Справа № 580/7453/24 Суддя (судді) першої інстанції: Віталіна ГАЙДАШ
15 січня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Грибан І.О., Карпушової О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Комісії з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання дій протиправними,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Комісії з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 з розгляду питань щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, яке оформлено протоколом №20 від 12 липня 2024 року, в частині відмови у наданні відстрочки від призову під час мобілізації позивачу, у зв'язку з тим, що він має трьох неповнолітніх дітей;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 оформити та видати довідку про надання відстрочки від призову під час мобілізації, на особливий період позивачу на підставі п.3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв'язку з тим, що він має трьох неповнолітніх дітей.
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.3 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (у зв'язку із перебуванням в нього на утриманні трьох дітей віком до 18 років). За результатами розгляду вказаної заяви та доданих до неї документів, відповідач надав відмову у її задоволенні. Вважаючи такі відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що вимога відповідача надати договір про участь батька у вихованні та утриманні дитини не ґрунтується на вимогах Сімейного кодексу України. Апелянт стверджує, що укладення таких договорів є правом батьків, а не обов'язком.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2024 та від 28.11.2024 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
Від представника відповідача 13.12.2024 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.
Враховуючи вимоги частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведені норми означають, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався.
Зокрема, останнім Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №3891-IX від 23.07.2024 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 12.08.2024 строком на 90 діб.
Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII.
Крім цього, відповідно до пункту 2 вже згаданого Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» військовому командуванню разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
В розумінні статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року №389-VIII (в редакції станом на час виникнення спірних відносин, надалі - Закон №389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію (надалі - Указ №69/2022). Згідно пункту 4 Указу №69/2022, призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною третьою статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону №2232-ХІІ).
Відповідно з абзацом першим частини першої статті 39 Закону № 2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законами Україна «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Згідно з частиною п'ятою статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-ХІІ призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин.
Відповідно до ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років ( в редакції чинній на момент виникнення правовідносин).
Згідно п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
П. 11 Положення №154 передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов'язаних.
Таким чином, обов'язки щодо мобілізації на військову службу за призовом, встановлення відстрочок покладені, в тому числі на відповідача.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок N 560, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
П. 56 Порядку №560 визначено, що відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Відповідно до п. 57 Порядку №560 для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Абз. 1 п. 58 Порядку №560 передбачено, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
За правилами п. 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7.
Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначає, що предметом доказування в цій справі є доведеність факту перебування на утриманні позивача трьох і більше дітей віком до 18 років та, як наслідок, наявність підстав для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку доводів апеляційної скарги, вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.ч.1-3 ст.90 КАС України).
Так, позивач звертаючись із заявою 11.07.2024 до Голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 просив оформити у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560, довідку про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Разом із заявою позивачем подані копії наступних документів:
- копія паспорта ОСОБА_1 ;
- копія РНОКПП ОСОБА_1 ;
- копія свідоцтва про розірвання шлюбу;
- копія свідоцтва про народження ОСОБА_2 ;
- копія свідоцтва про шлюб;
- копія свідоцтва про народження ОСОБА_3 ;
- копія свідоцтва про народження ОСОБА_4 ;
- довідка про склад сім'ї;
- супровідний лист з копією рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 22.04.2009 у справі №2-151-2009;
- довідка ВДВС у місті Умані Уманського району Черкаської області №66005/4 від 09.07.2024;
- копія посвідчення про приписку до призовної дільниці ОСОБА_1 ;
- копія паспорта та РНОКПП ОСОБА_5 ;
- заява ОСОБА_5 про утримання ОСОБА_1 двох спільних дітей;
- згода на обробку персональних даних ОСОБА_5 ;
- згода на обробку персональних даних ОСОБА_1 .
За результатами опрацювання вказаних документів відповідачем 12.07.2024 прийнято рішення, оформлене протоколом №20, про відмову в наданні позивачеві відстрочки, оскільки не доведено існування обставин та наявність законних підстав для надання відстрочки відповідно до п.3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» - додати письмовий договір про участь батька у вихованні та утриманні дитини.
В контексті наведеного суд зауважує, що згідно Додатку 5 до Порядку №560 документами, що підтверджують право на відстрочку на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" є свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов'язаного та один із документів: свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір'ю (батьком) дітей (трьох і більше) або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір'ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов'язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов'язаного відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину.
Суд зазначає, що вказана норма містить альтернативний перелік документів, що підтверджують утримання дітей.
Крім того, відповідно до частини другої та четвертої статті 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
Суд наголошує, що дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Згідно із ст. 133 Сімейного кодексу України якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір'ю, а чоловік - батьком дитини.
Отже, суд констатує, що позивач є батьком трьох дітей, які на момент звернення із заявою про надання відстрочки не досягли 18 років, запис щодо чого наявний в свідоцтвах про народження усіх трьох дітей.
Колегія суддів зауважує, що розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Частиною третьою статті 11 Закону України від 26.04.2001 №2402-ІІІ «Про охорону дитинства» (далі - Закон №2402-ІІІ) встановлено, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
За змістом частин першої та другої статті 15 Закону №2402-ІІІ дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
За приписами частин першої - четвертої статті 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Той з батьків, хто проживає з дитиною, у разі його ухилення від виконання договору зобов'язаний відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану другому з батьків.
Частино. першою статті 180 Сімейного кодексу України встановлено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно із частинами 1-3 статті 181 Сімейного кодексу України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Відповідно до довідки про склад сім'ї від 09.07.2024 № 15 судом встановлено, що ОСОБА_1 із своєю неповнолітньою дитиною від першого шлюбу не проживає.
