Провадження № 22-ц/803/239/25 Справа № 210/6656/21 Суддя у 1-й інстанції - Сільченко В. Є. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
15 січня 2025 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Бондар Я.М., Корчистої О.І.,
за участю секретаря судового засідання Лідовської А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №210/6656/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Виконкому Металургійної районної у місті ради, Служба у справах дітей Виконкому Центрально-Міської районної у місті ради, про визначення місця проживання дитини, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 квітня 2024 року, ухвалене у складі судді Сільченка В.Є., -
В листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що перебував у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_3 , від цих відносин мають сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За період спільного життя відповідач не виконувала своїх батьківських обов'язків, була безвідповідальною, не проявляла турботи до дитини, не займалась її вихованням, на його прохання, змінити своє ставлення до сина та гідно виконувати батьківські обов'язки не реагувала та продовжувала вести розгульний спосіб життя, вживати спиртні напої та наркотичні засоби. Аморальна поведінка відповідачки привела до припинення їх шлюбних відносин на початку вересня 2021 року. Згідно довідки дошкільного навчального закладу №246, відповідачка не водила ОСОБА_4 до закладу, пояснюючи що у неї нема на це часу.
Позивач зазначає, що 30 жовтня 2021 року мати відповідачки зателефонувала йому, щоб забрав сина, так як відповідачка довгий час відсутня і невідомо коли з'явиться. За час перебування сина у нього, зробив висновок, що ОСОБА_3 не займалась вихованням дитини, не читала йому книжки, не розповідала казки, не займалась його розвитком, не вчила необхідному, не слідкувала за здоров'ям дитини, не зверталась до спеціалістів з приводу того, що син не розмовляє.
Позивач може надати сину все необхідне для розвитку та нормального виховання, а відповідач, яка не працює, зловживає спиртними напоями та наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвитку дитини та стану її здоров'я.
У зв'язку з викладеним, позивач просив суд визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 .
В свою чергу, ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом, в обґрунтування зазначила, що дійсно проживала у фактичних шлюбних відносинах з позивачем і в них народився син - ОСОБА_4 , який зареєстрований разом з нею за адресою: АДРЕСА_2 , у будинку її матері, але фактично дитина проживає з нею за адресою: АДРЕСА_3 , де раніше вони проживали разом з відповідачем за зустрічним позовом.
Спільне життя з ОСОБА_1 не склалось, тому шлюбні відносини були припинені. Син залишився проживати з нею, а з батьком домовились, що він безперешкодно буде спілкуватися та проводити час за його бажанням в будь-який день і надає добровільну матеріальну допомогу на утримання дитини. Але ОСОБА_1 добровільно матеріально не допомагає, позивач самостійно утримує дитину. Позивач за зустрічним позовом, зауважує, що батько все частіше залишає дитину на свою матір, а сам займається роботою та своїми справами та влаштовує особисте життя. Крім того ОСОБА_2 заперечує щодо заявлених позовних вимог за первісним позовом, оскільки вона займається вихованням дитини та її розвитком і не веде аморальний спосіб життя.
У зв'язку з викладеним позивач за зустрічним позовом просить суд визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_3 .
Ухвалою Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 грудня 2021 року судом прийнято зустрічний позов та об'єднано в одне провадження з первісним позовом.
Рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 квітня 2024 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Виконкому Металургійної районної у місті ради, Служба у справах дітей Виконкому Центрально-Міської районної у місті ради про визначення місця проживання малолітньої дитини відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи Служба у справах дітей Виконкому Металургійної районної у місті ради, Служба у справах дітей Виконкому Центрально-Міської районної у місті ради про визначення місця проживання дитини задоволено - визначено місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з його матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_3 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 992,40.
Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, позивач (за первісним позовом) подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, а у зустрічному позові відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що суд не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування Центрально-Міської районної у місті ради, відповідно до якого 07 лютого 2023 року на засіданні комісії з питань захисту прав дитини було встановлено, що сторони є батьками малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає саме з батьком. Відповідно до акту обстеження від 06 лютого 2023 року складеного працівниками служби у справах дітей виконкому районної у місті ради, житлово-побутові та санітарно-гігієнічні умови проживання малолітнього ОСОБА_5 задовільні, дитина забезпечена усім необхідним для життя, виховання та розвитку. ОСОБА_1 працює, має постійний дохід, за місцем роботи характеризується позитивно, не заперечує проти спілкування сина з матір'ю, яка періодично бере дитину до себе. ОСОБА_2 надала пояснення службі у справах дітей виконкому районної у місті ради, в якому характеризує ОСОБА_1 як турботливого батька, що повністю матеріально забезпечує дитину. Враховуючи вищевикладене, в інтересах дитини, виконком районної у місті ради, як орган опіки та піклування, вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком, ОСОБА_1 .
