Провадження № 22-ц/803/1310/25 Справа № 199/10896/23 Суддя у 1-й інстанції - Богун О. О. Доповідач - Макаров М. О.
14 січня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Єлізаренко І.А., Свистунової О.В.
при секретарі - Паромовій О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 вересня 2024 року по справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Амур-Нижньодніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про оголошення особи померлою, -
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про в оголошення особи померлою, де заінтересована особа Амур-Нижньодніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Заява мотивована тим, що у 2003 році батько заявниці- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пішов з дому та по сьогоднішній день не повернувся. Заявниця звернулася до відділення поліції АНД району щодо розшуку батька (розшукова справа № 26103007 від 1870572003 р.), однак відповіді ніякої не отримала. На адвокатський запит до ВП № 1 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області, останній повідомив що розшукова справа відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була припинена у зв'язку із впізнанням останнього в трупі як померлого.
30 жовтня 2023 року на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська Дніпровським районним управлінням поліції відділення №1 було повідомлено, що розшукову справу відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було знищено із зазначенням строків зберігання.
З метою оформлення спадщини, заявниця просить суд оголосити померлим свого батька - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Оскільки у місці постійного проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , немає відомостей про місце його перебування понад 20 років, то це дає підстави вважати, що ОСОБА_2 помер.
У зв'язку з вищевикладеним заявник просить оголосити, громадянина України, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлим.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 вересня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про оголошення особи померлою відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що заявницею не надано належних доказів на підтвердження факту смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , або наявності обставин, які б доводили, що ця особа пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припускати її загибель від певного нещасного випадку.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким її заяву задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.
Так, судом встановлено, що заявниця, ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , є рідною донькою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серія НОМЕР_1 , виданим Відділом реєстрації актів громадянського стану Амур-Нижньодніпровської районної ради м. Дніпропетровська, запис №449 (а. с. 4).
В обгрунтування своєї заяви заявник посилається на те, що у 2003 році її батько ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пішов з дому та по сьогоднішній день не повернувся.
На адвокатський запит до ВП № 1 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області, останній повідомив що розшукова справа відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була припинена у зв'язку із впізнанням останнього в трупі як померлого (а.с.11).
Відповідно до відповіді №431/6663 від 30 жовтня 2023 року Дніпровського районного управління поліції відділення №1 розшукову справу відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було знищено із зазначенням строків зберігання (а.с.12).
Відповідно до відповіді Управління державної реєстрації Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на адвокатський запит, у результаті проведеної перевірки станом на 10 жовтня 2023 року за відомостями Державного реєстру актів цивільного стану громадян актового запису про смерть, складеного стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не виявлено (а.с.14).
Відповідно до відповіді №3581 від 15 серпня 2024 року Комунального закладу «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» ДОР» МОЗ України, труп громадянина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до моргів КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» ДОР» не надходив та у «Журналі реєстрації трупів, що надійшли на розтин» за період з 06 травня 2003 року по 31 грудня 2005 року не числиться (а.с.77).
Відмовляючи у задоволенні заяви суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що заявницею не надано належних доказів на підтвердження факту смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , або наявності обставин, які б доводили, що ця особа пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припускати її загибель від певного нещасного випадку.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Цивільного кодексу України, фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку - протягом шести місяців.
Рішення про оголошення фізичної особи померлої приймається судом за наявності таких підстав: 1) відсутність особи в місці її постійного проживання; 2) відсутність відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона зникла безвісті за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців.
Як роз'яснено у п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року за N 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", громадянин може бути оголошений в судовому порядку померлим у разі встановлення обставин, зазначених у ст. 21 ЦК України, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть громадянина, коли немає доказів про факт його смерті. У цих справах суд визнає днем смерті громадянина, оголошеного померлим, день його гаданої смерті, якщо він пропав безвісті за обставин, які загрожували смертю або давали підстави припускати його загибель від певного нещасного випадку, а в інших випадках днем смерті вважається день набрання законної сили рішення суду про оголошення громадянина померлим.
Таким чином, оголошення особи померлою має своїм призначенням усунення невизначеності, яка склалася щодо правовідносин за участю особи, яка тривалий час є відсутньою за місцем свого постійного проживання і місце перебування якої невідомо.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
Згідно з ст. 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", свобода пересування право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом; вільний вибір місця проживання чи перебування право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати.
Відповідно до вимог статей 305-309 ЦПК України, виникнення справ про оголошення фізичної особи померлою зумовлені необхідністю захисту майнових прав громадян та захистом інтересів осіб, які мають певні правовідносини з особою, тривала відсутність якої позбавляє їх можливості користуватись своїми правами.
Особливістю цієї категорії справ є те, що висновок суду про оголошення громадянина померлим ґрунтується на юридичному припущенні смерті особи.
Відповідно до ст. 47 ЦК України, правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті.
Системний аналіз вказаних норм дозволяє дійти до висновку, що сама по собі відсутність відомостей про місце перебування фізичної особи протягом трьох років у місці її постійного проживання не може бути підставою для оголошення цієї фізичної особи померлою. Суд повинен мати достатні, належні та допустимі докази для встановлення обставин, на підставі яких можливо зробити вірогідне припущення про смерть громадянина.
Вказану позицію висловив Верховний Суд у постанові від 6 листопада 2019 року у справі N 226/3053/18.
Відсутність безумовних доказів або суперечність у доказах на підтвердження обставин, що надаються заявником та/або заінтересованими особами, унеможливлює оголошення особи померлою.
Подібний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі N 461/424/15-ц, від 07 липня 2021 року у справі N 390/1443/19-ц.
При цьому на наявність права, а не обов'язку суду оголосити фізичну особу померлою за умови відсутності у місці її постійного проживання відомостей про місце її перебування протягом трьох років прямо вказує зміст частини першої статті 46 ЦК України.
Як слідує зі ст. 306 ЦПК України, у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів та показаннями свідків.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Звертаючись до суду із заявою, ОСОБА_1 посилалась на те, що у 2003 році її батько ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пішов з дому та по сьогоднішній день не повернувся, констатує факт відсутності будь-якого зв'язку з її батьком та відомостей про місце його знаходження, як одну з передумов для звернення до суду з відповідною заявою.
Достатні належні та допустимі докази на встановлення обставин, на підставі яких можливо було б зробити вірогідне припущення про смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в матеріалах справи відсутні.
Встановивши, що заявником не надано належних доказів на підтвердження наявності обставин, які доводили б, що ця особа пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припускати її загибель від певного нещасного випадку, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні заяви.
Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.
Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 вересня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді І.А. Єлізаренко
О.В. Свистунова