Справа № 620/1723/24 Суддя (судді) першої інстанції: Клопот С.Л.
15 січня 2025 року м. Київ
Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В.В.,
суддів Ганечко О.М., Сорочка Є.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року,
ОСОБА_1 звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, у якому просила:
- визнати протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області щодо відмови у видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді Новозаводського районного суду міста Чернігова у відставці ОСОБА_1 станом на 01 січня 2024 року виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого визначено ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» - 3028 гривень;
- зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області видати довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці Новозаводського районного суду міста Чернігова ОСОБА_1 із зазначенням розміру суддівської винагороди судді виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого визначено ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01 січня 2024 року в розмірі 3028 гривень.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року позов задоволено у повному обсязі.
Визнано протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області щодо відмови у видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді Новозаводського районного суду міста Чернігова у відставці ОСОБА_1 станом на 01 січня 2024 року виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого визначено ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» - 3028 гривень.
Зобов'язано територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області видати довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці Новозаводського районного суду міста Чернігова ОСОБА_1 із зазначенням розміру суддівської винагороди судді виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого визначено ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01 січня 2024 року в розмірі 3028 гривень.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.04.2024 та відмовити в задоволенні позовних вимог.
Доводи апелянта мотивовані тим, що у оскаржуваних правовідносинах він діяв в межах повноважень та згідно норм чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, позаяк Територіальне управління не мало правових підстав для видачі довідки без застосування норм статті закону, яким визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розгляд справи здійснено у порядку письмового провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи, Указом Президента України «Про призначення суддів» № 346/2003 від 21.04.2003 року позивачку призначено на посаду судді Новозаводського районного суду міста Чернігова строком на 5 років.
Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» № 527/VI від 18.09.2008 року позивачку обрано на посаду судді Новозаводського районного суду міста Чернігова, безстроково.
Згідно наказу голови Новозаводського районного суду міста Чернігова № від року встановлено щомісячну доплату за вислугу років судді Новозаводського районного суду міста Чернігова ОСОБА_1 в розмірі 60 % посадового окладу.
Рішенням Вищої ради правосуддя України «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Новозаводського районного суду міста Чернігова у зв'язку з поданням заяви про відставку» № 2313/0/15-20 від 30.07.2020 року позивачка звільнена з посади судді Новозаводського районного суду міста Чернігова у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Наказом № 38-ОС від 31.07.2020 року голови Новозаводського районного суду міста Чернігова припинено повноваження судді Новозаводського районного суду міста Чернігова з 31.07.2020 року та відраховано ОСОБА_1 зі штату Новозаводського районного суду міста Чернігова.
Розрахунок стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (вих. № 01 від 31.07.2020 року) підтверджується стаж роботи на посаді судді - 20 років 02 місяця 24 дні.
05 січня 2024 року позивачка подала до ТУ ДСА України в Чернігівській області заяву про видачу довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01 січня 2024 року виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого визначено ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» - 3028 гривень.
30.01.2024 року позивачкою отримана відповідь за підписом заступника начальника управління № 03-32/150/24-вих від 17.01.2024 року.
З відповіді вбачається, що статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.20216 № 1402-VIII визначено суддівську винагороду, де базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1січня календарного року. До базового розміру посадового окладу судді Новозаводського районного суду міста Чернігова застосовується регіональний коефіцієнт 1,1. Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» від 02.12.2021 № 1928-IX визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення розміру посадового окладу з 01 січня 2024 року становить 2102 грн. Згідно затвердженого штатного розпису на 2024 рік Новозаводського районного суду міста Чернігова посадовий оклад судді становить 69366 грн. з застосуванням регіонального коефіцієнту. Відповідно до пункту 3 розділу ІІ Порядку подання документів для призначення ( перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 № 3-1 проводиться перерахунок довічного грошового утримання суддям у відставці в разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Територіальне управління не має законних підстав для видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці саном на 1 січня 2024 року з прожитковим мінімумом 3028 грн.
Не погоджуючись з такими висновками відповідача, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив зокрема з того, що право позивача на отримання довічного грошового утриманні судді у відставці у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов'язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною першою статті 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (частина друга статті 4 Закону № 1402-VIII).
Частинами 2, 3, 4 статті 142 Закон № 1402 визначено, що суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 3028 гривень.
Разом з тим, у вище вказаній статті також запроваджено величину у розмірі 2102 гривні під назвою «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня».
З наведеного вище вбачається, що положення статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» щодо запровадження величини «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» не відповідають нормам Конституції України та нормам спеціального Закону № 1402, а тому не можуть бути застосовані до визначення розміру виплати суддівської винагороди.
Зокрема, норми спеціального Закону № 1402 передбачають базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який з 1 січня 2024 року складає 3028 гривень. До спеціального Закону № 1402, а також до статті 130 Конституції України не вносилися жодні зміни після запровадження у Законі України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» такої нової величини як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».
В спеціальному Законі № 1402 як до 1 січня 2024 року, так і після настання цієї дати, розмір посадового окладу судді місцевого суду визначався та визначається виходячи з розміру саме прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а не будь-якої іншої спеціально запровадженої величини.
