонованою ціною, яка не нижче стартової ціни 27 710, 00 грн.
Враховуючи вище зазначене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції в даному випадку рішення Сільської ради №377 вичерпало дію виконанням, відтак ця позовна вимога не підлягає задоволенню, оскільки не відповідає критерію ефективності способу судового захисту.
Стосовно позовної вимоги визнати недійсним договір купівлі-продажу від 20.10.2021 Об'єкта малої приватизації ( "Дитячого садочка"), суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів: незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб'єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі (постанова ВПВС від 07.04. 2020 року у справі № 904/3657/18).
Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 ЦК України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору. Відповідно до статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним (постанова ВП ВС від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).
Оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття “заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Самі по собі дії осіб, зокрема щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.
Належними відповідачами у справі за позовом про визнання недійсним договору є всі сторони оспорюваного правочину (постанова ВП ВС від 23.11.2021 у справі № 641/5523/19; від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21).
Наслідком недійсності договору є проведення реституції між сторонами недійсного правочину (постанова ВП ВС від 11.10.2023 у справі № 756/8056/19).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує нікчемність правочину (постанова від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20).
З матеріалів справи вбачається, що у позові прокурор доводить, що договір купівлі-продажу від 20.10.2021 Об'єкта малої приватизації ( "Дитячого садочка") є оспорюваним.
При цьому колегія суддів наголошує на тому, що наслідком недійсності договору є проведення реституції між сторонами недійсного правочину (постанова ВП ВС від 18.09.2024 у справі №918/1043/21).
Враховуючи вище викладене звертаючись до суду з позовом, прокурор мав зазначити вимоги про двосторонню реституцію (просити відповідача повернути майно на користь позивача, а останнього зобов'язати повернути відповідачу отримані кошти), оскільки обґрунтування позовних вимог засвідчує, що він висував вимогу як проти позивача, так і проти відповідача, якою є вимога про визнання двостороннього правочину недійсним, внаслідок якої нівелюється правова підстава утримувати майно для ОСОБА_2 , а для позивача - утримувати сплачені йому за такою угодою кошти.
Щодо висновків місцевого суду з приводу позовної вимоги про визнання договору купівлі-продажу від 20.10.2021 недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України колегія суддів зазначає наступне.
Апеляційним судом встановлено, що на час прийняття Словечанською сільською радою рішення №377 від 30.09.2021 "Про приватизацію об'єкта малої приватизації, нежитлового приміщення дитячого садка по АДРЕСА_2 , шляхом викупу" та укладення спірного договору купівлі-продажу від 20.10.2021, нежитлове приміщення недіючого дитячого садка по АДРЕСА_1 загальною площею 161,2 кв.м. перебувало у комунальній власності територіальної громади в особі Словечанської сільської ради (код ЄДРПОУ 04343398).
Як встановлено, нежитлове приміщення дитячого садка по АДРЕСА_1 загальною площею 161,2 кв.м. не використовувалося в освітньому процесі з 2004 року.
Окрім того, недіюче нежитлове приміщення дитячого садка по АДРЕСА_1 загальною площею 161,2 кв.м. станом на дату прийняття Рішення сільської ради №377 не перебувало на балансі (у господарському віданні/ оперативному управлінні) комунального закладу дошкільної освіти (не було майном закладу освіти), як юридичної особи публічного права. Фактичний правовий статус спірного приміщення, відсутність юридично оформленого статусу закладу освіти комунальної форми власності визнається як позивачем, так і відповідачем. Апеляційний суд, у свою чергу, не має підстав вважати їх недостовірними або визнаними під примусом, тобто в силу приписів частини 1 статті 75 ГПК України ця обставина не потребує доказування.
У ч.1 ст.4 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна» (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин - Закон №2269-VIII) визначено, що до об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації, належать усі об'єкти права комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена цим Законом та іншими законами України.
