Провадження № 22-ц/803/938/25 Справа № 191/3538/23 Суддя у 1-й інстанції - Єдаменко С. В. Доповідач - Макаров М. О.
14 січня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Єлізаренко І.А., Свистунової О.В.
при секретарі - Паромовій О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 серпня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди, -
У серпня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Українська залізниця» в особі РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивовано тим, що 05 січня 2023 року позивач скористався послугами перевізника АТ «Українська залізниця» - приміським потягом № 6536 сполученням «Запоріжжя-2-Лозова». Після відправлення у пасажирському вагоні розпочала свою роботу провідник ОСОБА_2 . При перевірці проїзних документів провідник ОСОБА_2 підійшла до позивача з вимогою пред'явити проїзні документи на що останній пред'явив пенсійне посвідчення у якому був зазначений вид пенсії: «За вислугою років з приміткою 3гр., загальне захворювання, термін дії - довічно». Провідник ОСОБА_2 стала вимагати від позивача аби він придбав квиток на що останній зазначив, що є інвалідом 3-ї групи, пред'явив відповідне посвідчення та вказав що має право на безкоштовний проїзд і просив провідника вибити безкоштовний квиток. Однак провідник відповіла відмовою та в грубій, зневажливій формі, у підвищеному тоні вказала не те, що позивач не має права на безкоштовний проїзд. Позивач почав знімати протиправні дії останньої на мобільний телефон, однак не дивлячись на це провідник продовжила свої протиправні дії щодо позивача що супроводжувались підвищеним тоном, висловленням образливих слів на його адресу та спробою відібрати мобільний телефон. Після чого позивач звернувся зі скаргою на дії провідника до РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця», у відповідь на яку йому було повідомлено про проведення розгляду його звернення під час якого було встановлено, що провідник ОСОБА_2 порушила свої посадові обов'язки в частині етики спілкування під час обслуговування пасажирів у зв'язку з чим її притягнуто до дисциплінарної відповідальності шляхом оголошення догани. Отже, недбале виконання своїх службових обов'язків працівником відповідача призвело до порушення прав позивача, а саме не було отримано якісні послуги з перевезення, погіршено умови проїзду, порушено Конституційний принцип поваги людської честі і гідності та по суті відбулося їх приниження, що спричинило позивачу моральну шкоду, яку він оцінює у 100 000 грн. та яку просить суд стягнути з відповідача.
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 серпня 2024 року позов задоволено частково та ухвалено стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 2 500 гривень; в решті позову - відмовлено; вирішено питання стосовно судових витрат.
Рішення суду мотивовано тим, що неправомірними діями працівника відповідача позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях та переживаннях, приниженні честі та гідності, та виходячи із принципів розумності, виваженості та справедливості, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 2 500 грн..
В апеляційній скарзі АТ «Українська залізниця» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 має статус пенсіонера і є особою з інвалідністю ІІІ групи довічно, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 та копією довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААБ № 013913 від 18 березня 2019 року.
05 січня 2023 року у приміському потягу № 6536 сполученням «Запоріжжя-2-Лозова» провідник ОСОБА_2 стала вимагати від ОСОБА_1 аби останній придбав квиток, також в грубій, зневажливій формі, у підвищеному тоні вказувала не те, що ОСОБА_1 не має права на безкоштовний проїзд, висловлювала образливі слова в адресу ОСОБА_1 та спробувала відібрати мобільний телефон, що підтверджується дослідженим в судовому засіданні відеозаписом.
Згідно листа Служби приміських пасажирських перевезень від 18 січня 2023 року встановлено, що вказаним відділом розглянуто звернення позивача та по даному факту 13 січня 2023 року проведено нараду на якій встановлено, що провідник пасажирського вагону ОСОБА_2 порушила свої посадові обов'язки в частині етики спілкування під час обслуговування пасажирів, у зв'язку з чим її притягнуто до дисциплінарної відповідальності шляхом оголошення догани. Даний факт також підтверджується копією протоколу наради № НРП-22/4 від 13 січня 2023 року та копією наказу № 02/д від 24 січня 2023 року.
Пунктом 2.8 Додатку 2 до Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України визначено, що інваліди мають право на безкоштовний проїзд у поїздах приміського сполучення.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що неправомірними діями працівника відповідача позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях та переживаннях, приниженні честі та гідності, та виходячи із принципів розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції прийшов до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню в рахунок відшкодування моральної шкоди 2 500 грн..
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ст.910 ЦК України за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення. Укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею відповідно квитка або електронного квитка та багажної квитанції, вимоги до яких встановлюються відповідно до законодавства.
Згідно ч.2 ст.911 ЦК України пасажир може мати також інші права, встановлені цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Відповідно до ст.915 ЦК України перевезення, що здійснюється юридичною особою, вважається перевезенням транспортом загального користування, якщо із закону, інших нормативно-правових актів або ліцензії, виданої цій організації, випливає, що вона має здійснювати перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти за зверненням будь-якої особи. Договір перевезення транспортом загального користування є публічним договором.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.916 ЦК України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата. Плата за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти, що здійснюється транспортом загального користування, визначається за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, затвердженими у встановленому порядку. Пільгові умови перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти транспортом загального користування можуть встановлюватися організацією, підприємством транспорту за їх рахунок або за рахунок відповідного бюджету у випадках, встановлених законом та іншими нормативно-правовими актами.
Доводи апеляційної скарги про те, що при зверненні до суду позивачем порушено строк позовної давності, оскільки статтею 136 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року №457, встановлено, що позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, отже, ст. 136 Статуту залізниць України є спеціальної нормою законодавства, якою встановлено шестимісячний строк позовної давності для заявлення вимог в усіх випадках - з дня настання події, що стали підставою для подання позову, колегія суддів не може прийняти до уваги, з огляду на наступне.
Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу (ч.1 ст.256 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).
Для окремих видів вимог встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, ч.1 ст.258 ЦК України передбачає, що для окремих видів вимог законодавством може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ч.261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3, 4 ст.267 ЦК України).
Так, матеріалами справи встановлено, що 22 червня 2023 року представник позивача отримав документи про притягнення провідника ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності за вчинення неправомірних дій стосовно позивача, отже строк позовної давності не пропущено.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не прийнято до уваги те, що факт отримання неякісних послуг з перевезення безумовно не породжує наслідки цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.
Моральна шкода - це втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Приписами статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (Stankov v. Bulgaria, № 68490/01, § 62, 12 липня 2007 року).
У пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданих травм, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
Суд першої інстанції з врахуванням вищевказаних вимог закону, ступеню моральних страждань, яких зазнав позивач, вірно визначив її розмір у сумі 2500 грн., з яким погоджується й колегія суддів, а тому посилання апелянта на невідповідність такого відшкодування, є безпідставними.
Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.
Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» - залишити без задоволення.
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 серпня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді І.А. Єлізаренко
О.В. Свистунова