Справа № 161/4057/24 Головуючий у 1 інстанції: Олексюк А. В.
Провадження № 22-ц/802/90/25 Доповідач: Бовчалюк З. А.
16 січня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Бовчалюк З.А.,
суддів - Карпук А.К., Киці С.І.,
з участю секретаря судового засідання Власюк О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 жовтня 2024 року,
ТОВ «Бізнес Позика» звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10.02.2023 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено договір № 453593 КС-003 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 ЗУ «Про електронну комерцію».
ТОВ «Бізнес Позика» 10.02.2023 року направлено ОСОБА_1 , пропозицію (оферту) укласти Договір № 453593-КС-003 про надання кредиту. 10.02.2023 року ОСОБА_1 , прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення договору № 453593-КС-003 про надання кредиту, на умовах визначених офертою.
Зі своєї сторони ТОВ «Бізнес Позика» направлено ОСОБА_1 , через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UA-0697, на номер телефону НОМЕР_1 , котрий боржником було введено/відправлено.
Таким чином, 10.02.2023 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 було укладено договір № 453593-КС-003 про надання кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку.
ТОВ «Бізнес Позика» свої зобов'язання за договором кредиту виконало, та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 34000,00 грн. шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_2 , що підтверджується довідкою про видачу коштів (або платіжним дорученням).
Зважаючи на ті обставини, що ОСОБА_1 , належним чином не виконує свої зобов'язання за Кредитним договором, у Боржника станом на 12.02.2024 року утворилась заборгованість за Договором № 453593-КС-003 про надання кредиту, в розмірі 109 663,40 грн, що складається з: - суми прострочених платежів по тілу кредиту - 34 000,00 грн; - суми прострочених платежів по процентах - 70 563,40 грн; - суми прострочених платежів за комісією - 5 100,00 грн.
Просить стягнути з відповідача на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованість за договором № 453593-КС-003 про надання кредиту від 10.02.2023 року, що становить 109 663,40 грн. та сплачений судовий збір в розмірі 2 422,40 грн.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 жовтня 2024 року позов задоволено частково.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованість за договором №453593-КС-003 про надання кредиту від 10.02.2023 року в розмірі 66 340 гривень 00 коп.
В решті позову відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі позивач посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції, в частині відмовлених позовних вимог, скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов товариства задовольнити в повному обсязі та відповідно здійснити перерозподіл судових витрат.
З поданої апеляційної скарги вбачається, що позивач оскаржує рішення, в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення відсотків та комісії, а тому, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У разі якщо апеляційна скарга подана на рішення, щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо не оскаржуваної частини рішення ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду, в оскарженій частині, залишити без змін.
Будучи належним чином повідомлені про день та годину розгляду справи, учасники справи у судове засідання не з'явилися і їх неявка відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Згідно з ч.5 ст.268, ст.381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Датою прийняття постанови у даній справі є 16 січня 2025 року, тобто дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду, в оскарженій частині скасувати, та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
З матеріалів справи вбачається, що 10.02.2023 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено договір № 453593 КС-003 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма) (а.с.16-20).
ТОВ «Бізнес Позика» 10.02.2023 направлена ОСОБА_1 пропозиція (оферта) укласти договір № 453593-КС-003 про надання кредиту.
10.02.2023 року ОСОБА_1 , прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення договір № 453593-КС-003 про надання кредиту (а.с.21-30).
Кредитодавець надав позичальнику грошові кошти в розмірі 34 000,00 грн. на засадах строковості, поворотності, платності, а Позичальник зобов'язувався повернути Кредит, сплатити проценти за користування Кредитом та комісію за надання Кредиту у порядку та на умовах, визначених цим Договором та Правилами надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика» (п.2.1.).
Строк, на який надається кредит: 16 тижнів, стандартна процентна ставка за Кредитом: в день 2,00000000, фіксована, знижена процентна ставка за Кредитом: в день 1,16086765, фіксована. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку (терміну) Договору.
Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку (п.п.2.2. - 2.4.).