Згідно з ч.3 цієї статті Закону №2269-VIII у разі якщо майно органів місцевого самоврядування безпосередньо не забезпечує виконання зазначеними органами встановлених законодавством завдань, таке майно є об'єктами, що підлягають приватизації.
До об'єктів малої приватизації належать об'єкти соціально-культурного призначення.
До об'єктів соціально-культурного призначення належать, зокрема, об'єкти освіти ( п.4 ч.2 ст. 5 Закону № 2269-VІІІ).
Згідно з ч. 4 статті 11 Закону № 2269-VIII приватизація (відчуження) майна, що перебуває у комунальній власності, здійснюється органами місцевого самоврядування відповідно до вимог цього Закону. Перелік об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації, ухвалюється місцевою радою. Включення нових об'єктів до цього переліку здійснюється шляхом ухвалення окремого рішення щодо кожного об'єкта комунальної власності.
В абз. 5-6 ст. 15 Закону № 2269-VІІІ законодавець обумовив, що об'єкти соціально-культурного призначення приватизуються з умовою збереження профілю діяльності.
У ст.16 Закону України "Про дошкільну освіту" №2628-III від 11.07.2001 (в редакції чинній на дату прийняття Рішення Сільської ради №377 (далі - Закон № 2628-III) законодавець унормував, що вивільнені приміщення ліквідованих комунальних закладів дошкільної освіти використовуються виключно для роботи з дітьми, а майно, яке є комунальною власністю ( земельні ділянки, будівлі, споруди, обладнання тощо), придбання чи відокремлення якого призначене для здобуття дітьми дошкільної освіти, використовується виключно для роботи з дітьми.
В абз. 2 ч. 1 ст. 16 Закону № 2628-III законодавець визначив, що засновником закладу дошкільної освіти може бути: 1) відповідна рада від імені територіальної громади (громад), фізична та/або 2) юридична особа (зокрема релігійна організація, статут (положення) якої зареєстровано у встановленому законодавством порядку), рішенням та за рахунок майна яких засновано заклад дошкільної освіти або які в інший спосіб відповідно до законодавства набули прав і обов'язків засновника.
Відповідно до частини 2 цієї статті Закону №2628-III заклади дошкільної освіти утворюються з урахуванням соціально-економічних, національних, культурно-освітніх, духовних і мовних потреб за наявності дітей відповідного віку, необхідної навчально-методичної та матеріально-технічної бази, педагогічних кадрів, а також з дотриманням вимог санітарного законодавства.
Надаючи відповідь на питання щодо наявності правових підстав для включення комунального майна до переліку об'єктів малої приватизації, враховується, що спрямованість та зміст дій уповноважених органів приватизації полягає насамперед у перевірці того, чи може зазначений об'єкт бути об'єктом приватизації, про що свідчить зміст абз. 10 ч. 2 ст. 14 Закону № 2628-III , де законодавець окремо визначив, що у закладах дошкільної освіти, розташованих у селах, селищах, кількість дітей у групах визначається засновником (засновниками) залежно від демографічної ситуації.
Верховний Суд у постанові від 06.04.2021 у справі № 906/677/19, зазначав:"72. Незалежно від статусу Закону про освіту 2017 року як спеціального чи загального стосовно Закону про приватизацію 2018, Закон про освіту 2017, враховуючи його преамбулу, та відповідно до частини першої статті 4 Закону про приватизацію 2018 (з урахуванням також його преамбули), може лише уточнювати процедури, передбачені Законом про приватизацію 2018, з метою захисту завдань та мети Закону про освіту 2017. Разом з тим Законом про освіту 2017 не можуть безпосередньо змінюватись самі ці процедури приватизації, здійснюватися пряме фактичне регулювання процедур приватизації, припинятись потенційна можливість таких процедур без внесення відповідних узгоджених змін до Закону про приватизацію 2018. Враховуючи це (в межах встановлених обставин цієї справи) надання переваги частині четвертій статті 80 Закону про освіту 2017 у зазначеному протиріччі з положеннями Закону про приватизацію 2018 призводить саме до вищезазначеного, оскільки попри передбачену Законом про приватизацію 2018 можливість приватизації об'єктів освіти, частина четверта статті 80 Закону про освіту 2017, яка встановлює абсолютну заборону приватизації об'єктів державних та комунальних закладів освіти, повністю виключає дію пункту 4 частини другої статті 5 Закону про приватизацію 2018 щодо об'єктів освіти, а не уточнює її або визначає особливості її реалізації".