Відповідач, діючи всупереч приписам статей 19 та 130 Конституції України, порушив норми діючого законодавства України та відмовився видати довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01 січня 2024 року виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого визначено ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» - 3028 гривень, на підставі якої відповідно до Постанови правління Пенсійного фонду України № 3-1 від 25.01.2008 року (зі змінами) має здійснюватись перерахунок щомісячного грошового утримання.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» містить норму про те, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Аналогічну за змістом норму містить стаття 130 Конституції України, яка є абсолютно чіткою, недвозначною, має найвищу юридичну силу, є нормою прямої дії та якій повинні відповідати всі без виключення Закони України.
З наведеного очевидним є висновок про те, що і Конституція України, і спеціальний Закон «Про судоустрій і статус суддів» містять заборону щодо можливості визначення розміру суддівської винагороди будь-якими іншими нормативно правовими актами, аніж спеціальним Законом, яким в даному випадку є Закон України «Про судоустрій і статус суддів».
В статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» вказано, що прожитковий мінімум є вартісною величиною достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу.
В статті 4 вищевказаного Закону зазначено, що прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг.
Порядок проведення науково-громадської експертизи встановлюється на принципах соціального партнерства та затверджується Кабінетом Міністрів України.
Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Виходячи з викладених норм суд робить висновок, що прожитковий мінімум є величиною, яка визначається законодавцем виключно на підставі нормативного методу та після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг для певної групи населення. Тобто, прожитковий мінімум є величиною, яка науково обґрунтовано відображає потреби певної групи населення у нормальному функціонуванні організму людини, збереженні його здоров'я, задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
В даному ж випадку «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року» не є, за своєю правовою природою, прожитковим мінімумом, адже його величина визначена законодавцем без застосування будь-якого нормативного методу та без проведення науково-громадської експертизи стосовно потреб соціальної групи суддів. Вказаний різновид «прожиткового мінімуму» був штучно запроваджений з метою свавільного обмеження розміру суддівської винагороди.
В статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» також визначено, що прожитковий мінімум визначається окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
Отже, Закон України «Про прожитковий мінімум» визначає вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, для яких встановлюють відповідні прожиткові мінімуми. До вказаного закону не вносилися зміни щодо запровадження окремої соціальної групи населення під назвою «судді», а тому встановлення спеціального прожиткового мінімуму для суддів суперечить Закону України «Про прожитковий мінімум».
У пункті 4.1. рішення № 4-р/2020 Конституційний Суд України в чергове зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020).
Конституційний Суд України послідовно вказував, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3- рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2, абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Наведені положення Конституції України, спеціального Закону № 1402 та юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді і відповідно розмір довічного грошового утримання судді у відставці, запроваджуючи спеціальні розміри так званого «прожиткового мінімуму» для суддів, використовуючи таким чином свої повноваження як інструмент впливу на судову владу та фактично не допускаючи зростання розміру суддівської винагороди відповідно до зростання вартості життя.
Крім того, у рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020, Конституційний Суд України вчергове вказав, що оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).
Виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
З наведеного вбачається, що Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Норми статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» щодо запровадження величини «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» в аспекті з'ясування можливості їх застосування до спірних відносин, що розглядаються судом, не відповідають неодноразово описаному ЄСПЛ принципу якості закону.
Відповідно до п. 51 рішення ЄСПЛ у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та №37943/06) суд висловився - говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.c.» проти Чеської Республіки» (), №26449/95, пункт 54, від 9 листопада 1999 року). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), [ВП], №33202/96, пункт 109, ЄСПЛ 2000-І).
Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», як і будь-яким іншими діючими нормативно-правовими актами, не скасовані та не внесені зміни в чинні норми права, передбачені:
- ч. 2 ст. 135 спеціального Закону № 1402 (визначає, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами);
- ст. 130 Конституції України (визначає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій);
- статті 1, 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» (визначають, що прожитковий мінімум визначається нормативним методом, після проведення науково-громадської експертизи та для вичерпного переліку соціальних і демографічних груп населення).
Норми права, які містяться в перелічених статтях Закону №1402, Конституції та Законі України «Про прожитковий мінімум», є зрозумілими та доступними для зацікавлених осіб, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні, а також є спеціальними та мають найвищу юридичну силу, і тому мають виконуватися відповідачем.
Відтак, не допустимо розглядати положення статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» щодо запровадження величини «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», як такі, що відповідають принципам якості та правової визначеності закону, в сенсі застосування до правовідносин визначення розміру суддівської винагороди позивача.
Таким чином, вирішення питання щодо видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці Новозаводського районного суду міста Чернігова ОСОБА_1 із зазначенням розміру суддівської винагороди судді виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого визначено ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01 січня 2024 року в розмірі 3028 гривень є обов'язком відповідача і повинно вирішуватись у встановленому спеціальними Законами та Конституцією порядку, оскільки є невід'ємним елементом гарантій незалежності суддів.
Право позивача на отримання довічного грошового утриманні судді у відставці у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов'язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету.
Заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року (3028 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2027 рік» було неправомірним.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 вересня 2023 року у справі №240/44080/21.
Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідачем жодним чином не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаної правової позиції Верховного Суду, яка під час розгляду справи була правомірно врахована судом першої інстанції на виконання вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанції. Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить.
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко
Судді: О. М. Ганечко
Є. О. Сорочко