Справа № 620/1769/24 Суддя (судді) першої інстанції: Клопот С.Л.
15 січня 2025 року м. Київ
Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В. В.,
суддів: Ганечко О.М., Сорочка Є.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційними скаргами Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року,
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 253450003241 від 18.01.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком згідно зі ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 04 січня 2024 року.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 253450003241 від 18.01.2024.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком згідно зі ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 04 січня 2024 року.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачі подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального права та відмовити у задоволенні позову.
Правова позиція апелянта обґрунтована зокрема тим, що в межах спірних правовідносин відповідачі діяли у межах повноважень, у порядку та в спосіб встановлений Конституцією та законами України, а відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Поряд з цим вказано, що розглядаючи справу, суд належно не дослідив питання стосовно того, якого саме суб'єкта владних повноважень належить зобов'язати вчинити певні дії на виконання рішення суду, помилково вказавши Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, замість Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, яке було визначено відповідальним за розгляд спірного питання.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розгляд справи проведено у порядку письмового провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 має статус особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, має відповідне посвідчення 4 категорії.
03 січня 2024 року позивачу виповнилося 55 років, і він набув право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку на 5 років відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особа, яка постійно проживала та працювала на території зони посиленого радіоекологічного контролю.
Маючи більше 38 років страхового стажу, 11 січня 2024 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах із зниженням пенсійного віку на 5 років у відповідності до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». До заяви було додано всі необхідні документи.
У Семенівському відділенні Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області позивачу було надано копію рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 253450003241 від 18.01.2024, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, оскільки його заява, за принципом екстериторіальності, була направлена на розгляд саме до вказаного управління.
Рішення про відмову мотивовано тим, що позивач, станом на 01.01.1993, прожив на території зони посиленого радіоекологічного контролю 02 роки 09 місяців 10 днів з необхідних 4 років, при цьому період його проживання по 23.06.1988 року не зарахований відповідачем 2 через те, що він навчався, в цей період, в м. Новозибков Брянської області.
Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив зокрема з того, що позивач має право на зниження пенсійного віку на 2 роки (початкова величина) та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, адже він проживав та працював повних 26 років, відтак додатково має право на зниження пенсійного віку ще на 8 років.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Приписами ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Для призначення пенсії за ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» потрібен мінімальний страховий стаж 15 років, який наявний у позивача.
Згідно з ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіоекологічного контролю за умови, що вони станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання пенсій на 2 роки за період з моменту аварії по 31 липня 1986 року та додатково на 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
Статтею 65 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України. Посвідчення "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Відповідно до п. 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 № 501 (далі - Порядок 501), який був чинним на час видачі позивачу посвідчення, особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видаються посвідчення коричневого кольору, серія В.
Позивачу наданий статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи 4 категорії, що підтверджується наявним у нього посвідченням серії НОМЕР_1 від 18.12.1992 року.
Отже, ОСОБА_1 має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи з 18 грудня 1992 року і по теперішній час.
Видане позивачу Чорнобильське посвідчення підтверджує факт його постійного проживання або постійної роботи чи постійно навчання на території зони посиленого радіоекологічного контролю не менше 4 років станом на 1 січня 1993 року, оскільки це було підставою для видачі такого посвідчення.
Окрім того, згідно з довідкою Семенівської міської ради Чернігівської області від 11.01.2024 № 11-07/72, в періоди з 01.05.1986 по 30.11.1986, з 01.03.1987 по 30.11.1987, з 01.01.1988 по 30.06.1988 та з 01.07.1990 і по теперішній час позивач проживав і проживає в м. Семенівка Чернігівської області.
Згідно Постанови КМУ від 23.07.1991 року № 106 вищевказаний населений пункт до 31.12.2014 року відносився до 4 зони радіоактивного забруднення - зони посиленого радіоекологічного контролю.
Отже, в м. Семенівка Чернігівської області станом на 01.01.1993 позивач прожив 4 роки 4 місяці 0 днів, включаючи 3 місяці в період з моменту аварії по 31 липня 1986 року.
Після 01.01.1993 і по 31.12.2014 позивач прожив в зоні посиленого радіоекологічного контролю в м. Семенівка ще 22 роки 0 місяців 0 днів.
Посвідчення особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, видавалися на підставі довідки встановленого зразка (пункт 10 Порядку 501).
Щодо врахування періоду проживання позивача у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 лише 02 років 9 місяців 10 днів, то суд першої інстанції вірно вказав, що позивач має посвідчення постраждалого від Чорнобильської катастрофи 4 категорії, яке за нормами чинного законодавства могло бути видане особі, що постійно проживала або працювала чи постійно навчалася на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що за станом на 1 січня 1993 року прожила або відпрацювала/навчалася в цій зоні не менше чотирьох років.
