Справа № 420/5747/21
15 січня 2025 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів Іванова Е.А., Потоцької Н.В., Бутенко А.В.
за участі секретаря Ростомової А.П., позивача ОСОБА_1 , представника відповідачів Клюкіна К.І.
розглянувши в судовому засіданні в залі суду в м.Одесі заяву про перегляд рішення суду за виключними обставинами по справі за позовом ОСОБА_1 до Другої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішення № 3 від 20 січня 2021 року, наказу №380к від 10.03.2021 року, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
ОСОБА_1 працював в органах прокуратури України з 25.07.2001 на прокурорсько-слідчих посадах та з 06.06.2017 року працював на посаді прокурора Одеської місцевої прокуратури № 4 Одеської області.
Позивачем подавалась заява на проходження атестації та було пройдено два етапи атестації: складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження; складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, та допущено до третього етапу: співбесіда.
В ході проведення співбесіди 20 січня 2021 року другою кадровою комісією обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) прийнято рішення №3 «Про неуспішне проходження прокурором атестації» від 20 січня 2021 року, відповідно до якого встановлено недотримання прокурором ОСОБА_1 вимог професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
Підставою для прийняття вказаного рішення відповідно до його змісту, стало, що під час співбесіди кадрова комісія з'ясувала обставини, які свідчать про недотримання прокурором ОСОБА_1 вимог професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, оскільки під час проходження співбесіди досліджено висновок за результатами службової перевірки за фактами перешкоджання працівниками прокуратури Одеської області здійсненню правосуддя Верховним судом України та вилучення низки судових справ з Одеського окружного адміністративного суду від 30.12.2015 року та згідно з висновком процесуальний керівник - прокурор ОСОБА_1 всупереч інтересам служби причетний до вилучення 18-ти судових справ на різних стадіях судового розгляду з Одеського окружного адміністративного суду, що перешкоджало розгляду справ Верховним Судом України, вилучення судових справ має ознаки перешкоджання правосуддю, а тому прокурором ОСОБА_1 не дотримано вимоги професійної компетентності та доброчесності
Також, у рішенні зазначено, що за результатами службового розслідування наказом прокурора Одеської області від 01.07.2016 року № 1426 к за порушення вимог ст. 19 Закону України «Про прокуратуру» позивача звільнено з органів прокуратури, однак позивач оскаржив даний наказ в судовому порядку та постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14.11.2016 року по справі № 815/3795/16 позивача поновлено на посаді згідно з наказу прокурора Одеської області від 08.12.2016 року.
У зв'язку з тим, що на момент поновлення на посаді, посаду, яку раніше обіймав прокурор скорочено та він знаходився поза штатом, відповідно до наказу прокурора Одеської області від 06.06.2017 року ОСОБА_1 призначено на посаду Одеської місцевої прокуратури № 4, яку прокурор обіймає по теперішній час.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2017 року задоволено апеляційну скаргу прокуратури Одеської області та скасовано постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14.11.2016 року, прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, та постановою Касаційного адміністративного суду Верховного суду по справі № 815/3795/16 від 15.04.2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.07. 2017 року змінено в частині з мотивів, з урахуванням висновків постанови Верховного суду, в решті постанова залишена без змін.
За таких обставин судами встановлено законність та обґрунтованість рішення про звільнення ОСОБА_1 , вчинення ним грубого дисциплінарного проступку, тоді як останній продовжував працювати на посаді прокурора виключно у зв'язку з негайним виконанням постанови Одеського окружного адміністративного суду від 14.11.2016 року по справі № 815/3795/16, яка в подальшому скасовано постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.07. 2017 року.
На підставі рішення другої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) № 3 від 20.01.2021 року, Одеською обласною прокуратурою прийнято наказ № 380 к від 10 березня 2021 року, відповідно до якого звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора Одеської місцевої прокуратури №4 та органів прокуратури на підставі п. 2 ч.2 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру», п.2 п.19 розділу ІІ «прикінцевих і перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» з 15 березня 2021 року.
З вищевказаними рішенням та наказом ОСОБА_1 не погодився та звернувся до суду з позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року, у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Другої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішення № 3 від 20 січня 2021 року, наказу №380к від 10.03.2021 року, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - відмовлено в повному обсязі.