Необхідність проживання з батьком пояснюється тим, що відповідач не проявляла турботи до дитини, не виконувала у повній мірі обов'язків, була безвідповідальною, вела розгульний спосіб життя, не займалась вадами дитини (дитина до сьогодні має вади мовлення), не розвивала дитину, не водила її до садочку.
Від відповідача (за первісним позовом) на адресу суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, відповідно до якого, ОСОБА_2 вважає рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим, а тому підстави для його скасування відсутні.
Так, у апеляційній скарзі зазначається, що ОСОБА_1 вважає рішення суду необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначено, що судом першої інстанції нібито не взято до уваги висновок органу опіки та піклування Центрально-Міської районної у місті ради.
Однак, з відомостей, які містяться у вищезазначеному висновку не вбачається, що житлово-побутові умови проживання ОСОБА_2 є незадовільними, такими, що не відповідають потребам дитини, або що дитина не бажає жити разом з матір'ю чи має з нею будь-які конфлікти.
Навпаки, згідно Акту обстеження умов проживання, проведеного за адресою: АДРЕСА_3 , за місцем проживання ОСОБА_2 , умови проживання задовільні. В будинку чисто та затишно, наявне водопостачання, газопостачання та електропостачання. Дитина забезпечена усім необхідним, має окрему кімнату.
Окрім цього, ОСОБА_1 звинувачує ОСОБА_2 у безвідповідальності, ведені розгульного способу життя, нібито вона не займалась розвитком дитини. Всупереч цьому зауважує, що жодних доказів вищезазначених обставин, окрім голослівних обвинувачень, ОСОБА_1 не було надано. Крім того, не підтверджено належними доказами те, що відповідач не сумлінно відноситься до виконання своїх батьківських обов'язків.
В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача (за первісним позовом) ОСОБА_1 - ОСОБА_6 підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, а у зустрічному позові відмовити.
Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_7 в судовому засіданні заперечувала проти доводів апеляційної скарги та її задоволення, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 та представники третіх осіб - Служби у справах дітей Виконкому Металургійної районної у місті ради, Служби у справах дітей Виконкому Центрально-Міської районної у місті ради, в судове засідання не з'явились, про дату час та місце судового засідання повідомлені належним чином.
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з'явились в судове засідання, оскільки відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області, батьком записаний - ОСОБА_1 , матір'ю - ОСОБА_2 (а.с. 9).
З довідки, що видана головою та бухгалтером ОСББ «Рідний дім», Луначар, 1, уповноваженому власнику ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , вбачається, що її сім'я складається з трьох чоловік: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , власник, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , син, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , мати (а.с.7).
Відповідно до характеристики, що видана головою ОСББ «Рідний Дім Луначарського 1», ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 має позитивну характеристику. (а.с.11).
Згідно довідки виданої за місцем роботи ОСОБА_1 працює у 4 державному пожежно-рятувальному загоні ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області з охорони об'єктів 29 державної пожежно-рятувальної частини по охороні ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» водієм (а.с.12, 122).
Відповідно до службової характеристики ОСОБА_1 зарекомендував себе з позитивного боку, сумлінно виконує свої обов'язки (а.с.10).
Згідно довідки, що видана дошкільним навчальним закладом (ясла-садок) №246 Криворізької міської ради ОСОБА_4 відвідував КЗ «ДНЗ (ясла-садок) №246» КМР з липня 2021 року, кількість відвідувань станом на 09.11.2021 року: липень - 5 днів, серпень - 1 день, вересень - 6 днів, жовтень - 3 дні, листопад - 0 днів (а.с.13).
Відповідно до інформації щодо відвідування закладу дошкільної освіти №38 вихованець групи раннього віку №1 ОСОБА_4 був прийнятий до закладу 16.11.2021 року, заклад відвідує постійно (а.с.38).
Згідно характеристики вихованця КЗДО КТ №38 ОСОБА_4 активний, комунікабельний, доброзичливий, поведінка стійка, ситуативна, своєчасно реагує на зауваження дорослих, з батьком має тісний зв'язок, теплі та ніжні відносини (а.с.40). Відповідно до Акту обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 , місцем реєстрації ОСОБА_1 , умови проживання - задовільні. Батько піклується про сина, займається його вихованням та розвитком (а.с.41, 115).
Згідно Акту обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_4 , місцем проживання ОСОБА_1 , умови проживання - задовільні. Батько піклується про сина, тричі на тиждень забезпечує заняття дитини з логопедом, його дружина ОСОБА_10 не заперечує щодо проживання його сина разом з ними (а.с.114).