Передаючи справу №906/677/19 на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд у постанові від 06.04.2021 також вказав, що судам необхідно надати оцінку діям усіх учасників процедури приватизації нерухомого майна в контексті висновків Європейського суду з прав людини, а також наслідки можливого задоволення позовних вимог через призму положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (наведену правову позицію Верховний Суд також поділяє у постанові від 14.06.2022 у cправі № 904/6656/20).
З врахуванням викладеного, прийнявши до уваги норми ч.ч. 1, 3 ст.4, п.4 ч.2 ст. 5 , ч.9 ст. 11 та абз. 5-6 ст. 15 Закону № 2269-VІІІ у сукупності із ст.16 Закону № 2628-III, з урахуванням конкретних обставин цієї справи, апеляційний суд вважає, що рішення власника про приватизацію спірного Об'єкта малої приватизації ("Дитячий садочок") обґрунтовано, у першу чергу тим, що цей об'єкт соціально-культурного призначення (в минулому - заклад дошкільної освіти), як пояснили представники сільської ради та фізична особа ОСОБА_2 , належав до відомчого фонду підприємства у сфері лісових ресурсів, і вже тривалий час сільською радою не використовувався для надання освітніх послуг зі здобуття дошкільної освіти дітьми відповідного віку , ураховуючи їх малу кількість ( п'ятеро діток дошкільного віку).
Не вбачалось доцільним також проведення приватизації цього об'єкта малої приватизації ("Дитячий садочок") з метою заснування приватного закладу дошкільної освіти, тобто приватизація із збереженням профілю діяльності, з огляду на демографічну ситуацію у населеному пункті - відсутність у селі Сирниця достатньої кількості діток дошкільного віку.
У ч.5 статті 80 Закону України "Про освіту" законодавець визначив, що заклади освіти всіх форм власності, зареєстровані у встановленому законом порядку, мають рівні умови користування нерухомим майном державної і комунальної власності, що передається в оренду.
Таким чином, Закон України "Про освіту" визнає користувачем нерухомого майна комунальної власності саме заклад освіти, як юридичну особу і тому містить пряму заборону на приватизацію того майна, яким такий заклад користується.
Водночас судом апеляційної інстанції встановлено, що сільською радою у встановленому законом порядку не було засновано заклад дошкільної освіти як юридичну особу після ухвалення рішення 30 сесії VII скликання №698 від 21.08.2020 про прийняття у комунальну власність нежитлового приміщення дитячого садка по АДРЕСА_1 загальною площею 161,2 кв.м. ( далі - Рішення Сільської ради № 698) (а. с. 158).
На момент прийняття рішення сільської ради № 698, спірне нежитлове приміщення не використовувалася як заклад дошкільної освіти понад 15 років. За цей час приміщення прийшло в занедбаний стан. За результатами звіту про незалежну оцінку майна від 30.09.2020 середньозважений фізичний знос будівлі колишнього дитячого садка з врахуванням округлення складав 53% ( в деяких місцях покрівлі відбувається протікання та відрив листів покрівлі на площі 10%, враження дошок підлоги гнилизною, просідання та руйнування підлоги, несправні системи проводки, щитків, приладів ВРП, відпадання окремих цеглин та штукатурки великими масивами на площі понад 50%).