24.12.2024 року позивачем ОСОБА_1 подано заяву про перегляд рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25.08.2021 року у справі № 420/5747/21 за виключними обставинами з підстав прийняття Конституційним судом України рішення по справі №3-157/2023 від 18.12.2024 року, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) п.9 ч.1 ст.51 ЗУ «Про прокуратуру». Конституційний суд України у вказаному рішенні виходив із того, що за пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697 підставою для звільнення прокурора з посади, яку він обіймає в органі прокуратури, є не індивідуальний акт права - відповідне персоналізоване кадрове рішення Генерального прокурора стосовно прокурора Офісу Генерального прокурора (пункт 1 частини другої статті 51 Закону № 1697) або керівника обласної прокуратури щодо прокурора обласної чи окружної прокуратури (пункт 2 частини другої статті 51 Закону № 1697), а організаційне рішення Генерального прокурора щодо ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, у якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури. Заявник вказує, що аналізуючи пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697, Конституційний Суд України ураховує також і те, що внаслідок його застосування уможливлена ситуація, за якої прокурор «виключається зі штатного розпису“ органу прокуратури, однак зберігає статус прокурора без можливості реалізації відповідних функцій, що створює юридичну невизначеність у правовідносинах та їх юридичних наслідках, зокрема в аспекті його функціональних обов'язків та професійного майбутнього.
Значущим у цьому аспекті конституційного контролю є й те, що звільнення прокурора з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697 уможливлює вплив чи тиск на незалежність прокурора у зв'язку з тим, що прокурора може бути звільнено з посади не лише внаслідок його рішень, дій або бездіяльності, а також і через ухвалення рішення щодо ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури.
Отже, пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697 надає Генеральному прокурору дискреційні повноваження без чіткого визначення їх обсягу.
Отже, реалізація Генеральним прокурором повноваження з ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури має не лише такий юридичний наслідок, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури, а також прихований юридичний наслідок - звільнення прокурора з посади, яку він обіймає у відповідному органі прокуратури.
Ухвалою суду від 30.12.2024 року відкрито провадження за виключними обставинами про перегляд судового рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25.08.2021 року та вирішено, що заява буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи, та передано справу №420/5747/21 до відділу з надання судово-адміністративних послуг та аналітичної роботи Одеського окружного адміністративного суду для виконання вимог ч.8 ст.33 КАС України, а саме визначення складу колегії суддів.
10.01.2025 року до суду від представника Офісу Генерального прокурора надійшов відзив на заяву у якому він вимоги заяви не визнає, з підстав того, що Рішення Конституційного Суду України від 18.12.2024 № 11-р(ІІ)/2024 у справі № 3-157/2023(290/23) на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у цій справі виникли та припинились до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності. Підставою для прийняття оскаржуваного рішення відповідно до його змісту, стало те, що під час співбесіди кадрова комісія з'ясувала обставини, які свідчать про недотримання позивачем вимог професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, оскільки під час проходження співбесіди досліджено висновок за результатами службової перевірки за фактами перешкоджання працівниками прокуратури Одеської області здійсненню правосуддя Верховним судом України та вилучення низки судових справ з Одеського окружного адміністративного суду від 30.12.2015 та згідно з висновком процесуальний керівник - прокурор Кузьмичов В.В. всупереч інтересам служби причетний до вилучення 18-ти судових справ на різних стадіях судового розгляду з Одеського окружного адміністративного суду, що перешкоджало розгляду справ Верховним Судом України, вилучення судових справ має ознаки перешкоджання правосуддю, а тому прокурором Кузьмичовим В.В. не дотримано вимоги професійної компетентності та доброчесності.
Відповідно до пункту 6 розділу V Порядку № 221 рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури про звільнення відповідного прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697- VII.
Існування Закону № 1697-VІІ та Закону № 113-ІХ, які претендують на застосування до спірних правовідносин, були прийняті в різний час.
Вказує, що Закон № 1697-VІІ, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, прийнятий 14.10.2014 (набрав чинності 15.07.2015), а Закон № 113-ІХ, положення якого передбачають реалізацію першочергових заходів із реформи органів прокуратури, прийнятий 19.09.2019 (набрав чинності 25.09.2019).
Тобто, Закон № 113-ІХ який визначає способи і форми правового регулювання спірних правовідносин, набрав чинності у часі пізніше.
Оскільки, Закон № 113-ІХ визначає першочергові заходи із реформи органів прокуратури, він є спеціальним законом до спірних правовідносин, а тому пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VІІ, який визначає загальні підстави для звільнення, є застосовним у розв'язанні спірних правовідносин щодо оскарження наказу про звільнення з посади прокурора у зв'язку з прийняттям кадровою комісією рішення про неуспішне проходження позивачем атестації.
