Провадження № 22-ц/803/601/25 Справа № 243/1942/24 Суддя у 1-й інстанції - Агеєва О. В. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
15 січня 2025 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Бондар Я.М., Корчистої О.І.,
за участю секретаря судового засідання Лідовської А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №243/1942/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про стягнення коштів, за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 22 липня 2024 року, ухвалене у складі судді Агеєвої О.В., -
В березні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Слов'янського міськрайонного суду Донецької області з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про стягнення грошових коштів, в обґрунтування зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік - ОСОБА_2 . Після його смерті залишилася недоотримана пенсія, яка не була отримана ним за життя.
10 червня 2021 року вона отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, спадщина на яку видано це свідоцтво, складається з недоотриманої пенсії померлого ОСОБА_2 у сумі 171 753,60 грн.
Нею було подано до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області заяву про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера відносно виплати недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю чоловіка, на підставі свідоцтва про право на спадщину у сумі 171 753,60 грн.
Згідно відповіді Пенсійного фонду України від 02.11.2023 року «Сума недоотриманої пенсії померлого ОСОБА_2 за період з 13.06.2018 по 31.01.2020, розрахованої зарахуванням трьох років від дати звернення за її виплатою по місяць смерті пенсіонера включно, складає 152 124,24 та обліковуються в Переліку, підлягає виплаті в межах відповідного фінансового ресурсу. Відповідно до означеного порядку пенсія виплачувалась частинами у листопаді 2022 року - 530,00 грн., у грудні 2022 року - 2,18 грн., у липні 2023 року - 557,32 грн., у вересні 2023 року - 2 093,00 грн., у жовтні 2023 року - 1 303,00 грн.».
Станом на 01.11.2023 залишок недоотриманої пенсії становить 147 638,74 грн.
Вважає, що дії відповідача щодо зменшення успадкованої суми з 171 753,60 грн. до 152 124,24 грн. та невиплати їй спадщини у вигляді недоотриманої пенсії у розмірі 19 629,36 грн. (171 753,60 грн. - 152 124,24 грн. ) протиправні, оскільки відповідач повинен виплатити їй недоотриману пенсію в повному розмірі, яка залишилася після смерті чоловіка в повному обсязі з моменту звернення.
Просить суд зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити донарахування та виплатити ОСОБА_1 суми недоотриманої пенсії у розмірі 19 629,36 грн. згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 10.06.2021, виданого державним нотаріусом Першої донецької міської нотаріальної контори Сафроновою Н.Л.
Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 22 липня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, про стягнення коштів задоволено - зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити донарахування та виплатити Шевченко суми недоотриманої пенсії ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 19 629,36 грн., що охоплена свідоцтвом про право на спадщину за законом від 10.06.2021, виданого державним нотаріусом Першої донецької міської нотаріальної контори Сафроновою Н.Л.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.
Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій просило рішення суду скасувати в частині задоволених позовних вимог ухваливши рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що позовні вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Частиною 1 статті 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058) передбачено, що Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, забезпечує збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування виплати пенсій, допомоги на поховання, виплат за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом, соціальні та інші виплати, передбачені законодавством України, та інші функції, передбачені цим Законом, Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування»» та статутом Пенсійного фонду.
Пунктом 1 Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року №28-2 (далі - Положення), визначено, що Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі управління) є територіальними органами Пенсійного фонду України. Згідно з пунктом 12 Положення управління є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс та кошторис видатків, рахунки в органах Казначейства та уповноважених банках, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.
Отже, відповідно до покладених завдань і функцій Пенсійний фонд України та його територіальні органи є суб'єктами владних повноважень у сфері нарахування та виплат пенсій, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.
Крім того, судом першої інстанції не враховано, що відповідно до статті 46 Закону України №1058 нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебував на обліку в Селидівському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області, правонаступником якого є Головне управління, як внутрішньо переміщена особа та отримував пенсію за віком.
За даними ІКІС ПФУ: Підсистеми “Звернення» 14.06.2021 ОСОБА_1 звернулась до органів Фонду з заявою № 2220 про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю ОСОБА_2 .
За результатом розгляду наданих документів проведено розрахунок недоотриманої пенсії з урахуванням вимог статті 46 Закону 1058 за період з 13.06.2018 по 31.01.2020 в сумі 152124,24 грн. Недоотримана пенсія розраховано відповідно до норм Закону №1058, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Порушення прав позивача з боку Головного управління відсутнє.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судове засідання апеляційного суду учасники справи не з'явились, про день та час слухання справи повідомлялись у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, як не з'явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
З матеріалів справи вбачається, що 14.06.2021 року із заявою №2220 щодо виплати недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю ОСОБА_2 звернулась ОСОБА_1 .