Комісія за надання кредиту (надалі - комісія): 5 100,00 грн. Розмір комісії, встановлений цим пунктом Договору, залишається незмінним протягом усього строку (терміну) договору. Встановленні договором розмір комісії не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку (п. 2.5.)
Згідно з розрахунком у боржника станом на 14.02.2024 року утворилась заборгованість за Договором № 453593-КС-003 про надання кредиту, в розмірі 109 663,40 грн, що складається з: - суми прострочених платежів по тілу кредиту - 34 000,00 грн; - суми прострочених платежів по процентах - 70 563,40 грн; - суми прострочених платежів за комісією - 5 100,00 грн (а.с.11-13).
З відповіді АТ «Універсал Банк» від 13.09.2024 №БТ/5419 встановлено, що банківська картка № НОМЕР_2 була емітована банком на ім'я ОСОБА_1 ..
Частинами 1, 2 статті 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Разом з тим, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Так, пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Отже, виходячи з вищенаведених положень законодавства та встановлених обставин справи, зокрема те, що відповідачем не доведено факту належного виконання ним умов кредитного договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у позивача наявні правові підстави для звернення до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Разом з тим, слід зазначити, що відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.
Відповідно до ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За правилами ст. ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, сплата неустойки.
Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положення ч. 1 ст. 1046 ЦК України передбачають, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України зазначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
При цьому право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов'язання до настання строку виконання, визначеного договором.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
З матеріалів справи вбачається, що 10 лютого 2023 року між ТОВ «Бізнес Позика» та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір № 453593-КС-003 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма), який підписано електронним підписом позичальника з використанням одноразового ідентифікатора UA-0697, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 340000 гривень, шляхом перерахування грошових коштів на його банківську картку, строком на 16 тижні, стандартна процентна ставка за Кредитом: в день 2,00000000, фіксована, знижена процентна ставка за Кредитом: в день 1,16086765, фіксована, комісія за надання кредиту 5100,00 грн ( а.с.16-25).
Відповідач умови зазначеного кредитного договору належним чином не виконував, у зв'язку з чим станом на 14.02.2024 року утворилась заборгованість за Договором № 453593-КС-003 про надання кредиту, в розмірі 109 663,40 грн, що складається з: - суми прострочених платежів по тілу кредиту - 34 000,00 грн; - суми прострочених платежів по процентах - 70 563,40 грн; - суми прострочених платежів за комісією - 5 100,00 грн (а.с.11-13), яку позивач просить стягнути з відповідача.
Зміст кредитного договору свідчить, що сторони правочину досягли згоди щодо усіх обставин, які мають істотне значення для укладення такого правочину (сума кредиту, процент за користування ним, строки повернення, розмір, щомісячного платежу, тощо).
Частиною шостою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено право споживача протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору.
Апеляційний суд враховує, що ОСОБА_1 не скористався своїм правом щодо відкликання згоди на укладення договору та, навпаки, прийняв виконання умов договору шляхом його підписання, з отриманням кредиту, що ним не заперечувалося. Позичальник на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору, банк надав позичальнику документи в електронній формі, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо орієнтовної сукупної вартості кредиту, процентної ставки та деталізованого графіку погашення боргу.
Матеріали справи не містять доказів на спростування презумпції правомірності правочину у цілому, зокрема не спростовано, що під час укладення договору про надання споживчого кредиту позичальник діяв свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодився з його умовами, визначивши при цьому характер правочину і всі його істотні умови, а також отримав кредитні кошти, що не заперечувалось стороною відповідача.
У постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 6-40цс13 Верховний Суд України зазначив, що «визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини 1 статті 3, частина 3 статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві».
У справі, що переглядається відповідачем не надано доказів на підтвердження наявності всіх трьох необхідних умов визнання умов несправедливими згідно статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», у зв'язку із чим обґрунтованими є висновок суду попередньої інстанції про укладення оскаржуваного договору з додержанням норм чинного законодавства.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них. Ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів, а з метою ухилення від виконання зобов'язань, є неприпустимим (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
За змістом п. 1 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» у договорі про споживчий кредит зазначаються орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит, порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися).