Таким чином, у пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ вказівка на пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VІІ, як на підставу для звільнення прокурора, була застосована до спірних правовідносин у випадках, які визначені нормами спеціального Закону № 113-ІХ, що передбачають умови проведення атестації, зокрема три етапи, визначені пунктом 6 розділу І Порядку № 221, відповідно до Закону № 113-ІХ:
складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;
складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки;
проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.
Отже, підставою для звільнення є одна з підстав, передбачених підпунктами 1 - 4 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, а нормативною підставою є пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VІІ (чинних на час виникнення правовідносин).
Звертає увагу, що рішення Конституційного суду стосується саме процедури вивільнення працівника у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією та скороченням, внаслідок застосування якої прокурор «виключається зі штатного розпису» органу прокуратури, однак зберігає статус прокурора без можливості реалізації відповідних функцій, що створює юридичну невизначеність у правовідносинах та їх юридичних наслідках, зокрема в аспекті його функціональних обов'язків та професійного майбутнього.
Проте позивача було звільнено у зв'язку із змінами в організації виробництва відповідно до Закону № 113-ІХ, який визначає першочергові заходи із реформи органів прокуратури, та є спеціальним законом у спірних правовідносинах і підставою для звільнення позивача стало неуспішне проходження ним атестації, а не ліквідація, реорганізація органу прокуратури та скорочення кількості працівників.
Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно- правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Таким чином, з урахуванням приписів Конституції України, Закону України «Про Конституційний Суд України» та рішення Конституційного Суду України від 18.12.2024 року № 11-р(ІІ)/2024 слідує, що положення пункту 9 частини 1 статті 51 8 України № 1697-УП, визнані неконституційними і втрачають свою чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 18.06.2025.
За таких підстав, оскільки спірні правовідносини виникли та припинились до прийняття рішення Конституційного Суду України від 18.12.2024 № 11-р(ІІ)/2024 по справі № 3-157/2023(290/23), та вказане рішення не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, рішення Конституційного Суду України від 18.12.2024 № 11-р(ІІ)/2024 по справі № 3- 157/2023(290/23) на спірні правовідносини не впливає, а тому відсутні підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення суду за виключними обставинами.
14.01.2025 року до суду від представника Одеської обласної прокуратури надійшли пояснення на заяву у яких вимоги заяви не визнають з підстав аналогічно зазначеним Офісом Генерального прокурора.
Дослідивши заяву, відзив та письмові пояснення на заяву, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Конституційний суду України у п.5.6 рішення від 18.12.2024 № 11-р(ІІ)/2024 вказав: «Аналізуючи пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697, Конституційний Суд України ураховує також і те, що внаслідок його застосування уможливлена ситуація, за якої прокурор «виключається зі штатного розпису“ органу прокуратури, однак зберігає статус прокурора без можливості реалізації відповідних функцій, що створює юридичну невизначеність у правовідносинах та їх юридичних наслідках, зокрема в аспекті його функціональних обов'язків та професійного майбутнього.
Значущим у цьому аспекті конституційного контролю є й те, що звільнення прокурора з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697 уможливлює вплив чи тиск на незалежність прокурора у зв'язку з тим, що прокурора може бути звільнено з посади не лише внаслідок його рішень, дій або бездіяльності, а також і через ухвалення рішення щодо ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури.
Отже, пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697 надає Генеральному прокурору дискреційні повноваження без чіткого визначення їх обсягу.
З огляду на викладене Конституційний Суд України дійшов висновку, що пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697 суперечить частині першій статті 8, пункту 14 частини першої статті 92, частині другій статті 131-1 Конституції України.»
Водночас позивач був звільнений на підставі п. 2 ч.2 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру», п.2 п.19 розділу ІІ «прикінцевих і перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».
Положеннями частини першої статті 361 КАС України встановлено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто, зокрема, за виключними обставинами.
Відповідно до пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України підставами для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
Частиною шостою статті 361 КАС України встановлено, що при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.
Згідно з частинами першою, другою статті 365 КАС України, заява про перегляд судового рішення суду першої інстанції з підстав, визначених частиною 2, пунктами 1, 2 частини п'ятої статті 361 цього Кодексу, подається до суду, який ухвалив судове рішення. Заява про перегляд судових рішень судів апеляційної і касаційної інстанцій з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, якими змінено або скасовано судове рішення, подається до суду тієї інстанції, яким змінено або ухвалено нове судове рішення.