Станом на 16.02.2024, як зазначає сільська рада, у селі Сирниця проживає 5 дітей дошкільного віку, троє з них відвідують Бігунський заклад дошкільної освіти, вони забезпечені всім необхідним, а саме: підвозом шкільним автобусом від села Сирниця до села Бігунь і навпаки, триразове харчування, належні умови для проведення виховного процесу без ризику для життя та здоров'я дітей.
Сільська рада для ефективного розпорядження майном громади рішенням 10 сесії VIII скликання від 13.08.2021 № 339 та рішенням 11 сесії VIII скликання від 30.09.2021 № 337 за допомогою електронної торгової системи prozorro за результатами електронного аукціону ( протокол UA-PS02021-09-210-000074-2, сформований 27.09.2021 о 19:46:37) покупцем фізичною особою ОСОБА_2 було запропоновано ціну за нежитлове приміщення дитячого садка у сумі 27710,00грн без ПДВ. Отримані кошти надійшли до місцевого бюджету та були використані в інтересах Словечанської ТГ. В подальшому , а саме 01.05.2023 між Сільською радою та фізичною особою ОСОБА_2 укладено договір оренди землі на підставі якого до місцевого бюджету щорічно надходить орендна плата в розмірі 18905,90 грн. Для територіальної громади навіть така невелика сума є досить значною.
Висловлюючи свою позицію, сільська рада наголошує, що Рішення Сільської ради №337 про продаж нежитлового приміщення дитячого садка та похідне від нього рішення Сільської ради про надання в оренду земельної ділянки площею 0,2384га, кадастровий номер 1824282100:03:001:0155, на якій це приміщення розташоване є зваженим та таким, що несе користь громаді, а не суцільні збитки для бюджету, які б заподіювались утриманням цього приміщення ( а. с. 160).
Також встановлено, що свого часу Городецька сільська рада рішенням від 22.03.2004 №12 "Про роботу Сирницького садка" вирішила не відкривати садок у зв'язку з нестачею діток, а 29.10.2004 року винесла рішення №9 про тимчасове закриття Сирницького дитячого садка.
З огляду на встановлені обставини, апеляційний суд погоджується з висновками господарського суду, що, враховуючи відсутність юридичного оформлення правового статусу об'єкта приватизації як освітнього закладу, перебування його на балансі сільської ради як об'єкта нерухомості без визначеного цільового призначення, встановлена ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту" заборона на приватизацію майна комунальних закладів освіти станом на 2020-2021 р.р. не поширювалася на Об'єкт малої приватизації ("Дитячий садочок").
Крім того, дослідивши обставини справи, суд апеляційної інстанції оцінює поведінку учасників у правовідносинах з переходу права комунальної власності на Об'єкт малої приватизації ("Дитячий садок") у приватну власність як таку, що відповідає критеріям добросовісності, розумності та справедливості, закріплених у статті 3 ЦК України.
Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів (постанова ВП ВС від 08.02.2022 року у справі № 209/3085/20).
Введення в цивільне законодавство принципу добросовісності як одного з найбільш загальних і важливих принципів цивільного права є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб'єкта права як добросовісного або недобросовісного ( постанова ВП ВС від 14.12.2021 у справі № 147/66/17).
Добрий господар повинен піклуватися про своє майно, вживати дії з його збереження та своєчасного захисту його і прав на нього протягом розумного строку. Особа не може вважатися дбайливим власником, якщо тривалий період не цікавиться своїм майном, не вживає заходів, які б вчинив добрий господар невідкладно, якщо не існує перешкод, що об'єктивно перешкоджали йому у вчиненні таких дій (див. постанову ВС у складі ОП КЦС у від 05.09.2022 у справі №385/321/20.
Зобов'язання з утримання комунального майна також має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості ( ч.3 ст. 509 ЦК України).