Кредитодавець правильно зазначив умови договору, згідно чинного на момент укладення договору законодавства України, з якими позичальник ознайомився та погодився підписавши договір.
Зазначені правовідносини не відносяться до таких, за яких згідно пункту 6 Розділу IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» позичальник звільняється від відповідальності за прострочення зобов'язань за кредитним договором, оскільки сплата фіксованих відсотків за користування кредитним договором не відноситься до платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) зобов'язань за таким договором. Сплата відсотків є правомірним видом сплати за користування коштами, а не видом відповідальності за неправомірне користування грошовими активами чи порушення строків їх повернення. Тому апеляційний суд не бере до уваги зазначені перехідні положення.
Суд першої інстанції неправильно оцінив наявні в матеріалах справи докази, зазначивши, що з паспорта споживчого кредиту (а.с.14-15) вбачається, що за користування кредитними коштами в межах погодженого сторонами строку кредитування, відповідач зобов'язався сплатити проценти у розмірі 32340, 00 грн.
Відповідно до п. 2.4 кредитного договору, стандартна процентна ставка за Кредитом: в день 2,00000000, фіксована. Знижена процентна ставка за Кредитом: в день 1,16086765, фіксована. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку (терміну) договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку.
Термін дії договору: до 02.06.2023 року (п. 2.7. кредитного договору)
Відповідно до п.3.2.2. договору визначено, що сторони домовились, що у разі якщо повернення кредиту не здійснюється згідно погодженого графіку платежів, що наведений в п. 3.2.3. та додатку №1 до договору, (за виключенням дострокового повернення кредиту), у наслідок чого виникає прострочка по кредиту, та строк цієї прострочки більше семи календарних днів то умови про нарахування процентів за користування кредитом за зниженою процентною ставкою втрачають чинність і до відносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, що вказана в п. 2.4. Договору.
При цьому, нарахування процентів за стандартною процентною ставкою починається з восьмого календарного дня, від дня простроченого платежу, передбаченого графіком платежів, що вказаний в п. 3.2.3. та Додатку № 1 до договору, та до закінчення терміну дії договору.
В пункті 3.2.3 договору сторони визначили обов'язковий графік платежів за договором.
Згідно з графіком платежів було погоджено, що якщо позичальник сплачує заборгованість згідно графіка платежів (без порушень), дійсно треба сплатити по договору 71 440,00 грн, з яких по процентах - 32 340,00 грн., оскільки з кожним платежем сума загального боргу на яку нараховується кожного дня проценти зменшується. Отже, загальна сума до сплати по відсоткам дійсно становила би 32 340,00 грн, лише у випадку належного виконання позичальником зобов'язань та погашення обумовлених сум згідно з графіком платежів.
Однак, боржником не було сплачено жодного платежу на погашення кредиту за договором № 453593-КС-003 про надання кредиту, розрахунок та розмір якої зазначені у розрахунку заборгованості за договором № 453593-КС-003 позичальника, чим порушено зобов'язання, встановлені договором, що цілком закономірно призвело до подорожчання кредиту і збільшення процентної ставки, що чітко і заздалегідь було погоджено сторонами кредитного договору у пункті 3.2.2 Договору, що не спростовано стороною відповідача.
Відповідно до графіку платежів відповідач мав зробити перший платіж 24.02.2023 р., у сумі 8 930,00 грн., однак платіж не був зроблений, тому з 25.02.2023 р. почалось прострочення заборгованості за кредитом, а після спливу 7 (семи) днів, починаючи з восьмого дня - 04.03.2023 р. почалось нарахування процентів за користування кредитом по збільшеній (Стандартній) процентній ставці - у відповідності до пункту 3.2.2 Договору.
Відповідно в період з 10.02.2023 р. по 03.03.2023 р. включно проценти нараховувались по зниженій (пільговій) процентній ставці.
У період з 04.03.2023 р. по 02.06.2023 року включно проценти нараховувались по стандартній процентній ставці - 2,00000000% - як це було погоджено сторонами - при укладенні договору, а не по штрафній (як про те вказував відповідач).