Заявник визначає підставою для перегляду ухваленого у цій справі судового рішення наявність виключної обставини, передбаченої пунктом 1 частини п'ятої статті 361 КАС України, а саме, встановлену Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
Конституційним судом України рішення по справі №3-157/2023 від 18.12.2024 року, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) п.9 ч.1 ст.51 ЗУ «Про прокуратуру» відповідно до якого прокурора звільняють з посади у разі «ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури“.
Рішенням суду, яке заявник просить переглянути, відмовлено позивачу у скасуванні рішення другої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) № 3 від 20.01.2021 року, та наказу № 380-к від 10 березня 2021 року Одеської обласної прокуратури за яким ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Одеської місцевої прокуратури №4 та органів прокуратури на підставі п. 2 ч.2 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру», п.2 п.19 розділу ІІ «прикінцевих і перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» з 15 березня 2021 року.
У постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 19 лютого 2021 року у справі № 808/1628/18 сформульовано висновок про те, що судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог не передбачає можливості його примусового виконання й тому не може вважатися «не виконаним» у розумінні пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України, а значить не може переглядатися за виключними обставинами з указаної нормативної підстави. Також у цій постанові зазначено, що рішення Конституційного Суду України не змінює правового регулювання спірних правовідносин та не доводить факту допущення судом помилки при вирішенні спору, адже на час виникнення спірних правовідносин та на час прийняття рішення суду першої інстанції положення вказаної норми були чинними та підлягали застосуванню.
У подальшому наведена позиція була підтримана в ухвалах Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 21 грудня 2022 року у справі №140/2217/19 та від 22 грудня 2022 року у справі № 805/1312/16-а.
Аналогічний підхід Верховний Суд застосував і під час розгляду заяв про перегляд за виключними обставинами судового рішення у справах № 600/1450/20-а, №140/11713/20, № 240/35883/21, № 200/5229/20-а, № 420/1255/21, № 160/6238/20, № 420/1319/21, № 420/4572/20, № 380/21729/21, № 580/2313/20, № 620/4397/20.
Тож дотримуючись усталеної правової позиції щодо перегляду судових рішень, які набрали законної сили, з підстави, визначеної пунктом 1 частини п'ятої статті 361 КАС України, колегія суддів у цій справі зважує на те, що Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 року, щодо перегляду якої за виключними обставинами звернувся ОСОБА_1 , є судовим рішенням, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог, відповідно це судове рішення не підлягає примусову виконанню, тому - у значенні пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України - не може переглядатися за виключними обставинами.
Згідно з частиною першою статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Частиною другою статті 152 Конституції України визначено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Конституційний Суд України у Рішенні від 24 грудня 1997 року № 8-зп у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) розпоряджень Президента України про призначення перших заступників, заступників голів обласних, Київської міської державних адміністрацій, виданих протягом липня - грудня 1996 року, січня 1997 року (справа щодо призначення заступників голів місцевих державних адміністрацій), вказав про те, що: «частина друга статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.».
У Рішенні від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України зазначив про те, що: «незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.».
Тобто, рішення Конституційного Суду України не має ретроспективної (ретроактивної) дії та поширюється лише на правовідносини, які виникли після його ухвалення.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 11-р(ІІ)/2024 від 18 грудня 2024 року, пункт 9 частини першої ст.51 Закону України «Про прокуратуру“ від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, який визнаний неконституційним, утрачає чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їхнього окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, передусім має значення як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, уже встановленої остаточним судовим рішенням у справі.
Крім того, як вже зазначалось раніше судом позивача було звільнено на підставі п. 2 ч.2 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру», п.2 п.19 розділу ІІ «Прикінцевих і перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» тобто іншого пункту Закону та іншого Закону, який неконституційним не визнавався.
За наведених обставин і міркувань колегія суддів дійшла до висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 року за виключними обставинами.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 368 КАС України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі.
Згідно частини 1 статті 369 КАС України у разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу.
Керуючись ст.ст. 2, 3,241, 248,361,369 КАС України, суд,-
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення суду за виключними обставинами по справі № 420/5747/21 відмовити.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст.256КАС України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами встановленими ст.293-295КАС України.
Повний текст ухвали виготовлений 16.01.2025року.
Головуючий суддя Е.А. Іванов
суддя А.В. Бутенко
суддя Н.В. Потоцька