Відповідно до п. п. 7 п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі (Порядок № 22-1) документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи:
- документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями;
- посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»),
Єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-ХІІ, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях, тощо, є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 22.03.2018 у справі № 588/538/16-а, від 23.05.2018 у справі № 398/3509/16-а, від 22.01.2019 у справі № 295/1087/17.
Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідачем в доводах апеляційної скарги не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаної правової позиції Верховного Суду, яка під час розгляду справи була правомірно врахована судом першої інстанції на виконання вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.
Відтак, оскільки позивач віднесений до 4 категорії осіб постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи та маю посвідчення особи, який постійно проживав/працював на території зони посиленого радіоекологічного контролю серії В, яке видається, за умови, що за станом на 1 січня 1993 року особа прожила або відпрацювала/навчалася в цій зоні не менше чотирьох років, це означає, що під час видачі йому вказаного посвідчення уповноваженим органом перевірялись обставини його праці/проживання чи навчання на території зони посиленого радіоекологічного контролю.
В протилежному випадку - у разі не підтвердження таких обставин, не отримав би вказаного посвідчення. Те, що у період з 01.09.1984 по 23.06.1988 позивач навчався у м. Новозибків Брянської області колишньої РСФСР, не може свідчити про його не проживання у м. Семенівка Чернігівської області.
Семенівська територіальна громада межує з Брянською областю РФ, відстань від м. Семенівка до м. Новозибкова складає близько 60 км, на час навчання позивача не було державного кордону та існувало пряме залізничне та автобусне (автомобільне) сполучення між вказаними населеними пунктами, тому він мав змогу, навчаючись в Новозибківському сільськогосподарському технікумі, певні періоди проживати в м. Семенівка Чернігівської області, що підтверджено довідкою Семенівської міської ради від 11.01.2024 року.
Наявне у позивача посвідчення недійсним не визнавалось.
Відтак, колегія суддів погоджується з тим, що загалом у зоні посиленого радіоекологічного контролю позивач проживав та працював в місті Семенівка 26 років 4 місяці 00 днів, в тому числі 3 місяці, з моменту аварії по 31 липня 1986 року.
Також з вказаного терміну він проживав та працював більше 4 років станом на 01.01.1993.
Відтак позивач має право на зниження пенсійного віку на 2 роки (початкова величина) та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи. Оскільки він проживав та працював повних 26 років, від так додатково має право на зниження пенсійного віку ще на 8 років.
Разом з заявою про призначення пенсії на пільгових умовах позивачем було надано відповідачу усі необхідні документи, передбачені Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління ПФУ № 22-1 від 25.11.2005 року, які оформлені відповідно до вимог чинного законодавства України, тому відповідач не повинен був відмовляти йому у призначенні пенсії.
Згідно з пп. 1 п. 1 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Тобто, у відповідності до вище зазначеної норми Закону, пенсія позивачу має бути призначена з 04.01.2024 року (з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку).
За наведених обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що суд попередньої інстанції аргументовано вказав на наявність підстав для задоволення позовних вимог, адже відповідачами не спростовано наявність у ОСОБА_1 відповідного права.
Разом з тим, в частині визначення відповідача якого слід зобов'язати призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком згідно зі ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 04 січня 2024 року, колегія суддів зазначає таке.
Саме Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області за принципом екстериторіальності було визначено суб'єктом владних повноважень, який уповноважений розглядати спірне питання.
Крім того, рішення саме Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області№ 253450003241 від 18.01.2024 входить до предмету оскарження в межах даної справи.
Так, Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (Порядок № 22-1, у редакції постанов правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1 та від 16.12.2020 №25-1), передбачає можливість застосування екстериторіального призначення та перерахунку пенсій.
Пунктом 4.10 Порядку № 22-1 передбачено, що після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Відтак, передача пенсійної справи за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи здійснюється після того, як орган Пенсійного фонду України, визначений за екстериторіальним принципом (в даному випадку - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області) прийме рішення про нарахування й виплату ОСОБА_2 пенсії.
У зв'язку з цим рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року підлягає зміні в частині визначення належного відповідача, якого слід зобов'язати призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком згідно зі ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 04 січня 2024 року шляхом зазначення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, як відповідального органу за вчинення таких дій.
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що порушення норм процесуального права та неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, призвели до помилкового вирішення справи в частині визначення належного відповідача, а тому у відповідності до ст. 317 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає зміні у резолютивній частині.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - задовольнити частково.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року - змінити шляхом заміни в третьому абзаці резолютивної частини Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, виклавши абзац третій в наступній редакції:
«Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком згідно зі ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 04 січня 2024 року».
В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач В.В. Кузьменко
Судді: О.М. Ганечко
Є.О. Сорочко