Пенсійний фонд України їй повідомив, що за результатом розгляду наданих документів нараховано недоотриману пенсію у зв'язку зі смертю ОСОБА_2 у розмірі 152124,24 грн. за період з 13.06.2018 по 31.01.2020, з урахуванням вимог ст.46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Сума недоотриманої пенсії, нарахована позивачу, обліковується в Головному управлінні та включена до переліку отримувачів пенсій. Виплата проводиться на умовах Порядку №1165 після надходження відповідного фінансування.
Протягом 2022 року відповідно до Порядку №1165 проведено виплату коштів на погашення заборгованості в межах бюджетних призначень: у листопаді 2022 року в розмірі 530,00 грн. та у грудні 2022 року - в розмірі 2,18 грн.
Протягом 2023 року відповідно до Порядку №1165 проведено виплату коштів на погашення заборгованості в межах бюджетних призначень: у липні 2023 року в розмірі 557,32 грн., у вересні 2023 року - 2093,00 грн., у жовтні 2023 року - 1303,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції врахував, що недоотримана пенсія ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , складає 171 753,60 та увійшла до складу спадщини після його смерті. Дана спадщина оформлена відповідно до законодавства України, позивачем отримано свідоцтво про право на спадщину на суму саме 171 753,60 грн., відповідачем перераховано успадковану суму пенсії та розраховано її з моменту звернення позивачем до пенсійного фонду з заявою про виплату пенсії, за період 13.06.2018 по 31.01.2020 в сумі 152 124,24 грн., тому недоотримана спадщина, яка не визнається відповідачем та яка була ним незаконно перерахована, складає 19 629,36 грн., і тому ці кошти також повинні бути виплачені позивачу, як майно, яке увійшло до складу спадщини.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком та зазначає наступне.
Відповідно до положень ст.ст.1216, 1217, 1218, ч.ч.1,2 ст.1220 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи.
Згідно положень ст.1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Зазначена стаття регулює питання спадкування сум соціальних виплат, право на одержання яких виникло у спадкодавця за життя, але не було ним реалізоване. За своєю правовою природою право на одержання заробітної плати, пенсії та інших подібних виплат є суворо особистим, оскільки виникає у чітко визначеної особи і має на меті саме її матеріальне забезпечення. Тому зі смертю одержувача цих коштів правовідносини щодо їх сплати, безумовно, припиняються. Таким чином, у даній статті визначається подальша доля тільки тих платежів, право на які виникло за життя спадкодавця.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»(надалі - Закон).
Статтею 52 Закону передбачено, що сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.
Члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
У разі звернення кількох членів сім'ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну.
У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Зміст ч.3 ст.52 Закону також узгоджується зі змістом ст.1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Крім того, зміст вищевказаних норм узгоджується із положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в частині 1 ст.91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, передаються членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Положення ч.ч.2, 3 ст.52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв'язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера.
Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень. Норми частини 1 статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06 липня 2020 року по справі № 750/8819/19, від 23 вересня 2020 року по справі № 428/6685/19, від 23 лютого 2022 року по справі № 428/10113/20.
Прийнявши спадщину в установленому законом порядку, спадкоємець набув право на все майно, яке належало спадкодавцеві на час смерті, а тому відповідно до статті 1227 ЦК України він має право на її отримання.
Даний висновок викладеною у постанові Верховного Суду від 13 квітня 2022 року у справі № 220/30/21, від 23 лютого 2022 року у справі № 428/10113/20.
Отже, позивач ОСОБА_1 , як спадкоємиця за законом після смерті ОСОБА_2 , набула право власності на недоотриману пенсію останнього у розмірі 19 629,36 грн.
Згідно абзацу другого пункту 1 Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 №1165, пенсійні виплати за минулий період, у тому числі нараховані на виконання рішень суду, що набрали законної сили, проводяться отримувачам за окремою програмою, передбаченою в бюджеті Пенсійного фонду України на відповідну мету, за рахунок коштів державного бюджету України на відповідний рік.
Пунктом 4 згаданого Порядку передбачено, що пенсійні виплати за минулий період згідно з цим Порядком проводяться щомісяця отримувачам, яких включено до переліку станом на 1 січня відповідного року. На забезпечення пенсійних виплат за минулий період щомісяця спрямовується частина бюджетних призначень, передбачених абзацом другим пункту 1 цього Порядку, відповідно до бюджетного розпису.
Розмір пенсійної виплати за минулий період отримувачам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, визначається в сумі, що відповідає розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленому законом на 1 січня календарного року, в якому здійснюється пенсійна виплата за минулий період, але не може бути більшим від належної до виплати отримувачу суми, що обліковується в переліку отримувачів.