Так, територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, селищ, міст, що мають єдиний адміністративний центр ( ст.1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Сільська рада, яка виражає інтереси об'єднаної територіальної громади, у письмових поясненнях щодо предмету спору у цій справі, яким є Об'єкт малої приватизації ("Дитячий садок"), довела до Суду інформацію про істинну демографічну ситуацію у селі Сирниця через яку не є доцільним засновувати заклад дошкільної освіти, відновлювати спірне нежитлове приміщення тощо ( а.с. 157).
В свою чергу, правовий спір - це юридичний конфлікт між учасниками правовідносин, у якому кожен з учасників правовідносин захищає свої суб'єктивні права. Правові спори виникають внаслідок порушення суб'єктивних прав у результаті протиправних дій, а також у разі невизнання або оспорювання суб'єктивних прав ( п.5.39 постанови ВП ВС від 03.11.2020 у справі № 917/1964/19).
Таким чином, вирішуючи господарський спір, Суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити ( постанова ВП ВС від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).
Дослідивши вище зазначені обставини, колегія суддів не встановила факту порушеного майнового права Словечанської територіальної громади в особі Сільської ради внаслідок приватизації шляхом викупу Об'єкта малої приватизації ("Дитячий садок") фізичною особою ОСОБА_2 .
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що в даному випадку відсутні підстави для задоволення позовних вимог прокурора.
Щодо позовних вимог скасувати державну реєстрацію за фізичною особою ОСОБА_2 права власності на спірне нежитлове приміщення, визнати недійсним договір оренди землі про оренду земельної ділянки площею, 0,2384га, кадастровий номер 1824282100:03:00160155, зобов'язати фізичну особу ОСОБА_4 повернути Сільській раді спірне нежитлове приміщення та земельну ділянку, колегія суддів вказує наступне.
В силу процесуального закону, позовна вимога скасувати державну реєстрацію за фізичною особою ОСОБА_2 права власності на спірне нежитлове приміщення є похідною від основної вимоги визнати недійсним договір купівлі-продажу від 20.10.2021. Відмова суду задовольнити основну позовну вимогу зумовлює відмову у задоволенні похідної вимоги.
За змістом доводів позову позовні вимоги визнати недійсним договір оренди землі про оренду земельної ділянки площею, 0,2384га, кадастровий номер 1824282100:03:00160155, зобов'язати фізичну особу ОСОБА_4 повернути Сільській раді спірне нежитлове приміщення та земельну ділянку також є похідними від основної вимоги визнати недійсним договір купівлі-продажу від 20.10.2021. Дотримуючись аналогічних мотивів суди приходять до висновку, відмовити у задоволенні цих позовних вимог по суті.
Крім того, суд апеляційної інстанції наголошує на тому що прокурор у позові просить зобов'язати фізичну особу ОСОБА_2 повернути Словечанській об'єднаній територіальній громаді в особі Сільської ради земельну ділянку площею 0,2384 га, кадастровий номер 1824282100:00:03:001:0155, на якій розташоване спірне нежитлове приміщення "Дитячий садочок" площею 161,20 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_2 ( у тексті - спірна Земельна ділянка).
При цьому, судами встановлено, що спірна земельна ділянка надана фізичній особі ОСОБА_2 строком на 49 років з таким цільовим призначенням "для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти" (03.02). Речове право оренди зареєстроване за Відповідачем у справі.
Враховуючи встановлені обставини справи суд апеляційної інстанції вказує на те, що об'єкт малої приватизації ("Дитячий садок") не доцільно (не раціонально тощо) використовувати у селі Сирниця як приміщення для розміщення закладу дошкільної освіти, засновником якого не може бути фізична особа. Для здійснення освітньої діяльності така особа повинна мати статус фізичної особи-підприємця. Окрім того, заклад дошкільної освіти здійснює свою діяльність за наявності ліцензії на право провадження освітньої діяльності у сфері дошкільної освіти, виданої у встановленому законодавством України порядку ( ч.3 ст.11, ст. 13 ЗУ "Про дошкільну освіту).