Водночас, сам факт батьківства не є підставою стверджувати, що батько утримує свою неповнолітню дитину у разі якщо батько з такою дитиною не проживає. Проте у разі, якщо біологічний батько сплачує аліменти, вважається, що саме він утримує свою дитину.
Так, на підтвердження зазначених обставин позивачем до заяви від 11.07.2024 та до суду надано копію рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 22.04.2009 у справі №2-121-2009, згідно резолютивної частини якого суд стягнув з ОСОБА_1 , 1986 року народження, уродженця Владиславчик Монастирищенського району Черкаської області, на користь ОСОБА_6 аліменти на малолітню дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі частини його заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісячно, починаючи з 23.02.2009 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто, до ІНФОРМАЦІЯ_5 . Також надано довідку від 09.07.2024 Відділу ДВС у м. Умані Уманського району Черкаської області, з якої вбачається, що у відділі на виконанні перебуває виконавчий лист №2-151 виданий 22.04.2009 року Уманським міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 аліментів на утримання дочки ОСОБА_8 в розмірі частина всіх видів його доходу, але не менше 50% ПМ на дитину відповідного віку щомісячно і до повноліття дитини. Заборгованість по виконавчому листу №2-151 виданому 22.04.2009 року Уманським міськрайонним судом відсутня.
Відтак, вказана довідка підтверджує факт утримання позивачем його доньки від попереднього шлюбу з ОСОБА_7 .
Колегія суддів зазначає, що жодною нормою чинного законодавства не встановлено, що перелік документів, визначених у додатку 5 до постанови Кабінету Міністрів України №560 є вичерпним, а факт утримання не може підтверджуватись іншими документами, якщо вони є належними та допустимими.
З аналізу вищенаведеного, апеляційний суд приходить до переконання, що позивачем до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ надано належні документи, які можуть підтверджувати факт утримання дітей.
Таким чином, доказами, які містяться у матеріалах справи доведено факт перебування на утриманні позивача трьох дітей віком до 18 років та відсутність у нього заборгованості по сплаті аліментів.
Водночас, рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом Комісії від 12.07.2024 №20 не відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, та не містить належних мотивів його прийняття.
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що заяву позивача відповідач належним чином не розглянув, не дослідив всіх доказів та не здійснив перевірку наявності підстав для оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за доданими документами, що свідчить про протиправність рішення відповідача щодо відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу, оформленого протоколом комісії №20 від 12.07.2024 року.
В той же час, суд звертає увагу, що завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
У разі, якщо суб'єктом владних повноважень на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт владних повноважень має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати його прийняти рішення з урахуванням оцінки суду.
З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов до висновку, що оскільки заяву позивача відповідач належним чином не розглянув, не дослідив всіх доказів та не здійснив перевірку наявності підстав для оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за наданими документами, зазначене свідчить про наявність правових підстав для зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача та за наслідками її розгляду прийняти відповідне обґрунтоване рішення, з врахуванням висновків суду.
Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови в задоволені адміністративного позову.
Згідно статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
На підставі наведеного у сукупності, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню із прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення позову.
Щодо витрат на правничу допомогу понесених позивачем під час судового розгляду справи, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно п.1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої, другої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.
Згідно частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої, п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Окрім зазначеного вище колегія суддів звертає увагу на положення частини шостої та частини сьомої Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких, визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно частини дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Як вбачається із матеріалів справи, у позовній заяві позивач просив стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 витрати на правничу допомогу у сумі 7000,00 грн пов'язані з розглядом справи у суді першої інстанції.
На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем до суду надано наступні документи: договір про надання правничої допомоги від 22.07.2024, ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВТ №1050085, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №497, квитанцію до прибуткового касового ордера №2.
Таким чином, вищезазначеними документами, підтверджується понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу та право на їх стягнення з відповідача.
Документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № №826/15063/18 (адміністративне провадження №К/9901/18029/19).
До суду першої інстанції представником ІНФОРМАЦІЯ_1 подано клопотання щодо стягнення судових витрат, в якому представник просив суд відмовити у стягненні судових витрат, оскільки розмір заявлених представником позивача витрат на правничу допомогу є неспівмірним із складністю справи, часом витраченим на виконання відповідних робіт та обсягом наданої допомоги.
Враховуючи те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, представник позивача не приймав участі у судовому засіданні в суді першої інстанції, дана справа не є складною з урахуванням її фактичних обставин, предмету спору, змісту порушення, предмету доказування, аналізу наведених доказів, колегія суддів проаналізувавши надані докази, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, приходить до висновку необхідності стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.
Доказів понесення витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції позивачем не надано.
Разом з тим, згідно з частиною шостою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Судом встановлено, що під час подання адміністративного позову до суду першої інстанції позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується копією квитанції за №7643-9125-8989-3153, а за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 1453,44 грн, що підтверджується копією квитанції за №1990-7071-6810-5557.
За вказаних обставин, зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а також враховуючи результат розгляду адміністративного позову (позовні вимоги задоволено частково) з відповідача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 1332,32 грн пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що відповідає положенням частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року у справі №580/7453/24 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 з розгляду питань щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, яке оформлено протоколом №20 від 12.07.2024 в частині відмови у наданні відстрочки від призову під час мобілізації ОСОБА_1 .
Зобов'язати Комісію ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо надання йому відстрочки від призову на військову службу за мобілізацією та за наслідками її розгляду прийняти відповідне обґрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) грн 00 копійок та судовий збір у розмірі 1 332 (одна тисяча триста тридцять дві) грн 32 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та подальшому оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.М.Кузьмишина
Судді І.О.Грибан
О.В.Карпушова