Справа № 320/13301/21 Суддя (судді) першої інстанції: Колеснікова І.С.
15 січня 2025 року м. Київ
Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В.В.,
суддів: Ганечко О.М., Василенка Я.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії, за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 березня 2023 року,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ІНФОРМАЦІЯ_2 про:
- визнання протиправним рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, викладеного в протоколі від 27.02.2021 №81 в частині відмови у призначенні ОСОБА_1 одноразової допомоги, передбаченої статтями 16, 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ;
- зобов'язання Міністерства оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбаченої статтями 16, 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ, з урахуванням раніше виплаченої суми.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23 березня 2023 року позов задоволено.
Визнано протиправним рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, викладеного в протоколі від 27.02.2021 №81, в частині відмови у призначенні ОСОБА_1 одноразової допомоги, передбаченої статтями 16, 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ.
Зобов'язано Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену статтями 16, 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ, з урахуванням раніше виплаченої суми.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Доводи апелянта мотивовані тим, що підстави для виплати позивачу одноразової грошової допомоги - відсутні у зв'язку зі спливом дворічного строку після первинного встановлення йому інвалідності.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розгляд справи проведено у порядку письмового провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , з 05.09.2014 по 20.09.2015 перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 . З 27.01.2015 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні ї проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
Згідно з наказом Міністерства оборони України від 20.09.2015 рядовий ОСОБА_1 , механік-водій-електрик відділення управління штабу батальйону польового вузла зв'язку, відповідно до п.1 Указу Президента України від 12.06.2015 № 328/2015 «Про звільнення з військової служби військовослужбовців, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період», відповідно до Указу Президента України від 21 липня 2014року № 607 «Про часткову мобілізацію» був звільнений в запас та направлений на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
08.06.2015 ОСОБА_1 госпіталізований до відділення профпатології в/ч НОМЕР_2 , у зв'язку з наслідками контузії, а саме з скаргами на біль постійного характеру в грудному відділі хребта. ОСОБА_2 встановлено діагноз: хронічна вертеброгенна таракалгія в стадії загострення, жовчокам'янна хвороба, хронічний калькульозний холецестит, жировий гепатит без порушення функцій ІХС, дифузний кардіосклероз, хронічний панкреотит в стадії ремісії, хронічний простатит в фазі ремісії, сечокам'яна хвороба, конкременти обох нирок, без порушення функції. Виконано операцію: Лапароскопічна холецистектомія, дренування черевної порожнини.
Згідно медичної характеристики від 26 липня 2015 року ОСОБА_1 здоровий, патологій з боку внутрішніх органів не виявлено.
24.03.2016 ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності у зв'язку з захворюванням пов'язаним з захистом Батьківщини на один рік.
26.03.2019 згідно з актом огляду медико-соціальної експертної комісії АВ № 1053963 встановлено по життєву третю групу інвалідності у зв'язку з захворюванням пов'язаним з захистом Батьківщини.
У зв'язку з встановленням III групи інвалідності ОСОБА_1 Міністерством оборони України було виплачено компенсацію в cyмі 206700 грн.
Згідно з актом огляду медико-соціальною експертною комісією АВ № 0091201 від 09.01.2020 року надано другу групу інвалідності у зв'язку захворюванням пов'язаним із захистом Батьківщини довічно.
ОСОБА_1 звернувся до Міністерства оборони України для призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з захворюванням пов'язаним із захистом батьківщини так як під час повторного огляду МСЕК його визнано особою з інвалідності II групи в наслідок цієї ж причини( довідка МСЕК АВ № 0091201 від 09.01.2020 року). Згідно витягу з протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27 травня 2021 року № 81 останньому було відмовлено у даній виплаті у зв'язку зі зміною групи інвалідності в термін понад два роки.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням та вважаючи таке протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачу встановлено 2 групу інвалідності у зв'язку з травмою, контузією та пораненням, яке пов'язане із захистом Батьківщини з 09 січня 2020 року, то обмеження, передбачене п. 8 Порядку № 975 та статтею 16-3 Закону № 2011-XII щодо нього не застосовується.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Спірні правовідносини в межах даної справи регулюються Конституцією України, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) від 20 грудня 1991 р. №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. №975 (далі - Порядок №975).
Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно вимог частини 1 статті 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Частиною 2 статті 16 Закону №2011-XII встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога.