Відповідно до характеристики, що видана головую квартального комітету, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , має позитивну характеристику - скромна, ввічлива, сумлінно виконує обов'язки матері, приділяє багато часу вихованню дитини, завжди мають доглянутий та охайний вигляд, до сусідів привітлива, скарг немає (а.с.54).
Згідно довідки від 24.05.2022 року, ОСОБА_2 , працювала на ПП - фірмі «Дарьял» на посаді «машиніст крану електромостового» з 16 лютого 2022 року (а.с.125).
Відповідно до довідки №26 від 19.03.2024 року ОСОБА_2 працює в ТОВ «АТЦ-Сервіс» машиністом крана, має позитивну характеристику (а.с.188 зворот -189).
Згідно Акту обстеження умов проживання проведеного за адресою: АДРЕСА_3 , за місцем проживання ОСОБА_2 , умови проживання задовільні. В будинку чисто та затишно, наявне: водопостачання, газопостачання та електропостачання. Дитина забезпечена усім необхідним, має окрему кімнату (а.с. 123).
Задовольняючи зустрічний позов, судом було враховано вік дитини, добросовісне виконання матір'ю батьківських обов'язків, створення для дитини необхідних умов для проживання та розвитку, забезпечення її усім необхідним, а також відсутність виключних обставин, які б унеможливлювали проживання дитини з матір'ю, чи негативно впливали на її виховання та розвиток.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.
У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
В частинах 1, 2 ст. 155 СК України зазначено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Питання виховання дитини вирішується батьками спільно (ст.157 СК України).
У відповідності із ч.1 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Вимогами ч.1 ст.161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, що проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Такий висновок є сталим у практиці Верховного Суду (зокрема постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати КЦС від 14 лютого 2019 року у справі №377/128/18, на яку є посилання в касаційній скарзі).
Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання суду, яке має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці всіх обставин в їх сукупності, оскільки не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.
Сім'я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків та є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів. Основним суб'єктом, на якого має вплив ухвалене рішення у сімейних спорах цієї категорії, є саме дитина.
У спорах про визначення місця проживання дитини мають враховуватись найкращі інтереси дитини, слід встановлювати всі обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема:
- особисті якості батьків (моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, наркотичними речовинами, перебування на диспансерному нагляді, притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності);
- відносини, які існують між кожним із батьків і дитиною (встановлення повного чи часткового виконання батьківських обов'язків, наявність причин що впливають на виконання батьківських обов'язків; встановлення, чи враховують мати/батько інтереси дитини, чи є взаєморозуміння між кожним із батьків і дитиною);
- можливість створення дитині належних умов для виховання і розвитку (наявність самостійного доходу, належних житлових умов у кожного із батьків);
- стан здоров'я дитини (наявність хвороб у дитини, що потребують посиленого догляду, наявність у батьків навичок щодо надання первинної медичної допомоги);
- стан безпеки дитини (можливість створення дитині безпечних умов для життя та розвитку) тощо.
Крім того, першочерговим завданням держави є забезпечення безпеки і права на життя дитини, що проголошено статтею 6 Конвенції про права дитини, а тому, розглядаючи справи про визначення місця проживання дитини з урахуванням особливостей, спричинених введенням в Україні воєнного стану, вирішуючи спори, що стосуються прав та інтересів дитини, судове рішення має бути спрямованим на забезпечення її безпеки і права на життя».
Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частинами четвертою та п'ятою статті 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Судом апеляційної інстанції відхиляються доводи апеляційної скарги позивача стосовно того, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволені первісного позову та задовольняючи зустрічний, не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування Центрально-Міської районної у місті ради, відповідно до якого 07 лютого 2023 року, виконком районної у місті ради, як орган опіки та піклування прийняв рішення про визначення місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком, ОСОБА_1 . Даний висновок, з урахуванням встановлених судом обставин справи, не є вирішальним,оскільки не містить ознак рішення суб'єкта владних повноважень, не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії, він не породжує прямих юридичних наслідків для сторін та безпосередньо не впливає на їх права й обов'язки, тобто є фактично джерелом доказування при наявності цивільного спору, оскільки несе виключно інформативний і має рекомендаційний характер. Отже висновок, на який посилається ОСОБА_1 , є лише одним з доказів у справі, носить рекомендаційний характер та не може бути самостійним засобом захисту порушеного права. Цьому документу може бути надана лише оцінка в сукупності з іншими доказами у справі при вирішенні по суті питання, для якого він був складений.
Такий висновок викладений Верховним Судом в постановах від 28 січня 2021 року у справі № 753/6498/15-ц, від 30 листопада 2022 року у справі № 523/11247/19, також mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 500/6325/17, від 04 липня 2018 року у справі № 496/4271/16-а (К/9901/29090/18).
