Провадження № 22-ц/803/402/25 Справа № 208/2327/24 Суддя у 1-й інстанції - Похваліта С. М. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 49
16 січня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді Петешенкової М.Ю.,
суддів Городничої В.С., Красвітної Т.П.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 03 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, -
У березні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що з 08 вересня 2017 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем у справі. Від шлюбу мають малолітню дитину, сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач зазначає, що спільне життя з відповідачем не склалося, вони разом не проживають, спільне господарство не ведуть, шлюбні відносини припинені, подальше збереження шлюбу неможливе, оскільки існує формально та суперечить її інтересам, тому просила розірвати шлюб.
Рішенням Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 03 червня 2024 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 08 вересня 2017 року Бориспільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, актовий запис № 515 - розірвано. Прізвище позивача після розірвання шлюбу залишено « ОСОБА_4 ». Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю правових підстав для задоволення позову, оскільки подальше спільне життя чоловіка й жінки та збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, які припинили подружні відносини, спільного господарства не ведуть, даний факт має істотне значення й подальше збереження родини з урахуванням їх взаємних відносин неможливо, а тому позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов залишити без розгляду.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим та таким, що було ухвалено внаслідок неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. Вказує, що суд першої інстанції не мав право розглядати справу без його участі, оскільки він є військовослужбовцем, а тому суд повинен був зупинити провадження у справі на підставі полоджень п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України. Вважав, що суд першої інстанції допустив грубе порушення, що є самостійною підставою для його скасування та залишення позову без розгляду.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно із ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ст. 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
За змістом ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушення жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Таке положення національного законодавства України відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою «чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.».
Шлюб - це сімейний добровільний та рівноправний союз жінки та чоловіка, їх спільність, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану та спрямований на створення сім'ї. Добровільність шлюбу - одна з основних його засад.
Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії реєстрації шлюбу. Добровільність шлюбу, тобто наявність вільної згоди, - це його довічна риса. Саме добровільністю шлюбу зумовлена можливість його розірвання.
Згідно із ч.3, 4 ст. 56 СК України, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до ст.112 СК України, суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність дитини та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотні значення.
Судом встановлено, що сторони у справі з 08 вересня 2017 року перебувають у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Починаючи з березня 2023 року між позивачем та відповідачем остаточно припинені подружні та сімейні відносини, з того часу спільне господарство між ними не ведеться, спільно вони не проживають.
Оскільки, судом встановлено, що збереження нормальних сімейних відносин виявилося неможливим та суперечить інтересам сторін, що має істотне значення й подальше збереження родини з урахуванням їх взаємних відносин неможливо, суд дійшов вірного висновку, з яким погоджується колегія суддів, про задоволення позову про розірвання шлюбу, що відповідає положенням статей 24, 55, 56 СК України.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції в порушення положень п.2 ч.1 ст. 251 ЦПК України не зупинив провадження у справі на час перебування відповідача у складі Збройних Сил України, не можуть бути достатньою підставою для скасування рішення суду, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що відповідач є військовослужбовцем та перебуває у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Верховний Суд у постанові від 15 серпня 2023 року у справі №174/760/21 зазначив, що приписи п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України мають на меті захист процесуальних прав учасника цивільного процесу, який перебуває у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан. Вони покликані забезпечити об'єктивний розгляд справи. Провадження у справі підлягає зупиненню лише в разі наявності обставин, які перешкоджають її розгляду.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідач у справі був належним чином повідомлений про розгляд справи, скористався своїми процесуальними правами та подав відзив на позов, однак в суді першої інстанції клопотання про зупинення провадження у справі не заявляв. За таких обставин, інститут зупинення провадження у справі не може бути застосований у цій справі на шкоду інтересам позивача, меті цього інституту та принципам цивільного судочинства.
Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 ст. 6 Конвенції ( 995_004) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно ст. 141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 03 червня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Суддя: В.С. Городнича
Т.П. Красвітна