Відповідно до вимог пункту 4 частини 2 статті 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Пунктом "б" частини 1 статті 16-2 Закону №2011-XII передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Частинами 2, 4 статті 16-3 Закону №2011-XII передбачено, що у випадках, передбачених підпунктами 4 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов'язаним або резервістам. Якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Стаття 16 Закону України №2011-ХІІ визначає перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а стаття 16-3 Закону визначає порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги, строків же реалізації права на одноразову грошову допомогу не передбачено, ані цим Законом, ані іншими нормативно-правовими актами.
В силу частини 9 статті 16-3 Закону №2011-XII порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до вимог частини 2 пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Згідно вимог пункту 8 Порядку №975 якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
У подальшому Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII у Законі №2011-XIІ пункт 4 статті 16-3 доповнено абзазом 2 наступного змісту: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється".
З аналізу наведених норм слідує, що законодавством України передбачено право військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи інвалідності, за умови, що встановлення вищої групи інвалідності або більшого відсотку втрати працездатності відбулось протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або відсотку втрати працездатності.
Наведені положення норми статті 16-3 Закону №2011-XII застосовуються при вирішенні питання щодо отримання доплат між розміром раніше отриманої одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності нижчої групи (меншого відсотка втрати працездатності) та розміром одноразової грошової допомоги яка повинна виплачуватись при встановлені інвалідності вищої групи (більшого відсотка втрати працездатності).
У свою чергу, стаття 16 Закону №2011-ХІІ визначає перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а стаття 16-3 Закону №2011-XII визначає порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
Аналізуючи наведене положення та підставу для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги, можливо вказати, що обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги поширюється винятково на випадки, коли під час повторного огляду у понад дворічний строк:
- змінилася група інвалідності після первинного встановлення інвалідності, або
- змінився відсоток ступеня втрати працездатності без встановлення групи інвалідності.
Таким чином, вказані випадки є самостійними та не можуть поєднуватися.
Разом із тим, абзац 2 пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XIІ не містить часових обмежень для випадків, коли після первинного встановлення часткової втрати працездатності особі вперше встановлюється інвалідність. Первинне встановлення інвалідності є окремими випадком, який дає право на виплату окремого виду допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності.
Судом встановлено, що 26.03.2019 згідно акту огляду медико-соціальної експертної комісій АВ №1053963 позивачу встановлено по життєву третю групу інвалідності у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з захистом Батьківщини.
Згідно акту огляду медико-соціальною експертною комісією АВ № 0091201 від 09.01.2020 року позивачу надано другу групу інвалідності у зв'язку захворюванням пов'язаним із захистом Батьківщини довічно.
Оскільки між цими подіями не минуло два роки, позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, що визначається за законодавством, що діяло на день встановлення інвалідності 09 січня 2020 року.
Отже, з огляду на те, що позивачу встановлено 2 групу інвалідності у зв'язку з травмою, контузією та пораненням, яке пов'язане із захистом Батьківщини з 09 січня 2020 року, то обмеження, передбачене п.8 Порядку № 975 та статтаю 16-3 Закону № 2011-XII, щодо нього не застосовується.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 20 березня 2018 року по справі № 295/3091/17, від 21 червня 2018 року по справі № 760/11440/17, від 30 вересня 2019 року по справі № 825/1380/18.
Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2019 року у справі № 825/1380/18, оцінюючи аналогічні правовідносини, дійшов висновку про те, що з урахуванням обставин справи позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням відповідної групи інвалідності.
Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідачем в доводах апеляційної скарги жодним чином не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаної правової позиції Верховного Суду, яка під час розгляду справи була правомірно врахована судом першої інстанції на виконання вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.
Отже, посилання відповідача на те, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги з підстав, визначених у абз. 2 п.4 ст.16-3 Закону № 2011-ХІІ та п.8 Порядку № 975, є помилковими та безпідставними, з чим погоджується колегія суддів.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 7 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справі № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року справа № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Отже, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відтак, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим та доцільним задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, передбачену статтями 16, 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ, з урахуванням раніше виплачених позивачу сум такої допомоги.
Колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було у повній мірі встановлено обставини справи, яким надано належну правову оцінку із дотриманням чинних норм матеріального та процесуального права.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанції. Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить.
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 березня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 березня 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач В. В. Кузьменко
Судді: О. М. Ганечко
Я. М. Василенко