Очевидним є те, що фізична особа ОСОБА_2 прийняв участь у приватизації спірного нерухомого майна шляхом викупу не з метою його використання в освітніх цілях, а з метою провадження підприємницької діяльності тощо. Такі висновки суду ґрунтуються на усних поясненнях як відповідача, так і представника сільської ради.
Тому визначене сільською радою цільове призначення земельної ділянки з юридичної точки зору не відповідає фактичному. Оскільки орган місцевого самоврядування має повноваження змінити вид цільового призначення земельної ділянки в межах однієї категорії земель, а сторони договору оренди землі від 01.05.2023 - Сільська рада та фізична особа ОСОБА_2 , вправі внести до нього відповідні зміни, відтак суд відхиляє доводи позову Прокурора про те, що зазначене в оспорюваному договорі цільове використання спірної земельної ділянки є достатньою підставою для визнання його недійсним.
Як встановив суд у цій справі, відповідач виявив цивільний інтерес в оформленні права оренди на спірну земельну ділянку, на якій розташоване належні йому на праві власності об'єкти нерухомості, виконує встановлений ст. 206 ЗК України обов'язок зі сплати орендної плати за таке використання.
Щодо звернення прокурора до господарського суду з позовом до фізичної особи ОСОБА_2 , який не є суб'єктом підприємницької діяльності, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду.
Велика Палата Верховного Суду ще у 2019 році виклала правову позицію про те, що спір про приватизацію комунального майна підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а пред'явлення позову, у тому числі до фізичної особи, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, не змінює правової природи юридичного спору та в цьому випадку не є підставою для вирішення його в порядку цивільного судочинства (постанова від 18.12.2019 у цивільній справі № 559/2664/15-ц та від 12.03.2019 у господарській справі № 903/456/18).
Таким чином, суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що за загальним правилом, спори щодо приватизації комунального майна, в тому числі, за участю фізичних осіб як покупців відносяться до юрисдикції господарських судів.
Відносно пропуску строку позовної давності, про що заявив відповідач у суді першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч.3 ст. 267 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦПК України).
Без заяви сторони у спорі позовна давність судом за власною ініціативою застосовуватись не може за жодних обставин (постанова ВПВС від 11.10.2023 у справі №756/8056/19).
Окрім того, з 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами його строку (п. 1 постанови № 211 з наступними змінами).
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у редакції Закону № 540-ІХ, який набрав чинності 2 квітня 2020 року).
Закон № 540-ІХ доповнив розділ ІХ “Прикінцеві положення» ГК України пунктом 7 такого змісту: “Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
В подальшому розділ доповнено п.19 згідно із Законом №2120-IX від 15.03.2022 (в редакції Закону № 3450-IX від 08.11.2023) про те, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Частиною 2 статті 30 Закону України “Про приватизацію державного та комунального майна» встановлено, що строк позовної давності для звернення з позовом, зокрема, про визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації становить три місяці. Тобто, у вказаному Законі йдеться про спеціальний строк позовної давності на звернення з вимогами про визнання недійсним договору купівлі- продажу об'єкта малої приватизації.
Дія Закону України від 30.03.2020 № 540-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID19)», яким врегульовано питання строків позовної давності на звернення з відповідними вимогами, розповсюджується і на положення Закону України “ Про приватизацію державного та комунального майна».
Отже, спеціальна позовна давність, передбачена ст.258 ЦК України, строк якої у даному випадку визначено законом - частиною другою статті 30 Закону України “Про приватизацію державного та комунального майна», є продовженою відповідно до Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID19) ( постанова Верховного Суду від 01.02.2024 у справі № 916/411/23).
До викладеного, Суд доповнює, що застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право/інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право/ інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Якщо ж суд встановить, що право/ інтерес позивача дійсно порушено, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору (сторона спірних правовідносин за конкретною позовною вимогою), суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за неповажності причин її пропущення, наведених позивачем (постанова ВП ВС від 18.01.2023 у справі №488/2807/17 (п.129)).
З врахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що в даному випадку до усіх позовних вимог норми про позовну давність не застосовуються.
Також, колегія суддів відхиляючи доводи апеляційної скарги першого заступника керівника Житомирської обласної прокуратури, наголошує на тому, що відповідно до частини 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснені.
Частиною 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.
Перший протокол ратифікований Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» і застосовується судами України як частина національного законодавства.
При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу до неї, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.
У практиці ЄСПЛ (зокрема, рішеннях у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого Протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого Протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого Протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
У справах «Рисовський проти України» (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» (рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), пов'язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, установивши порушення статті 1 Першого Протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на землю.
Пунктами 32-35 рішення ЄСПЛ від 24.06.2003 «Стретч проти Сполученого Королівства» визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Європейського суду в зазначеній справі «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила». Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».
Крім того, за змістом рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04, п.70) суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Водночас необхідно зауважити, що висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки ЄСПЛ рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов'язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, можуть бути пов'язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.
Крім того, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 14.03.2007 у справі № 21-8во07 самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.
Цей висновок узгоджуються з висновком, викладеним у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №922/623/20, відповідно до якого у правовідносинах щодо приватизації об'єкта комунальної власності необхідно надавати юридичну оцінку необхідності позбавлення покупця права мирного володіння приватизованим майном, ураховуючи рішення ЄСПЛ про неможливість витребування у добросовісного набувача майна, яке вибуло з володіння держави внаслідок порушень, допущених уповноваженими посадовими особами, які здійснюють функцію управління державним майном (спори щодо порушення частини 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції).
Як вище вже було зазначено, упродовж багатьох років спірне нерухоме майно не використовувалось в освітньому процесі у зв'язку з тим, що приміщення не відповідало санітарно-гігієнічним нормам утримання та потребувало капітального ремонту. Грошові кошти у розмірі 27 710 грн, отримані від продажу спірного нерухомого майна було спрямовано до місцевого бюджету. Отже, визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу призведе до необхідності повернення цих коштів та порушення інтересів Словечанської об'єднаної територіальної громади в особі Словечанської сільської ради, за захистом яких прокурор звернувся до суду.
Таким чином, надавши оцінку усім наявним у матеріалах справи доказам, встановивши відсутність одночасної наявності трьох складових правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном, зокрема, недоведеність прокурором суспільного інтересу, а також пропорційності втручання, врахувавши, що відповідні порушення щодо приватизації спірного нерухомого майна були здійснені самою державою, в той час як ОСОБА_2 покладався на легітимність добросовісних дій державного органу, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Відтак, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд з достатньою повнотою дослідив усі обставини справи, надав належну оцінку представленим доказам, висновки суду не суперечать матеріалам справи, обставини, які мають значення по справі, судом установлені вірно. Порушень норм матеріального та процесуального права не установлено.
У Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Отже, судом першої інстанції за результатами розгляду справи було прийнято законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення, а скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.
6.Висновки за результатами апеляційного розгляду.
Таким чином, у апеляційній скарзі Першого заступника керівника Житомирської обласної прокуратури не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість рішення суду першої інстанції.
Виходячи з положень статті 11 ГПК України, апеляційний суд виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відтак, застосовуючи наведену практику європейського суду, апеляційний суд вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши у рішенні суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, прийшла до висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування рішення суду.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду приходить до висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК.
Керуючись ст.ст.269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Першого заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 21.05.2024 р. у справі №906/50/24 - залишити без задоволення, рішення Господарського суду Житомирської області - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст.284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк та в порядку встановленому статтями 287-289 ГПК України.
Справу №906/50/24 повернути Господарському суду Житомирської області.
Повний текст постанови складений "17" січня 2025 р.
Головуючий суддя Філіпова Т.Л.
Суддя Маціщук А.В.
Суддя Василишин А.Р.