Отже, відповідачем встановлений графік погашення заборгованості не виконувався, за весь період дії кредитного договору не було сплачено жодного платежу, у наслідок чого починаючи з восьмого дня прострочення першого платежу почалось нарахування процентів за стандартною ставкою - 2,00000000%, а саме з 04.03.2023 р. по 02.06.2023 р. включно і після 02.06.2023 р. проценти не нараховувались.
Таким чином, проценти за користування кредитом у загальній сумі 70 563,40 грн включають в себе: нараховані за зниженою (пільговою) процентною ставкою 1,16086765%. - у сумі 8 683,40 грн. у період з 10.02.2023 по 03.03.2023 р. (включно) + нараховані за стандартною процентною ставкою 2,00000000%. - у сумі 61 880,00 грн у період з 04.03.2023 р по 02.06.2023 р (включно).
Також, з розрахунку вбачається, що штрафні санкції за неналежне виконання умов договору не нараховувались та не входять до складу позовних вимог, а проценти за користування кредитом після 02.06.2023 року не нараховувались і як встановлено, що 02.06.2023 року їх розмір залишився незмінним - 70 563,40 грн.
З врахуванням викладеного вбачається, що розрахунок заборгованості наданий позивачем по кредитному договору №453593-КС-003 повністю відповідає умовам Договору, а розмір нарахованих процентів відповідає положенням статей 1048, 1050 та 1056-1 ЦК України.
Згідно зі статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях.
Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу.
Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України врегульовано правовідносини щодо сплати процентів саме за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. А саме - протягом строку кредитування, визначеному в кредитному договорі.
Це відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові від 23.05.2018 р. по справі № 910/1238/17.
Однак, не правильно ототожнювати зміну процентної ставки зі зниженою на стандартну і нарахування процентів за неправомірне користування чужими коштами, як це визначено ст. 625 ЦК України.
Частина друга статті 625 ЦК України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто, проценти, які нараховуються після спливу строку кредитування, є процентами, які кредитор (позикодавець) має право стягнути з позичальника на підставі статті 625 ЦК України, є процентами, які нараховуються після спливу строку кредитування і лише у випадку прострочення виконання основного зобов'язання - неповернення суми кредиту за кредитним договором та несплати процентів, нарахованих протягом строку кредитування в строки, визначені в кредитному договорі.
Таким чином, законодавство чітко розрізняє поняття:
- проценти за користування кредитом - як проценти, які нараховуються в межах строку кредиту (позики), визначені у кредитному договорі та під якими розуміються проценти за правомірне користування кредитними коштами, розмір яких визначається в кредитному договорі;
- проценти за неправомірне користування чужими грошовими коштами - проценти, які нараховуються внаслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання, порядок виплати якого врегульований ч. 2 ст. 625 ЦК України, у зв'язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування.
Відповідно, враховуючи вищезазначену різну правову природу вказаних процентів, вони не є тотожними за своєю суттю, а відтак, це обумовлює різні правові наслідки можливості їх нарахування та обов'язковості їх нарахування кредитором та сплати боржником: якщо проценти за користування кредитом є основною суттєвою умовою кредитного договору і обов'язок їх сплати позичальником обумовлений нормами статей 629 та 1056-1 ЦК України (договір та всі його умови є обов'язковими для позичальника, який повинен в обов'язковому порядку сплатити такі проценти позикодавцю), то проценти, нараховані за межами строку кредитування на підставі норм статті 625 ЦК України (проценти річні) є заходами цивільно-правової відповідальності за неналежне виконання умов договору та/або за порушення його умов (неповернення кредиту та несплату процентів за користування кредитними коштами в строки, визначені в кредитному договорі) та саме нарахування і подальше стягнення такого виду процентів спрямовані на компенсацію майнових втрат особи (в даному випадку - Позивача), що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (в даному випадку - Відповідачем), тобто, носять компенсаційний (компенсаторний) характер.