У разі недостатності бюджетних призначень для забезпечення пенсійної виплати за минулий період у розмірі, передбаченому абзацом другим цього пункту, виплата проводиться в сумі, що визначається пропорційно виділеним на пенсійні виплати за минулий період бюджетним призначенням, але не більшій належної до виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів.
За результатами виконання бюджету Пенсійного фонду України за дев'ять місяців відповідного року зазначений в абзаці другому цього пункту розмір пенсійної виплати за минулий період може бути збільшений пропорційно залишку бюджетних призначень, але не може перевищувати належної до виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів.
Отже, Порядок 1165 визначає додаткові умови виплати недоотриманої пенсії у зв'язку із смертю пенсіонера з числа внутрішньо переміщених осіб та осіб, які проживали на тимчасово окупованій території України і не були взяті на облік як внутрішньо переміщені особи на контрольованій Україною території, що не передбачені Конституцією України та Законом України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Конституційний Суд України у Рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.
У свою чергу, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційне поняття Закон України, на відміну від поняття законодавство України, не підлягає розширеному тлумаченню. За загальним правилом закон - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається відповідно до особливої процедури парламентом та регулює найважливіші суспільні відносини. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін.
Таким чином, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Верховною Радою України не приймались зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з приводу особливостей виплати недоотриманої пенсії пенсіонерів, які є внутрішньо переміщеними особами.
Крім того, відповідно до частин першої - другої статті 8 Закону України Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні від 06.09.2012 розроблення проектів нормативно-правових актів здійснюється з обов'язковим урахуванням принципу недискримінації; з метою виявлення у проектах нормативно-правових актів норм, що містять ознаки дискримінації, проводиться антидискримінаційна експертиза проектів нормативно-правових актів; результати антидискримінаційної експертизи проектів нормативно-правових актів підлягають обов'язковому розгляду під час прийняття рішення щодо видання (прийняття) відповідного нормативно-правового акт; обов'язковій антидискримінаційній експертизі підлягають проекти законів України, актів Президента України, інших нормативно-правових актів, що розробляються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.
Як визначено статтею 2 ЦПК України, суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Принцип верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, є одним з головних завдань цивільного судочинства.
Положенням ст.10 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 у справі «Броньовський проти Польщі» зазначив, що принцип верховенства права, на якому будується Конвенція, та принцип законності, про який ідеться в статті 1 Першого протоколу, вимагає від держав не лише поважати і застосовувати, у передбачуваний і узгоджуваний спосіб, запроваджені ними закони, а ще й - що безпосередньо випливає з цього обов'язку - забезпечувати правові та практичні умови для втілення їх в життя.
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» від 14.10.2010 зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
З огляду на викладене, суд першої інстанції критично оцінив доводи відповідача про виплату позивачу недоотриманих сум пенсії, згідно Порядку 1165, адже, наведене свідчить про невиконання державою взятих на себе позитивних зобов'язань, й доводи апеляційної скарги правильність таких висновків суду не спростовують.
Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач перешкоджає реалізації права позивачки, як власниці майна в порядку спадкування, на отримання недоотриманої пенсії після померлого ОСОБА_2 , та стягнення з відповідача недоотриманої спадщини, яка не визнається відповідачем та яка була ним незаконно перерахована у сумі 19 629,36 грн.
Доводи апеляційної скарги про те, що позовні вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
За визначенням пункту 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку з наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку з порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2 частини першої статті 4 КАС).
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Відповідно до вимог статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернулась до суду з позовом до Головного управління ПФУ про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити донарахування та виплатити ОСОБА_1 суми недоотриманої пенсії у розмірі 19 629,36 грн. згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 10.06.2021, виданого державним нотаріусом Першої донецької міської нотаріальної контори Сафроновою Н.Л.», обґрунтовуючи своє право на отримання пенсії, яке належало спадкодавцю відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Закону України « «Про пенсійне забезпечення», тим, що такі виплати входять до складу спадщини відповідно до статті 1227 ЦК України.
Сама собою участь у спорі Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що цей спір обумовлений порушенням приватного права позивача.
Тобто, між сторонами існує спір про право, цей спір є приватно-правовим і не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, що виключає його розгляд за правилами адміністративного судочинства.
Аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі N 286/3516/16-ц (провадження N 14-95цс19), від 03 квітня 2019 року N 808/1346/18 (провадження N 11-1499апп18).
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність правових висновків суду, зводяться до переоцінки доказів та на законність оскаржуваного судового рішення не впливають.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер, зводяться до переоцінки доказів і правильності висновків суду не спростовують.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України залишити без задоволення.
Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 22 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту безпосередньо до Верховного Суду.
Судді:
Повний текст постанови складено 15 січня 2025 року.
Головуючий суддя О.В. Агєєв