У постанові від 16 лютого 2022 року в справі № 742/710/19 Верховний Суд та в постановах від 13 червня 2018 року у справі № 500/6325/17, від 04 липня 2018 року у справі № 496/4271/16-а, від 01 липня 2020 року у справі № 522/23095/16-а, від 13 червня 2018 року в справі № 500/6325/17 Велика Палата Верховного Суду зазначили, що висновки та рішення служби у справах дітей є дорадчими документами та не тягнуть за собою виникнення будь-яких прав чи обов'язків у батьків щодо батьківських прав та визначення способів участі у вихованні дитини, оскільки такі висновки та рішення не порушують прав та обов'язків жодного з батьків. Правові наслідки для батьків виникають виключно в результаті прийняття рішення судом, в процесі якого і відбувається оцінка всіх доказів в сукупності, у тому числі і оспорюваних висновків та рішень органу опіки та піклування, які не мають наперед встановленої сили для суду, що розглядає спір про визначення місця проживання дитини.
Крім того, з відомостей, які містяться у вищезазначеному висновку не вбачається, що житлово-побутові умови проживання ОСОБА_2 є незадовільними, такими, що не відповідають потребам дитини, або що дитина не бажає жити разом з матір'ю чи має з нею будь-які конфлікти.
Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
В апеляційній скарзі позивачем необхідність проживання дитини з батьком обґрунтовується тим, що відповідач не проявляла турботи до дитини, не виконувала у повній мірі обов'язків, була безвідповідальною, вела розгульний спосіб життя, не займалась вадами дитини (дитина до сьогодні має вади мовлення), не розвивала дитину, не водила її до садочку.
Але, апеляційний суд не може погодитись з даними твердженнями, оскільки, у матеріалах справи відсутні докази застосування до ОСОБА_2 заходів впливу у зв'язку із неналежним виконанням материнських обов'язків з боку органів Національної поліції, органів опіки та піклування, служби у справах дітей, суду, у тому числі притягнення її до адміністративної відповідальності за неналежне виконання материнських обов'язків.
Відповідно до довідки №26 від 19.03.2024 року ОСОБА_2 працює в ТОВ «АТЦ-Сервіс» машиністом крана, має позитивну характеристику (а.с.188 зворот -189). Згідно Акту обстеження умов проживання проведеного за адресою: АДРЕСА_3 , за місцем проживання ОСОБА_2 , умови проживання задовільні. В будинку чисто та затишно, наявне: водопостачання, газопостачання та електропостачання. Дитина забезпечена усім необхідним, має окрему кімнату (а.с. 123).
Законодавство України не містить правових норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) зазначено, що питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.
У постанові Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 754/16535/19 (провадження №61-14623св21) вказано, що «під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини».
Колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги про те, що відповідач зловживає спиртними напоями та веде аморальний спосіб життя, оскільки жодної з цих обставин на час розгляду судом справи, ухвалення судового рішення та перегляду в суді апеляційної інстанції, не доведено з наданням належних та допустимих доказів.
Крім того, не підтверджено належними доказами те, що відповідач не сумлінно відноситься до виконання своїх батьківських обов'язків.
Колегією суддів також відхиляються доводи апеляційної скарги про те, що у зв'язку з кращим матеріальним становищем батька, дитині буде доцільніше залишитись проживати разом з останнім, оскільки матеріальне становище однієї зі сторін не є визначальним фактором при вирішенні питання про місце проживання дитини, т.я. іншими, не менш вагомим критерієм є надання дитині саме материнської любові, доброти та турботливості.
Апеляційним судом враховується вік дитини, добросовісне виконання матір'ю батьківських обов'язків, створення для дитини необхідних умов для проживання та розвитку, забезпечення її усім необхідним, а також відсутність виключних обставин, які б унеможливлювали проживання дитини з матір'ю, чи негативно впливали на її виховання та розвиток.
Крім того, колегія суддів акцентує увагу на тому, що визначення місця проживання дитини разом із матір'ю не позбавляє права апелянта спілкуватися з дитиною та не обмежує його у здійсненні своїх батьківських прав та обов'язків, оскільки, батько дитини у разі визначення місця проживання останньої з матір'ю, не обмежений у своєму праві на спілкування з дитиною, прояву турботи відносно неї та участі у її вихованні.
Таким чином, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є аналогічними аргументам, яким суд дав належну оцінку, з посиланням на зібрані у справі докази та встановлені обставини, обґрунтувавши свої висновки.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер, зводяться до переоцінки доказів і правильності висновків суду не спростовують.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
Судді:
Повний текст постанови складено 15 січня 2025 року.
Головуючий суддя О.В. Агєєв