Таким чином, у даному випадку позивачем було заявлено позовні вимоги про стягнення процентів за користування кредитом, що нараховані на залишок по тілу кредиту у межах строку дії договору, який був встановлений умовами договору N 453593-КС-003 про надання кредиту від 10.02.2023 р. і закінчувався 02.06.2023 р.
Враховуючи зазначене, апеляційний суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 38223, 40 гривень процентів за користування кредитними коштами, з врахуванням того, що даним рішенням суду, в неоскарженій частині, судом стягнуто 32340 відсотків за користування кредиту від заявлених 70563, 40 гривень.
Окрім того, посилання суду першої інстанції що відповідачу встановлено плату за послуги банку, які за законом, за умовами їх надання один раз на місяць, повинні надаватись безоплатно, а позивачем не надано доказів, що такі послуги надавались відповідачу частіше одного разу на місяць, а також застосування ст. 11 та ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» разом з висновками, що містяться у постанові Великої палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (провадження №14-44цс21) є некоректними.
Згідно висновків викладених Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13.07.2022 року у справі №363/1834/17 (провадження 14-53цс21), Закон № 1734-VIII (ЗУ Про споживче кредитування) у редакції, чинній до 19 жовтня 2019 року (дати набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав споживачів фінансових послуг» від 20 вересня 2019 року), до загальних витрат за споживчим кредитом відносив витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту (пункт 4 частини першої статті 1). Цей же пункт з 19 жовтня 2019 року визначив, що до загальних витрат за споживчим кредитом належать витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
В цьому висновку Велика Палата Верховного суду зауважує, що згідно п. 8 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав споживачів фінансових послуг» від 20 вересня 2019 року, що набрав чинності 19 жовтня 2019 року і положення якого зберігають свою чинність на день перегляду рішення суду першої інстанції), пункт 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» виклали в такій редакції, згідно якої до загальних витрат за споживчим кредитом відносять витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту (пункт 4 частини першої статті 1). Цими ж змінами починаючи з 19 жовтня 2019 року визначено у частині другій статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», що до загальних витрат за споживчим кредитом належать витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Договір № 453593-КС-003 про надання кредиту від 10 лютого 2023 року передбачає сплату комісії за надання кредиту у розмірі 5100,00 грн. Наведені приписи ЦК України, ЗУ «Про споживче кредитування» у редакції, чинній на момент укладення кредитного договору прямо не вказували на недійсність умови кредитного договору про встановлення комісії за надання кредиту. Станом на час укладення кредитного договору частина перша статті 1 та частина друга статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачали можливість встановлення комісії за отримання (надання) кредиту.
Таким чином апеляційний суд приходить до висновку, що комісія за користування кредитом в розмірі 5100 гривень підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
З огляду на встановлені обставини та чинну судову практику, розрахунок заборгованості у розмірі 109 663,40 грн, що складається з: - суми прострочених платежів по тілу кредиту - 34 000,00 грн; - суми прострочених платежів по процентах - 70 563,40 грн; - суми прострочених платежів за комісією - 5 100,00 грн (а.с.11-13), є законним та таким що відповідає договору.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції, в оскарженій частині, та ухвалення нового судового рішення в цій частині, яким стягнути з відповідача на користь позивача 43323, 40 гривень заборгованості за кредитним договором, що включає в себе 38223, 40 гривень - заборгованості по процентам за користуванням кредитом, та 5100 гривень комісії за надання кредиту.
Відповідно, підлягає скасуванню рішення суду першої інстанції, в частині вирішення питання розподілу судових витрат.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позовні вимоги ТОВ «Бізнес позика» задоволено в повному обсязі.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 2422, 40 гривень та судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1435, 27 гривень, разом 3857,67 гривень.
Керуючись ст. ст. 141, 263, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» задовольнити.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 жовтня 2024 року, в частині відмовлених позовних вимог та розподілу судових витрат, скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, б. 26, офіс 411, код ЄДРПОУ 41084239) заборгованість по процентам за користування кредитом та комісії в розмірі 43323, 40 гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, б. 26, офіс 411, код ЄДРПОУ 41084239) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 3857,67 гривень.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий - суддя
Судді